Рішення № 39020947, 29.05.2014, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.05.14 Справа № 904/8640/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖКГ", м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Щедро", м. Дніпропетровськ

про стягнення 26613, 68 грн.

Головуючий колегії Ярошенко В.І.

Суддя Ліпинський О.В.

Суддя Мартинюк С.В.

Представники:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЖКГ" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Щедро" про стягнення 24 544, 42 грн. основної заборгованості, з урахуванням індексу інфляції, 513, 63 грн. трьох відсотків річних та 2 559, 42 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 4/л від 01.06.2012 про компенсацію витрат на утримання будівлі та прибудинкової території в частині оплати експлуатаційних та комунальних послуг.

Ухвалою господарського суду від 07.11.2013 (суддя Суховаров А.В.) порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 26.11.2013.

26.11.2013 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить застосувати строк позовної давності до вимог щодо стягнення неустойки та в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі з нижченаведених підстав.

Позивачем безпідставно, в порушення вимог ст. 232 ГК України, здійснено розрахунок пені за період, який перебільшує, встановлений законодавством, шестимісячний термін.

У відзиві на позов відповідач просить суд застосувати спеціальний строк позовної давності на нарахування пені, передбачений ст. 258 ЦК України.

Також, позивачем здійснено розрахунок розміру суми боргу та заявлена вимога про стягнення заборгованості за період червень 2012 - липень 2013, тоді як до позовної заяви заяви надані копії актів не за весь спірний період.

Оскільки спірний договір є договором про компенсацію витрат по утриманню будівель та прибудинкової території, то позивач виключно після того, як понесе витрати з оплати наданих йому іншими підприємствами житлово-комунальних послуг, може набути право вимагати від інших суб'єктів компенсувати вже понесені ним витрати.

Відсутність актів приймання-передачі майна свідчить про те, що відповідач не отримував від позивача у користування нерухоме майно, а тому фізично не може отримувати послуги з теплопостачання, водовідведення та водопостачання, оскільки не користуючись даним приміщенням, не є споживачем таких послуг.

У відзиві на позов відповідач також посилається на те, що згідно спірного договору йому мало бути надано в строкове користування нежитлове приміщення, а це свідчить про фактичну наявність орендних правовідносин. Однак, правочин, відповідно до якого відповідачу має бути надано в строкове користування частина капітальної споруди, розташованої по вул. Харчова, 5, м. Запоріжжя, нотаріально не посвідчений, його державна реєстрація не здійснена.

Також, відповідач вважає спірний договір неукладеним, оскільки останній не містить такої істотної умови як строк дії договору, що суперечить вимогам ст. 180 ГК України.

Позивачем не надано до суду доказів того, що відповідачу надане в користування вказане у спірному договорі нежитлове приміщення, розташоване за адресою: вул. Харчова, 5, м. Запоріжжя, площею 52 кв.м.

Виходячи з умов договору № 4/п від 01.06.2012, ТОВ «Торговий дім «Щедро» має бути орендарем, якому має бути надано в строкове володіння нежитлове приміщення, яке належить до державної форми власності. Відповідно до приписів чинного законодавства, надання в оренду майна державної форми власності може бути здійснено виключно на підставі відповідного рішення уповноваженого органу. Позивач не надав доказів того, що дані орендні правовідносини з строкового користування майном державної власності виникли у встановленому законодавством порядку та на належній правовій підставі.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) в судовому засіданні 26.11.2013 оголошено перерву до 10.12.2013.

10.12.2013 через канцелярію господарського суду від відповідача надійшли доповнення до відзиву, в яких він заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивач виключно після того, як понесе витрати з оплати наданих йому житлово-комунальних послуг, може набути право вимагати від інших суб'єктів компенсувати вже понесені ним витрати.

10.12.2013 до суду надійшло заперечення на відзив, в яких позивач спростовує твердження відповідача викладені в відзиві на позовну заяву та доповненні до нього та наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

10.12.2013 до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача 24 577, 62 грн. основної заборгованості, з урахуванням встановленого індексу інфляції, 471, 28 грн. три відсотків річних та 1 564, 78 грн. пені, всього: 26613, 68 грн.

