Постанова № 39010724, 30.04.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2014 р. Справа № 804/4096/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріНовченко Є.Ю. за участю: представників позивача Гусєвої К.В., Чікіньова Д.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом міського комунального підприємства «Дніпропетровські міські теплові мережі» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним акту та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Міське комунальне підприємство «Дніпропетровські міські теплові мережі» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів, в якому із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить визнати протиправним акт перевірки №51/28-01-50-30-32088117 від 05.02.2014 року та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.02.2014 року №0000022730 та №0000012730 від 20.02.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам, вважає, що пода ткові повідомлення-рішення, винесені за результатами перевірки, суперечать діючому пода тковому законодавству та підлягають скасуванню з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, зазначивши, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, який породжує певні правові наслідки для позивача, а тому не може бути предметом розгляду адміністративної справи. Крім того, податковим органом дотримано процедуру проведення перевірки, а висновки, викладені в акті, є правомірні, здійснені в межах повноважень та на підставі законодавства України, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, час, та місце судового засідання був повідомлений належним чином, заяв та клопотань не надав, причини неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим судом було ухвалено проводити розгляд справи без участі представника відповідача.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів проведено документальну планову виїзну переві рку Міського комунального підприємства «Дніпропетровські міські теплові мережі» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за пе ріод з 01.04.2011року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт №51/28-01-50-03-32082770 від 05.02.2014 року.

Не погодившись із висновками, викладеними в акті перевірки, позивачем було подано заперечення №322 від 10.02.2014 року, які відповідачем листом №4255/10/28-01-50-03-11 від 17.02.2014 року залишено без змін.

20 лютого 2014 року відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: №0000022730 про нарахування суми грошового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 104 187,39 грн., в тому числі за основним платежем - 83 349,91 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 20 837,48 грн.; №0000012730 про нарахування суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 1 548 636,87 грн., в тому числі за основним платежем - 1 244 317,02 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 304 319,85 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що доходи - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Приписами підпункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України передбачено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи (підпункт 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ фірма «СЕВ» було укладено договори №114-12Т від 02.02.2012 року та №095-12Т від 02.02.2012 року, за якими позивачу було поставлено товару на загальну суму 24 142,22 грн., в т.ч. ПДВ - 4 032,70 грн.

ТОВ фірма «СЕВ» були виписані видаткові та податкові накладні, за якими позивачем віднесено до складу валових витрат у 1 кварталі 2012 року суму 20 118,50 грн. Згідно платіжних доручень розрахунки за поставлений товар було здійснено в повному обсязі у безготівковій формі.

Взаємовідносини міського комунального підприємства «Дніпропетровські міські теплові мережі» та ТОВ «Фірма «Біт» ґрунтувались на підставі договорів №010-12-Т від 05.01.2012 року та №015-12-Т від 05.01.2012 року, згідно яких ТОВ «Фірма «Біт» поставило позивачу товар на загальну суму 96 976,14 грн., в т.ч. ПДВ - 16 162,69 грн., про що виписано видаткові та податкові накладні, здійснено оплату за поставлений товар. На основі вказаних документів позивачем було віднесе но до складу валових витрат суму 60 472,35 грн.

Поставка за укладеними договорами здійснювалась власним транспортом позивача, а тому товарно-транспортні накладні сторонами договору не складалися. Отримані ТМЦ було оприбутковано на склад по зивача, про що свідчать прибуткові ордери.

Позивачем з ТОВ «Ресурс» укладено договори №114-12Т від 02.02.2012 року та №0952-12Т від 02.02.2012 року, за якими ТОВ «Ресурс» надало послуги з ремонтних робіт у котельнях та встановлення теплоізоляції.

Виконання умов даних договорів підтверджується накладними, податковими накладними, актами приймання виконаних будівельних робіт. Позивачем були здійснені розрахунки за надані послуги.

Між міським комунальним підприємством «Дніпропетровські міські теплові мережі» та ТОВ «Укренергоремонтавтоматика» було укладено ряд договорів підряду з капітального ремонту у котельнях, на виконання якого складено акти виконаних робіт та податкові накладні, суми по яким були віднесені позивачем до складу валових витрат.

Судом встановлено, що позивач мав господарські взаємовідносини із ТОВ «ПКП «Тоніс» за договорами підряду, перелік яких наведено в акті перевірки.

