Рішення № 38980786, 16.04.2014, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/74/14Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 27 Горобець О.К. Доповідач в апеляційній інстанції Василенко Л. І. РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоВасиленко Л. І. суддівПодорога В. М. , Демченко В. А. при секретаріЯремич В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 13 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики та сплату відсотків за прострочення грошового зобов'язання , -

в с т а н о в и л а :

11 вересня 2012 р. ОСОБА_7 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_8 про стягнення боргу за договором позики та сплату відсотків за прострочення грошового зобов'язання, посилаючись на те, що 4 серпня 2011 р. відповідач взяв у нього в борг 9000 доларів США та 9000 євро, які зобов'язався повернути до 31 грудня 2011 р., що підтверджується розпискою.

Оскільки відповідач відмовляється повернути вищевказані кошти, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з ОСОБА_8 на його користь суму боргу в розмірі 9000 доларів США, що складає по курсу НБУ - 71 973 грн., 9000 євро, що складає по курсу НБУ - 90 261 грн. та три відсотки річних - 4 865,94 грн., а всього 167 063,94 грн. та судові витрати в сумі 1 670,64 грн.

Заочним рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 9 листопада 2012 р. позов ОСОБА_7 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, ідентифікаційний № НОМЕР_1 на користь ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця та жителя АДРЕСА_2, заборгованість за договором позики в сумі 162 198 грн., 3 % річних за час прострочення в сумі 4 865,94 грн. та судові витрати в сумі 1 670,64 грн., а всього стягнуто 168 734,58 грн.

12 березня 2013 р. ОСОБА_7 звернувся до суду із заявою про перегляд вищезазначеного заочного рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Як на підставу перегляду посилався на те, що в результаті виконання судового рішення від 9 листопада 2012 р. ДВС Шполянського РУЮ, встановлено, що рухоме та нерухоме майно зареєстроване та належить на праві приватної власності дружині відповідача - ОСОБА_6, а саме: будинковолодіння розташоване по АДРЕСА_3; будинковолодіння розташоване по АДРЕСА_1; сідловий тягач - автомобіль Вольво FH-12, державний номер НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5

У відповідності до довідки № 206/08020214 від 26 лютого 2013 р., виданої ДРАЦ РС Шполянського РУЮ, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 перебували в шлюбі з 4 листопада 1989 р.

11 грудня 2012 р. шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 розірвано. На думку позивача рівність прав та обов'язків у шлюбі включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються СК України та ЦК України, кошти які позичила сім'я ОСОБА_6 використовувалися ними для власних потреб.

Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 21 березня 2013 р. заяву ОСОБА_7 задоволено.

Скасовано заочне рішення у цивільній справі № 2323/4947/2012 Шполянського районного суду Черкаської області від 9 листопада 2012 р. про стягнення з ОСОБА_8 заборгованості за договором позики у сумі 162 198 грн., 3 % річних за час прострочення в сумі 4 865,94 грн. та судових витрат в сумі 1 670,64 грн., а всього 168 734,58 грн.

Судові витрати 845 грн. стягнуто солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_6

27 травня 2013 р. ОСОБА_7 подав позовну заяву до ОСОБА_8 та ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики та сплату відсотків за прострочення грошового зобов'язання та просив стягнути солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на його користь заборгованість в сумі 168 734,58 грн. та судові витрати.

Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що сім'я ОСОБА_6 позичила в нього в борг 162 198 грн., які зобов'язувалась повернутим до 31 грудня 2011 р., що підтверджується розпискою написаною відповідачем ОСОБА_8 від 04.08.2011 р., гроші позичались для власних потреб.

Заочним рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 09.11.2012 р. його позовні вимоги до ОСОБА_8 були задоволені повністю. Рішення набрало законної сили 20.11.2012 р. та виконавчий лист був пред'явлений до виконання. Проте, під час виконання судового рішення було встановлено, що рухоме та нерухоме майно зареєстроване та належить на праві власності дружині відповідача - ОСОБА_6

Так як ОСОБА_8 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі з 04.11.1998 р. по 11.12.2012 р., то майно набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Таким чином відповідачі мають перед ним заборгованість в сумі 168 734,58 грн., яку і просив стягнути з них солідарно на його користь.

