Ухвала суду № 39008449, 21.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2014 року м. Київ К/9991/7132/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ремпобуттехніка" (далі - Товариство)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011

у справі № 2а-1870/5266/11

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції в м. Суми (далі - ДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18.08.2011 позов задоволено; визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.07.2011 № 0006521802/0/56629. У прийнятті цієї постанови суд першої інстанції виходив з того, що закріплення у Податковому кодексі України (далі - ПК) мінімального розміру орендної плати є лише підставою для ініціювання орендодавцем перегляду розміру орендної плати за землю, однак не породжує у орендаря обов'язку збільшити орендну плату до внесення відповідних змін до договору оренди.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено з тих мотивів, що з моменту набрання чинності ПК позивач повинен був сплачувати орендну плату за землю у відповідності з положенням підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 названого Кодексу.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду вимогам підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, пункту 288.1, підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Сумського окружного адміністративного суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної невиїзної перевірки Товариства з питання дотримання вимог податкового законодавства за січень-травень 2011 року ДПІ було складено акт від 04.07.2011 № 5134/152/05399461 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.07.2011 № 0006521802/0/56629, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з орендної плати у сумі 21315 грн. із застосуванням 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваного донарахування, полягає в тому, що у перевіреному періоді позивач сплачував вказаний платіж у розмірі меншому, ніж встановлений пунктом 288.5 статті 288 ПК.

Відхиляючи наведений довід податкового органу як неспроможний, суд першої інстанції послався на відсутність змін до договору оренди відносно розміру орендної плати як підстави для її збільшення.

Втім суд апеляційної інстанції цілком об'єктивно не погодився із вказаним висновком суду першої інстанції.

Так, з 01.01.2011 року питання справляння плати за землю регулюється Податковим Кодексом України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та Сумською міською радою 30.08.2006 укладено договір оренди, згідно з яким Товариству було передано у тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,8112 га за адресою: м. Суми, вул. Курська, 14, для розміщення виробничої бази. Згідно з розділом 3 договору орендна плата за вказану земельну ділянку становить 2% від нормативної грошової оцінки землі.

За приписами пункту 288.4 статті 288 ПК розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Пунктом 288.1 цієї ж статті Кодексу визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до пункту 288.5 статті 288 ПК розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

- для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу;

- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Відхиляючи доводи позивача про необхідність сплати орендної плати у відповідності до умов договору, судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що названий договір в частині визначення орендної плати у сумі 2 % від нормативної грошової оцінки землі, не відповідає вимогам чинного законодавства.

У відповідності до статті 9 ПК орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності належить до загальнодержавних податків, порядок нарахування та сплати яких регламентований положеннями Податкового кодексу України.

Тому, починаючи з 01.01.2011 року відносини, що виникають щодо сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної та державної власності, регулюються приписами ПК.

Враховуючи встановлення законодавством закріпленого мінімального та максимального розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки з набранням чинності ПК позивач повинен був самостійно перерахувати величину орендної плати на поточний рік з урахуванням вимог підпунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК.

Доводи касаційної скарги відтворюють правову позицію позивача по справі, цим доводам було надано правильну юридичну оцінку.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судом на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваної постанови Харківського апеляційного адміністративного суду не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ремпобуттехніка" відхилити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011 у справі № 2а-1870/5266/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько