Постанова № 39004097, 26.05.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

26 травня 2014 р. № 820/6526/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Лук'яненко М.О.,

за участю секретаря судового засідання Гайворонського В.С.,

представників сторін:

позивача - Каплоух В.О.,

відповідача - Шляхти В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мікротехсервіс Україна" до державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій, з урахуванням уточнень, просить суд: скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 28.11.2013 року №0001922201 та від 29.01.2014 року №0000202201 винесене відносно ТОВ "Мікротехсервіс Україна" (код ЄДРПОУ 38383438).

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 28.11.2013 року №0001922201 та від 29.01.2014 року №0000202201, прийняті відповідачем без достатніх правових підстав, з перевищенням ним своїх повноважень, а отже є повністю незаконними і підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, зазначив, що порушення, встановлені в ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на цілком законних підставах та відповідають чинному законодавству, у зв'язку із чим просив у задоволенні позову відмовити.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Фахівцем державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області було проведено дві перевірки, за результатами яких складено акти:

- №212/20-30-22-01/38383438 від 21.01.2014 року (том 1 а.с. 9-28), яким зафіксовано порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (з урахуванням змін та доповнень), внаслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті в бюджет, в розмірі 94651 грн., в тому числі у червні 2013 року на 87418 грн., у липні 2013 року на 7233 грн.;

- №1127/20-30-22-01/38383438 від 29.10.2013 року (том 1 а.с. 70-95), яким зафіксовано порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (з урахуванням змін та доповнень), внаслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті в бюджет, в розмірі 387236 грн., в тому числі у квітні 2013 року на 204375 грн., у травні 2013 року на 175338 грн., у червні 2013 року на 7523 грн. .

За результатами вищевказаних актів перевірки податковою інспекцією складено податкові повідомлення - рішення від 29.01.2014 року №0000202201 (том 1 а.с. 29), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 141976,50 грн.; від 28.11.2013 року №0001922201 (том 1 а.с. 96), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 484045,00 грн.

Позивач не погодившись з винесеними податковим органом податковими повідомленнями-рішеннями подав на них свої скарги від 05.02.2014 року (том 1 а.с. 30-36), від 05.03.2014 року (том 1 а.с. 41-47), від 18.12.2013 року (том 1 а.с. 97-106), від 19.02.2014 року (том 1 а.с. 111-120).

Рішенням Головного управління міндоходів у Харківській області від 24.02.2014 року (том 1 а.с. 37-40), від 26.03.2014 року (том 1 а.с. 48-50), від 10.02.2014 року (том 1 а.с. 107-110), від 07.04.2014 року (том 1 а.с. 121-123) скарги позивача залишено без задоволення, податкові повідомлення - рішення без змін.

Судовим розглядом встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю "Мікротехсервіс Україна" (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Мегатор 2013" (продавець) 20.03.2013 року укладено договір №133 (том 1 а.с. 174).

За умовами укладеного договору продавець зобов'язується передати у власність покупця меблеву заготівку, вироби із деревини, пиломатеріали, будівельні та інші матеріали. Покупець зобов'язується прийняти і своєчасно сплатити за товар на умовах даного договору.

Згідно пункту 3.1 договору від 20.03.2013 року, перелік товару і ціна вказуються в рахунках-фактури.

У відповідності до п.4.1 даного договору, якість переданого продавцем товару повинна відповідати вимогам, діючим в Україні на момент поставки. У випадку, передбаченому законодавством України, продавець зобов'язаний надати сертифікат виробника.

Дослідивши зібрані докази по справі, суд зазначає наступне:

В розумінні податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року).

Відповідно до п.п.14.1.39 п.14.1 ст. 14 вищевказаного кодексу грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

У відповідності до вимог п.44.1 ст. 44 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Порядок формування податкового кредиту передбачений ст. 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно положень п.198.2 вищезазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Зі змісту п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, рахунки - фактури, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, а саме: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

З'ясовуючи вище перераховані обставини для встановлення реальності здійснення господарської операції позивача з його контрагентом товариством з обмеженою відповідальністю "Мегатор 2013", суд встановив наступне.

Істотні умови господарського договору визначені статтею 180 Господарського кодексу України, відповідно до умов якої зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно пункту 3.1 договору від 20.03.2013 року, перелік товару і ціна вказуються в рахунках-фактури.

