Постанова № 38998203, 29.05.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2014 р.Справа № 915/49/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

суддів: Головей В. М. та Шевченко В.В.

(Склад колегії суддів сформовано на підставі автоматичного розподілу справ між суддями та розпорядження голови суду № 745 від 25.04.2014 р.)

при секретарі судового засідання - Максіміхіній Ю.В.

за участю представників :

ПП ВКП „Каро" - Лушников В.П.( на підставі доручення),

Фермерського господарства „Оазис" - Колісниченко В.І. (голова господарства) та Плечей В.В. ( на підставі доручення),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Приватного підприємства виробниче-комерційне підприємство „Каро" на рішення господарського суду Миколаївської області від 01.04.2014 р. по справі № 915/49/14 за позовом Приватного підприємства виробниче-комерційне підприємство „Каро" до Фермерського господарства „Оазис" про стягнення насіння соняшника та зерна кукурудзи,

ВСТАНОВИЛА:

17.01.2014 р.(Вх.№ 674/14) Приватним підприємством виробниче-комерційне підприємство „Каро" (далі позивач) у господарському суді Миколаївської області пред'явлено позов до Фермерського господарства „Оазис" (далі відповідач) про стягнення 309311 кг. насіння соняшника вартістю 913 859,35 грн. та 70388 кг. зерна кукурудзи, вартістю 82790,37 грн.

Він також просив стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 19933грн.

Свої вимоги, з посиланням на ст.ст. 936, 949, 953 і 955 ЦК України та ст. 35 Закону України „Про зерно і ринок зерна в Україні", він мотивував тим, що відповідач у порушення умов укладеного між ними договору про зберігання сільськогосподарської продукції від 02.09.2008р. не повернув йому 18.09.2009 р., незважаючи на його вимоги, вищезазначене зерно, яке знаходилось на зберіганні у відповідача, хоча він (позивач) повністю сплатив відповідачу за надані останнім послуги по зберіганню та обробці. Позивач також зазначає що починаючи з 18.09.2009 р. відповідач безпідставно нарахував йому до сплати грошові кошти за збереження зерна, оскільки повинен був повернути його і не мав права притримувати. ( т.1 а.с.2-5).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 30.01.2014 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 915/49/14. ( т.1, а.с.1)

11.02.2014 р. (вх. № 2572/14) відповідач надав суду відзив на позов, в якому не визнав позовні вимоги позивача пославшись на те, що останній неналежним чином виконував умови договору, що підтверджується судовими рішеннями по трьом справам, а також що він (відповідач) обґрунтовано притримав зерно позивача та зарахував його в рахунок наданих ним позивачу послуг з зберігання (т.1, а.с.82-89).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 01.04.2014 року (повний текст якого складено та підписано суддею Дубовою Т.М. 07.04.2014 р.) позовні вимоги частково, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача зерно кукурудзи в кількості 1209 кг. вартістю 1269,45 грн. та 23,93 грн. судового збору. У стягненні 309311 кг. насіння соняшника вартістю 913 859,35 грн. та 69179 кг. зерна кукурудзи, вартістю 81 520,92 грн. суд відмовив.

Рішення місцевого господарського суду, з посиланням на норми чинного законодавства України, вмотивовано тим, що відповідач дійсно частково не повернув позивачу зерно кукурудзи в кількості 1209 кг. вартістю 1269,45 грн., а тому воно підлягає стягненню на користь позивача. Водночас суд дійшов висновку, що правові підстави для стягнення решти зазначеного в позові насіння соняшника та зерна кукурудзи відсутні, оскільки відповідач частково повернув це зерно, а частково обґрунтовано зарахував в оплату наданих ним позивачу послуг по зберіганню та обробці цього зерна та насіння.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач звернувся з до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у який просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права. Скаржник зазначив, що місцевим господарським судом не прийнято до уваги, що відповідач не мав права притримувати в себе після його звернення про повернення насіння соняшника та зерна кукурудзи та нарахувати після цього звернення оплату за зберігання та інші послуги, а також що він розрахувався з відповідачем за всі надані послуги.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 28.04.2014 року зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.05.2014 р. о 10:30 год., про що всі учасники судового процесу повідомлені належним чином.