Відповідності до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Щодо поданої позивачем уточненої позовної заяви судом враховано п. 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р., де зазначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Таким чином, подана позивачем заява про уточнення позовних вимог, розцінюється судом як заява про зменшення розміру позовних вимог та, оскільки дана заява не порушує чиї-небудь права та інтереси, вона прийнята судом до розгляду.

Ухвалою господарського суду від 10.12.2013 розгляд справи відкладений до 17.12.2013.

Ухвалою господарського суду від 17.12.2013 продовжено строк розгляду справи до 20.01.14 та розгляд справи відкладено на 20.01.2014.

20.01.2014 до суду надійшло клопотання, в якому позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить розглядати справу без участі його представника.

20.01.2014 до суду надійшов відзив, в якому відповідач посилається на те, що позивач не довів, що договір № 4/л укладений з боку відповідача; позивач не надав доказів того, що акти здачі-приймання робіт були своєчасно вручені/направлені відповідачу; надані позивачем акти здачі-приймання робіт не містять посилань на перелік наданих для приймання робіт або послуг. Також, в даному відзиві відповідач просить застосувати строк позовної давності до вимог щодо стягнення неустойки та в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Розпорядженням в. о. керівника апарату від 21.01.2014 № 29 справу № 904/8640/13 відповідно до п. 3.1.13 Положення про автоматизовану систему документообігу суду у зв'язку з перебуванням судді Суховарова А.В. на лікарняному та збігу процесуального строку розгляду справи, передано на розгляд судді Ярошенко В.І.

Ухвалою господарського суду від 22.01.2014 справу прийнято до провадження суддею Ярошенко В.І. та розгляд справи призначено на 03.02.2014.

Ухвалою господарського суду від 03.02.2014 розгляд справи відкладено на 24.02.2014.

24.02.2014 через канцелярію господарського суду віл Приватного підприємства "Гурза Юг Авто" надійшла заява про вступ у справу, в якому останній просить замінити позивача у справі № 904/8640/13, у зв'язку з укладенням між ТОВ "ЖКГ" та ПП "Гурза Юг Авто" договору про відступлення права вимоги № 135-19/159/06 від 14.02.2014.

24.02.2014 через канцелярію господарського суду від ТОВ "ЖКГ" надійшло клопотання про заміну позивача у справі на ПП "Гурза Юг Авто", у зв'язку з укладенням між ТОВ "ЖКГ" та ПП "Гурза Юг Авто" договору про відступлення права вимоги № 135-19/159/06 від 14.02.2014.

Ухвалою від 24.02.2014 розгляд справи відкладений на 17.03.2014.

Ухвалою від 26.02.2014, відповідно до ст. 25 ГПК України, здійснено заміну позивача у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖКГ" його правонаступником - Приватним підприємством "Гурза Юг Авто" (69117, м. Запоріжжя, вул. Космічна, б. 131, код ЄДРПОУ 36271593).

17.03.2014 відповідач подав відзив, в якому просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні 17.03.2014 представник відповідача подав клопотання про продовження строку розгляду справи на п'ятнадцять днів.

Ухвалою від 17.03.2014 задоволено клопотання представника відповідача. строк розгляду справи продовжено на п'ятнадцять днів та розгляд справи відкладено на 31.03.2014.

27.03.2014 через канцелярію господарського суду від ПП "Гурза Юг Авто" надійшло клопотання заміну позивача у справі, у зв'язку з невідповідністю договору про відступлення права вимоги № 135-19/159/06 від 14.02.2014 вимогам ст. 44 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"

27.03.2014 через канцелярію господарського суду від ТОВ "ЖКГ" надійшло клопотання заміну позивача у справі, у зв'язку з невідповідністю договору про відступлення права вимоги № 135-19/159/06 від 14.02.2014 вимогам ст. 44 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"

Ухвалою від 31.03.2014 відповідно до ст. 25 ГПК України, здійснено заміну позивача у справі - Приватне підприємство "Гурза Юг Авто" на Товариство з обмеженою відповідальністю "ЖКГ" (69037, м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 39-а, код ЄДРПОУ 30505709).

