Рішення № 39001422, 13.05.2014, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 521/18735/13-ц

Пр. №2/521/1900/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - судді Сегеди О.М,

при секретарі - Бондаренко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, шляхом знесення самочинно збудованого об'єкту,

встановив:

У листопаді 2013р. Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, шляхом знесення самочинно збудованого об'єкту, посилаючись на те, що за дорученням юридичного департаменту Одеської міської ради Малиновською районною адміністрацією Одеської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 була проведена перевірка на факт наявності самовільно збудованих споруд, на момент проведення до якої було встановлено, що домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 127,3кв.м. є самочинно побудованим. Зазначав, що у відповідачів відсутній дозвіл Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області на виконання будівельних робіт - будівництва домоволодіння під літ «А», загальною площею 127,3кв.м., надвірних споруд, а саме сарай літ «Е, І, З», вбиральня під літ. «Ж», навіс під літ. «К», гараж під літ «Л» за адресою: АДРЕСА_1. Вказані самочинно збудовані об'єкти ОСОБА_4 встановив на земельній ділянці, яка належить комунальній власності територіальної громади м.Одеси в особі Одеської міської ради, яка йому у користування чи у власність не передавалась.

Зважаючи на те, що відповідач здійснив самочинне будівництво домоволодіння «А», загальною площею 127,3кв.м., надвірних споруд, а саме сарай літ «Е, І, З», вбиральня під літ. «Ж», навіс під літ. «К», гараж під літ «Л» за адресою: АДРЕСА_1, чим порушив права Одеської міської ради, як власника земельної ділянки, Одеська міська рада просила суд винести рішення, яким зобов'язати відповідачів власними силами і за свій рахунок привести до попереднього стану самовільно захоплену земельну ділянку, шляхом знесення самочинно збудованого домоволодіння площею 127,3кв.м. та надвірних споруд, а саме: сарай літ «Е, І, З», вбиральня під літ. «Ж», навіс під літ. «К», гараж під літ «Л» за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою суду від 22 листопада 2013р. було відкрито провадження по справі в частині позовних вимог до відповідача ОСОБА_2, в частині позовних вимог до ОСОБА_4 у відкритті провадження було відмовлено, оскільки останній помер (а.с.23).

В ході розгляду справи, ухвалою суду від 11 березня 2014р., до участі у справі в якості співвідповідача було залучено ОСОБА_3, який є рідним сином ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с.72).

Представник Одеської міської ради, діюча на підставі довіреності від 14.11.2013р. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити (а.с.101).

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце слухання справи повідомлялась належним чином в порядку ст.74 ЦПК України (а.с.70,78,82).

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються главами 23, 27 книги третьої, главою 86 книги шостої ЦК України, Земельним кодексом України, Законом України «Про архітектурну діяльність», тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.

Відповідно до ст.83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл селищ, міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Так, земельна ділянка, розташована в АДРЕСА_1 знаходиться на території м.Одеси та належить територіальній громаді м.Одеси в особі Одеської міської ради.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про місцеве самоврядування» будівництво об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад (або відповідних виконавчих органів у разі делегування їм таких повноважень). Крім того, необхідним є також дозвіл на виконання будівельних робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту будинків, споруд та інших об'єктів, розширення і технічного переоснащення, який видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Частиною 5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, тощо. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність чи у користування, рішення про передачу земельної ділянки, що входить до складу державної (комунальної) власності в користування і власність є виключним правом органу місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що 18 березня 2008р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування домоволодіння під АДРЕСА_1, посвідчений нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори 18 березня 2008р. і зареєстрований в КП «ОМБТІ та РОН» під реєстраційним номером 207884535 (а.с.18).

Відповідно до вищевказаного договору домоволодіння АДРЕСА_1 в цілому складається з житлового будинку літ «А», житловою площею - 56,8кв.м., сараю - «Е», вбиральні - «Ж», сараю - «З», сараю - «И», навісу - «К», гаражу - «Л», огорожі - « 1-3, мостіння - І, розташований на земельній ділянці, площею 458 кв.м., яка знаходиться у фактичному користуванні.

