Постанова № 38986563, 07.05.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 травня 2014 року 09:11 № 826/4425/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кобилянського К.М., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД»до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.01.2014 №0000013720, №0000023720

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лії Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.01.2014 №0000013720, №0000023720.

Ухвалами суду від 07.04.2014 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 15.04.2014, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено безпідставне формування позивачем податкового кредиту за відсутності належних первинних документів. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч.4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України за поданим сторонами письмовим клопотанням про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

14 січня 2014 відповідачем на підставі акту перевірки №1511/40-50/37-20/30307207 від 20.12.2013 прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0000023720, яким позивачу за порушення п.п.20.1.4, 78.1.8, 200.11, 201.10 Податкового кодексу України зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2013 в сумі 1326 грн.;

- №0000013720, яким позивачу за порушення п.п.14.1.18, 185.1, 198.3, 198.6, 200.4, 201.10 Податкового кодексу України зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого за рахунок зменшення податкових зобов'язань минулих періодів) з податку на додану вартість у розмірі 2 797 017 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1 398 509 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, зменшення розміру від'ємного значення та зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ ґрунтується на наступних обставинах.

Податковий орган посилається на порушення позивачем граничного строку подання скарги на контрагента за не реєстрацію ним податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, внаслідок чого ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» неправомірно віднесено до податкового кредиту за вересень 2013 суму в розмірі 1326 грн.

В частині зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 1 398 509 грн. відповідач посилається на те, що передоплата митних платежів Київській міжрегіональній митниці Міндоходів є лише платою за послуги митного оформлення ВМД та не підтверджує факт сплати відповідних сум ПДВ до Державного бюджету України, внаслідок чого позивач позбавлений можливості відносити такі суми до бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Окружний адміністративний суд міста Києва частково погоджується з такими доводами відповідача, враховуючи наступне.

Під час проведення контрольного заходу щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень 2013 встановлено, що згідно заяви про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних) (додаток 8) податковий кредит у вересені 2013 позивачем сформовано на підставі, в тому числі, податкової накладної №81 на суму ПДВ 13 874,47 грн.

Згідно Додатоку №8 до декларації з ПДВ за вересень 2013 ТОВ «Ємилівське ХПП» (ІПН 366543811040) видано на користь позивача податкову накладну №81 від 08 серпня 2013 на суму 69372,36 грн., в тому числі ПДВ 13874,47 грн.

ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» розраховує суму податку на додану вартість, яка включається до податкового кредиту відповідно до ст.199.1 та ст. 199.2 Податкового кодексу України, якими передбачено, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Частка використання, розрахована ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» на початок 2013 та яка застосовується протягом року становить 9,56 % (13874,47*9,56 % = 1326 грн.)

Враховуючи зазначене, ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» до декларації з ПДВ за вересень 2013 включено до податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 1326 грн.

Відповідно до п.201.10 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Відповідно до п.198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджується податковою накладною.

Згідно з п.201.1 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Пунктом 201.4 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг (п.201.10 Податкового кодексу України).

Звітним (податковим) періодом з податку на додану вартість є один календарний місяць (п.202.1 Податкового кодексу України).

Податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (п.203.1 Податкового кодексу України).

Враховуючи зазначене, позивач мав право подати заяву зі скаргою на контрагента до податкової декларації з ПДВ за серпень 2013, чого зроблено не було, а додаток №8 ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» додано до податкової декларації з ПДВ за вересень 2013, яка подана ДПІ 15.10.2013, хоча граничною датою подання такої заяви, в даному випадку, є 20.09.2013.

Суд відхиляє посилання позивача на положення абз. «3» п.198.6 Податкового кодексу України стосовно права платника податків на формування податкового кредиту протягом 365 днів з дати виписки податкової накладної, адже даним правом, на думку суду, платник податків має можливість скористатися за умови одночасного дотримання вимог, які ставляться до податкової накладної, в тому числі, її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (ст. 201 Податкового кодексу України), чого позивачем не дотримано, внаслідок чого він позбавлений права на формування податкового кредиту протягом 365 днів по податковій накладній, яка не відповідає вимога абз. «2» п.201.10 Податкового кодексу України.

Стосовно посилань позивача на відповідь Міністерства доходів і зборів України №448/6199-99-19-04-02-15 від 13.01.2014 на Лист Європейської Бізнес Асоціації від 09.08.2013 №805/2013/21, суд зазначає наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо обліку та реєстрації платників податків та удосконалення деяких положень» від 24.10.2013 абзац одинадцятий пункту 201.10 після першого речення доповнено реченням такого змісту: «Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі». Даний закон набрав чинності 01.01.2014.

Враховуючи те, що відповідно до ч.1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, посилання позивача на п.201.10 Податкового кодексу України в редакції станом на 01.01.2014 є помилковими.

