Ухвала суду № 38988873, 22.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20723/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Савченко А.І. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

22 травня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С.,

Шостака О.О.,

при секретарі: Оліщук А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної реєстраційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 10 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної реєстраційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної реєстраційної служби України та просила визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача від 10 липня 2013 року №3836748 про відмову у державній реєстрації права власності на гаражний бокс АДРЕСА_1, та зобов'язати відповідача прийняти рішення щодо державної реєстрації за нею прав на вищеозначене нерухоме майно.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що приймаючи оскаржуване рішення державний реєстратор діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, гаражний бокс АДРЕСА_1, було побудовано та введено в експлуатацію в 1975 році. З часом гараж прийшов у стан непридатний для його використання, що зумовило проведення його реконструкції позивачкою.

В 2010 році з метою зміни правовстановлюючого документа та закріплення права власності ОСОБА_1 звернулась до Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської державної адміністрації).

21 Січня 2011 року Листом №110/816- 407 Комунальне підприємство з експлуатації та ремонту житлового фонду «Житло-сервіс», якому відповідно до п.1 та п.1.1 Наказу ГУЖЗ (КМДА) від 27.10.2006 №189 «Про деякі питання діяльності комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» в установленому порядку було доручено виконувати підготовчу роботу з надання фізичним та юридичним особам послуг, пов'язаних з оформленням права власності та видачею свідоцтв про вправо власності на об'єкти нерухомого майна заявнику було відмовлено в оформленні свідоцтва, з посиланням на те, що гараж не введено в експлуатацію.

В подальшому позивачка неодноразово зверталася до центральних органів виконавчої влади та їх структурних підрозділів, однак позивачці так і не вдалось оформити право власності на спірних об'єкт нерухомого майна.

Зрештою, ОСОБА_1 звернулась до Печерського районного суду, рішенням якого від 17 лютого 2011 року було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа: Автомобільно-гаражний кооператив «Дружба» та визнано за ОСОБА_1 право власності на гаражний бокс АДРЕСА_1, загальною площею 16,8 кв.м., розташований у АДРЕСА_1. Рішення набрало законної сили

Після чого, 13 червня 2013 року ОСОБА_1 звернулась до Укрдержреєстру із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на гаражний бокс, що розташований в АДРЕСА_1.

Рішенням від 10 липня 2013 року №3836748, прийнятим за результатами розгляду зазначеної заяви, позивачці відмовлено у державній реєстрації права власності.

Зазначене рішення про відмову у реєстрації права власності прийняте з посиланням на статтю 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також пункти 16, 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703, а саме: подані документи не відповідають вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача щодо відмови у проведенні державної реєстрації прав позивачки на нерухоме майно та їх обтяжень є необґрунтованим, що є підставою для його скасування.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого:

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним Законом, який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Обов'язковій державній реєстрації, згідно ст.4 Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження. Однією з підстав для проведення державної реєстрації є рішення судів, що набрали законної сили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703 затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Відповідно до пункту 4 зазначеного Порядку у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини, квартиру, житлове та нежитлове приміщення.

Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.

Заявник разом із заявою про державну реєстрацію подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита (пункт 10 Порядку №703).

Пунктом 16 Порядку № 703 визначено, що за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.

Згідно з пунктом 23 Порядку № 703 державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Однією з підстав для відмови в державній реєстрації права, згідно пункту 4 частини 1 статті 24 названого Закону, є подання документів, які не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Пунктом 27 названого Порядку визначено перелік документів для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідні для виникнення, переходу або припинення права власності, зокрема, таким документом є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

В свою чергу, рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно є документом, що підтверджує виникнення права власності та є підставою для реєстрації права власності за особою, право власті якої на нерухоме майно встановлено таким рішенням.

Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись до Укрдержреєстру позивачка подала копію рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2011 року у справі №2-1242/11, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на гаражний бокс АДРЕСА_1, загальною площею 16,8 кв.м., розташований у АДРЕСА_1, яке на момент подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень набрало законної сили, а отже, є належним правовстановлювальним документом.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянтом не наведено обґрунтованих доводів правомірності оскаржуваного рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 10 липня 2013 року №3836748, а з його аналізу не вбачається, в чому саме подані позивачкою документи не відповідають вимогам, встановленим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення відповідача щодо відмови у проведенні державної реєстрації прав позивачки на нерухоме майно та їх обтяжень є необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.

Допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, суд повно і правильно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини, що склалися між сторонами, і дав їм належну правову оцінку, - з огляду на що підстави до скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст.160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної реєстраційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 27 травня 2014 року.

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.