Постанова № 39004640, 28.05.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2014 р.Справа № 915/1433/13Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Жекова В.І.,

суддів Лашина В.В., Бойко Л.І.

(Склад колегії суду сформовано згідно з розпорядженням голови суду №282 від 13.03.2014р.)

секретар судового засідання Чеголя Є.О.

за участю представників сторін 28.05.2014 р.:

від Прокуратури - Коломійчук І.О.

від Миколаївської обласної державної адміністрації - не з'явився.

від ПП «ААС» - не з'явився

від ФОП ОСОБА_2- ОСОБА_2, ОСОБА_4

від ДП «Очаківське лісомисливське господарство» - не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення Господарського суду Миколаївської області

від 28.10.2013 р.

у справі № 915/1433/13

за позовом Прокурора Березанського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації

до відповідачів:

1). Приватного підприємства «ААС»;

2). Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство»

про визнання недійсним договору

Ухвалою Одеського апеляційного Господарського суду від 14.03.2014р., яка надіслана учасникам процесу 17.03.2014 р., розгляд апеляційної скарги призначено на 31.03.2014 р.

Учасники судового процесу відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялись про час і місце розгляду апеляційної скарги.

Розгляд справи за правилами ст. ст. 69, 77 ГПК України продовжувався та відкладався.

Відповідно до вимог ст. 85 ГПК України в судовому засіданні, яке відбулось 28.05.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

13.09.2013р. Прокурор Березанського району Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Приватного підприємства «ААС» та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, в якому просив визнати недійсним договір про спільне користування земельною ділянкою, укладений 01.05.2013р. між ПП «ААС» та ФОП ОСОБА_2; зобов'язати ФОП ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку державної форми власності площею 51 м.кв., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 в зоні відпочинку «Коблево» с. Коблево, Березанського району, Миколаївської області, привести її у придатній для використання стан та повернути її Миколаївській обласній державній адміністрації та стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь держави заподіяну внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки шкоду в сумі 231, 74 грн.

В обґрунтування позову, прокурор посилався на те, що під час проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства фахівцями Державної інспекції сільського господарства в Миколаївській області було встановлено факт самовільного зайняття ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки площею 51 кв.м., шляхом влаштування замощення бетонної подушки, що розташована за адресою АДРЕСА_1 в зоні відпочинку «Коблево», с. Коблево, Березанського району Миколаївської області.

Обгрунтовуючи позов, прокурор зазначає, що за наслідками перевірки ФОП ОСОБА_2 було видано припис №000577 від 01.07.2013р. про усунення порушень земельного законодавства та про що також був складений протокол про адміністративне правопорушення від 15.07.2013р., які відповідачами виконані не були.

На думку Прокурора Березанського району Миколаївської області ці обставини і стали підставою для звернення до Господарського суду Миколаївської області з відповідною заявою до ПП «ААС» та ФОП ОСОБА_2 щодо визнання недійсним договору про спільне користування земельною ділянкою та зобов'язання її звільнити і привести у придатний для використання стан та повернути позивачу.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28.10.2013р. (суддя: Васильєва Л.І.) позов задоволено.

Рішення мотивоване тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального права просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.10.2013р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Звертаючись з апеляційною скаргою апелянт посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції в неповному обсязі були дослідженні всі фактичні обставини справи, які мали суттєве значення для вирішення спору.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 21.04.2008 між Державним підприємством "Очаківське лісомисливське господарство" та Приватним підприємством "ААС" було укладено договір №64 довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою, за умовами якого постійний лісокористувач згідно з розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації від 21.04.2008р. № 157-р передає, а тимчасовий лісокористувач приймає лісову ділянку площею 8,75 га у довгострокове тимчасове платне користування лісами за рахунок земель лісогосподарського призначення, що знаходяться у кварталі 35, виділ 23, кв. 36, кв. 17, кв. 37, вид. 13, кв. 38, вид. 23, кв. 39, вид. 18 Березанського лісництва постійного лісокористувача (т.1, а.с. 19-21).

01.05.2013р. між Приватним підприємством "ААС" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір про спільне користування земельною ділянкою, за умовами якого ПП "ААС" зобов'язалось надати ФОП ОСОБА_2 лісову ділянку, вкриту піском біля б/в "Перлина" площею 0,1 га, а ФОП ОСОБА_2 зобов'язався слідкувати за чистотою земельної ділянки та надавати пляжні послуги (т.1, а.с. 17).

01.07.2013р. фахівцями Державної інспекції сільського господарства в Миколаївській області була проведена перевірка дотримання вимог земельного законодавства, якою встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки площею 51 кв.м. шляхом влаштування замощення бетонної подушки, що розташована за адресою АДРЕСА_1 в зоні відпочинку "Коблево", с. Коблево, Березанського району Миколаївської області.

За наслідками вищевказаної перевірки ФОП ОСОБА_2 було видано припис № 000577 від 01.07.2013р. про усунення порушень земельного законодавства та складено протокол про адміністративне правопорушення від 15.07.2013р. (т.1, а.с. 26-27).

Відповідно до постанови про притягнення до адміністративної відповідальності від 15.07.2013р. за №000386 визнано ОСОБА_2 винною у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 53-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 170, 00 грн. (т.1, 28).