Ухвалою господарського суду від 31.03.2014 призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів.

Розпорядженням в.о. голови суду № 296 від 31.01.2014 колегіальний розгляд справи призначено у складі: головуючий колегії - Ярошенко В.І., суддя Ліпинський О.В. суддя Васильєв О.Ю.

Ухвалою від 31.03.2014 справу № 904/8640/13 прийнято до розгляду колегіально у складі трьох суддів: головуючий колегії Ярошенко В.І., суддя Ліпинський О.В., суддя Васильєв О.Ю. та її розгляд призначено у засіданні на 30.04.2014.

Відповідно до розпорядження голови суду від 30.04.2014 № 433, у зв'язку з перебуванням судді Васильєва О.Ю. у відпустці, визначено склад колегії по розгляду справи № 904/8640/13 у складі трьох суддів: головуючий колегії Ярошенко В.І., суддя Ліпинський О.В., суддя Мартинюк С.В.

Ухвалою від 30.04.2014 прийнято справу № 904/8640/13 до розгляду колегіально у складі трьох суддів: головуючий колегії Ярошенко В.І., суддя Ліпинський О.В., суддя Мартинюк С.В., колегія суддів дійшла до висновку щодо можливості проведення судового засідання 30.04.2014.

30.04.2014 через канцелярію господарського суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він заперечує проти задоволення позову.

У судовому засіданні 30.04.2014 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України , присутнім представникам сторін було оголошено перерву до 26.05.2014.

У судовому засіданні 26.05.2014 було оголошено перерву до 27.05.2014. Після перерви розгляд справи продовжено.

Представники сторін у судове засідання 27.05.2014 не з'явились, причини неявки суду не повідомили.

У судовому засіданні 27.05.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.06.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖКГ" (далі - позивач, балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Щедро" (далі - відповідач, орендар), якому, як зазначено в преамбулі договору надано у строкове володіння державне нежитлове майно: нежитлове приміщення по вул. Харчова, 5, площею 52 кв.м (в тому числі 13.20 м кв. місця загального користування), було укладено договір № 4/л про відшкодування витрат на утримання будівель та прибудинкової території (далі- договір).

Відповідно до п. 1.1 договору балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі гуртожитку по вул. Харчова, буд. 5, а також утримання прибудинкової території, яка знаходиться у загальному користуванні мешканців гуртожитку та орендатора нежитлового приміщення, згідно Правилам користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків та прибудинкової території, а орендатор приймає участь у витратах, пов'язаних з управлінням та отриманням цієї будівлі.

Згідно з п. 2.1 договору балансоутримувач зобов'язується забезпечити: 2.1.1 виконання усього комплексу робіт по утриманню будівлі гуртожитку, прибудинкової території, передбачених діючими правилами, 2.1.2 забезпечити контроль за правильним використанням та технічним утриманням нежитлових приміщень. 2.1.3 надання орендатору комунальних послуг згідно діючих розцінок та тарифів.

Орендар зобов'язується: 2.2.11 здійснити оплату експлуатаційних витрат балансоутримувача з утримання цієї будівлі з розрахунку 29 грн. за кв.м. у місяць, крім того ПДВ - 5, 80 грн. за кв.м., усього 34, 80 грн. за м.кв. у місяць, а також компенсувати витрати на комунальні послуги за фактичним розрахунком, згідно виставленого рахунку; 2.2.12 відшкодовувати витрати, пропорційно площі, що орендується, пов'язані із загальним ремонтом будівлі гуртожитку та інженерного обладнання, що знаходиться у сумісному користуванні (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору орендар здійснює оплату за експлатаційні та комунальні послуги на розрахунковий рахунок балансоутримувача щомісячно, не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, відповідно до виставленого рахунку.

На виконання умов договору, позивач надав за період червень 2012 року - липень 2013 року послуги по утриманню приміщення будівлі та прибудинкової території на загальну суму 25334, 40 грн., відповідно до актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), а також виставив відповідачу рахунки-фактури на вищезазначену суму (арк. с. 94, 99-120, том 1).