У письмовому відзиві на скаргу відповідач просив суд залишити її без задоволення, як необґрунтовану, а рішення місцевого суду без мін як таке що винесено у відповідності до вимог законодавства.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Представник скаржника в усних поясненнях наданих суду підтримав скаргу і просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалите нове яким позові вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача просили суд залишити скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення представників сторін, обговоривши доводи викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та ці обставини дослідив місцевий суд 02.09.2008 р. між сторонами спору було укладено договір на послуги по зберіганню зерна (далі договір) за умовами якого позивач (за договором замовник) зобов'язувався передати (поставити на склад відповідача) сільськогосподарську продукцію, а відповідач (виконавець) надати послуги по цієї продукції, а саме прийняти її для визначення якості, підробки, сушки, відповідального зберігання, знешкодження шкідників у разі необхідності і відвантаження.

Відповідно до розділу 2 договору, позивач був зобов'язаний забезпечити поставку продукції на склад відповідача (с. Іванівна, Первомайський район), своєчасно розрахуватися за надані йому послуги з приймання, сушіння, очищення, зберігання, відвантаження та надання додаткових послуг, пов'язаних із зберіганням продукції, а відповідач в свою чергу не мав права розпорядження продукцією, що передавалась на зберігання.

Пунктами 3.1, 3.2, договору сторони встановили, що оплата послуг здійснюється замовником після підписання акту приймання-передачі виконаних послуг протягом 2-х днів з часу отримання розрахунку шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача. У разі несплати позивачем наданих послуг, він має право утримати належну йому в оплату послуг частину продукції, що знаходиться на зберіганні, про що складається односторонній акт розрахунок, який посвідчує належну оплату наданих відповідачем послуг.

Вартість продукції, яка утримується в оплату послуг, визначається на основі ринкових цін, які склалися на момент зарахування продукції в рахунок оплати.

Згідно п. 5.3 договору, він вступив в дію з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. (а.с.20, т.1)

Додатком №1 від 02.09.2008 року до договору сторони узгодили обмежувальні норми якості продукції, що передається на зберігання. (а.с. 96 т.1)

З матеріалів справи вбачається та ці обставини встановив місцевий суд, що на виконання умов Договору замовник (позивач) передав, а виконавець (відповідач) прийняв на зберігання в період вересень - листопад 2008 року: 654 т.314 кг. (залікова вага) насіння соняшника; 149т.654 кг. (залікова вага) зерна кукурудзи та 25 т. 923 кг. відходів соняшника. (а.с.21-23.т.1)

14.04.2009р. відповідач виставив позивачу рахунок №1404-1 на оплату послуг за договором на суму 38 927,21 грн.(в т.ч. ПДВ -6487,87грн.) по очищенню та сушки соняшника та кукурудзи (а.с.24.т.1).

З наявної у матеріалах справи складської накладної №2 на збереження сільськогосподарської продукції від 14.04.2009р. вбачається, що 30.03.2009 р. позивач отримав за 5 т соняшника та 25923 кг відходів соняшника грошові кошти в сумі 25528 грн., а також на підставі накладних протягом квітня 2009 р. позивач одержав від відповідача та вивіз 314080 кг насіння соняшника та що станом на 14.04.2009р. на збереженні відповідача залишилось 309, 311 т. зерна соняшника і 0 кг. відходів. (а.с.25,т.1)

Листом № 36 від 07.09.2009 р., який надійшов на адресу відповідача 10.09.2009 року, позивач просив відповідача в семиденний термін повернути належну йому продукцію, а саме: 654,314т. - насіння соняшника та 140.654 кг. - зерна кукурудзи, хоча як вбачається з вищезазначеної складської накладної №2 він вже отримав назад частину цієї продукції, а частину її продав відповідачу, тобто вимога позивача про повернення йому відповідачем продукції у визначених в листі розмірах (вагою) є необґрунтованою.

