Рішення № 38997811, 27.05.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8354/14 27.05.14

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український

страховий стандарт»

До Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Страховий капітал»

Про стягнення 8 848,88 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Микитенко Д.М. - по дов. № 199 від 19.12.2013

від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Страховий капітал» 8 848,88 грн. виплаченого страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу № 0111-0114-0025 від 30.08.2012 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування автомобіля марки «Джилі» д.н.з. НОМЕР_4, а тому позивачем відповідно до положень статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки «Тойота Прадо» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2, яким скоєно ДТП, застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АВ/5370906), а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2014 порушено провадження у справі № 910/8354/14 та призначено її до розгляду на 27.05.2014.

Позивач в судовому засіданні 27.05.2014 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 27.05.2014 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу суду від 06.05.2014 було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме: м. Київ, бул. Шевченко, 33Б, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 13.05.2014 є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач ухвалу суду, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 12.05.2014, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважних представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.

В судовому засіданні 27.05.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 22.02.2013 у справі № 3/7555/69413р; 3/755/695/13р встановлено наступне

ОСОБА_2 15 січня 2013 року о 14 год. 40 хв. керуючи автомобілем «Тойота Прадо» д.н.з. НОМЕР_2, по п-ту Миру, 6, в м. Києві, під час руху заднім ходом, не переконався що це буде безпечно, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Джилі» д.н.з. НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_4, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Стосовно ОСОБА_2 складено адміністративний протокол серії АА2 за № 34890 від 15 січня 2013 року про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 12 КУпАП.

Своїми діями ОСОБА_2 порушив п.10.9 ПДР України.

Також працівниками міліції складено адміністративний протокол серії АА2 за № 34890 від 15 січня 2013 року про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 12 КУпАП, згідно з яким ОСОБА_4, 15 січня 2013 року о 14 год. 40 хв. керуючи автомобіле «Джилі» д.н.з. НОМЕР_4 по п-ту Миру, 6, в м. Києві, не врахував дорожню обстановку, стан проїзної частини, не вибрав безпечну швидкість та дистанцію, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Тойота Прадо» д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Своїми діями ОСОБА_4 порушив п. 12.1, 13.1 ПДР України.

Даною постановою суду ОСОБА_2 та ОСОБА_4 визнано винними за вчинене правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та на обох накладено адміністративне стягнення в розмірі 340,00 грн.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль «Джилі» д.н.з. НОМЕР_4.

Пошкоджений автомобіль застрахований у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу № 0111-0114-0025 від 30.08.2012.

Стаття 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Суб'єктами оціночної діяльності є, зокрема суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Згідно ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Кваліфікаційне свідоцтво оцінювача (далі - кваліфікаційне свідоцтво) є документом, який підтверджує достатній фаховий рівень підготовки оцінювача за програмою базової підготовки для самостійного проведення оцінки майна. Форми кваліфікаційних свідоцтв оцінювача встановлюються Фондом державного майна України.

Кваліфікаційне свідоцтво видається Фондом державного майна України спільно з навчальним закладом, на базі якого проводилася підготовка та складався кваліфікаційний іспит, на підставі відповідного рішення Екзаменаційної комісії.

Відповідно до ст. 18 Закону сертифікат суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання (далі - сертифікат) є документом, що засвідчує право суб'єкта оціночної діяльності на внесення його до Державного реєстру суб'єктів оціночної діяльності, які здійснюють оціночну діяльність у формі практичної діяльності з оцінки майна та які визнані суб'єктами оціночної діяльності за напрямами оцінки майна, що в ньому зазначені.

Рішення про видачу сертифіката приймається Фондом державного майна України (стаття 19 Закону).

Відповідно до звіту № 65 від 28.01.2013 матеріальний збиток завданий власникові автомобіля «Джилі» д.н.з. НОМЕР_4, в результаті пошкодження при ДТП з врахуванням коефіцієнта фізичного зносу складає 8 848,88 грн.

Звіт про оцінку майна № 65 від 28.01.2013 здійснений оцінщиком ОСОБА_6, який має достатній фаховий рівень оцінювача, який у встановленому законодавством порядку має відповідні свідоцтва, сертифікат та посвідчення (знаходяться в матеріалах справи).

На підставі договору страхування з урахуванням рахунку-фактури № 272 від 25.01.2013, виставленого ІП «Аіс-Столиця» позивачем було складено страховий акт № 89-53/13 від 26.02.2013, а також розраховано суму страхового відшкодування.

Вказаним страховим актом позивачем визнано подію страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в загальному розмірі 9 290,82 грн.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п. 3 статті 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Кошти в розмірі 9 290,82 грн. були перераховані позивачем згідно платіжного доручення № 366 від 27.02.2013.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 9 290,82 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Цивільна відповідальність транспортного засобу марки «Тойота Прадо» д.н.з. НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, застрахована у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Страховий капітал» згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/5370906 (діючий на 15.01.2013).

Відповідно до умов договору (полісу) АВ/5370906 страховик зобов'язався відшкодовувати шкоду заподіяну страхувальником життю здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме автомобіля марки «Тойота Прадо» д.н.з. НОМЕР_2.

Зокрема, ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну визначено в розмірі 50 000,00 грн. та встановлено розмір франшизи в сумі 0,00 грн.

У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право регресу до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Тойота Прадо» д.н.з. НОМЕР_2, застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/5370906, то відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП вищевказаним водієм власнику автотранспортного засобу покладається на відповідача.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Разом з цим, відповідно до ч. 3 п. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

До таких обставин може бути віднесено ступінь вини кожного завдавача, їх матеріальне становище, часткове відшкодування шкоди в добровільному порядку тощо.

Дніпровським районним судом м. Києва при розгляді справи № 3/7555/69413р; 3/755/695/13р визнано ОСОБА_2 та ОСОБА_4 винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на них адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі, що становить 340,00 грн.

З огляду на те, що обох водіїв визнано винним у вчиненні правопорушення, за яке передбачена відповідальність за однією нормою, господарський суд приходить до висновку, що ступінь вини кожного з них визначається у рівних частках.

Доказів відшкодування шкоди в добровільному порядку сторонами не подано.

Згідно з статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно ст. 12.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Оскільки, умовами полісу АВ/5370906 розмір франшизи не встановлено, тому страхове відшкодування не підлягає зменшенню.

В матеріалах справи наявна заява (регресна вимога) № 3654 від 18.11.2013 про сплату страхового відшкодування в сумі 9 939,82 грн. Дана вимога отримана відповідачем 25.11.2013, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення відправлення.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Відповідач суми страхового відшкодування не виплатив.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Розглядаючи спір по суті, суд також зазначає, що частиною п'ятою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідач не довів факт того, що шкоду транспортному засобу «Джилі» д.н.з. НОМЕР_4 було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та беручи до уваги те, що у скоєнні ДТП наявна вина обох водіїв, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягають задоволенню частково в розмірі 4 424,44 грн. (8 848,88 грн. (оцінена шкода) : 2 = 4 424,44 грн.).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Страховий капітал» (м. Київ, вул. Шевченко, 33-б, приміщення 36, код ЄДРПОУ 32206908) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Український страховий стандарт» (м. Київ, пров. Балтійський, 20, код ЄДРПОУ 2222921) суму страхового відшкодування в розмірі 4 424 (чотири тисячі чотириста двадцять чотири) грн. 44 коп., 915 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 02.06.2014.

Суддя В.В.Сівакова