Постанова № 38986398, 14.05.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2014 року 810/2338/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.11.2013 року № 0000861720.

На підставі норми ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи те, що від представників обох сторін в судовому засіданні надійшли клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні, - суд протокольною ухвалою від 14.05.2014 перейшов у письмове провадження.

В позовній заяві позивач спростовує висновки Акта перевірки від 15.11.2013р. за №247/17-2/НОМЕР_2 (далі - Акт перевірки), в якому відповідачем було встановлено безпідставне віднесення до податкового кредиту суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) за період з 01.01.2010 р. по 31.12.202р., у зв?язку з чим позивач вважає податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі висновків Акта перевірки, протиправним та просить його скасувати. Загальна сума нарахованої заборгованості за результатами перевірки складає 94601,25 грн.

Відповідач проти позову заперечував та зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято податковим органом з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. З письмових заперечень на позов та усних пояснень представника відповідача в судовому засіданні слідує, що відповідач дійшов висновку про неправомірне віднесення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ за господарськими операціями з підприємствами ТОВ «Оптима-Інжинирінг», ТОВ «Техно-Трейд», ТОВ «Севідж», ТОВ «Альрус Україна», ТОВ «ВКФ Промсистем», оскільки позивач не мав належних та достатніх трудових та транспортних ресурсів для здійснення господарських операцій, а також тому, що не мав достатніх документів для підтвердження руху товару від контрагентів до позивача.

Дослідивши обставини справи, суд встановив наступне.

На підставі Акта перевірки від 15.11.2013р. за №247/17-2/НОМЕР_2 (далі Акта перевірки), встановлено безпідставне віднесення до податкового кредиту суми, в результаті загальна сума нарахованого за результатами перевірки податку на додану вартість складає 94601,25 грн.

Зі змісту Акту перевірки встановлено формування позивачем податкового кредиту без підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з контрагентами ТОВ «Оптима-Інжинирінг», ТОВ «Техно-Трейд», ТОВ «Севідж», ТОВ «Альрус Україна», ТОВ «ВКФ Промсистем». Так, з акта перевірки слідує, що у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості для здійснення господарських операцій; відсутні транспортні засоби для перевезення, приміщення для зберігання товарів. Також, перевіряючий проігнорував можливість здійснення транспортування без застосування спеціального (вантажного) транспорту, оскільки товар, придбаний позивачем був негабаритний.

Однак в судове засідання, документів, які б підтверджували достовірність висновків, викладених в Акті перевірки відповідач не подав. Окрім того з матеріалів справи слідує, що господарські операції за наслідками яких позивач формував податковий кредит у підзвітному періоді є операціями з купівлі негабаритного технічного обладнання, яке, за твердженням позивача, не потребує використання спеціальних приміщень для зберігання та спеціального транспорту для перевезення і яке в подальшому позивачем було продано третім особам.

Окрім того з пояснень представника позивача слідує, що господарську діяльність позивач здійснював за посередництвом з ФОП ОСОБА_2, що не було враховано відповідачем при складенні висновків Акта перевірки про неможливість придбання позивачем обладнання у контрагентів.

Ці обставини відповідачем не були враховані при оформлені висновків Акта перевірки, а тому зазначені висновки не можуть бути прийняті судом як достовірні та такі, які базуються на всебічному та об?єктивному дослідженні суб?єктом владних повноважень всіх обставин та документів.

В той же час з матеріалів справи та пояснень представника відповідача не слідує, що останній виявив недостовірність відомостей фінансово-госпорських документів, які опосередковували господарські операції між позивачем та контрагентами ТОВ «Оптима-Інжинирінг», ТОВ «Техно-Трейд», ТОВ «Севідж», ТОВ «Альрус Україна», ТОВ «ВКФ Промсистем», як і не слідує, що відповідач вчиняв будь-які дії по виявленню наявності придбаного позивачем у контрагентів товару чи його руху від позивача до третіх осіб.

Як наслідок, суд приходить до висновку, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення - рішення було винесено відповідачем у зв?язку з висновками, які не підтверджуються належними та достатніми доказами, та є за своїм змістом судженнями відповідача, а не об?єктивними відомостями.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Уповноважений представник відповідача заперечував проти задоволення позову, однак його заперечення не були підтверджені належними та достатніми доказами.

Відсутність належних доказів, які б вказували на порушення податкового законодавства, що має наслідком безумовне та чітко визначене застосування відповідних санкцій податкового законодавства, та за умов застосування презумпції правомірності рішень платника податку, передбаченого п.4.1.4. п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, приводить суд до висновку про задоволення позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Відповідно до п.14.1.181 статті 181 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.1. статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема і з придбання товарів.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Позивачем були надані всі необхідні для перевірки документи, а матеріалами справи не підтверджується безтоварність господарських операцій з контрагентами ТОВ «Оптима-Інжинирінг», ТОВ «Техно-Трейд», ТОВ «Севідж», ТОВ «Альрус Україна», ТОВ «ВКФ Промсистем». За таких умов суд не може виключити дійсність проведення позивачем господарських операцій, оскільки право позивача на формування податкового кредиту підтверджено позивачем первинними бухгалтерськими документами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Позивачем не було заявлено суду вимогу про стягнення суми судового збору з Державного бюджету.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.11.2013 №0000861720, прийняте Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні -протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Терлецька О.О.