Постанова № 39007257, 23.05.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 травня 2014 року 08:05 № 826/5465/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді – Шулежка В.П.,

при секретарі Пасічнюк С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Віссманн» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.09.2013р. № 46126552207, стягнення грошового зобов’язання з ПДВ,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Віссманн» (надалі – ТОВ «Віссманн», позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі – ДПІ у Печерському районі м. Києва, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.09.2013р. № 46126552207, яким донараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 400 479,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 100 120,00 грн.; стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ «Віссманн» грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 500590,00 грн., у тому числі 400 479, 00 грн. основного платежу та 100 120,00 грн. штрафних санкцій, сплачених позивачем згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Свої позовні вимоги ТОВ «Віссманн» обґрунтовує тим, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає прийняте рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

На думку позивача, перевіряючий орган неправомірно кваліфікував правочин між позивачем та ТОВ «БК «Палаццо» як нікчемний, так як ДПІ у Печерському районі м. Києва не надано жодного доказу наявності вини однієї зі сторін правочину. Позивач зазначає, що первинні бухгалтерські документи, отримані від ТОВ «БК «Палаццо» відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити.

Щодо висновку відповідача про незаконне формування податкового кредиту за операціями з придбання у нерезидентів котельного обладнання в рамках господарських правовідносин із Viessmann Werke GmbH&Co KG, Kоb Holzheizsysteme GmbH позивач зазначає, що він на підтвердження існування свого права на віднесення сум податку до податкового кредиту надав відповідачу необхідні митні декларації.

На думку позивача, зменшення податкового кредиту при наявності зауважень до CMR (міжнародні товарно-транспортні накладні) є неправомірним та таким, що суперечить вимогам Податкового кодексу України та міжнародної Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, оскільки CMR є документацією, якою підтверджуються лише операції з надання послуг по перевезенню вантажів, при цьому Конвенцією, що регулює застосування CMR, допускається неправильність її заповнення.

Відсутність оригіналів підписів відправників товарів на CMR, згідно якого здійснювалось міжнародне перевезення товару в Україну постачальником-нерезидентом, не впливає на право позивача на включення сум податку на додану вартість, сплачених при здійсненні розмитнення імпортованих товарів, до податкового кредиту.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити, подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав повністю та зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та запереченнях проти адміністративного позову, подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

За таких обставин, з урахуванням вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали судом встановлено наступне.

ТОВ «Віссманн» зареєстроване 03.02.2000р. Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією, свідоцтво про державну реєстрацію від 03.02.2000p. № 1 070 120 0000 02135. Код товариства за ЄДРПОУ: 30724898.

ТОВ «Віссманн» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 15.02.2000р. за № 28503 та перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі м. Києва.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 08.04.2002р. № 37591728, виданого ДПІ у Печерському районі м. Києва, індивідуальний податковий номер 307248926551, товариство є платником ПДВ.

ДПІ у Печерському районі м. Києва на підставі направлень від 16.07.2013р. № 113/26-55-22-07 та № 114/26-55-22-07, №908/22-6, №150/17.5, № 976/22-10, на підставі наказу від 05.07.2013р. № 325 згідно з пп. 75.1.2 п.75.1 ст. 75 Податкового кодексу України проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Віссманн» (код ЄДРПОУ 30724898) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011р. по 31.12.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011р. по 31.12.2012р.,

За результатами перевірки складено акт документальної планової виїзної перевірки №316/26-55-22-07/30724898 від 03.09.2013р. (надалі – акт перевірки).

Згідно з висновками, викладеними в акті перевірки, встановлено, зокрема, порушення ТОВ «Віссманн» ст.185, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 21.12.2010р. № 969, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у вересні 2011 року на суму 2 702 грн., листопаді 2011 року на суму 166 600 грн., грудні 2011 року на суму 189 531 грн., січні 2 012 року на суму 2 711 грн., серпні 2012 року на суму 1 119 грн., та жовтні 2012 року на суму 37 821 грн.

Висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що операції між позивачем та ТОВ «БК «Палаццо» є нереальними, а укладені договори є нікчемним, а отже ТОВ «Віссманн» протиправно сформувало податковий кредит за рахунок сум ПДВ по податковій накладній, отриманій від ТОВ «БК «Палаццо» на суму 1 666,67 грн.

Окрім того, під час проведення перевірки встановлено завищення позивачем податкового кредиту в сумі 6 981 грн., оскільки існують відхилення (завищення) між задекларованими податковими зобов’язаннями та задекларованим податковим кредитом по взаємовідносинам з ТОВ «БВК «ТНТ», ДП «Укркомунобслуговування» та ТОВ «Ківар».

Зокрема, при проведенні перевірки наведених показників в базі «Системне автоматизоване співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів» встановлено, що вказані контрагенти позивача не задекларували податкові зобов’язання в деклараціях по податку на додану вартість та в додатку № 5.