Відповідач 18.07.2012 здійснив часткову оплату наданих послуг з утримання будівлі у розмірі 1809, 60 грн., а саме за червень 2012 року, що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку (арк. с. 95, том 1).

Також, згідно актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період з червня 2012 по липень 2013 позивачем виставлено відповідні рахунки-фактури щодо відшкодування витрат на загальну суму 1143, 22 грн.

Відповідачем частково у розмірі 129, 42 грн. відшкодовано витрати позивача за червень-вересень 2012 року.

Таким чином, сума заборгованості з оплати витрат на комунальні послуги становить 1013, 80 грн.

Несплаченою залишається вартість наданих послуг по утриманню приміщення будівлі та прибудинкової території у розмірі 23524, 80 грн. та компенсація витрат на комунальні послуги у розмірі 1013, 80 грн., всього: 24538, 60 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 903 ЦК України).

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 2.2.11 договору орендар зобов'язується здійснити оплату експлуатаційних витрат балансоутримувача з утримання цієї будівлі з розрахунку 29 грн. за кв.м. у місяць, крім того ПДВ - 5, 80 грн. за кв.м., усього 34, 80 грн. за м.кв. у місяць, а також компенсувати витрати на комунальні послуги за фактичним розрахунком, згідно виставленого рахунку.

Отже, сторони передбачили, що оплата експлуатаційних витрат позивача є фіксованою 34, 80 грн. за м кв, а компенсація витрат по фактичному розрахунку.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення експлуатаційних витрат у розмірі 23254, 80 грн. є такими, що не суперечать законодавству та умовам договору, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не доведено правомірність та обґрунтованість вимог щодо стягнення витрат на комунальні послуги у розмірі 1013, 80 грн. В матеріалах справи відсутній фактичний розрахунок даних витрат, а також, докази того, що позивач поніс витрати, компенсувати які зобов'язано відповідача.

За таких обставин вимога щодо стягнення витрат за комунальні послуги у розмірі 1013, 80 грн. задоволенню не підлягає.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що відповідно до спірного договору йому мало бути надано в строкове користування нежитлове приміщення, а це свідчить про фактичну наявність орендних правовідносин. Однак, правочин, відповідно до якого відповідачу має бути надано в строкове користування частина капітальної споруди, розташованої по вул. Харчова, 5, м. Запоріжжя, нотаріально не посвідчений, його державна реєстрація не здійснена, а отже і спірний договір є неукладеним.

Також, відповідач вважає спірний договір неукладеним, оскільки останній не містить такої істотної умови, як строк дії договору, що суперечить вимогам ст. 180 ГК України та зазначає, що позивачем не надано до суду доказів того, що відповідачу надане в користування вказане у спірному договорі нежитлове приміщення, розташоване за адресою: вул. Харчова, 5, м. Запоріжжя, площею 52 кв. м. та позивач не надано доказів того, що дані орендні правовідносини з строкового користування майном державної власності виникли у встановленому законодавством порядку та на належній правовій підставі.

Вищезазначені заперечення відповідача, господарський суд вважає безпідставними з нижченаведених підстав.

Згідно акту приймання-передачі від 05.07.1999, укладеного між ВАТ "Трест "Запоріжалюмінбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖКГ», останній є балансоутримувачем основних засобів державної форми власності - нежитлового приміщення за адресою: вул. Харчова, 5, м. Запоріжжя (арк. с. 124-125, том 1).

Статтею 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обсяг прав та обов'язків балансоутримувача, як особливого учасника відносин у сфері житлово-комунальних послуг.

ТОВ «ЖКГ», у межах наданих, як балансоутримувачу, повноважень, уклало у 2012 році з ТОВ «Торговий Дім «Щедро» саме договір про компенсацію витрат, який за змістом є договором про надання послуг, відповідно до положень глави 63 Цивільного кодексу України, та відповідно, на який не поширюються вимоги, щодо укладання договорів оренди.

