Рішення № 39011501, 28.05.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28.05.2014 Справа № 905/5827/13

за позовом Першого воєнізованого гірничорятувального загону, м. Горлівка, Донецька область

до Горлівської міської ради, м. Горлівка, Донецька область

про визнання права власності

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, м. Київ.

Колегія суддів у складі:

головуючого судді Говоруна О.В.

суддів Колесника Р.М., Харакоза К.С.

Представники:

від позивача – не з’явився;

від відповідача - не з’явився;

від третьої особи – не з’явився.

Перший воєнізований гірничорятувальний загін (далі – позивач) звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Горлівської міської ради (далі – відповідач) про визнання права власності.

До початку розгляду справи по суті, 08.04.2014 позивачем було подано заяву №10/697 від 08.04.2014 про зміну предмету позову, в якій останній просить визнати право власності за державою в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України з правом оперативного управління за позивачем. Зазначена заява судом прийнята, спір розглядається судом в обсязі змінених позовних вимог.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що диспетчерська, літ. «Л-1», 1993 року побудови та прибудова до складу літ. «В1-2», 1976 року побудови, були самочинно побудовані позивачем, на земельній ділянці, наданій позивачу в постійне користування. Зазначені самочинно збудовані об’єкти в експлуатацію не вводились, що позбавляє позивача здійснити реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно, з огляду на що, позивач звернувся до відповідача з листом щодо визнання права власності за державою в особі третьої особи з правом оперативного управління за позивачем на зазначені об’єкти нерухомості, у відповідь на що відповідач листом надав згоду щодо вимог позивача. За вказаних обставин, позивач просить визнати право власності на диспетчерську, літ. «Л-1» та прибудову до складу літ. «В1-2» за державою в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України з правом оперативного управління за позивачем.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог не заперечує та просить суд розглянути справу без участі свого представника.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України у письмових поясненнях №17/0529 від 15.04.2014 позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Ухвалою господарського суду від 07.10.2013 провадження у справі №905/5827/13 було зупинено до вирішення питань судової будівельно-технічної експертизи, за результатами проведення якої експертом Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз був складений висновок №5587/24 від 30.12.2013 та ухвалою господарського суду від 13.02.2014 провадження у справі було поновлено.

Ухвалою господарського суду від 05.03.2014 було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (далі – третя особа).

Згідно ухвали господарського суду Донецької області від 08.04.2014, за клопотанням позивача, строк розгляду справи був продовжений.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази у судовому засіданні, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Позивач є державною організацією зі статусом юридичної особи, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серія АБ № 383600, дата первинної державної реєстрації 27.12.1991 (а.с.19).

Згідно з п.1.1 Положення про Перший воєнізований гірничорятувальний загін, затвердженого наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 16.12.2011 №844 (далі – Положення), позивач є професійним гірничорятувальним підрозділом Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості України та входить до складу Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості України, яка належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (а.с.12-18).

Відповідно до п.4.2 Положення, зокрема, майно позивача, що є у державній власності і закріплене за позивачем, належить йому на праві оперативного управління.

Диспетчерська, побудована у 1993 році та прибудова до складу, побудована у 1976 році, про що свідчать інвентарні картки обліку основних засобів №1958-4 та №1958-2 (а.с.27-28) на земельній ділянці, яка надана позивачу в постійне користування для обслуговування адміністративних будинків, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Горлівської міської ради народних депутатів від 18.10.2000 №603/2 (а.с.13-26).

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серія САЕ №836124 від 19.11.2012 та витягом про державну реєстрацію прав серія СНІ №754787 від 04.12.2012, нежитлові будівлі за адресою: Донецька область, м. Горлівка, пр. Леніна В.І. (пр. Хрущова), буд. 219 належать державі України в особі третьої особи, правовий режим майна: право оперативного управління, надано позивачу (а.с.32-33).

Позивач звернувся до відповідача з листом №10/1031 від 18.05.2013 щодо визнання права власності на об’єкти нерухомості - диспетчерську та прибудову до складу, розташовані за адресою: Донецька область, м. Горлівка, пр. Леніна В.І. (пр. Хрущова), буд. 219, за державою в особі третьої особи з правом оперативного управління за позивачем (а.с.34).

Відповідач листом №01-12-5372/13 від 12.04.2013 повідомив, що не заперечує проти визнання на самочинно збудоване нерухоме майно, розташоване за адресою: Донецька область, м. Горлівка, пр. Леніна В.І. (пр. Хрущова), буд. 219, за державою в особі третьої особи з правом оперативного управління за позивачем (а.с.35).

Відповідно до висновку експерта Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз №5587/24 від 30.12.2013, який був складений за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, призначеної ухвалою господарського суду від 07.10.2013, об’єкти самочинного будівництва: диспетчерська, літ. «Л-1», інв. №201/4, загальною площею 18,8 м. кв. та прибудова до складу літ. «В1-2», інв. №204/2, загальною площею 204,1 м. кв., розташовані за адресою: Донецька область, м. Горлівка, пр. Леніна В.І. (пр. Хрущова), буд. 219, відповідають вимогам нормативно-правових актів у сфері будівництва (містобудування, протипожежним та санітарно-гігієнічним) та ринкова вартість зазначених об’єктів самочинного будівництва складає загалом 108 775 грн. (а.с.107-118).

Частиною 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно з ч.3 ст. 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Частиною 5 статті 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч.5 ст.22 Господарського кодексу України (далі – ГК України), держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб’єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Статтею 137 ГК України передбачено, що правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, зокрема, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган.

Позивачу земельна ділянка була надана в постійне користування для обслуговування вже побудованих адміністративних будинків, а диспетчерська та прибудова до складу були побудовані раніше, крім того, доказів, які б свідчили про порушення прав третіх осіб суду не надано, з огляду на що суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас, судом зазначається, що, на підставі ст. 38 ГПК України, господарський суд витребовує докази за наявності відповідного клопотання, у разі неможливості самостійно надати докази сторонами.

Згідно ч.1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю.

На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати право власності за державою в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (01601, м. Київ, вул. Хрещатик, 30) на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Горлівка, пр. Леніна, буд. 219, а саме на: диспетчерську, інв. №201/4, (за техпаспортом літ. «Л-1»), загальною площею 18,8 м. кв. та прибудову до складу, інв. №204/2, (за техпаспортом літ. «В1-2»), загальною площею 204,1 м. кв.

Визнати право оперативного управління за Першим воєнізованим гірничорятувальним загоном (84637, Донецька область, м. Горлівка, пр. Леніна, 219, код ЄДРПОУ 00159456) на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Горлівка, пр. Леніна, буд. 219, а саме на: диспетчерську, інв. №201/4, (за техпаспортом літ. «Л-1»), загальною площею 18,8 м. кв. та прибудову до складу, інв. №204/2, (за техпаспортом літ. «В1-2»), загальною площею 204,1 м. кв.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, через господарський суд, який розглянув справу.

Повне рішення складено 02 червня 2014 року.

Головуючий суддя О.В. Говорун

Суддя Р.М. Колесник

Суддя К.С. Харакоз