Рішення № 39014634, 29.05.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 травня 2014 р. Справа № 902/340/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фермерського господарства "Віктор", м.Попасна Попаснянський район Луганська область

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОІЛ - ЦЕНТР 2011", м.Вінниця

про стягнення 31 340,17 грн.

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

Представники сторін не з'явились.

В С Т А Н О В И В :

25.03.2014 року господарським судом Вінницької області (суддя Матвійчук В.В.) порушено провадження у справі за позовом Фермерського господарства "Віктор" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОІЛ-ЦЕНТР 2011" про стягнення 30 775,71 грн., з яких 29 902,40 грн. основного боргу та 873,31 грн. пені в зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору поставки № 111113 від 11.11.2013 року в частині поставки товару на суму попередньої оплати.

Ухвалою від 15.04.2014 року розгляд справи відкладено до 13.05.2014 року.

При цьому судом прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог до 31 340,17 грн., з яких 29 902,40 грн. основного боргу та 1 437,77 грн. пені.

Розпорядженням керівника апарату суду Вінницької області від 13.05.2014 року справу № 902/340/14 передано згідно автоматизованого розподілу для подальшого розгляду судді Банасько О.О. в зв'язку з перебуванням судді Матвійчука В.В. з 13.05.2014 року на лікуванні.

Ухвалою від 16.05.2014 року справу № 902/340/14 прийнято до провадження новим складом суду з призначенням судового засідання на 29.05.2014 року.

Сторони в судове засідання не з'явились, документів витребуваних ухвалою суду не надали, причин неявки та неподання доказів суду не повідомили, хоча про дату, місце та час проведення судового засідання повідомлялись належним чином - ухвалою від 16.05.2014 року, яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією за яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією за адресами вказаними в позовній заяві - вул.Піщана, 39, м.Попасна Луганська область, 93300 та вул.Максимовича, 4, м.Вінниця, 21036.

Згідно виписки з ЄДРЮОФОП № 504536, довідки з ЄДРЮОФОП № 504824, витягу з ЄДРЮОФОП № 504825 місцезнаходженням сторін є адреси ідентичні тим, що вказані вище і по яким було направлено останнім ухвали у даній справі (а.с.15, 49-52, т.1).

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При неявці сторін в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 року № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

При цьому судом встановлено, що конверт з ухвалою від 16.05.2014 року, яка надіслана на адресу відповідача повернулась до суду з відміткою відділення поштового зв'язку "за зазначеною адресою не проживає".

Разом з тим, суд констатує, що сторонами не подано клопотань, заяв, телеграм, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника, а конверт з ухвалою суду надісланий на адресу позивача на момент проведення судового засідання до суду не повернувся, що з врахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 року № 958 свідчить про її отримання останнім.

Про поінформованість позивача щодо наявності в провадженні господарського суду Вінницької області справи № 902/340/14 свідчить подання останнім клопотань та заяв наявних в матеріалах справи.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення сторін належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останніх в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Окрім того суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, сторони своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористались, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши заяву позивача про заміну неналежного відповідача - ТОВ "ОІЛ-ЦЕНТР 2011" на належного - ТОВ "Сорбінта Плюс" суд дійшов висновку про її відхилення виходячи з наступного.

В п.1.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що за приписом статті 25 ГПК у разі, зокрема, реорганізації суб'єкта господарювання у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі його правонаступника. Господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією (стаття 5 Закону України "Про акціонерні товариства"). Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов'язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Виходячи із того, що у ТОВ "ОІЛ-ЦЕНТР 2011" та ТОВ "Сорбінта Плюс" ідентичний ідентифікаційний код (37806023), а також організаційно-правова форма (Товариство з обмеженою відповідальністю)суд приходить до переконливого висновку про те, що в даному випадку відсутній факт реорганізації, а наявний факт зміни найменування відповідача, що в свою чергу не є підставою для заміни неналежного відповідача належним.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

11.11.2013 року між ТОВ "ОІЛ ЦЕНТР 2011" (Постачальник) та ФГ "Віктор" (Покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів № 111113 згідно п.1.1 якого Постачальник зобов'язується забезпечити поставку в погоджені строки на підставі письмових заявок Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах викладених в Договорі. нафтопродукти, асортимент, кількість і ціна яких вказується у видаткових накладних (а.с.16-17, 36-37, т.1).

Згідно п.2.1 Договору Товар поставляється узгодженими партіями по попередній заявці Покупця на протязі 5 днів з моменту отримання попередньої оплати в розмірі 100 %.

Відвантаження Товару відбувається або транспортом Покупця на умовах EXW (з резервуарів нафтобази вказаної Постачальником), або транспортом Постачальника на умовах CPT (місце призначення, вказане Покупцем) (п.2.2 Договору).

Згідно п.2.8 Договору Постачальник вважається таким, що виконав своє зобов'язання по поставці Товару з моменту передачі Товару Покупцю (представнику Покупця) або транспортній організації, в залежності від умов поставки, обумовлених даним Договором або додатковими договорами до даного Договору. Факт передачі Товару підтверджується відповідним акто прийому-передачі Товару і/або накладною.

Право власності на Товар переходить до Покупця з моменту поставки. Моментом поставки Товару рахується дата, вказана в акті приймання-передачі Товару і/або накладної (п.2.9 Договору).