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується із доводами наведеними в оскаржуваному судовому рішенні, а відтак і не погоджується з доводами викладеними в апеляційній скарзі виходячи з наступного.

Приписами статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.

Відповідно до положень статті 13 ЦК України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Стаття 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до приписів статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави чи суспільства може бути на вимогу відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Відповідно до положень п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

П.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до п. 2.2 оспорюваного договору, ПП "ААС" зобов'язується надати ФОП ОСОБА_2 земельну ділянку для забезпечення пляжних послуг. За змістом оспорюваного договору, останній підпадає під ознаки договору про спільну діяльність.

Разом з тим суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини 1 статті 1133, частини 1 статті 1134 Цивільного кодексу України визначено, що вклади, зроблені учасниками спільної діяльності, мають належати їм на праві власності чи на іншому майновому праві.

Згідно з частиною 1 статті 319, частиною 4 статті 373 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 78, статті 90 Земельного кодексу України розпоряджатись земельною ділянкою може лише її власник.

Згідно з договором довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою, укладеним 21.04.2008р. між ДП "Очаківське лісомисливське господарство" та ПП "ААС", останньому не надано права передачі земельної ділянки іншим особам на праві користування чи інших підставах.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що п. 4.1.2 договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою, укладеного 21.04.2008р. між ДП "Очаківське лісомисливське господарство" та ПП "ААС", останньому надано право за погодженням з постійним користувачем зводити лише тимчасові споруди.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ПП "ААС" не мав повноважень для передачі ФОП ОСОБА_2М в користування земельної ділянки біля б/в "Перлина" в зоні відпочинку Коблеве, а отже договір про спільне користування земельною ділянкою від 01.05.2013р., укладений між ПП "ААС" та ФОП ОСОБА_2 суд першої інстанції обгрунтовано визнав недійсним з підстав, передбачених частинами 1 та 2 статті 203 Цивільного кодексу України виходячи з наступного.

Згідно з приписами статті 116 Земельного кодексу України визначено, що перехід права на земельну ділянку від держави до суб'єкта господарювання можливий шляхом передачі у власність або користування лише на підставі рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Положеннями статті 13 Конституції України, яка кореспондується із статтею 324 Цивільного кодексу України та статтею 148 Господарського кодексу України, передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Відповідно до приписів статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частиною п'ятою статті 122 цього Кодексу встановлено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно із пунктом шостим частини першої статті 31 Лісового кодексу України обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що у правовідносинах щодо володіння, користування, розпорядження спірною земельною ділянкою, яка перебуває у державній власності, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Миколаївська обласна державна адміністрація як виконавчий орган державної влади.

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 3 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що позов про звільнення земельної ділянки відповідачем, приведення її у придатний для використання стан(частина земельної ділянки зайнята бетонним замощенням) та повернення її позивачу, стягнення заподіяних збитків є правомірним.

Що стосується наданого до суду апеляційної інстанції договору №12 про встановлення земельного сервітуту від 01.04.2014р., то даний договір судом апеляційної інстанції до уваги не приймається, оскільки вказаний договір не зареєстрований у встановленому порядку.

Отже, твердження апелянта щодо того, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції в неповному обсязі були дослідженні всі фактичні обставини справи, які суттєве значення мали для вирішення спору, колегією суддів апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції в повному обсязі були дослідженні всі фактичні обставини справи та цілком обґрунтовано було прийнято рішення щодо задоволення позовних вимог прокуратури у повному обсязі.

Клопотання скаржника ФОП ОСОБА_2 про поверненя надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1398,25 грн. є цілком обґрунтованим, оскільки з матеріалів апеляційної скарги вбачається, що відповідно до квитанції №12481870 скаржником було сплачено судовий збір у розмірі 2007, 25 грн., а повинно було сплатити 609,00 грн., у зв'язку з чим, Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) повертається з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір за квитанцією АТ «ОТП БАНК» №12481870 від 13.03.2014р. за подання апеляційної скарги, в сумі 1398 грн. 25 коп. (одна тисяча триста дев'яноста вісім гривень двадцять п'ять копійок), на підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону України „Про судовий збір".

При розгляді справи в апеляційному порядку апелянт не спростував викладені в рішенні суду обставин, а отже, відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Крім того, відповідно до вимог ст.38 ГПК України, (в редакції Закону № 2453 -V1), забезпечення судового процесу доказами покладено виключно на сторони у справі.

Отже, з огляду на викладене, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що рішення прийняте при повному з'ясуванні всіх обставин справи з додерженням норм матеріального та процесуального права, а відтак останнє підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.69, 77, 85,99,101-105 ГПК України,

колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.10.2013р. у справі № 915/1433/13- залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про повернення надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги задовольнити.

Повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір за квитанцією АТ «ОТП БАНК» №12481870 від 13.03.2014р. за подання апеляційної скарги, в сумі 1398 грн. 25 коп. (одна тисяча триста дев'яноста вісім гривень двадцять п'ять копійок), на підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону України „Про судовий збір".

Доручити господарському суду Миколаївської області надати відповідний наказ.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 02.06.2014р.

Головуючий суддя: Жеков В. І.

Судді: Лашин В.В.

Бойко Л.І.