Згідно зазначених договорів ТОВ «ПКП «Тоніс» надавало послуги позивачу з капітального ремонту трубопроводу та відновлення ізоляції трубопроводу, які були прийняті позивачем без претензій та оплачені, що підтверджується актами виконаних робіт, податковими накладними та банківськими виписками, які містяться в матеріалах справи.

Міським комунальним підприємством «Дніпропетровські міські теплові мережі» укладено договори підряду з ППФ «Д-Терм» про виконання капітального ремонту трубопроводів опалення та виконання робіт по відновленню теплової ізоляції трубопроводів. Виконання умов вказаних договорів підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт, кошти за отримані послуги сплачено платіжними дорученнями.

Взаємовідносини МКП «Дніпропетровські міські теплові мережі» з ТОВ «Теплострой-Енерго» відбувалися згідно договорів підряду, виконання яких підтверджується актами виконаних робіт, податковими накладними.

Сплачені суми податку на додану вартість включено позивачем до складу податкового кредиту за квітень-серпень 2012 року та відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларацій з ПДВ за квітень-серпень 2012 року.

Зі змісту акта перевірки №51/28-01-50-03-32082770 від 05.02.2014 року вбачається, що висновки акту загалом ґрунтуються на актах перевірки або актах про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача.

Згідно пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 36.5 даної статті встановлено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім ви падків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Суд зазначає, якщо податковим органом встановлено нена лежне виконання контрагентом позивача своїх податкових обов'язків, відповідальність за їх невиконання або неналежне виконання повинно нести саме це підприємство.

При цьому у акті про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчується факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків, оскільки у розпорядженні податкового органу були відсутні первинні документи.

Отже, посилання податкового органу на акт перевірки або акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання як на підставу, що позивачем здійснювались господарські операції з метою отримання податкової вигоди, не може вважатись обґрунтованим.

Суд не погоджується з позицією податкового органу про відсутність реально вчинених господарських операцій між позивачем та його контрагентами на підставі того, що позивач до перевірки не надав товарно-транспортних накладних на перевезення ТМЦ, внаслідок чого податковий орган приходить до висновку про відсутність необхідної первинної документації.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процессу; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Також в обґрунтування нереальності здійснених позивачем операцій відповідач посилається на недоліки, допущені в актах виконаних робіт, зокрема, відсутність коду ЄДРПОУ підприємства генпідрядника та прізвища особи, яка отримала роботи.

Проте суд зазначає, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

При цьому судом встановлено, що на момент укладення угод та вчинення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість, відтак перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ними, а надалі і включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку за такими договорами у позивача не було.

Як вбачається з матеріалів справи, рух активів позивача у процесі здійснення господарської операції підтверджується належними первинними документами МКП «Дніпропетровські міські теплові мережі».

Крім того, факт придбання товарів пов'язаний з господарською діяльністю позивача. Згідно довідки з ЄДРПОУ та статуту позивач здійснює діяльність у сфері ко мунального господарства з вироблення та поставки теплової енергії різним категоріям спожи вачів. Отже, проведення робіт з поточного або капітального ремонтів котелень та тепломереж є обов'язком позивача. Таким чином, товар/послуги, які були прид бані у контрагентів, були використані у господарській діяльності позивача.

Враховуючи викладене, документи, які були досліджені судом, відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій позивача, що є підставою для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000022730 та №0000012730 від 20.02.2014 року.

Водночас суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним акту перевірки №51/28-01-50-03-32082770 від 05.02.2014 року.

Порядок оформлення результатів перевірок врегульований статтею 86 Податкового кодексу України та Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №984 від 22.12.2010 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року № 34/18772.

У пункті 3 Порядку №984 від 22.12.2010 року зазначено, що результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Таким чином, акт перевірки, в якому зафіксовані факти певних порушень, виявлених відповідачем, не мають обов'язкового характеру в сфері публічно-правових відносин, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, ніяким чином не порушують права та інтереси позивача, оскільки акт перевірки не є актом індивідуальної дії і його висновки не тягнуть за собою юридичних наслідків.

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов міського комунального підприємства «Дніпропетровські міські теплові мережі» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним акту та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів №0000022730 та №0000012730 від 20.02.2014 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити з Державного бюджету на користь міського комунального підприємства «Дніпропетровські міські теплові мережі» судові витрати у розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок).

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку та у строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 05 травня 2014 року.

Суддя В.В. Степаненко