Постанова № 39001669, 26.05.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2014 року №810/2639/14

Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Леонтовича А.М.

при секретарі - Бончевій О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Грицик Д.С. (за довіреністю)

від відповідача: Шаранданов О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до проТовариство з обмеженою відповідальністю «Т.Л. Авто» Київської митниці Міндоходів визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Т.Л. Авто» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці Міндоходів (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці Міндоходів про коригування митної вартості товарів № 125130012/2014/110027/2 від 21.03.2014р.; визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Київської митниці Міндоходів М/п "Святошин" № 125130012/2014/00027 від 21.03.2014р.; зобов'язання Київської митниці Міндоходів вчинити дії по визначенню митної вартості товарів, які імпортувалися Товариством з обмеженою відповідальністю «Т.Л. АВТО» згідно вантажної митної декларації від 14.03.2014р. № 125130000/2014/432831, за першим методом (ціною договору (контракту)).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що при митному оформленні товарів, які ввозились на митну територію України, ним було визначено їх митну вартість за основним методом - ціною договору, для чого до митної декларації були додані усі документи, що підтверджують числові значення вартості товарів і обраного методу її визначення згідно переліку, визначеному Митним кодексом України. Однак, митний орган безпідставно не погодився із заявленою позивачем митною вартістю товарів та незаконно прийняв рішення про коригування митної вартості.

За наведених обставин, позивач вважає рішення митного органу незаконними, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлені факти та застосовано норми закону.

Позивач також зазначив, що з метою випуску задекларованих товарів у вільний обіг він подав митному органу заяву про митне оформлення товарів під гарантійне зобов'язання, здійснив коригування митної вартості товару згідно з рішеннями митного органу, подавши нову митну декларацію, сплатив всі митні платежі згідно з митною вартістю товарів, яка визначена митним органом.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, у яких зазначив про неподання позивачем повного пакету додаткових документів, які були витребувані для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, та вказав на виявлені розбіжності у товаросупровідних документах, поданих до митного оформлення, зокрема, щодо відомостей про ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари. На підставі викладеного стверджує, що митний орган законно та обґрунтовано витребував додаткові документи, а рішення та картка відмови прийняті у відповідності до вимог Митного кодексу.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав заперечення, у задоволені позову просив відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до довідки АБ №548049 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Т.Л. Авто» (ідентифікаційний код 36702953) 9 жовтня 2009 року зареєстроване Святошинською районною державною адміністрацією у місті Києві, як юридична особа (а.с. 13).

З матеріалів справи вбачається, що 5 листопада 2010 року, між ТОВ «Т.Л. Авто» та FUJIN SHUANGSHENG IM&EX Co., LTD (Китай) укладено договір №TLF051110, відповідно до якого, продавець продає, а покупець купляє автомобільні диски згідно номенклатури та асортименту, вказаного у рахунках-фактурах на умовах FOB-Ксямен (Інкотермс 2000), у кількості, асортименті і по цінам згідно рахунків-фактур, що є невід'ємною частиною договору (а.с. 31-36).

Із змісту договору вбачається, що вид товару, його кількість і ціни вказані в інвойсі, що являються невідємною частиною договору. Пунктом 6.1 договору встановлено, що продавець повинен супроводжувати свою продукцію такими документами: рахунок, рахунок проформа, коносамент, сертифікат походження, упаковочний лист, прайс-лист, експортна декларація.

21 березня 2014 року, з метою митного оформлення колес із чорних металів для транспортних засобів, металевих дисків (торгівельна марка Malata, виробник - FUJIN SHUANGSHENG IM&EX Co., LTD, країна виробництва - Китай), позивачем до Київської митниці Міндоходів подано ВМД №125130012/2014/404636 (а.с. 83-84). Митна вартість товару визначена декларантом відповідно до ціни угоди.

На підтвердження зазначеної у декларації митної вартості товару позивачем надано митному органу документи: договір №TLF051110 від 5 листопада 2010 року; додаткові угоди до договору №TLF051110 від 5 листопада 2010 року №1, №2, №.3; інвойси; платіжні доручення в іноземній валюті; коносамент; міжнародну автомобільну накладну (CMR); прейскурант (прайс-лист) виробника товару; рахунки-фактури (інвойси); висновок експертної організації; виписку з бухгалтерської документації; копію митної декларації країни відправлення.

