Ухвала суду № 39008287, 17.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2014 року м. Київ К/9991/85847/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Моторного А.О.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 31.08.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011

у справі № 2а-3503/11/2770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Юнівер"

до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -

рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Юнівер" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Севастополя з позовом до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0000881503/0 від 14.06.2010, № 0000881503/1 від 21.06.2010, № 0000881503/2 від 25.08.2010, № 0000881503/3 від 04.11.2010.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 31.08.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 31.08.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку позивача з питань своєчасності та повноти сплати орендної плати за землю та складено акт №173/52/15-341/32747791 від 14.04.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000881503/0 від 14.06.2010, яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції в сумі 5151, 96 грн.: 343464 грн. основний платіж, 1717, 32 грн. штрафні санкції.

Перевіркою встановлено порушення позивачем ст. 7 Закону України „Про плату за землю", ст. 21 Закону України „Про оренду землі", що призвело до заниження розміру орендної плати за земельну ділянку за період липня-грудня 2009 року в загальній сумі 3434, 64 грн.

В порядку адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення та прийняті повідомлення-рішення №0000881503/1 від 21.06.2010, №0000881503/2 від 25.08.2010, №0000881503/3 від 04.11.2010.

Підставою для прийняття відповідачем рішення про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій стало надання Головним управлінням земельних ресурсів у м. Севастополі до податкового органу приведеної у відповідність технічної документації по нормативній грошовій оцінці земельної ділянки, згідно якої до 97 економіко-планувальної зони повинен застосовуватись коефіцієнт Км2 у розмірі 2,01, замість 1,58 вказаного у друкованому варіанті документації через технічну помилку.

Відповідно до ст. 5 Закону України „Про плату за землю" об'єктом плати за землю є земельна ділянка, передана у власність або надана в користування, в тому числі на умовах оренди. Суб'єктами плати за землю (платником) є власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, тобто безпосередньо ті юридичні або фізичні особи, кому земля передана у власність або надана в користування, в тому числі на умовах оренди.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки (ст. 13 цього Закону).

Згідно ст. 15 Закону України „Про плату за землю" власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Аналіз зазначених норм та встановлений судами факт виникнення у позивача права на оренду земельної ділянки після укладення договору оренди і його державної реєстрації, тобто після проведення перевірки, суди правомірно визнали безпідставним донарахування позивачу земельного податку.

З огляду на положення ст. 14 Закону України „Про плату за землю", відповідно до якої юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку в порядку, визначеному цим законом, за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією України, щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій інспекції, позивач не мав законних підстав для самостійного обчислення суми земельного податку та подання відповідного розрахунку до податкового органу станом на початок 2004 року.

Нормативна грошова оцінка землі встановлена рішенням Севастопольської міської Ради №4046 від 19.10.2005, відповідно до якої розмір коефіцієнту нормативної грошової оцінки 97 економіко-планувальної зони Км2 становить 1,58, рішень щодо внесення змін або встановлення інших розмірів коефіцієнту Севастопольською міською Радою не приймалося, отже правових підстав для перерахунку орендної плати у позивача не було, розрахунок здійснений позивачем на підставі діючого договору оренди землі.

Оскільки суд визнав відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача щодо справляння земельного податку, штрафні санкції, визначені спірними податковими повідомленнями-рішеннями правильно визнані необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 31.08.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 у справі № 2а-3503/11/2770 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 31.08.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 у справі № 2а-3503/11/2770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді А.О. Моторний Н.Г. Пилипчук