Також податковий орган вважає, що ТОВ «Віссманн» безпідставно включено до складу податкового кредиту в жовтні 2011 року суму 166 600 грн., в грудні 2011 року суму 189 526 грн., та жовтні 2012 року суму 36 155 грн., оскільки на CMR відсутні оригінали підписів відправника товарів (надані ксерокопії, підписів відправника товарів), в зв’язку з чим такі CMR не можна вважати оригіналами перших примірників накладних, які підтверджують перевезення товарів.

На підставі висновків, викладених у акті перевірки, ДПІ у Печерському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення від 10.09.2013р. № 46126552207, яким донараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 400 479,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 100 120,00 грн.

Позивач 10.09.2013р. сплатив до Державного бюджету України грошове зобов’язання з ПДВ у сумі 500 599,00 грн., тому числі 400 479, 00 грн. основного платежу та 100 120,00 грн. штрафних санкцій.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Віссманн» у вересні 2012 року мало взаємовідносини з ТОВ «БК «Палаццо» на суму 10 000 грн., в т. ч. ПДВ 1666,67 грн.

В підтвердження законності включення до податкового кредиту сум по взаємовідносинам із зазначеним контрагентом позивач надав суду копії первинних документів, зокрема, договір про виконання робіт № Л-18 /17-09-17 від 17.09.2012р., протокол погодження договірної ціни, акт здачі-приймання виконаних робіт від 28.09.2012р., креслення, податкова накладна тощо.

В той же час, Ірпінською ОДПІ Київської області листом № 1176/7/22-4 від 14.05.2013р. на адресу ДПІ у Печерському районі м. Києва направлено акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб’єкта господарювання ТОВ «БК «Палаццо» (код ЄДРПОУ 31748459) щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 01.01.2011р. року по 30.04.2013р.» №156/22- 4/31748459 від 14.05.2013р.

Відповідно до висновків, викладених у зазначеному акті податковим органом не підтверджено реальність здійснення операцій з придбання товарів (робіт послуг) ТОВ «БК «Палаццо» у контрагентів-постачальників; звіркою не підтверджено реальність здійснення операцій з продажу товарів (робіт, послуг) на адресу контрагентів-покупців на загальну суму ПДВ 33 704 912 грн. за період з 01.01.2011р. року по 30.04.2013р.

Враховуючи зазначене, податковий орган дійшов висновку, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «БК «Палаццо» здійснювалась поза межами правового поля.

З огляду на таке, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з’ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Окрім того, необхідно зазначити, що згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в Постанові від 26.09.2006 року правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до Листа від 02.06.2011р. встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Так, відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

В той же час, при наданні оцінки господарським правовідносинам між позивачем та його контрагентом судом застосовувалася доктрина «Ділова мета» (business purpose).

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина базується на прецедентах Верховного Суду США (US Supreme Court. Moline Properties, Inc. v. Commissioner, 319 US 436 (1943); US Supreme Court. US v. Phellis, 257 US 156 (1921)), Європейського Суду Справедливості European Court of Justice. Halifax v. Commissioners, Case C-255/02 ("Halifax").

В пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України зазначено, що розумна економічна причина (ділова мета) – це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Враховуючи усе вищезазначене, суд погоджується з висновком податкового органу, що з урахуванням відсутності діяльності підприємства ТОВ «БК «Палаццо» та неможливості формування податкового кредиту та податкового зобов’язання, господарська діяльність позивача із зазначеним контрагентом є протиправною, а укладений між ними правочин - нікчемним як таким, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами, що є порушенням ст. 234 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 05.03.2012р. по справі № 21-421а11.

Беручи до уваги вищезазначене, суд вважає, що ДПІ у Печерському районі м. Києва доведено, що зміст укладеного між позивачем та ТОВ «БК «Палаццо» договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов’язків та свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об’єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо, а отже позивачем неправомірно включено до податкового кредиту суму ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «БК «Палаццо» у розмірі 1 666,67 грн.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що податковим органом у перевіряємому періоді встановлено відхилення (завищення) між задекларованими податковими зобов’язаннями та задекларованим податковим кредитом позивача.

Зокрема, позивач включив суму ПДВ 2 702 грн. до податкового кредиту в вересні 2011 pоку, сформованого за рахунок ТОВ «БВК «ТНТ», яке не задекларувало податкові зобов’язання в декларації по податку на додану вартість та в додатку № 5, поданої до податкового органу за вересень 2011 року.

Також, ТОВ «Віссманн» включило суму ПДВ 3 160 грн. до податкового кредиту в січні 2012 р, сформованого за рахунок ДП «Укркомунобслуговування», яке не задекларувало податкові зобов’язання в декларації по податку на додану вартість та в додатку № 5, поданої до податкового органу за січень, лютий 2012 року.

ТОВ «Віссманн» включило суму ПДВ 1 119 грн. до податкового кредиту в серпні 2012 року, сформованого за рахунок ТОВ «Ківар», яке не задекларувало податкові зобов’язання в декларації по податку на додану вартість та в додатку № 5, поданої до податкового органу за липень 2012 року.

Проте, ні у позовній заяві ні безпосередньо у судовому засіданні позивач з цього приводу суду пояснень не надав.