Крім того, у договорі дарування зазначено, що домоволодіння належить дарувальнику - ОСОБА_4 на підставі заочного рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 19 червня 2007р. по справі №2-4729/07.

З матеріалів справи вбачається, що в провадження Малиновського районного суду м.Одеси знаходилась цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ради про визнання права власності.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 19 червня 2007р. за ОСОБА_4 було визнано право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.94-95).

Ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 06 жовтня 2009р. за заявою Одеської міської ради вищевказане заочне рішення було скасовано та ухвалою того ж суду від 27 жовтня 2010р. провадження по справі закрито в зв'язку зі смертю ОСОБА_4

Крім того, відповідно до заочного рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 27 квітня 2010р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2010р., за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним було визнано недійсним договір дарування, посвідчений нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори 18 березня 2008р., згідно яким ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.10, 17).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 26 березня 2008р. (а.с.28).

Після його смерті із заявою про прийняття спадщини до Шостої одеської державної нотаріальної контори звернувся син померлого - ОСОБА_3, який у своїй заяві про прийняття спадщини зазначив, що крім нього спадкоємцями є дочка померлого - ОСОБА_2 та дружина померлого - ОСОБА_6. Інших спадкоємців, передбачених законом, немає (а.с.54).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_2 від 04 липня 2013р. та витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі №34797955 від 09.08.2013р. (а.с.106, 108).

З копії спадкової справи до майна ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1., яка знаходиться в матеріалах справи вбачається, що свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, що залишилося після смерті ОСОБА_4 не видавалося.

Суд вважає, що за життя ОСОБА_4 не набув права власності на домоволодіння АДРЕСА_1, оскільки воно було збудовано самовільно та без відповідних дозвільних документів, що підтверджується відповідними судовими рішеннями.

Судом встановлено, що при житті ОСОБА_4 збудував домоволодіння АДРЕСА_1, яке при житті не здав в експлуатацію та не отримав на нього правовстановлюючих документів. Крім того, будинок був збудований на земельній ділянці, яка не була відведена під забудову.

Таким чином, суд вважає, що домоволодіння АДРЕСА_1, збудоване самовільно, а тому не входить до складу спадщини але до складу спадщини входять будівельні матеріали з яких був збудований будинок і на які відкрилася спадщина після смерті ОСОБА_4

Встановлено, що відповідно до рішення Іллічівської районної ради народних депутатів від 26 вересня 1990р. було вирішено визначити межі житлового масиву Сахарний в рамках вулиць Бр. Ачканових, Почтова, П-й Деревообробний провулок, Танкістів, Хімічна, Промислова; дозволено виконавчому комітету Іллічівської районної ради народних депутатів вирішити питання визнання права власності в кожному випадку за жителями житлового масиву Сахарний на самовільно зведені житлові будинки в індивідуальному порядку, за умови відсутності у них на праві особистої власності та передання житлової площі в найм, займаної в будинках місцевих Рад (а.с.115-117).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 чи ОСОБА_6, які самовільно зайняли земельну ділянку АДРЕСА_1 та збудували на ній самочинне домоволодіння, не зверталися до виконкому Іллічівської районної ради народних депутатів із заявами для вирішення питання про визнання права власності на самовільно побудоване домоволодіння.

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 та згідно з наявними в матеріалами справи документами судом встановлено, що відповідачі по справі є дітьми померлих ОСОБА_4 та ОСОБА_6, які фактично прийняли спадщину після смерті батьків, оскільки проживали з ними за однією адресою (а.с.27,54).

Так, згідно довідки про склад сім'ї та реєстрацію від 12.07.2013р. в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 (а.с.30).

В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідачі та їх батьки за відсутністю згоди безпосередньо територіальної громади в особі Одеської міської ради або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу захопили земельну ділянку площею 458кв.м. за спірною адресою та самовільно без відповідних дозвільних документів провели самочинну забудову житлового будинку під літ «А», загальною площею 127,3кв.м., надвірних споруд, а саме сарай літ «Е, І, З», вбиральня під літ. «Ж», навіс під літ. «К», гараж під літ «Л»

Факт такого самочинного будівництва підтверджується актом від 02.07.2013р. та копією технічного паспорту на домоволодіння АДРЕСА_1 з відміткою про самочинність (а.с.9, 89-92).