21 березня 2014 року відповідач відмовив позивачу у визнанні митної вартості товарів за першим методом та повідомив декларанта, що митну вартість може бути визнано за умови надання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товару, а саме: виписки з бухгалтерської документації, видаткові накладні, каталоги, специфікації, прейскуранти (прас-листи) виробника товару, копію митної декларації країни відправлення, висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та (або) інформація біржових організацій про вартість товару або сировини, оплата за попередні поставки (а.с. 85).

На даний запит позивач відповів, що інші документи на даний момент надати немає можливості, у зв'язку з чим просив видати рішення про коригування митної вартості з метою здійснення митного оформлення в порядку статті 55 Митного кодексу України (а.с. 85).

21 березня 2014 року відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № 125130012/2014/110027/2, яким було визначено митну вартість товару за резервним методом згідно вимог статті 64 Митного Кодексу України у розрахунку 3,69 дол. США за одиницю товару. (а.с. 90-91). Резервний метод був використаний з урахуванням інформації, наявної в митному органі, а саме на підставі митної декларації від 27 січня 2014 року №100270001/2014/272825 (а.с. 126)

Також, відповідачем було прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №112050000/2013/01180, згідно якої ТОВ «Т.Л. Авто» відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів за митною декларацією №125130012/2014/405009 від 21 березня 2014 року, з причин прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості (а.с. 88-89)

У якості вимоги, виконання якої забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів у вказаній картці відмови, позивачу запропоновано скорегувати митну вартість з урахуванням рішення про коригування митної вартості товарів від 21 березня 2014 року № 125130012/2014/110027/2 (а.с. 89).

За таких обставин, позивач на підставі частини 7 статті 55 Митного кодексу України здійснив заходи щодо випуску товару у вільний обіг під гарантійні зобов'язання шляхом оформлення нової митної декларації від 26 березня 2014 року № №125130012/2014/405009 на підставі прийнятого рішення про коригування митної вартості товарів (а.с.81-82).

Разом з тим, не погоджуючись з рішеннями відповідача про коригування митної вартості та карткою відмови у митному оформленні, позивач звернувся до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 4 Митного кодексу України, ввезення товарів, транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів, транспортних засобів за межі митної території України - це сукупність дій, пов'язаних із переміщенням товарів, транспортних засобів через митний кордон України у будь-який спосіб у відповідному напрямку. Декларант - це особа, яка самостійно здійснює декларування або від імені якої здійснюється декларування. Декларація митної вартості - це документ встановленої форми, що подається декларантом і містить відомості щодо митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України чи стосовно яких змінюється митний режим.

Відповідно до статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно із статтею 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема: код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) відповідно статті 257 Митного кодексу України.

Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Частинами четвертою та п'ятою статті 58 Митного кодексу України також передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.

Згідно із статтею 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Статтею 52 Митного кодексу України встановлено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. При цьому, декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації Митного кодексу України.

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)) та другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); за резервним. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Статтею 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару та забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Зокрема, статтею 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 54 Митного кодексу України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а також у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до частини шостої статті 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз положень частини третьої статті 53, частин першої, другої та п'ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України надає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.

З метою усунення розбіжностей в документах, усунення сумнівів щодо підробки документів або з'ясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, закон надає право митному органу витребувати від декларанта інші додаткові документи, що перелічені в частині другій статті 53 Митного кодексу України.

Крім того, підпунктами 16,17 пункту 3 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур встановлено стандартне правило, що на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства. У випадках, коли окремі підтверджуючі документи не можуть бути представлені разом з декларацією на товари з причин, які визнані митною службою обґрунтованими, вона дозволяє подачу таких документів протягом визначеного періоду часу.