Матеріали справи свідчать, що відповідач незважаючи на вказане звернення позивача не повернув належну позивачу сільськогосподарську продукцію і, починаючи з 18.09.2009 року, на думку позивача, незаконно утримує її, відмовляючи повернути, та незаконно за період з 18.09.2009 року по 28.08.2013 року нараховує рахунки за послуги зберігання зазначеної сільськогосподарської продукції.

При цьому він посилається на те , що згідно протоколу огляду від 13.03.2013 року, проведеного Первомайським РВ УМВС України в Миколаївській області, проведеного на підставі звернення позивача щодо розтрати посадовими особами належної ПП ВКП «Каро» сільськогосподарської продукції, що знаходилася на зберіганні ФГ „ОАЗИС", було встановлено факт відсутності належного позивачу 303156 кг. насіння соняшника та часткової відсутності зерна кукурудзи, тобто на зберіганні відповідача за договором від 02.09.2008 року належна позивачу сільськогосподарська продукція за період з 13.03.2013 року не перебувала і фактично послуг на зберігання насіння соняшнику не надавалося, оскільки дана продукція була розтрачена посадовими особами відповідача, в зв'язку з чим кошти за зберігання зерна кукурудзи та насіння соняшнику відповідачем було нараховано та стягнуто з позивача безпідставно.

Позивач вважає, що повинен був відповідачу оплатити послуги, передбачені договором в сумі 125372,34 грн. станом на 18.09.2009 року, тобто після отримання його листа № 36 від 07.09.2009 р., який надійшов на адресу відповідача 10.09.2009 року, а тому, відповідач мав право на притримання лише частини належної позивачу сільськогосподарської продукції на суму заборгованості, що складала 125372,34 грн.

Проте з цією позицією позивача колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2010 року у справі № 6/229/09 встановлено, що станом на 14.04.2009 року на зберіганні у відповідача залишилося 309,311 тон насіння соняшнику та 149,654 тон кукурудзи. Цією ж постановою та постановою Вищого Господарського Суду України від 25.11.10 у справі № 6/229/09 також було встановлено, що відповідач на законних підставах притримав сільгосппродукцію, що належить позивачу, як це передбачено ст.594 ЦК України, до повного з ним розрахунку за надані послуги.

Позивач не розрахувався із відповідачем за послуги по зберіганню сільськогосподарської продукції, надані у відповідності до договору від 02.09.2008 року, а зарахування зерна в оплату послуг по зберіганню є правом зберігача і використовується ним на власний розсуд, про що також зазначено в постановах Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.11 р., Вищого господарського суду України від 24.05.12 р., 12.08.13 р. по справах №№ 5016/758/2011(17/42), 5016/2280/2012(17/83).

Згідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи вказані обставини колегії суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано не прийняв до уваги, твердження позивача, що відповідач був зобов'язаний на його першу вимогу повернути продукцію, відмовився повертати належну позивачу сільськогосподарську продукцію і, починаючи з 18.09.2009 року, незаконно утримує її, відмовляючи повернути, та незаконно за період з 18.09.2009 року по 28.08.2013 року нараховує рахунки за послуги зберігання зазначеної сільськогосподарської продукції.

З матеріалів справи вбачається, що у вересні місяці 2013 року відповідач повернув позивачу частину сільгосппродукції, що знаходилася в нього на зберіганні, а саме - 79246 кг зерна кукурудзи.

На час розгляду цієї справи в суді першої інтонації відповідач не повернув позивачу зі зберігання 70388 кг. зерна кукурудзи та 309311 кг. насіння соняшнику, оскільки зарахував її в рахунок заборгованості позивача за надання послуг за договором, в т.ч. за весь час притримання цієї продукції.

Водночас з матеріалів справи вбачається, що за час зберігання з вересня 2008 р. до серпня 2013р. відповідачем на виконання п. 2.2.3. договору, додатку № 1 до нього, а також вимог ДСТУ 7011:2009. виконувались роботи по доочистці та примусової вентиляції партії соняшника, заміні продукції у зв'язку зі спливом гарантійного строку зберігання.

