Рішення № 38984175, 20.05.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5066/14 20.05.14

За позовом Дочірнього підприємства "Поліграфічний комбінат "Зоря"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 13 698,22 грн.

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники :

Від позивача Горчакова Л. В. (дов. № 476-06/14 від 20.05.2014 року)

Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 20.05.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Дочірнє підприємство "Поліграфічний комбінат "Зоря" (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі за текстом - відповідач) про стягнення 13698,22 грн. збитків за договором № 102/13 від 18.10.2013 року за зіпсовану давальницьку сировину, а також позивач просить покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2014 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/5066/14, розгляд справи призначено на 29.04.2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2014 року в порядку ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 20.05.2014 року, у зв'язку з неявкою відповідача в судове засідання, не виконанням відповідачем вимог ухвали суду від 27.03.2014 року.

В судове засідання 20.05.2014 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за договором № 102/13 від 18.10.2013 року та обґрунтовані ст. 224 ГК України.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, в судове засідання жодного разу не з'явився.

Відповідно до поданої позивачем довідки ЄДРПОУ, адреса відповідача є тією ж, яка вказана у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

18 жовтня 2013 року між позивачем, як замовником та відповідачем, як виконавцем було укладено договір № 102/13 (далі за текстом - договір), відповідно до п.1.1. якого виконавець прийняв на себе зобов'язання виготовити з використанням давальницької сировини Замовника поліграфічну продукцію-обкладинки (далі - продукція).

Відповідно до п. 1.2. договору продукція виготовлюється партіями. Кількість продукції в кожній партії визначається узгодженим між сторонами замовленням на виготовлення партії продукції, яке оформлюється за формою, наведеною у додатку № 1 до даного договору.

Згідно з п. 1.3. договору замовник зобов'язався прийняти виготовлену продукцію і оплатити її на умовах даного договору.

Розділом 2 договору сторони погодили, що замовник зобов'язаний забезпечити виконавця давальницькою сировиною у кількості, необхідній для виготовлення партії продукції. Перелік давальницької сировини, умови та строк її доставки вказуються у переліках сировини та матеріалів, які надаються для виконання робіт, що оформлюються сторонами згідно додатку № 2 до даного договору. Термін виготовлення та доставки партії продукції узгоджується сторонами у замовленні (додаток №1 до даного договору).

Пунктами 3.2., 3.3. договору визначено, що у випадку наявності обґрунтованих зауважень замовника відносно кількісно - якісних показників, при прийманні продукції складається відповідний акт, що підписується уповноваженими представниками сторін. У випадку виявлення прихованих недоліків продукції, замовник має право протягом чотирьох місяців скласти акт про приховані недоліки та вимагати від виконавця заміни на продукцію належної якості.

Роботи за даним договором виконуються з сировини та матеріалів замовника, приймання - передача давальницької сировини та матеріалів здійснюється на підставі накладних та довіреностей (п. п. 4.1., 4.3. договору).

За умовами п. 5.1. договору, вартість робіт з виготовлення одиниці продукції узгоджується сторонами у замовленням. Відповідно до п. 5.5. замовник оплачує виконавцю аванс в розмірі 4 000 грн. без ПДВ, який враховується при розрахунках за першу партію продукції. Оплата здійснюється за фактично виконані роботи протягом 3 робочих (банківських) днів з дня приймання - передачі партії продукції, згідно накладних, довіреностей та підписання акту про виконання робіт за формою, наведеною у додатку № 3 до даного договору.

Відповідно до пунктів 8.2.4, 8.2.5. договору виконавець зобов'язується протягом 5 (п'яти) днів з дня відвантаження замовнику партії продукції надавати звіт про використання давальницької сировини та матеріалів; протягом 5 (п'яти) днів з дня підписання звіту про використання давальницької сировини та матеріалів, повернути брак та/або залишки давальницької сировини та матеріалів (при наявності).

Керуючись п.п. 2.2. та 5.1. договору, сторонами було погоджено замовлення №1 від 24.10.2013 року, відповідно до якого відповідач зобов'язувався протягом 30 календарних днів виготовити поліграфічну продукцію у кількості 58 000 примірників обкладинок, загальна вартість робіт по виготовленню яких становить 29 000,00 (двадцять дев'ять тисяч) гривень (вартість роботи по виготовленню одиниці продукції - 0, 50 грн.).