Згідно з частиною третьою статті 54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Таким чином, у випадку виникнення сумніву щодо правильності відомостей щодо ціни товару, митний орган може витребувати, а декларант зобов'язаний надати додаткові докази, які б їх спростовували. Доводи митного органу повинні бути мотивовані, зокрема, доказами про наявні розбіжності у наданих для митного оформлення документах; заявлені данні не піддаються обчисленню та не підтверджують ціну товару, тощо. Якщо подані документи не усунуть такі неточності, митний орган має право відмовити в митному оформленні товару за першим методом та самостійно визначити митну вартість товару, використовуючи послідовно шість методів, передбачених Митним кодексом України.

Обгрунтовуючи причини неможливості застосування основного методу визначення митної вартості товару, представник відповідача зазначив, що під час здійснення Київською митницею Міндоходів контролю правильності визначення митної вартості товарів встановлено, що в поданих декларантом документах, містяться розбіжності, зокрема, вартість товару за інвойсом та митною декларацією не відповідає числовим значенням у платіжному дорученні.

Судом встановлено, що згідно умов договору TLF051110 від 5 листопада 2010 року та додаткової угоди до нього від 5 березня 2014 року, поставка товару здійснюється на умовах передоплати у розмірі 30%, а решта 70% відсотків, відповідно до договору, повинні бути перераховані не пізніше 7 червня 2014 року (а.с. 36).

У якості доказу оплати товару, позивачем до митної декларації було додано платіжне доручення від 5 вересня 2013 року №709 на суму 21825,00 дол. США (а.с. 39) та інвойс від 11 жовтня 2013 року №SS010-3 на суму 23534,00 дол. США (а.с. 26). Аналогічну інвойсу від 11 жовтня 2013 року суму в розмірі 23534,00 дол. США позивачем зазначено у митній декларації №125130012/2014/405009.

У ході розгляду справи, представник відповідача наголошував на неможливості співставленні платіжного доручення від 5 вересня 2013 року №709 із товаром, що декларувався позивачем згідно митної декларації №125130012/2014/405009, оскільки зазначене платіжне доручення не містить посилання на інвойс. Окрім того, поставка здійснена у березні 2014 року, тоді як платіжне доручення датоване 9 вересня 2013 року, тобто товар було поставлено через 6 місяців після здійснення оплати, водночас декларантом у ході консультацій не було надано відомостей щодо минулих поставок за договором. У той же час, зовнішньоекономічний контракт укладено у листопаді 2010 року.

Таким чином, відповідач стверджує, що платіжне доручення від 9 вересня 2013 року №709 не дає підстав встановити, щодо якої конкретно поставки була здійснена оплата.

На запитання суду, чи поставлявся у минулих періодах товар за відповідним зовнішньо-економічним договором і за якою ціною, представник позивача зазначив, що про факти минулих поставок йому не відомо.

Пояснюючи причини розбіжності між вартістю товару відповідно до митної декларації та суми, зазначеної у платіжному доручені від 9 вересня 2013 року, представник позивача звертав увагу суду на лист від 14 квітня 2014 року №27/1, адресований начальнику Київської митниці Міндоходів, відповідно до якого, зазначеним платіжним дорученням здійснена оплата у розмірі 30% за три контейнери згідно зовнішньо-економічного контракту (а.с. 57).

Суд критично оцінює надані представником позивача письмові пояснення на заперечення відповідача, де зазначено, що платіжне доручення від 9 вересня 2013 року містить вичерпну інформацію про ціну товару та дає можливість повністю ідентифікувати платіж саме за поставлений товар.

Зміст позовної заяви, листа від 14 квітня 2014 року №27/1, та додаткових письмових пояснень свідчить про те, що поставки за зовнішньо-екномічним контрактом мають систематичний характер. У такому випадку зазначення у графі призначення платежу «prepayment for discs upon contract TLF05/11/2010» (передоплата за диски відповідно до контракту TLF05/11/2010) ідентифікує платіж по відношенню до договору, однак не дозволяє ідентифікувати сплачену суму відповідно до конкретної поставки.

Враховуючи, що ціна у митній декларації та інвойсі відрізняється, а відсутність у платіжному дорученні посилання на інвойс у даному випадку не дозволяє віднести оплачену суму у розмірі 21825,00 дол. США в рахунок оплати за товар, що декларувався, суд приходить до висновку, що відповідачем обґрунтовано було витребувано від позивача додаткові документи на підтвердження митної вартості товару.