З огляду на викладене, суд не вбачає протиправності податкового повідомлення - рішення від 14.01.2014 №0000023720, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

В той же час, суд погоджується з доводами ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» щодо неправомірності зменшення бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого за рахунок зменшення податкових зобов'язань минулих періодів) з податку на додану вартість у розмірі 2 797 017 грн. та застосуванням штрафних (фінансових) санкції в сумі 1 398 509 грн., обґрунтовуючи це наступним.

Як вже зазначалось, в даному випадку, позиція ДПІ ґрунтується на наступних обставинах.

По-перше, відповідач зазначає, що в суми по банківським випискам від 13.08.2013, сплачені за послуги митного оформлення ВМД, не є сумами ПДВ, які підлягають сплаті до Державного бюджету України під час імпорту товарів.

По-друге, контролюючий орган наполягає на тому, що в наданих до перевірки виписках банку в розділі мета платежу вказано: «плата за товар, в тому числі ПДВ», однак не вказано документів (реквізитів договорів, рахунків-фактур, актів виконаних робіт), на підставі яких здійснювалось перерахування коштів отримувачу.

Відповідно до п.27 ст.4 Митного кодексу України митними платежами є: а) мито; б) акцизний податок із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції); в) податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції).

Пунктом 201.12 Податкового кодексу України передбачено, що у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

З матеріалів справи вбачається, що в серпні 2013 позивачем на митну територію України було імпортовано наступні товари: масло солодковершкове натуральне, пальники на дизельному паливі та сушарка для зернових, що підтверджується належним чином завіреними копіями МД-2, які наявні в матеріалах справи (а.с. 111-116 Том І).

Як зазначає представник позивача та не спростовано відповідачем з посиланням на належні та допустимі докази, ПДВ по вказаним експортним операціям був сплачений ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» за рахунок попередньо проведеної оплати митних платежів, внесених на рахунки Київської міжрегіональної митниці Міндоходів та Черкаської митниці Міндоходів, про що також зазначено в абз.1 на ст.15 акта перевірки (а.с. 34 Том І).

Відповідно до абз. «а» п.200.4 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

З огляду на зазначені вище обставини, враховуючи положення п.п.201.12 та абз. «а» п. 200.4 Податкового кодексу України, суд приходить до висновку, що суми по виписках від 13.08.2013 були сплачені позивачем до Державного бюджету України, внаслідок чого твердження відповідача про не надходження сум ПДВ до Державного бюджету України є помилковими та такими, що спростовуються належними письмовими доказами (митними деклараціями), наявними в матеріалах справи.

Крім того, приходячи до переконання про помилковість висновків податкового органу з приводу не надходження ПДВ до Державного бюджету України за передоплатою митних платежів, суд приймає до уваги наступне.

Статтею 244-3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

В рішенні від 03.07.2012 по справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення, Верховний Суд України зазначив, що ВМД є допустимим доказом, зокрема сплати ПДВ, що дає право на податковий кредит. Вимогу про оформлення ВМД відповідно до вимог законодавства не можна тлумачити інакше, як так, що для одержання права на податковий кредит така особа має значитись у ВМД як одержувач товару.

Оскільки графі 8 МД-2 (а.с. 111 - 116 Том І) одержувачем товарів значиться ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД», суд не погоджується з доводами контролюючого органу щодо неправомірного формування позивачем податкового кредиту по зазначеним вище правовідносинам.

Стосовно посилань відповідача на відсутність у позивача права на податковий кредит внаслідок неналежного, на думку контролюючого органу, оформлення платіжних доручень (абз. «3» ст. 15 акта перевірки), суд зазначає наступне.

Під час перевірки достовірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податковим органом встановлено, що згідно наданих до перевірки виписок банку в розділі мета платежу вказано: «плата за товар, в тому числі ПДВ» без вказання документів (реквізитів договорів, рахунків - фактур, актів виконаних робіт).

Інших обставин в обґрунтування висновків акту перевірки та оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, в т.ч. аналізу операцій з контрагентами позивача, акт перевірки в собі не містить та, по суті, ґрунтується на тому, що позивачем не дотримано п.3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного Банку України від 21.01.2004 №22, у зв'язку з чим, на думку представника відповідача, неможливо підтвердити правомірність формування ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» податкового кредиту та, як наслідок, відсутності у останнього права на бюджетне відшкодування.

Суд зауважує, що відповідно до п.1.1 Податкового кодексу України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Документальною перевіркою згідно із п.п.75.1.2 Податкового кодексу України вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Проте, як вже зазначалось, єдиною підставою для висновків про неправомірне формування позивачем податкового кредиту, в даному випадку, є невідповідність, на думку відповідача, банківських виписок вимогам п.3.8 Інструкції.