Згідно ч. 1 ст. 942 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі, а згідно ч.1 ст. 947 ЦК України витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві.

Згідно ч.1 ст.. 949 цього Кодексу зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

ДСТУ 7011:2009 передбачає, що гарантійний термін довготривалого зберігання насіння соняшнику становить 6 місяців, тому з врахуванням норм викладених вище відповідач зобов'язаний періодично відновлювати обсяги продукції належної якості після спливу терміну зберігання та недопущення втрати нею споживчих властивостей, якості передбачених договором.

При цьому, як свідчать матеріали справи і ці обставини дослідив місцевий суд зберігання сільгосппродукції з вересня 2008р. до серпня 2013р. відбулось внаслідок невиконання позивачем своїх обов'язків щодо оплати послуг та ухилення від прийняття виконаних робіт.

У відповідності до п. 2.1.4 договору замовник зобов'язаний визнавати за виконавцем природні збитки продукції в межах норм при зберіганні, а також втрату ваги за рахунок покращення якості по домішках і вологості.

Згідно перерахунку відповідача кількості соняшнику, що знаходиться на зберіганні станом на 1.11.2009 р. та складської довідки № 3 кількість соняшнику, що знаходився на збереженні склала 303,156 тон. (т.2 а.с.16,17).

Природні втрати продукції при кожній зачистці партії щорічно, які виконувались відповідачем згідно пункту 2.2.3 договору склали 0,2 % від її розміру, тобто 0,8 % за 4 роки = соняшник 303,156 тон - 0,8 % = 300,731 тон, кукурудза 149,654 тон - 0,8% = 148,457 тон

Слід визнати, що визначені втрати не перевищують норми природного збитку зерна: кукурудза в зерні - 0,21 % за 1 рік; соняшник насипом - 0,3 % за 1 рік, які затверджені постановою Державного комітету СРСР з матеріально-технічного забезпечення №4 від 07.01.1986 року, що є чинною на даний час.

Станом на 06.02.2013 року на зберіганні відповідача залишалося 300,731 тон соняшнику та 148,457 тон кукурудзи, про що свідчить складська довідка № 1-13 від 06.02.2013 року (т.2 а.с.10).

Згідно наданого відповідачем розрахунку вартості послуг, наданих відповідачем (т.2 а.с. 177-180) та доданих до нього документів первинного бухгалтерського обліку за період з 14.04.2009 р. до 27.08.2013р. відповідачем надіслано позивачу рахунків та актів виконаних робіт на загальну суму 913449.27грн.

Матеріали справи свідчать, і ці обставини встановив місцевий суд, що позивач систематично ухилявся від виконання своїх обов'язків, передбачених п.3.1 договору, акти приймання-передачі виконаних послуг не підписував, своїх заперечень щодо виконання (невиконання) цих послуг не висловлював, кошти не перераховував.

З початку зберігання сільгосппродукції відповідачем виставлялись рахунки, виходячи з вартості послуг, узгоджених в п.3.3 договору.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 23 жовтня 2009 року № 2310-1 (т.2 а.с.20,21) відповідач повідомив позивача про зміну вартості послуг зберігання по договору від 02.09.2008 року, в зв'язку зі змінами на енергоносії, матеріальні та інші ресурси, згідно п.3.4 договору.

Відповідно до ч.1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

В пункті 3.4 договору сторони передбачили, що відповідач залишає за собою право змінювати тарифи за надані послуги у разі зміни цін на енергоносії, матеріальні та інші ресурси. У такому разі відповідач зобов'язаний попередити позивача про зміни у підвищенні вартості послуг, надати документально підтверджене обґрунтування змін у витратах.

Отже, підвищуючи вартість послуг за зберігання та відвантаження сільгосппродукції, відповідач скористався своїм правом, передбаченим п.3.4 договору.