У ході консультацій між митним органом та декларантом, останнім додатково було надано прайс-лист, митну декларацію країни походження, договір на здійснення транспортно-експедиційного обслуговування №020113-2 від 4 січня 2013 року, договір транспортного експедирування №1705/13-02 від 17 травня 2013 року.

Щодо наданого позивачем прайс-листа (а.с. 38), відповідач зауважував, що він не може бути підтвердженням заявленої митної вартості, оскільки має посилання на конкретний інвойс №SS010-3 від 11 жовтня 2013 року, відповідно до якого позивачем здійснювалась часткова сплата за товар. Таким чином, зазначений документ складений щодо окремо визначеного покупця, а саме ТОВ «Т.Л. Авто» та у контексті укладеного між сторонами контракту.

Суд зазначає, що систематизованим збірником цін (тарифів) за групами та видами товарів (послуг) є прайс-лист (прейскурант). Згідно ГОСТ 7.60-90 прейскурант - це нормативно-виробниче практичне чи довідкове видання, що містить систематизований перелік матеріалів, виробів, обладнання, виробничих операцій та послуг із зазначенням цін, а інколи і коротких характеристик.

Аналіз положень Митного кодексу України свідчить про те, що митна вартість має бути підтверджена лише достовірними документами, які містять відомості про всі її складові, визначені на підставі об'єктивних даних, що піддаються обчисленню.

Дослідивши зміст доданого прайс-листа у контексті встановлених розбіжностей, суд вважає необхідним зазначати, що прайс-лист такої форми суперечить суті такого документа, який мав би стосуватися невизначеного кола покупців і передбачати можливість укладення з ними договору на однакових для всіх умовах.

У наданому декларантом прайс-листі відсутня інформація про «складові» визначених у ньому товарів, тобто про чинники, які вплинули на її формування, як то наявність чи відсутність знижок, врахування вартості перевезення та доставки). Отже, наданий прайс-лист не може розцінюватися як публічна пропозиція укласти договір, чи як запрошення невизначеному колу осіб робити пропозиції укласти договір.

З огляду на те, що ціна за товар у наданому прайс-листі розрахована відносно конкретно визначених правовідносин на підставі заздалегідь укладеного договору і на визначених ним умовах, у тому числі станом на конкретну дату - дату інвойсу, а не розрахована на загальних підставах з урахуванням звичайної конкуренції, суд погоджується з доводами відповідача про те, що його сумніви у заявленій позивачем митній вартості були обґрунтованими.

Виходячи із сукупності вищенаведених обставин, доданий до митної декларації прайс-лист не може бути належним підтвердженням митної вартості товару, оскільки не спростовує об'єктивних сумнівів щодо можливих перефернцій, знижок, тощо.

Більше того, суд зазначає, що відповідно до платіжного доручення, авансовий платіж у розмірі 30% було сплачено 9 вересня 2013 року, прайс-лист містить посилання на інвойс від 11 жовтня 2013 року. Таким чином, суд приходить до висновку, що передоплата відповідачем здійснювалась не на підставі доданого прайс-листа.

Також, для підтвердження митної вартості позивачем додано копію митної декларації країн відправлення №370820130083557180 (а.с. 107).

Представником відповідача було змістовно зауважено, що у силу положень статті 254 Митного кодексу України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються органу доходів і зборів українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.

Суд зазначає, що митна декларація країни відправлення була надана саме на підтвердження митної вартості товару, тобто відомостей, зазначених у митній декларації, крім того, такий документ вимагався митним органом, що дає підстави для висновку про необхідність подачі декларації з перекладом на українську мову.

За відсутності перекладу митна декларація країни відправлення не дає можливості перевірити заявлену ціну товарів при імпорті і обґрунтовано не була прийнята відповідачем до уваги.