Як вбачається із матеріалів справи Покупець перерахував Постачальнику на підставі рахунку на оплату № 469 від 11.11.2013 року згідно платіжного доручення № 810 від 11.11.2013 року 110 246,40 грн., що підтверджується відповідним рахунком та платіжним дорученням (а.с.19, 24, 38, т.1).

Постачальник передав Покупцю Товар на суму 80 344,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 218 від 13.11.2013 року (а.с.18, 39, т.1).

Суд зазначає, що вказана господарська операція по придбанню нафтопродуктів на суму 110 246,40 грн. відображена в податковому обліку позивача, що підтверджується податковою накладною від 11.11.2013 року № 9 (а.с.25, т.1).

За твердженням позивача взяте на себе за договором № 111113 від 11.11.2013 року зобов'язання щодо поставки нафтопродуктів у визначені строки - на протязі 5 днів з дня отримання попередньої оплати - відповідачем не було виконано.

Із матеріалів справи слідує, що позивач 08.01.2014 року звернувся до відповідача з претензією № 119 з вимогою сплатити заборгованість в розмірі 29 902,40 грн., яка утворилась в зв'язку з непоставкою Товару на суму попередньої оплати факт надіслання якої підтверджується поштовою квитанцією, описом вкладення в цінний лист тощо (а.с.20-22, 40-43, т.1).

Непоставка Товару Постачальником (відповідачем) в обумовлені договором строки спонукала звернутись Покупця (позивача) з даним позовом до господарського суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору № 111113 від 11.11.2013 року між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.ст. 662-664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 ЦК України.

Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом раніше вже вказувались строки поставки Товару за договором № 111113 від 11.11.2013 року.

Зокрема зазначалось, що відповідно до п.2.1 Договору Товар поставляється узгодженими партіями по попередній заявці Покупця на протязі 5 днів з моменту отримання попередньої оплати в розмірі 100 %.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

На момент проведення судового засідання 29.05.2014 року матеріали справи не містять доказів поставки відповідачем Товару у відповідності до п.п.2.2, 2.3, 2.8, 2.9 Договору, а також доказів повернення попередньої оплати.

Таким чином, станом на день розгляду справи в суді борг відповідача перед позивачем за оплачений, але не поставлений Товар становить 29 902,40 грн.

Виходячи із встановлених обставин справи і наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення коштів в розмірі 29 902,40 грн. правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

При прийнятті рішення за вказаною позовною вимогою судом враховано правову позицію викладену в постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 року № 3-127гс11, яка в силу статті 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх судів України.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення 1 437,77 грн. пені за період з 17.11.2013 року по 31.03.2014 року з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 04.04.21014 року № 146 суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст.199 ГК України, виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Частиною 1 ст.216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до вимог ст.ст.230, 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У рази, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Як вбачається із змісту позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 437,77 грн. за відмову від виконання зобов'язання щодо поставки Товару, обумовленого сторонами договору, який укладений сторонами без заперечень та зауважень.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної поставки Товару Постачальник виплачує штраф у розмірі одвійної облікової ставки НБУ, яка діє в період. за який нараховується штраф від суми вартості недопоставленого Товару.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, ці види штрафної договірної відповідальності мають подвійну правову природу, які одночасно з тим, що стимулюють сторони дотримуватися умов договору, як спосіб забезпечення, ще й повинні мати компенсаційний характер санкції за порушення господарсько-правових зобов'язань. Норми господарського права не визначають, який саме характер (майновий чи грошовий) носить зобов'язання, при порушенні строків виконання якого до боржника застосовуються штрафні санкції.

Згідно ч.2 ст.4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим кодексом. Тому в даному випадку слід керуватися нормами господарського права та частини 1 ст.549 ЦК України, що передбачають можливість застосування такого виду як штрафу за прострочку виконання не грошового договірного зобов'язання в розмірі, обумовленому сторонами в договорі згідно норм ст.627 Цивільного кодексу України, яка передбачає свободу договору.

Постановами Верховного Суду України 22.11.2010 року № 3-24гс10, від 03.12.2013 року № 3-35гс13 встановлено, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пені застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.

Частиною 1 статті 11128 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяв про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Виходячи з того, що сторони умовами договору передбачили застосування у разі несвоєчасної поставки Товару штрафу у подвійної облікої ставки НБУ від вартості недопопоставленого Товару; спірні правовідносини є господарськими, а відповідно до ст.193 ГК України господарські санкції, зокрема штраф, застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання, суд вважає, що вказана вимога є правомірною та такою, що грунтується на діючому законодавстві та умовах договору.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів поставки Товару чи повернення коштів (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, видаткові накладні тощо).

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

29.05.2014 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3,4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сорбінта Плюс", вул.Максимовича, 4, м.Вінниця, 21036 (ідентифікаційний код - 37806023) на користь Фермерського господарства "Віктор", вул.Піщана, 39, м.Попасна, Попаснянський район, Луганська область, 93300 (ідентифікаційний код - 30053491)- 29 902 грн. 40 коп. - боргу, 1 437 грн. 77 коп. - пені, 1 827 грн. 00 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 03 червня 2014 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул.Піщана, 39, м.Попасна, Луганська область, 93300.

3 - відповідачу - вул.Максимовича, 4, м.Вінниця, 21036.