Тобто, з урахуванням положень ст. 180 ГК України, домовленість сторін про перелік товару і ціну товару є істотною умовою укладеного правочину.

Як встановлено судом, позивачем ні під час перевірки, ні під час розгляду справи в суді не надано для огляду рахунки - фактури, якими було відповідно до умов договору №133 погоджено перелік товару та його ціну.

Крім того, в пункті 4.1 вищевказаного договору зазначено, що якість переданого продавцем товару повинна відповідати вимогам, діючим в Україні на момент поставки. У випадку, передбаченому законодавством України, продавець зобов'язаний надати сертифікат виробника.

Проте, в матеріалах справи відсутні сертифікати якості виробника на товар, які на вимогу суду також позивачем не надані.

Також, судовим розглядом встановлено, що позивач зберігав отриманий від свого контрагента товар на складі, який орендується ТОВ "Мікротехсервіс Україна" на підставі договору оренди від 03.01.2013 року №27-А (том 2 а.с. 15).

Так, в пунктах 2.2, 2.3 вищезазначеного договору оренди вказано, що орендар несе зобов'язання по сплаті орендної плати, якщо він користувався орендованим майном протягом місяця. В останній день місяця оформлюється акт виконаних робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, акти виконаних робіт по даному договору позивачем не складались, та під час перевірки перевіряючим відповідача для огляду надані не були, а тому зберігання товару на орендованому складі позивачем ставиться судом під сумнів.

З урахуванням викладеного вище, суд прийшов до висновку, що відсутність сертифікату якості виробника на товар по договору від 20.03.2013 року та акту виконаних робіт по договору оренди, свідчить про недотримання позивачем істотних умов укладених правочинів, що є порушенням приписів ст. 180 Господарського кодексу України.

За правилами абзацу 5 розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.1997 р. № 363 (далі по тексту -Правила) вантажовідправник - будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення.

Вантажоодержувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку (абз.6 розд. 1 Правил).

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (абз. 27 розд. 1 Правил).

Згідно пункту 11.1 Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Пунктом 11.5. Правил передбачено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", узагальнюючи висновки, що містяться у проаналізованих постановах Верховного Суду України, наголошено на тому, що відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції.

Поряд з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що на підтвердження подальшої реалізації придбаних товарів у свого контрагента позивачем було надано до суду договори, податкові накладні, видаткові накладні, товарно - транспортні накладні.

Так, в графах "Пункт навантаження" та "Пункт розвантаження" в товарно-транспортних накладних відсутні адреси пунктів навантаження та розвантаження товару (том 1 а.с. 162-186), що свідчить про складання товарно-транспортних накладних з порушенням вимог передбачених пунктом 11.1.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частиною 2 вище зазначеної статті Кодексу встановлено, що господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

З огляду на вищевказане, враховуючи відсутність документів, які б могли достовірно свідчити про фактичне отримання позивачем вищевказаних товарів: належним чином оформлених товарно - транспортних накладних із всіма необхідними реквізитами, які б засвідчували фактичну передачу товару та фактичне перевезення товарно - матеріальних цінностей, місця поставки або інші документи щодо реальності та товарності проведених операцій, з яких би можливо було встановити місця навантаження товару, відвантаження товару, суд дійшов висновку про не підтвердженість реальності проведення господарських операцій з ТОВ "Мегаторг 2013", тобто про відсутність операцій, які можуть бути об'єктом оподаткування ПДВ.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товару сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Наявність у платника податку товариства з обмеженою відповідальністю "Мікротехсервіс Україна" видаткових та податкових накладних з ПДВ, виданих продавцем товару ТОВ "Мегаторг 2013", та оплата вартості товару не є достатніми підставами для формування податкового кредиту з ПДВ. Відтак, операція з поставки товару не мала реального товарного характеру. Господарська операція здійснювалася виключно для формування податкового кредиту для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона по справі повинна доказати ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги.

Позивачем не надано жодних доказів того, що дії посадових осіб відповідача є протиправними та порушують права, свободи чи інтереси позивача.

Приймаючи до уваги викладене, та враховуючи те, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому не порушував прав, позивача, суд знаходить позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст. 7-11, ч. 1 ст. 158, ст. 159, ч. ч. 1, 2 ст. 160, ст. 161, ч. 1 ст. 162, ст. 163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Мікротехсервіс Україна" до державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 02 червня 2014 року.

Суддя М.О. Лук'яненко