Окрім того, позивач не надав суду жодної первинної документації на підтвердження реальності здійснення господарських операцій із зазначеними контрагентами, зокрема, копії договорів, податкових та видаткових накладних, актів, рахунків-фактур тощо.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до п. 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно п. 201.6. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.10. статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Провівши системний аналіз вищезазначених норм права, суд приходить до висновку, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги той факт, що виписка податкової накладної та її включення до реєстру повинні відбуватися одночасно, податкова накладна, виписана та не включена до складу податкового зобов’язання постачальником є заповненою з порушенням встановленого порядку, а також враховуючи, що позивач не подавав до податкового органу заяву із скаргою на постачальника, суд погоджується з висновками відповідача про завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «БВК «ТНТ», ДП «Укркомунобслуговування», ТОВ «Ківар» в сумі 6981 грн.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Віссманн» за період з 01.04.2011р. по 31.12.2012р. сформовано ПДВ, сплачений митним органам у розмірі 39 617 205 грн.

На стан формування цих показників мало вплив здійснення позивачем операцій з придбання у нерезидентів Viessmann Werke GmbH&Co KG. та Kob Holzheizsysteme GmbH. котельного обладнання.

Згідно поданих митних декларацій податковим органом встановлено порушення п.201.12 ст. 201 розділу V Податкового кодексу України, а саме у разі ввезення товарів на митну територію України документом, то посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

В той же час, до перевірки надані митні декларації та CMR. додатком до митних декларації. В ході перевірки вставлено, що на CMR відсутні оригінали підписів відправника товарів (надані ксерокопії підписів відправника товарів), в зв’язку з чим такі CMR не можливо вважати як оригіналами перших примірників накладних, які підтверджують перевезення товарів.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, визначені вимоги, що пред’являються до первинних документів, зокрема, первинні документи – це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції ( пп.2.1. п.2 Положення); первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа» (пп.2.4. п.2 Положення); забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам (пп.2.16. п.2 Положення).

Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001р. № 2344-ІІІ, встановлено перелік обов’язкових документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення юридичною особою на договірних умовах та для власних потреб. До таких документів відносяться: документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах; дорожній лист; товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж; інші документи, передбачені законодавством України.

Відповідно п.1 Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», зареєстрованого в Мінюсті України 20.02.1998р. за № 128/2568 (надалі - Наказ № 363), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно п.11.7 Наказу №363, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Згідно положень ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956р., яка ратифікована Україною 01.08.2006р., ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Відповідно до ст.. 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 5 Конвенції передбачено, що вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.

Конвенція закріплює форму міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR), яка підтверджує факт приймання-передачі вантажу та наявність договірних відносин між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем), а також умови перевезення вантажу на основі положень Конвенції.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України» від 01.02.2006 р. № 80 (яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) CMR належить до документів, необхідних для здійснення митного контролю та оформлення товарів.

Провівши системний аналіз вищезазначених норм права, суд приходить до висновку, що при перевезенні товарів автомобільним транспортом наявність CMR, оформлену належним чином, є обов’язковою.

Згідно імпортного контракту № 9 від 03.12.2008р., укладеного ТОВ «Віссманн» передбачені умови поставки СІР Київ, тобто відповідальним за перевезення товару є Viessmann Werke GmbH&Co KG., а також згідно імпортного контракту № 11 від 01.07.2009р. передбачені умови поставки СІР Київ, тобто відповідальним за перевезення товару є Kob Holzheizsysteme GmbH.

Оскільки товарно-транспортна накладна визначена як обов’язковий документ при здійсненні транспортних операцій, вона є підтверджуючим документами реальності здійснення договорів поставки товару.

В той же час, відсутність належним чином оформлених товарно-транспортних накладних у позивача свідчать про відсутність здійснення перевезення.

Враховуючи зазначене, суд погоджується з висновком податкового органу, що без наявності підтвердних документів ТОВ «Віссманн» включено до податкового кредиту суми ПВД по митних деклараціях: №100190000/2011/128758 від 10.10.2011р. сума ПДВ 166 600,05 грн., №100190000/2011/138508 від 22.12.2011р. сума ПДВ 161 084,48 грн., №100190000/2011/138512 від 22.12.2011р. сума ПДВ 28 441,52 грн., №100190000/2012/338938 від 29.10.2012р. сума ПДВ 36 155 грн.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відтак, збільшення суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 400 479,00 грн. та нараховання штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 100 120,00 грн. здійснено відповідачем правомірно, що свідчить про те, що податкове повідомлення-рішення від 10.09.2013р. №46126552207 винесене відповідачем правомірно, у межах повноважень, наданих відповідачу законодавством України.

Окрім того, оскільки оскаржуване рішення прийняте ДПІ у Печерському районі м. Києва у межах повноважень та з підстав, визначених чинним законодавством України, у суду відсутні підстави для стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ «Віссманн» грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 500 590,00 грн.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідачем доведено правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, про необґрунтованість позовних вимог і відсутність підстав для їх задоволення.

Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодування судового збору позивачу не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Віссманн» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко