Ухвала суду № 38994050, 29.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/252/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Волков А.С. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

29 травня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Троян Н.М., Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Кінзерської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2014 року, позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої позовні вимоги мотивував тим, що земельні ділянки, які належать позивачу на праві приватної власності, не використовуються ним за цільовим призначенням, тому, на його думку, податковий орган невірно визначив ставку земельного податку. Просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.04.2013 року №0103171700, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Земельний податок" на суму 18429,89 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, у 2008 році ОСОБА_3 згідно з розпорядженнями Макарівської районної державної адміністрації Київської області від 29.08.2008 №1006 та від 29.02.2008 №1066 набув у власність дві земельні ділянки площею 9,1404 га та площею 8,1400 га відповідно на території Наливайківської сільської ради Макарівського району Київської області, за межами населених пунктів.

Щодо земельної ділянки площею 9,1404 га право власності ОСОБА_3 виникло на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ від 04.03.2008 №408945, а щодо земельної ділянки площею 8,1400 га - на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку від 04.03.2008 №408946.

Згідно з розпорядженнями Макарівської районної державної адміністрації Київської області від 29.08.2008 №1006 та від 29.02.2008 №1066 та Державними актами на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ від 04.03.2008 №408945 та серії ЯЖ від 04.03.2008 №408946 цільове призначення земельних ділянок визначено "для будівництва та обслуговування жилого будинку".

Згідно з листами Головного управління Держкомзему у Київській області від 26.02.2012 №07-02-3/3174, Державної податкової служби України від 16.02.2012 №551/4/15-240/74 та від 21.01.2013 №7/7/15-2217 нормативна грошова оцінка ріллі по Київській області за 1 га становить 21330,48 грн.

У квітні 2013 року Державною податковою інспекцією у Макарівському районі Київської області Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.04.2013 №0103171700, згідно з яким з метою оподаткування вказаних земельних ділянок позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Земельний податок" на суму 18429,89 грн.

Приймаючи вказане податкове повідомлення-рішення, податковий орган вирішив, що земельні ділянки позивача належать до категорії несільськогосподарських угідь та визначив ставку земельного податку на підставі пункту 277.1 статті 277 Податкового кодексу України у розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Позивач стверджував, що податковий орган невірно визначив категорію земельних ділянок і ставку податку, адже земельні ділянки, які належать йому на праві власності, є землями сільськогосподарського призначення, на яких не розміщені будь-які будівлі чи споруди і для їх оподаткування мають застосовуватись положення підпункту 272.1.1 пункту 272.1 статті 272 Податкового кодексу України, ставка податку - 0,1%.

На підтвердження цього позивач представив суду дві довідки Управління Держкомзему у Макарівському районі Київської області від 26.102.11 №8729 та №8730, в яких зазначено, що згідно з даними автоматизованої системи земельні ділянки площею 9,1404 га та 8,1400 га відповідно належать до категорії рілля.

Згідно з довідками Наливайківської сільської ради Макарівського району Київської області від 23.09.2011 №161 та №162 на земельних ділянках, що належать на праві власності ОСОБА_3, ніякі будівлі та споруди не розміщені, будівельні роботи не виконуються.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до вищестоящих податкових органів у порядку адміністративного оскарження, однак за результатами розгляду скарг податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги - без задоволення.

Надаючи правову позовним вимогам необхідно зазначити наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом

Згідно з пунктом 1 статті 91 Земельного кодексу України, власники земельних ділянок зобов'язані, зокрема: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; своєчасно сплачувати земельний податок.

Так, статтею 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови.

Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Водночас, земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель за цільовим призначенням належать до земель житлової та громадської забудови (стаття 40 Земельного кодексу України).

Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, надання громадянам у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва здійснюється районною державною адміністрацією (статті 20, 40 Земельного кодексу України).

В даній справі встановлено, що земельні ділянки надані райдержадміністрацією ОСОБА_3 з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку.

З урахуванням положень статей 20, 22 та 40 Земельного кодексу України це означає, що земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку не можуть належати до земель сільськогосподарського призначення, а є землями житлової та громадської забудови. Приймаючи розпорядження про затвердження проекту землеустрою та надання земельних ділянок позивачу з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, райдержадміністрація визначила (змінила) попереднє цільове призначення.

Та обставина, що згідно з даними автоматизованої системи Держкомзему земельні ділянки позивача належать до категорії рілля лише свідчить про невідповідність даних автоматизованої системи юридичним рішенням та фактам, тому до уваги судом не приймається.

В силу статті 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до пункту 1 статті 277 Податкового кодексу України, ставка податку за один гектар несільськогосподарських угідь, зайнятих господарськими будівлями (спорудами), встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Як вже зазначалось, земельні ділянки позивача не належать до земель сільськогосподарського призначення, тобто є несільськогосподарськими угіддями, що мають цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку.

Положення пункту 1 статті 277 Податкового кодексу України, "зайнятих господарськими будівлями (спорудами)" слід розуміти не як фактичне знаходження земельної ділянки під будівлею чи спорудою, а як придатність до забудови з точки зору визначеного цільового призначення земельної ділянки.

Таким чином, твердження позивача про відсутність на його земельних ділянках будівельних споруд до уваги судом також не приймаються.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що податкове повідомлення-рішення від 30.04.2013 №0103171700 прийнято податковим органом правомірно, а позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, поряд з тим, що на суб'єкта владних повноважень, у випадку, якщо він є відповідачем в адміністративній справі, покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, Кодексом адміністративного судочинства України на кожну сторону, в не залежності від того чи є вона суб'єктом владних повноважень, покладено обов'язок щодо доведення обставин на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 03 червня 2014 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено - 29 травня 2014 року.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Троян Н.М.

Твердохліб В.А.