Крім того, сторонами 24.10.2013 було підписано переліки сировини та матеріалів що передає ДП «Поліграфічний комбінат «Зоря» для виконання робіт за договором № 102/13 від 18.10.2013 року та замовленням № 1 від 24 жовтня 2013 року (додатки № 2 до договору), відповідно до яких сторони визначили передачу замовником виконавцю плівки ПВХ марки ПГП пластифікованої 0,35*800 в кількості 1088 кв.м., заготовок для обкладинок 84*59 в кількості 116 000 шт., палітурного матеріалу з шаром ПВХ темно червоного кольору 1400 мм в кількості 800 п.м., плівки пакувальної 0,25*1, 5/40 в кількості 400 п.м.

24 жовтня 2013 року відповідно до видаткових накладних № № 44 та 45 відповідачу було передано давальницьку сировину, згідно переліків сировини та матеріалів (додатків №2 до договору) на загальну суму 69 502, 30 грн. Позивач відповідно до видаткової накладної № 49 від 31.10.2013 року, також, здійснив відвантаження давальницької сировини на загальну суму 33 969, 56 грн. Всього відповідачу було відвантажено давальницької сировини на суму 103 471, 86 грн.

Аванс передбачений п. 5.5. договору був сплачений позивачем відповідачу 30.10.2013 року, відповідно до платіжного доручення № 9589 на суму 4 000, 00 грн. копія якого наявна в матеріалах справи.

Відповідачем на виконання договору було поставлено продукцію позивачу за видатковими накладними № 102/13/1 від 04.11.2013 на суму виконаних робіт 1 400, 00 грн., № 102/13/2 від 14.11.2013 на суму виконаних робіт 1 400, 00 грн., 102/13/3 від 18.11.2013 на суму виконаних робіт 1 120, 00 грн., 102/13/4 від 21.11.2013 на суму виконаних робіт 2 100, 00 грн., всього на загальну суму виконаних робіт 6 020, 00 грн., кількістю примірників продукції - 12 040, 00 шт.

Відповідно до актів про невідповідність виготовленої продукції від 05 листопада 2013 року та 22 листопада 2013 року, під час вхідного контролю партій поліграфічної продукції поставлених відповідачем позивачем було виявлено дефекти, і продукцію з невідповідними показниками якості в кількості 3 930 шт. прийнято рішення повернути виробнику для доопрацювання або заміну продукції на якісну.

Неякісна продукція була повернута позивачем відповідачу згідно видаткових накладних № 18 від 08.11.2013 № 21 від 28.11.2013.

Відповідно до видаткової накладної № 102/13/5 від 21 листопада 2013 року відповідач повернув позивачу давальницьку сировину на загальну суму 77 542, 62 грн.

На думку позивача, відповідач повинен повернути на рахунок позивача на підставі ст. 224 ГК України кошти за зіпсовану у процесі виробництва давальницьку сировину у розмірі 13 698, 22 грн. (тринадцять тисяч шістсот дев'яносто вісім гривень 22 коп.). Детальний розрахунок суми збитків наведений позивачем у розрахунку, що доданий до позовної заяви.

18 лютого 2014 року за вих. №185/06-14 позивачем було направлено претензію з розрахунком суми, яку повинен повернути відповідач, проте станом на 14.03.2014, останній жодних дій щодо перерахування коштів не вчинив, доказів іншого матеріали справи не містять.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Договір № 102/13 від 18.10.2013 за своєю правовою природою є договором підряду, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно ст. 840 ЦК України якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов'язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок. Якщо робота виконується з матеріалу замовника, у договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків.

Договір укладений між сторонами, в тому числі додатки до нього положень, які б встановлювали норми витрат матеріалу на одну одиницю продукції не містять, як і положень щодо відповідальності виконавця за псування давальницької сировини.

За приписами ст. 852 ЦК України якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором.

За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Згідно норм ст. 858 ЦК України якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.

Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.

Статтями 193, 224, 225 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Обов'язок відшкодування збитків є загальною формою цивільно-правової відповідності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язання.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.

Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків (шкоди), необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вину боржника.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 13 698, 22 грн. коштів за зіпсовану у процесі виробництва давальницьку сировину, які позивач кваліфікує як збитки. В обґрунтування суми на яку зіпсовано у процесі виробництва давальницьку сировину (розміру збитків) позивачем надано в матеріали справи розрахунок суми позову.

Із наданого позивачем розрахунку (додаток № 1 до позовної заяви) вбачається, що сума збитків розрахована виходячи із вартості давальницької сировини, що підлягає поверненню помноженої на 20 % ПДВ за мінусом заборгованості замовника, за виготовлення продукції належної якості, а саме: 11 461, 02 * 1,2 - 55 = 13 698, 22 грн. При цьому, вартість давальницької сировини, яка підлягає відшкодуванню виконавцем розрахована так: загальна сума давальницької сировини мінус сума вартості давальницької сировини для якісної продукції мінус сума повернутої давальницької сировини (103 471, 86 - 14 468, 22 - 77 542, 62 = 11 461, 02). В той час, як сума давальницької сировини, що підлягає поверненню розрахована так: сума загально переданої давальницької сировини поділена на кількість одиниць замовленої продукції та помножена на кількість виготовленої якісної продукції (103 471, 86/58 000*8110=14 468,22).

На вимогу суду надати та/або пояснити методику розрахунку суми збитків позивач не надав та не пояснив такої методики, посилаючись на те, що із доданого до позовної заяви розрахунку чітко вбачається сума збитків та методика їх розрахунку.

Матеріали справи звіту про використання давальницької сировини відповідачем не містять, і як вже зазначалося, сторонами в договорі та додатках до нього норми витрат давальницької сировини на одну одиницю продукції визначені були. Із розрахунку позивача вбачається, що ним розраховується вартість давальницької сировини на 1 одиницю продукції шляхом ділення загальної суми давальницької сировини переданої виконавцю на кількість замовленої до виготовлення продукції, а саме 103 471, 86/58 000, відповідно вартість давальницької сировини, яка йде на виготовлення 1 одиниці продукції складає 1, 78 грн. (1, 78399…).

Використовуючи таку методику розрахунку, суд перевірив розрахунки позивача, і встановив, що в такому випадку вартість виробленої сировини (використаної виконавцем) мала б складати на виготовлення 12 040 шт. одиниць продукції (загальна кількість продукції виготовленої виконавцем) суму 21 479, 24 грн. (12040*1,78399…= 21 479, 24). При цьому, фактично виконавцем було використано на виготовлення 12 040 шт. одиниць продукції більше сировини - на суму 25 929, 24 грн. (103 471, 86 - 77 542, 62 грн.).

Як зазначається позивачем, і підтверджується матеріалами справи неякісну продукцію в кількості 3 930 шт. було повернуто відповідачу, розрахувавши вартість давальницької сировини, що пішла на виготовлення 3 930 шт. продукції, за методикою позивача, суд отримав суму в розмірі 7 011, 11 грн. (103 471, 86/58 000*3 930 = 7 011, 11), в той час як за розрахунком позивача сума давальницької сировини, що підлягає відшкодуванню (була використана на виготовлення 3 930 шт. продукції) складає 11 461, 02 грн.

Наведені розбіжності в розрахунках суми збитків свідчать, за переконанням суду, про недосконалість (неправильність) застосованої позивачем для розрахунку збитків методики, і відповідно про недоведеність позивачем розміру збитків, що є одним із елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків (шкоди).

Відсутність повного складу цивільного правопорушення (не доведеність розміру збитків) робить неможливою відповідальність відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі викладеного, враховуючи, що договір положень щодо визначення норм витрат матеріалу на одну одиницю продукції не містять, що звіти про використання давальницької сировини позивачем в матеріали справи не надані, що методика розрахунку суми давальницької сировини, що підлягає відшкодуванню фактично не дозволяє достеменно визначити таку суму, суд дійшов висновку, що матеріалами справи не доведено розмір збитків позивача, доведення якого є необхідною умовою у відповідності до ст. 623 ЦК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, відповідно відсутні правові підстави для стягнення з відповідача грошових коштів у заявленому до стягнення розмірі, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати, в порядку ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.05.14 року.

Суддя Г.П. Бондаренко