Крім того, відповідачем було зауважено, що окрім наявних розбіжностей у доданих до митної декларації документів, що підтверджують вартість товару, у ході здійснення митних формальностей, спрацювала автоматизована система аналізу та управління ризиками (а.с. 86-87)

Відповідно до даних інформаційної бази Київської митниці Міндоходів, позивачем протягом останніх 90 діб здійснювалось митне оформлення товару на інших митних постах, що не пов'язано з логічними причинами (логістика, розташування виробничих чи складських потужностей, виду транспорту, тощо). Також, встановлено що аналогічна товари у січні місяці відповідно до митної декларації №100270001/2014/272825 здійснювалось за ціною, що значно перевищує задекларовану позивачем.

Наведені вище обставини в цілому дають суду підстави вважати, що у відповідача були вагомі підстави ставити під сумнів відомості, зазначені у поданих позивачем документах, оскільки заявлена митна вартість товару була найнижчою порівняно з іншими митними оформленнями за співставний період, а виявлені розбіжності в датах та ціні товарно-супровідних документів, зумовили необхідність подання додаткових документів для належного контролю визначення митної вартості.

Суд також вважає обґрунтованими висновки відповідача за наслідками вивчення додаткових документів, які на його вимогу надав декларант під час митного оформлення та контролю для підтвердження митної вартості товару, що в свою чергу, дає підстави погодитися з тим, що в даному випадку не було підстав для застосування основного (першого) методу для визначення митної вартості товару.

Між тим, позивач скористався правом, наданим пунктом 7 статті 55 Митного Кодексу України та у день звернення із первісною митною декларацією (21 березня 2014 року) звернувся до митного органу із заявою про випуск товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання і самостійно подав до митного оформлення товар з урахуванням коригувань відповідача.

З аналізу наведеного суд приходить висновку, що за умов ненадання позивачем належних документів на підтвердження митної вартості товару, спрацювання автоматизованої системи аналізу та управління ризиками, наявності у митного органу при визначенні митної вартості товару інформації щодо рівня митної вартості ідентичних товарів, основний метод визначення митної вартості товарів правомірно не був застосований відповідачем.

Щодо підстав застосування відповідачем резервного методу, суд звертає увагу позивача на наступне.

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями МК України, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Для підтвердження митної вартості відповідачем проведено консультацію з декларантом, з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості.

З рішення про коригування митної вартості товару вбачається, що відповідачем застосовано резервний метод визначення вартості товарів. Одночасно в рішенні відповідачем відповідно до вимог статті 58 Митного кодексу України, зазначено обґрунтування неможливості застосування 1 методу визначення митної вартості товару.

Статтями 31-33 Митного кодексу України, органам доходів і зборів надано право застосовувати при проведені передбачених МК України митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем та засобів їх збереження, зокрема, інформаційних ресурсів митних органів, які складаються із відомостей, що містяться у документах, які надаються під час проведення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів, та інших документах.

Оскільки шляхом використання відповідних інформаційних ресурсів органу доходів та зборів відповідачем було встановлено відсутність інформації про продаж ідентичних та аналогічних товарів, це унеможливило застосування методу 2а та 2б (статті 59-60 Митного кодексу) для визначення митної вартості товару позивача.

Методи згідно статтей 62 та 63 Митного кодексу України не були застосовані, оскільки у відповідача відсутня інформація щодо вартості складових товару, окрім того, задекларований товар за своїми характеристиками виключає можливість застосування даних методів.

У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митний орган на підставі статті 64 уповноважений застосувати резервний метод, і визначити митну вартість товару на підставі раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Таким чином, відповідачем розраховану митну вартість товару на підставі митної декларації №100270001/2014/272825 від 27 січня 2014 року, відповідно до якої митним органом визнана митна вартість щодо подібних товарів.

Підсумовуючи наведене, рішення відповідача про коригування митної вартості товарів №125130012/2014/110027/2 від 21 березня 2014 року, картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №125130012/2014/00027 від 21 березня 2014 року, прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що митним органом доведено законність та обґрунтованість прийнятих рішень, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду адміністративного позову майнового характеру позивачем до Державного бюджету сплачується 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Враховуючи результати розгляду справи, сума судового збору, яка підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету становить 3784,80грн.

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволені адміністративного позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Л. АВТО» (ідентифікаційний код 36702953) судовий збір у розмірі 3784 (три тисячі сімсот вісімдесят чотири) гривні, 80 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя /підпис/ Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 30 травня 2014 року