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Особа яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває право власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно з ч.7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що законодавство не визнає самочинне будівництво об'єктом правового захисту, крім передбаченого ч.3 ст. 367 ЦК випадку, а тому правовими наслідками самочинного будівництва, в разі звернення до суду з позовом відповідного органу, є або знесення такого будівництва, або проведення відповідної перебудови. Право на звернення до суду з таким позовом закон надає, зокрема, й відповідному органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно ст. 29 Закону України «Про планування і забудову території», здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно законодавства.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», будівництво об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів.

Відповідно до Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 273 від 05.12.2000р., встановлений порядок та умови надання дозволу на виконання будівельних робіт з нового будівництва, розширення, реконструкції, технічного переоснащення, реставрації та капітального ремонту. Вказане положення обов'язкове для застосування усіма суб'єктами будівництва незалежно від форм власності, відомчої залежності та джерел фінансування.

Частиною 12 Закону України «Про основи містобудування» визначено, що до компетенції органів місцевого самоврядування у сфері містобудівельної діяльності на їх території належить право затвердження місцевих правил забудови, внесення змін у зазначені документи за поданням спеціально уповноважених органів містобудування та архітектури відповідно до законодавства.

В судовому засіданні встановлено і не заперечувалося відповідачем ОСОБА_3, що ними здійснювалося будівництво без погодженої та затвердженої проектної документації та виділення їм спірної земельної ділянки для будівництва.

У разі відсутності документів, що підтверджують право власності спадкодавця на житловий будинок, або відсутності державної реєстрації права власності необхідно з'ясувати причини відсутності правовстановлюючих документів, державної реєстрації права власності або документів на забудову. У разі недотримання спадкодавцем вимог законодавства щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно судами може визнаватись у порядку спадкування право на забудову, право на будівельні матеріали та інше у відповідності зі встановленим судом правовим режимом спірного майна.

Відповідно до роз'яснень п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Вимоги особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно, або заінтересованої особи, що не пов'язані з правом власності на ці будівлі, зокрема, про визнання права на матеріали, одержані при їх знесенні, підлягають розгляду судами на загальних підставах.

Відповідно до ст.212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодуванням затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель та споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок проводиться за рішенням суду.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.7 постанови від 30.05.2008р. №7 «Про судову практику у справах про спадкування» якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

До спадкоємців, які прийняли спадщину, у разі знесення самочинного будівництва переходить обов'язок відшкодувати вартість витрат на його знесення і приведення земельної ділянки до попереднього стану (частина четверта, сьма статті 376 ЦК ).

З огляду на викладене, суд вважає, що зібрані у справі докази, встановлені судом фактичні обставини справи та належна оцінка доказів вказують на наявність підстав для задоволення позовних вимог про знесення самовільно побудованих об'єктів та звільнення земельної ділянки.

Керуючись ст.ст.319, 376, 383 ЦК України, ст.ст. 116, 124 Земельного кодексу України, ст.ст. 9, 28 Закону України «Про архітектурну діяльність», п. 2.6 «Правил забудови м.Одеси», Положенням про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05.12.2000р., ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Одеської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, шляхом знесення самочинно збудованого об'єкту - задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 власними силами і за свій рахунок привести до попереднього стану самовільно захоплену земельну ділянку, шляхом знесення самочинно збудованого домоволодіння площею 127,3 кв.м. та надвірних споруд, а саме: сараїв під літ. «Е,І,З», вбиральні під літ. «Ж», навісу під літ. «К», гаражу під літ. «Л», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Одеської міської ради (УДК в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23862106, на рахунок одержувача - ВДК у м.Одесі, ЄДРПОУ 23862106, код бюджетної кваліфікації 13050200) судові витрати в сумі 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 коп., а саме по 57 (п'ятдесят сім) гривень 35 копійок з кожного.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: О.М.Сегеда

13.05.2014