Відповідно до положень Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України №984 від 22.12.2010, акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно із п.5.2 Порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Проаналізувавши зміст Акту перевірки, судом встановлено, що висновки відповідача про неправомірність формування податкового кредиту внаслідок не зазначення в банківських виписках реквізитів первинних документів є необґрунтованими, оскільки всі без виключення платіжні доручення та банківські виписки за перевіряємий період, які в підтвердження власної правової позиції позивачем долучено до матеріалів справи, містять в собі підстави для проведення розрахунків з постачальниками, як то: рахунки - фактури та договори, чого відповідачем, на власний розсуд, до уваги не прийнято.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, суд виходить також з того, що відповідачем під час проведення контрольного заходу не було досліджено обставин здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами-постачальниками, на підставі яких (господарських операцій) і було сформовано спірні показники податкового обліку.

В акті перевірки відповідачем взагалі не розкрито змісту порушення позивачем податкового законодавства, вчинення якого, на думку ДПІ, призвело до невизнання спірних сум податкового кредиту, обставин за яких воно вчинено та в порушення вимог п.п.75.1.2 Податкового кодексу України не наведено аналізу операцій, за якими не підтверджується податковий кредит та спірна сума бюджетного відшкодування, аналізу первинних документів за такими операціями, що вказує на безпідставність висновків акту перевірки.

Суд також звертає увагу на те, що вказана податковим органам інформація про не відповідність платіжних доручень вимогам Інструкції, не може бути беззаперечним доказом відсутності об'єктів оподаткування ПДВ по господарським операціям позивача з контрагентами, на підставі яких сформовано податковий кредит та одночасно не є беззаперечним доказом неправомірності формування позивачем від'ємного значення ПДВ, адже податковий кредит формується на підставі податкових накладених, а не на підставі платіжних доручень/банківських виписок.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки, спростовуються належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.

В рамках даної адміністративної справи судом не здійснювалось аналізу правомірності формування позивачем податкового кредиту в розрізі господарських операцій ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» з контрагентами-постачальниками, оскільки акт перевірки такого аналізу зі сторони органів податкової служби в собі не містить, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє, чи прийнято оскаржуване ППР №0000013720 від 14.01.2014 на підставі та в межах повноважень, які надані контролюючому органу.

Стосовно застосування до позивача штрафної (фінансової) санкції в сумі 1 398 509 грн., слід зазначити, що відповідно до п.123.1 Податкового кодексу України, у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених пп.54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 п.54.3 ст.54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Виходячи з системного аналізу зазначеної норми, суд зазначає, що п.123.1.ст 123 Податкового кодексу України, передбачає застосування фінансової санкції до платників податків, якими було завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ та фактично відшкодована заявлена сума бюджетного відшкодування ПДВ.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачу фактичного бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 2 797 017 грн. на момент проведення перевірки, здійснено не було.

Факт повторного вчинення позивачем протиправних діянь відповідачем також не доведено, адже попередні податкові повідомлення - рішення оскаржені позивачем в судовому порядку.

При цьому, як зазначено в Листі Вищого адміністративного суду України від 24.11.2011 №2198/11/13-11, в розумінні п.123.1 Податкового кодексу України штрафні (фінансові) санкції в розмірі 50% застосовуються не за сам факт повторного виявлення будь-яких порушень, а за повторне вчинення протиправних діянь за обставин, передбачених п.п.54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 Податкового кодексу України.

Таким чином, оскільки сума ПДВ позивачу не відшкодована, а факту повторного порушення норм податкового законодавства судом не встановлено, застосування до позивача штрафної (фінансової) санкції в сумі 1 398 509 грн. не відповідає критерію пропорційності, зазначеному в пункті 8 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до п. 200.10 Податкового кодексу України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Пунктом 203.1 Податкового кодексу України передбачено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Отже, граничний термін подання податкової звітності з податку на додану вартість за вересень 2013 є 21.10.2013, а кінцевий строк проведення камеральної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість за вересень 2013 становить до 20.11.2013.

З матеріалів справи вбачається, що камеральна перевірка відповідачем проведена не була, внаслідок чого відповідач був позбавлений можливості проводити контрольний захід на підставі п.200.11 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо проведення 20.12.2013 документальної позапланової виїзної перевірки не відповідають вимогам пп.75.1.2, 200.10, 200.11 Податкового кодексу України, що сприймається судом як додаткова підстава для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000013720 від 14.01.2014, як такого, що прийнято на підставі акту перевірки, проведеної з порушенням вимог Податкового кодексу України.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування платників податків від 14.01.2014 №0000013720.

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД» (код ЄДРПОУ 30307207) судові витрати в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 05 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський