Постанова № 39004662, 07.04.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2014 р. Справа № 804/3520/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіВласенка Д.О. при секретаріПасічнику Т.В. за участю: представників позивача представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 Шевченко А.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_6 звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міністерства доходів і зборів України, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» № №0001271703 від 03 березня 2014 року, яке винесене Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відносно Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_1) про збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем на суму 186448 (сто вісімдесят шість тисяч чотириста сорок вісім) грн. 00 коп., за штрафними санкціями на суму 63 225 (шістдесят три тисячі двісті двадцять п'ять) грн. 50 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається те, що податкове повідомлення рішення є протиправним, у зв'язку з необ'єктивністю, необргунтованістю та безпідставністю висновків, викладених відповідачем в акті перевірки № 262/04-6717-03/НОМЕР_1 від 21.02.2014р.

Відповідач надав заперечення на позов, в яких просить відмовити в задоволенні позову та вважає, що податкове повідомлення було винесено правомірно, оскільки надані позивачем до перевірки товарно - транспортні накладні оформленні не належним чином та на видаткових накладних відсутні посилання на довіреність на отримання ТМЦ, що свідчить про порушення позивачем порядку ведення бухгалтерського обліку. Також, відповідач посилається на акт перевірки Каховської ОДПІ від 03.06.2011 року № 353/23-8/36922673 про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Влада ІНК» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на обставини, які викладені у позовній заяві.

Представник відповідача заперечував проти позову, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи вбачається, що з10.02.2014р. по 14.02.2014р. Державною податковою інспекцієюу Ленінському районім.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі -Відповідач) була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - Позивач) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства та обґрунтованості формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Влада-Інк» (код ЄДРПОУ 36922673) та податкових зобов'язань за період грудень 2010р, січень, квітень, липень 2011р., за результатами якої складено Акт №262/04-671703/НОМЕР_1 від 21.02.2014р. (далі - Акт перевірки).

03.03.2014 року відповідачем було винесено відносно позивача податкове повідомлення-рішення №0001271703 від 03.03.2014р. про нарахування суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 249 703,50 грн., в тому числі за основним платежем - 186 448,00 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями - 63 255,50 грн., яке було отримано позивачем 06.03.2014р.

За результатами перевірки були встановлені такі порушення:

- наявність ознак відсутності фактичного здійснення господарський операцій між Позивачем та ТОВ «Влада-Інк» у грудні 2010р., січні, квітні, травні липні 2011р.;

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201. ст. 201 Податкового кодексу України, п.1, п.2 ст.215 Цивільного кодексу України.

Перевірка проводилась на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України та згідно наказу ДПІ у Ленгінському районі м. Дніпропетровська від 06.02.2014р. № 70, копію якого було отримано позивачем особисто 06.02.2014р.

Відповідно до п. 20.1.4 п. 20.1. ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України).

Відповідно до п. 75.1, п. 75.1.2 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки передбачені ст. 79 ПК України. Так, згідно з п. 79.1 цієї статті документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених ст.ст. 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Відповідно до п. 78.1.1 п. 78.1. ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи,якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до п. 78.4. ст. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що під час проведення перевірки відповідач діяв відповідно до положень ст. 79 Податкового кодексу України.

Як вбачається з акту перевірки, при винесенні вищезазначених висновків відповідач керувався актом перевірки Каховської ОДПІ від 03.06.2011 року № 353/23-8/36922673 про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Влада ІНК» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

Судом встановлено, що Ухвалою Вищого адміністративного суду України, було залишено без змін Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14.02.2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 року у справі №2а-4954/11/2170, якими задоволені позовні вимоги ТОВ «Влада-Інк» про скасування податкових повідомлень-рішень, які були винесені на підставі акту перевірки від 03.06.2011р. №353/23-8/36922673.

Також слід зазначити, що суд Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 16.04.2013р. у справі № К/800/9087/13 зазначає, що лише сам факт наявності господарських відносин з контрагентом, який порушує податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту чи валових витрат, оскільки платник податків може бути необізнаним стосовно таких порушень та дійсних намірів тих фізичних осіб, які представляють його контрагента.

Статтями 61, 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, на що вказує і Вищий адміністративний суд України.

Так, в ухвалі від 15.09.2011р. у справі № К-24505/10 Вищий адміністративний суд України зазначає, що: «добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законом обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. Також слід враховувати і те, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.»

В інформаційному листі Вищий адміністративний судй України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11визначив, щооцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його контрагентом. Якщо контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання щодо виконання вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика європейського суду є самостійним джерелом права і підлягає застосуванню національними судами.

У п. 38 рішення, датованого 09.01.2007 (справа Інтерсплав проти України) Європейський суд з прав людини відзначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть прийняти відповідні заходи з метою запобігання чи усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики по відшкодування ПДВ при відсутності будь-яких ознак, що вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «суд визнає, що коли Держави-члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання з боку визначеної фізичної чи юридичної особи, вони можуть застосувати відповідні заходи з метою попередити, зупинити чи покарати за такі зловживання. Однак, суд вважає, що якщо національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної чи юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при ряді операцій по поставкам, чи яких-небудь вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж-таки карають одержувача оподаткованої ПДВ поставки, що повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, що знаходився поза контролю одержувача і відносно до якого не було засобів відстежування і забезпечення його зусиль, то влада виходить за розумні границі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами інтересів і вимогами захисту права власності.

Враховуючи своєчасне та повне використання компанією-заявником своїх зобов'язань по декларуванню ПДВ, неможливості з її боку забезпечити дотримання постачальником його зобов'язань по декларуванню ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства відносно системи оподаткування, про яку компанія-заявник знала чи могла знати, суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань по своєчасному декларуванню ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності».

Таким чином, суд вважає, що відповідач не повинен був робити свої висновки саме на підставі висновку перевірки контрагенту позивача, оскільки використання даних відомостей є упередженим та необґрунтованим використанням недостовірних даних.

Досліджуючи взаємовідносини фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 з ТОВ «Влада-Інк» та податкових зобов'язань за період грудень 2010р, січень, квітень, липень 2011р., судом встановлено, що:

Між Позивачем та ТОВ «Влада-Інк» були укладені договори поставки товарів,відповідно до яких ТОВ «Влада-Інк» здійснило позивачу поставку товару - оліясоняшникова.

Фактичне отримання Позивачем товару підтверджується наявними при проведені перевірки та описаними в Акті перевірки видатковими, податковими, товарно-транспортними накладними та платіжними дорученнями.

Крім того, слід зазначити, що між Позивачем та ПП ОСОБА_7 було укладено договір №Т03/01-09 від 03.01.2009р. на виготовлення продукції з давальницької сировини.

Згідно пункту 1.1 зазначеного договору, Позивач доручає ПП ОСОБА_7 виготовити з наданої Позивачем давальницької сировини та передати Позивачу готову продукцію -маргарин фасований, маргарин моноліт та майонез.

Згідно накладної на передачу сировини №ПМ-0000007 від 31.05.2011р. Позивач передав ПП ОСОБА_7 в т.ч. олія соняшникова у кількості 29120 кг на суму 299 693,33 грн. (без ПДВ).

Відповідно до Акту №ОУ-00000018 від 30.06.2011р. ПП ОСОБА_7 було передано Позивачу готову продукцію - майонез.

Згідно накладної на передачу сировини №ПМ-0000010 від 31.07.2011р. Позивач передав ПП ОСОБА_7 в т.ч. олія соняшникова у кількості 28350 кг на суму 323 662,50 грн. (без ПДВ).

Відповідно до Акту №ОУ-00000024 від 31.08.2011р. ПП ОСОБА_7 було передано Позивачу готову продукцію - майонез.

Основним видом діяльності Позивача є виробництво олії та тваринних жирів; оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками.

Отримана готова продукція - майонез - була також реалізована Позивачем своїм покупцям.

Отже, первинні бухгалтерські документи, розрахункові документи, що відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», свідчать що товари були дійсно придбані Позивачем у ТОВ «Влада-Інк» та перероблені у готову продукцію, яка в подальшому була реалізована, є підставою для формування своїх податкових зобов'язань з податку на додану вартість у відповідних податкових періодів. Тим більше, що ці товари не тільки придбані, але й оплачені Позивачем, а також використані у подальшому в господарський діяльності Позивача.

В акті перевірки відповідач посилається на невідповідність товарно - транспортних накладних бланку ТТН та відсутність в видаткових накладних посилання на довіреність на отримання ТМЦ, у зв'язку з чим приходить до висновку про порушення позивачем порядку ведення бухгалтерського обліку.

Слід зазначити, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Дослідуючи господарську діяльність та взаємовідносини ФОП ОСОБА_6 з ТОВ «Влада - Інк», які підтверджуються первинними документами: договором, видатковими та податковими накладним, платіжними дорученнями, на підставі яких ФОП ОСОБА_6 були сформовані дані податкового обліку, суд прийшов до висновку, що в процесі здійснення господарських операцій, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, відбувався рух активів, що свідчить про реальність здійснення господарських операцій платника податку ФОП ОСОБА_6.

Слід зазначити, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

При цьому в податкових відносинах не може застосуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Таким чином, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, а не додержання сторонами при здійсненні господарської операції того чи іншого пункту договору, оскільки, як зазначено вище, наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Отже, ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська не доведено в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку.

Таким чином, суд не вважає, що неналежним чином оформлена товарно - транспортна накладна чи відсутність у видаткових накладних посилання на довіреність не є свідченням відсутності факту реального вчинення ФОП ОСОБА_6 господарських операцій з придбання товарів.

Крім того, Закон України „Про автомобільний транспорт" (далі - Закон) та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила), затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.97 № 363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.98 за № 128/2568, визначають ТТН обов'язковим документом, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 11.1 Правил ТТН та дорожні листи є основними документами на перевезення вантажів, ТТН - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (пункт 1 Правил).

Слід зазначити, що на сьогоднішній день форма товарно-транспортної накладної встановлена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.95 № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля». Проте даний документ не було внесено до Державного реєстру нормативно-правових актів, у зв'язку з чим його норми носять рекомендаційний характер.

Щодо бланку ТТН, то ніхто його використовувати не зобов'язаний. Суб'єкти господарювання мають право використовувати самостійно розроблені форми (бланки) первинних документів, у тому числі ТТН. Таке право передбачено пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі - Положення), затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704. Підтверджують це і компетентні відомства, зокрема Держкомстат України (листи Комітету № 14/1-2-25/102 від 05.12.2005 та № 14/2-25/89 від 27.11.2006), який саме і наділений компетенцією розробляти та затверджувати типові форми первинних документів. Отже, на сьогоднішній день немає нормативно-правового акту, яким би було встановлено обов'язкову типову форму ТТН.

Таким чином, посилання відповідача на невідповідність наданих позивачем товарно -транспортних накладних формі товарно-транспортної накладної, встановленої наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.95 № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», не свідчать про порушення позивачем правил ведення бухгалтерського обліку, а тим більше це не є підставою вважати господарські операції, задекларовані позивачем у податковому обліку на підставі належним чином оформлених податкових та видаткових накладних, розрахункових документів, нереальними.

Крім того, так документом, що регламентує порядок реєстрації довіреностей, є Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 р. №99 (далі - Інструкція).

Як передбачено п. 2 цієї Інструкції, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Одержувачами цінностей є юридичні особи (підприємства, установи, організації, їхні відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарювання).

Так, довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.

Бланки довіреностей є документами суворої звітності. А це, своєю чергою, вимагає:вести облік їх одержання, зберігання та використання як бланків суворої звітності, списувати використані бланки довіреностей за актом;своєчасно подавати документи (накладні, акти, ордери тощо), що свідчать про використання довіреностей, або невикористані довіреності;видачі бланків з відповідною реєстрацією у журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований, скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера.

Що стосується фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які особисто одержують цінності від підприємства, то довіреність не вимагається, якщо підприємець надав: паспорт або інший документ, що засвідчує особу;свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.

Дані цих двох документів (номер, орган і дата видачі) вказуються у документах, якими підприємство оформлює відпуск цінностей.

Але якщо підприємець - фізична особа доручає одержати цінності іншій особі, наприклад найманому працівникові, то разом із вказаними документами така особа повинна подати довіреність. Бланк довіреності у такому разі може бути і той, що затверджений Інструкцією, і той, який оформляється відповідно до Цивільного кодексу України, із зазначенням у ньому даних щодо Свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, з печаткою підприємця - фізичної особи. Про це, зокрема, зазначено у листі Міністерства фінансів України від 31.10.2000 р. №053-29151 на с. 26.

Як вбачається, з наданих позивачем видаткових накладних та накладних на отримання товару, товарно - матеріальні цінності були одержанні ФОП ОСОБА_6 особисто, на деяких видаткових накладних одержувач ОСОБА_8, але слід зазначити, що на них є посилання на довіреності. Крім того, оформлення довіреності від фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які особисто одержують цінності від підприємства, не вимагається.

Також, суд вважає необхідним зазначити, що відповідно п. 5.2. Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПС України від 22.12.2010 № 984,у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Суд вважає, що результати перевірки, викладені в акті перевірки №262/04-671703/НОМЕР_1 від 21.02.2014р. не відповідають вимогам п. 5.2. Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПС України від 22.12.2010 № 984.

Підсумовуючи усе вищевикладене, суд дійшов висновку, що в діях позивача по формуванню податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Влада ІНК» відсутні порушення податкового чи іншого законодавства. Суд вважає, що податковий кредит по податковим зобов'язанням за період грудень 2010р., січень, квітень, липень 2011 визначений позивачем правильно та обгрунтовано, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення форми «Р» № №0001271703 від 03 березня 2014 року, яке винесене Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відносно Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_1) про збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем на суму 186448 (сто вісімдесят шість тисяч чотириста сорок вісім) грн. 00 коп., за штрафними санкціями на суму 63 225 (шістдесят три тисячі двісті двадцять п'ять) грн. 50 коп.є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти позову, відповідач, який відповідно до норм Податкового кодексу України та за визначенням Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, правомірність свого рішення не довів.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 14, 35, 70, 71, 86, 94, 122, 128, 159-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» № №0001271703 від 03 березня 2014 року, яке винесене Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відносно Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_1) про збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем на суму 186448 (сто вісімдесят шість тисяч чотириста сорок вісім) грн. 00 коп., за штрафними санкціями на суму 63 225 (шістдесят три тисячі двісті двадцять п'ять) грн. 50 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 11 квітня 2014 року

Суддя Д.О. Власенко