Ухвала суду № 39008328, 17.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2014 року м. Київ К/9991/54819/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Моторного А.О.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя на постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 24.01.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2011

у справі № 2а-3236/10/2770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Рибоконсервний комбінат

„Новий"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Рибоконсервний комбінат „Новий" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Севастополя з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 24.01.2011 позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення: від 01.06.2010 № 0000180231/1; № 0000350231/1; № 0000190231/1; № 0000360231/1, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2011 постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 24.01.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 30.09.2009 та складено акт № 9/23-1/32009234/957/10 від 12.02.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняти податкові повідомлення-рішення: № 0000180231/0 від 24.02.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання зі збору за спеціальне водокористування загальнодержавного значення у розмірі 10831 грн.; № 0000350231/0 від 24.02.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання зі збору за спеціальне водокористування загальнодержавного значення у розмірі 68 грн.; № 0000190231/0 від 24.02.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання зі збору за спеціальне водокористування місцевого значення у розмірі 70768, 84 грн.; № 0000360231/0 від 24.01.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання зі збору за спеціальне водокористування місцевого значення у розмірі 442 грн.

В порядку адміністративного оскарження скарга позивача залишена без задоволення та прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.06.2010: № 0000180231/1 від 01.06.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання зі збору за спеціальне водокористування загальнодержавного значення у розмірі 10831 грн.; № 0000350231/1 від 01.06.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання зі збору за спеціальне водокористування загальнодержавного значення у розмірі 68 грн.; № 0000190231/1 від 01.06.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання зі збору за спеціальне водокористування місцевого значення у розмірі 70768, 84 грн.; № 0000360231/1 від 01.06.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання зі збору за спеціальне водокористування місцевого значення у розмірі 442 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", позивач не надавав до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя розрахунок збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.01.2009 між позивачем та Державним комунальним підприємством „Севміськводоканал" був укладений договір № 0154 на водопостачання та водовідведення з комунального водопроводу і відведення стоків у комунальну каналізацію.

Відповідно до ст. 46 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.

Згідно з ч. 1 ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб (ч. 2 ст. 48 Водного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу і є платним.

Крім того, відповідно до п. 2 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 року N 1494, збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використання води з водних об'єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод.

Пунктом 2.1 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженої наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 1 жовтня 1999 року N 231/539/118/219, передбачено, що платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Таким чином, платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси, зокрема, здійснюють забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб на підставі спеціального дозволу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 01.01.2009 по 30.09.2009 позивачем рибна продукція (консерви рибні) не вироблялась.

На підставі вищевикладеного, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не здійснював спеціальне використання водних ресурсів, а тому не є платником збору за спеціальне використання водних ресурсів, що свідчить про протиправність донарахування податкового зобов'язання з плати за спеціальне використання водних ресурсів та застосування штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя на постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 24.01.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2011 у справі № 2а-3236/10/2770 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 24.01.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2011 у справі № 2а-3236/10/2770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді А.О. Моторний Н.Г. Пилипчук