При цьому, як вірно зазначив місцевий суд, надані відповідачем довідки ГУ статистики у Миколаївській області від 19.03.14 р., ПАТ «Миколаївобленерго» від 18.03.14, свідчать про підвищення цін на енергоносії, а відомості щодо Індексу споживчих цін - про зростання споживчих цін з вересня 2008р. до жовтня 2009р. у 1.409 рази. Крім того, згідно Законів Украйни «Про Державний бюджет на 2008р.», «Про Державний бюджет на 2009р» мінімальна зарплата зросла з 525грн. до 650грн.

За таких обставин місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що станом на 28.08.2013 року вартість наданих відповідачем позивачу послуг становила 913 449,27грн., що підтверджується актом-розрахунком утримання сільгосппродукції за період з 02.09.08р. до 20.08.13р.(т.1 а.с.268-270), складеним відповідно до вимог п. 3.2 договору, згідно якого відповідач зарахував частину продукції в рахунок оплати наданих позивачеві послуг.

Зарахування виконано по ринкових цінах дійсних на момент розрахунку: соняшник по ціні 2800,00 грн. за 1метричну тону, кукурудза по ціні 1050,00 грн. за 1 метричну тону на підставі довідки Центру «УкрАгроКонсалт» від 27.08.2013 року № 89/13, про що було повідомлено позивача листом № 2808-1 від 28.08.13 р.

Визначені відповідачем ціни відповідають середній ціні за вересень 2013р., наведеній в довідці ГУ статистики у Миколаївській області від 19.03.14 р.

Як зазначалось вище, згідно п.3.2 договору, у разі несплати позивачем наданих послуг, відповідач має право утримати належну йому в оплату послуг частину продукції, що знаходиться на зберіганні, про що складається односторонній акт розрахунок, який посвідчує належну оплату наданих відповідачем послуг.

Вартість продукції, яка утримується в оплату послуг, визначається на основі ринкових цін, які склалися на момент зарахування продукції в рахунок оплати.

Згідно наданого відповідачем суду першої інстанції розрахунку, який підтверджений відповідними актами виконаних робіт та рахунками, сума вартості послуг наданих позивачу за період з 02.09.2008 р. до 15.05.2013 р. станом на 27.08.13 склала 913449.27грн. (т.2 а.с.176-180).

З матеріалів справи вбачається, що позивач не довів помилковість вказаного розрахунку.

Позивач зазначив у позові , що за цим договором перерахував відповідачу кошти в сумі 11920,00 грн. 07.06.2010 року платіжним дорученням № 150, а 27.12.2913р перераховано ще суму 112689.25 грн. при цьому визначив вартість послуг за своїм розумінням.

Між тим, як вірно зазначив місцевий суд, умови договору не передбачають права позивача самому розраховувати вартість послуг, а порядок оплати визначений у п.3.1 договору.

Згідно ч.1 ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Колегія суддів також враховує посилання суду першої інстанції на Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.10 р. по справі № 6/229/09 у якій зазначено, що не можна прийняти до уваги надане представником позивача платіжне доручення від 07.06.2010 р., яким позивач сплатив відповідачу 11920 грн. за послуги згідно договору від 02.09.2008 р., оскільки зазначений платіж мав місце під час розгляду даної справи в апеляційній інстанції, дане платіжне доручення не визначає період, за який сплачені кошти за послуги та не відповідає вартості послуг, розрахованих відповідачем за весь час зберігання та обробки сільгосппродукції відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що вказані кошти повернуті позивачу як помилково перераховані, про що було його було повідомлено листом від 16 .05. 2011 року № 1605-1.

Станом на час утримання вартості наданих послуг 28.08.2013р, про що відповідач повідомив позивача листом № 2808-1 від 28.08.13 інших платежів від позивача не надходило.