В преамбулі договору зазначено, що відповідачу, надано у строкове володіння державне нежитлове приміщення по вул. Харчова, 5, площею 52 м кв., як підставу укладення спірного договору.

Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже, прийняття відповідачем умов договору № 4/л від 01.06.2012 підтверджується підписанням ним спірного договору без будь-яких зауважень, а також про визнання ним умов цього договору свідчить часткова оплата вартості наданих позивачем послуг з утримання будівлі та компенсація частини витрат позивачу.

Крім того, судом ухвалами від 03.02.2014, 24.12.2014, 31.03.2014 було зобов'язано відповідача надати договір оренди нежитлового приміщення по вул. Харчова, 5 в м. Запоріжжя. Дана вимога відповідачем не виконана.

Також, у матеріалах справи містіться лист від 17.08.2014 № 1011 Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя головного управління мін доходів у Запорізькій області, в якому остання зазначає, що ТОВ «ТД «Щедро» взято на податковий облік у ДПІ Шевченківського району м. Запоріжжя 18.09.2008 № 13460, зареєстровано за адресою: Україна, м. Запоріжжя, вул. Харчова, буд. 5. Відомості щодо зміни адреси ДПУ не надавались (арк. с. 174-177, том 1).

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг з утримання будівлі та оплати комунальних послуг, позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, нарахував відповідачу пеню у розмірі 1564, 78 грн.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За порушення строку оплати, передбаченого у п. 4.1 цього договору, винна сторона сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочки платежу (п. 4.2 договору).

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд застосувати строк позовної давності до вимог щодо стягнення неустойки.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Враховуючи вимоги статті 258 ЦК України, господарський суд вважає за необхідне застосування спеціальний строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки, зокрема, пені.

Оскільки позивачем не доведено факт понесення витрат з оплати комунальних послуг на суму 1013, 80 грн., господарський суд здійснив перерахунок пені на суму боргу 23524, 80 грн., яка утворилася у зв'язку з несвоєчасною оплатою наданих відповідачу послуг з утримання будівлі, та яка підлягає стягненню, а також, враховуючи заяву відповідача про застосування спеціального строку позовної давності відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України, суд задовольняє вимогу позивача про стягнення пені частково у розмірі 1038, 62 грн.

Також, у зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг з утримання будівлі та оплати комунальних послуг, позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, нарахував відповідачу інфляційні втрати в сумі 39, 02 грн. за період з липня 2012 року по вересень 2013 року та три відсотки річних у сумі 471, 28 грн. за період з 21.07.2012 по 10.10.2013.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до п. 3.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Згідно з п. 4.1 Пленуму № 14 сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається з розрахунку позивача, доданої до заяви про уточнення позовних вимог, останнім було невірно здійснена нарахування інфляційних втрат, а саме позивачем не було визначено сукупний індекс інфляції.

Сукупний індекс інфляції, за вказаний позивачем період, буде мати значення менш ніж 100%. Таким чином, у даний період інфляція відсутня.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі39, 02 грн. не підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення трьох відсотків річних у розмірі 471, 28 грн. Оскільки стягненню підлягає заборгованість у розмірі 23524, 80 грн., господарський суд здійснив перерахунок трьох відсотків річних за користування відповідачем даною сумою боргу, та задовольняє вимогу позивача про стягнення трьох відсотків річних частково у розмірі 457, 18 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1617, 51 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Щедро" (49033, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 122, код ЄДРПОУ 36094135) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖКГ" (69037, м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 39-а, код ЄДРПОУ 30505709) заборгованість у розмірі 23524, 80 грн. (двадцять три тисячі п'ятсот двадцять чотири грн. 80 к.), пеню у розмірі 1038, 62 грн. (одна тисяча тридцять вісім грн. 62 к.), три відсотки річних у сумі 457, 18 грн. (чотириста п'ятдесят сім грн. 18 к.) та 1617, 51 грн. (одна тисяча шістсот сімнадцять грн. 51 к.) витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 30.05.2014

Головуючий колегії В.І. Ярошенко Суддя О.В. Ліпинський

Суддя С.В. Мартинюк