Постанова № 39004007, 20.05.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2014 року Справа № 813/2703/14

Львівський окружний адміністративний суд, в складі

Головуючої - судді Мричко Н.І.

за участю секретаря судового засідання Щура В.Р.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Збитковської І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Львівської митниці Міндоходів про скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій, -

встановив:

ОСОБА_3 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської митниці Міндоходів, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Львівської митниці Міндоходів від 04.02.2014 року № 136-о «Про звільнення ОСОБА_3»;

- поновити ОСОБА_3 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці Міндоходів;

- стягнути з Львівської митниці Міндоходів середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 28.10.2013 року вона працювала на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці Міндоходів.

04.02.2014 року в приміщенні Львівської митниці нею власноручно написана заява про звільнення із займаної посади за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України. 04.02.2014 року начальником Львівської митниці Міндоходів виданий наказ № 136-о «Про звільнення ОСОБА_3».

Позивач вважає, що оскаржуваний наказ є протиправним з наступних підстав. По-перше, зазначає позивач, заява про звільнення з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці Міндоходів написана нею під психологічним тиском з боку керівництва. По-друге, нею, в подальшому, подана заява про відкликання заяви про її звільнення від 04.02.2014 року, проте її звільнили з 04.02.2014 року. Окрім цього, зазначає позивач, оскаржуваний наказ є протиправним і з тих підстав, що такий не був погоджений керівником підрозділу внутрішньої безпеки ГУ Міндоходів.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали повністю, пояснення надали аналогічні до викладеного у позовній заяві. Просили позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав пояснення аналогічні про викладених у запереченнях на позовну заяву від 14.04.2014 року. Пояснив, що єдиною підставою для припинення трудових відносин між ОСОБА_3 та Львівською митницею Міндоходів є угода сторін. Зазначив, що 04.02.2014 року позивачем подана заява про її звільнення відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін. Враховуючи ініціативу позивача, 04.02.2014 року начальником Львівської митниці Міндоходів виданий наказ № 136-о «Про звільнення ОСОБА_3». Вважає оскаржуваний наказ правомірним та таким, що не підлягає скасуванню. За наведених обставин, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суд, заслухавши доводи позивача, представника позивача, заперечення представника відповідача, з'ясувавши обставини, на які сторони посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з наказом начальника Львівської митниці Міндоходів Попазогло С.М. від 04.02.2014 року № 136-о «Про звільнення ОСОБА_3» 04.02.2014 року звільнено ОСОБА_3 зі займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці, за угодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України.

Підставою звільнення ОСОБА_3, як зазначено в наказі - є заява ОСОБА_3

Не погоджуючись із наказом начальника Львівської митниці Міндоходів Попазогло С.М. від 04.02.2014 року № 136-о «Про звільнення ОСОБА_3» позивач оскаржила такий у судовому порядку.

При вирішенні такого спору, суд виходив з наступного.

Згідно з приписом ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП) трудовий договір укладається між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.36 КзПП України, підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Отже, угода про припинення трудового договору згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП також укладається між сторонами трудового договору, якими є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, а рішення про розірвання трудового договору приймається власником або органом управління підприємства, установи, організації, який наділений такими повноваженнями.

Відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за угодою сторін), договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу.

Таким чином, угода сторін є самостійною підставою для розірвання трудового договору та відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи власника або з ініціативи працівника.

Судом встановлено, що 04.02.2014 року ОСОБА_3 подала на ім'я начальника Львівської митниці Попазогло С.М. заяву, згідно з якою просила звільнити її із займаної посади за угодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 КзПП України.

У день подання заяви ОСОБА_3, а саме, - 04.02.2014 року начальником Львівської митниці Міндоходів виданий наказ № 136-о «Про звільнення ОСОБА_3» за угодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП.

Отже, в матеріалах справи наявні докази на підтвердження досягнутої між сторонами згоди щодо звільнення ОСОБА_3 за угодою сторін у відповідності до п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що оскаржуваний прийнятий відповідачем у межах повноважень та з дотриманням процедури, оскільки досягнена взаємна згода між сторонами трудового договору щодо підстави припинення трудового договору.

Вказана позиція узгоджується із позицією Верховного Суду України викладеною в постанові суду від 13.01.2010 року.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Щодо посилання позивача на те, що з боку керівника Львівської митниці Міндоходів чинився тиск щодо написання нею заяви про звільнення від 04.02.2014 року, такі не заслуговують на увагу, оскільки є голослівними.

Не заслуговують на увагу і посилання позивача на відкликання заяви про звільнення, з огляду на те, що при припиненні трудового договору за угодою сторін, відповідно до п.1 ч.1 ст.36 КЗпП не передбачено можливості відкликання працівником своєї заяви.

Щодо доводів позивача про непогодження її звільнення з одним із структурних підрозділів, суд зазначає, що норми загального трудового законодавства з приводу припинення трудових відносин за угодою сторін, не містять вимоги щодо необхідності отримання такого погодження.

У відповідності до норм ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 4, 7-11, 14, 69-71, 72, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 26 травня 2014 року.

Суддя Мричко Н.І.