Перераховані позивачем 27.12.2013 року кошти в сумі 112689,25 грн., тобто після складення відповідачем 28.08.2013 року акту-розрахунку утримання сільгосппродукції за період з 02.09.08 р. до 20.08.13 р. та вивезення позивачем 02.09.2013 року 79,246 тон зерна кукурудзи, відповідач повернув 27.12.2013 року платіжним дорученням № 174, як сплачені помилково (т.1 а.с.279-281).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що станом на 28.08.2013 року відповідачем було надано послуги на загальну суму 913449,27 грн., за які позивач повністю не розрахувався.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що доводи позивача на відсутність сільгосппродукції у відповідача з 13.03.2013 р. не заслуговує на увагу, з огляду на наступне.

Так матеріали справи свідчать, що 79,246 тон зерна кукурудзи позивач отримав у відповідача у вересні 2013 року, тобто, після складення протоколу огляду від 19.03.13 р. Первомайським РВ УМВС України в Миколаївській області, тобто після нібито встановлення факту відсутності зерна.

Як вірно зазначив місцевий суд договором не обмежено місце зберігання насіння соняшнику та кукурудзи, а протокол огляду від 19.03.2013 року, на який посилається позивач, стосується лише частини складів належних відповідачу с. Іванівка Первомайського району, не були оглянуті складські приміщення оброблені фумігантами, а також розташовані в селах Соколівка, Філімонівка Врадіївського району, про що також зазначено в ухвалі про відмову у тимчасовому доступі до речей і документів від 29.04.13 по справі № 484/1954/13-к. (т.2 а.с.38-40)

Слід також зазначити, що з матеріалів справи вбачається, що в зв'язку з обробленням отрутохімікатами не було оглянуте складське приміщення №2 за адресою с. Іванівка, вул. Степова, 1-Б, про що відображене в зазначеному протоколі огляду від 19.03.2013 року.

В зв'язку з зараження кліщем амбарним насіння соняшнику відповідач припинив нарахування плати за зберігання сільськогосподарської продукції з 07.02.2013 року, що підтверджується відповідними рахунками №№ 0602-1, 0602-2 від 06.02.2013 р. та актом-розрахунком утримання сільськогосподарської продукції (а.с. 252, 256, 270).

Матеріали справи свідчать, що згідно договору позики від 15.03.2013 року відповідач позичив 303 тони насіння соняшнику у ФГ «Основа»(т.2 а.с.166) та відновив нарахування плати за зберігання соняшнику, яке продовжувалось до 15.05.2013 року (т.1 а.с.243 - 245).

16.05.2013 року відповідач припинив нарахування плати за зберігання насіння соняшнику до заміни його на продукцію нового врожаю (т.1 а. с. 243).

Згідно акту від 10.05.2013 року було встановлене псування зерна кукурудзи, що перебувало на зберіганні та наказом № 8-ОС від 15.05.2013 р. прийнято рішення про заміну зерна кукурудзи (т.2 а.с. 173, 174), в зв'язку з чим плата за послуги по зберіганню кукурудзи не нараховувалась (т.1 а.с. 255-257).

За таких обставин місцевий суд дійшов правильного висновку, що твердження позивача про те, що нарахування оплати за послуги потрібно було здійснювати лише по вересень 2009 року є безпідставним.

З огляду на викладене місцевий суд правильно зазначив, що з часу отримання позивачем 2 та 3 вересня 2013р. залишків кукурудзи 79,246 тон, у відповідача відсутнє зобов'язання щодо зберігання продукція, в зв'язку з повним розрахунком за надані послуги та вивезенням позивачем сільгосппродукції, що йому належала.

Посилання скаржника на те, що належна йому продукція вибувала з володіння відповідача і відповідно право на притримання припинилось і що відповідач не мав права змінювати передану на зберігання йому продукцію іншою не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на таке.

По-перше, право відповідача на притримання продукції встановлено вищезазначеними судоми рішеннями, а тому цей факт згідно ст..35 ГПК України слід вважати встановленим.

По-друге, зберігання зерна, враховуючи специфічні властивості зерна, поряд з нормами ЦК України які регулюють загальні договірні відносини зі зберігання також регулюються і спеціальними нормами, а саме Законом України „Про зерно і ринок зерна в Україні" та вищезазначеним ДСТУ 7011:2009, який передбачає, що гарантійний термін довготривалого зберігання насіння соняшнику становить 6 місяців, тому відповідач зобов'язаний був періодично відновлювати обсяги продукції належної якості та недопущення втрати нею споживчих властивостей, якості передбачених договором.

З викладено а також враховуючи приписи ч. 1 ст.. 949 ЦК України відповідач (зберігач) не зобов'язаний повернути позивачу не теж саме зерно та насіння яке позивач передав йому на збереження, а зобов'язаний повернути зерно та насіння, які за родовими ознаками, характеристиками та кількістю відповідають переданому на зберігання зерну та насінню, з урахуванням наданих послуг з його просушки, очистки та інших , передбачених договором.

Посилання позивача на те, що внаслідок того, що відповідач, зловживаючи своїм правом притримав належну позивачу сільськогосподарську продукцію в повному обсязі, а саме 309311 кг. насіння соняшника та 149654 кг. зерна кукурудзи, що призвело до відсутності у нього коштів на оплату послуг за договором від 02.09.2008 року, на переконання колегії суддів правильно не прийнято місцевим судом до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи, а крім того як вірно зазначив місцевий суд згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Колегія суддів також погоджується з висновком місцевого суду, що позивач у порушення приписів ст..33 і 34 ГПК України не довів належними та допустимими доказами підстави, визначені в позові, а тому обґрунтовано частково відмовив позивачу в задоволенні його вимог.

Доводи скаржника про те, що договір слід вважати припиненим з моменту пред'явлення ним вимоги до відповідача про повернення продукції, а саме з 18.09.2009р., а тому відносини притримання продукції після закінчення дії договору та витрати відповідача на зберігання продукції після припинення дії договору не можуть регулюватись умовами договору , тобто ці відносини є недоговірними (деліктними ), а тому до них не можуть застосовувати умови договору та зазначені місцевий судом норми права, які регулюють договірні відносини, не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на таке.

По -перше, право відповідача на утримання продукції до оплати позивачем послуг передбачено умовами договору, тобто утримання (притримання) здійснене відповідачем на підставі договору. По друге, згідно умов договору він діє до його повного виконання сторонами, а тому, оскільки позивач не розрахувався за послуги, договір продовжував діяти і відповідно відповідач повинен був виконувати його умови по зберіганню і збереженню і відповідно нараховувати та вимагати від позивача оплати за вказані послуги.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини сторін як з моменту укладання договору так і після пред'явлення позивачем вимоги про повернення продукції (18.09.2009р. ) і до 3.09.2013р. (вивезення позивачем залишків кукурудзи 79,246 тон, та зарахуванням відповідачем решти продукції в рахунок погашення заборгованості за надані послуги) регулювались умовами договору та нормами цивільного законодавства, які регламентують договірні відносини, а відтак місцевий суд дійшов правильного висновку що ці відносини є договірними і відповідно правильно застосував норми чинного законодавства яке регулює договірні відносини.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано частково задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача зерна кукурудзи в кількості 1209 кг. вартістю 1269,45грн. та відмовив та у стягненні 309311 кг. насіння соняшника вартістю 913 859,35 грн. та 69179 кг. зерна кукурудзи, вартістю 81 520,92 грн., оскільки саме стільки зерна кукурудзи(1209 кг.) відповідач повинен був повернути позивачу з урахуванням раніше повернутого йому зерна та насіння, придбаного відповідачем у позивача зерна та у зв'язку з зарахуванням відповідачем решти зерна та насіння в рахунок погашення заборгованості за надані за договором послуги за весь час зберігання зерна, включаючи і час притримання його відповідачем.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 22.03.2012р. Про судове рішення" рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На думку судової колегії місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, як зазначалось вище, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про задоволення позову в повному обсягу.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 99, 101-105, ГПК України, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 01.04.2014 р. по справі № 915/49/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства виробниче - комерційне підприємство „Каро" - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 02.06.2014 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Головей В.М.

Шевченко В.В.