Заочним рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 13 червня 2013 р. позов ОСОБА_7 задоволено повністю.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1, ІТН НОМЕР_1 та ОСОБА_6, жительки АДРЕСА_1 ІТН НОМЕР_3 на користь ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, жителя АДРЕСА_2 ІТН НОМЕР_4 заборгованість в сумі 162 198 грн., 3% річних за час прострочення в сумі 4 865,94 грн., судові витрати в сумі 1 670,64 грн. та судовий збір 114,70 грн., всього стягнуто 168 848,28 грн.

5 липня 2013 р. ОСОБА_6 звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 4 листопада 2013 р. залишено без задоволення заяву ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення Шполянського районного суду від 13 червня 2013 р. про стягнення з ОСОБА_6 і ОСОБА_8 солідарно 168 849,28 грн.

Скориставшись можливістю оскарження заочного рішення в загальному порядку, передбаченому ЦПК України, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати, а справу передати до Шполянського районного суду Черкаської області для призначення її розгляду в загальному порядку.

При цьому вказала, що вона є не належний відповідач по даній справі, оскільки боргових зобов'язань перед позивачем немає, в зв'язку з цим вважає, що суд необґрунтовано, безпідставно стягнув з неї в солідарному порядку на користь позивача борг.

ОСОБА_8 на неодноразові виклики, за останньою відомою суду адресою, в судове засідання не з'являвся, викликаний в суд через оголошення опубліковане в Урядовому кур'єрі та судовою повісткою у вигляді SMS-повідомлення. Будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, у зазначений спосіб, причин неявки суду не повідомив.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_7 та його представника ОСОБА_10, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її частково задовольнити, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що на даний час відповідачі ОСОБА_8 та ОСОБА_6 мають заборгованість перед ОСОБА_7 в сумі 168 734,58 грн., яка підлягає до солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача.

Однак погодитись з таким висновком районного суду не можна, оскільки висновки суду невідповідність обставинам справи та судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі пунктів 3 та 4 статті 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує, ухвалює нове рішення із наступних підстав.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі статтею 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

У порушення зазначених вимог процесуального закону суд не з'ясував, які правовідносини склались між сторонами по справі і якими нормами права вони врегульовані, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, зокрема які регламентують підстави для перегляду та розгляд заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, не надав належної оцінки доказам по справі, внаслідок чого зазначене судове рішення не відповідає вимогам законодавства.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргову розписку чи договір позики, суд повинен виявляти сторони правочину, справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, якщо ним несвоєчасно повернуто суму позики.

За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції зав весь час прострочення, а також, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 4 серпня 2011 р. ОСОБА_8 позичив у ОСОБА_7 грошові кошти, а саме: 9000 дол. США та 9000 євро під 5 % на місяць, що підтверджується письмовою розпискою.

Строк повернення позики зазначено до 31 грудня 2011 р.

Крім того, в даній розписці відповідач ОСОБА_8 зазначав, що повернення даних коштів гарантує своїм майном - автомобілем «Вольво» та будинком, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, яке при необхідності може бути продане для погашення боргу.

На час розгляду справи ОСОБА_8 борг не повернуто, борговий документ знаходиться у, ОСОБА_7

Приведений письмовий договір позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, факту передачі грошової суми позичальнику, але й гарантії його повернення за рахунок належного йому майна.

Предметом спірного договору позики у даній справі є іноземна валюта.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За викладених обставин судова колегія вважає, що висновок суду про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача боргу не відповідає наведеним обставинам справи та вимогам цивільного законодавства, тому апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, рішення суду до скасування з ухваленням нового рішення яким з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 слід стягнути борг за офіційним курсом НБУ гривні до іноземної валюти в сумі: 9 000 дол. США, що складає в національній валюті України 111 470,04 грн. (1238,5561 грн. за 100 доларів США), 9 000 євро, що складає в національній валюті України 154 129,64 грн. (1712.5515 грн. за 100 євро) та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 21 546,32 грн. з розрахунку (9 042,82 грн. на суму 9 000 дол. США + 12 503,50 грн. на суму 9 000 євро), а всього 287 145,99 грн.

Вимога про стягнення процентів встановлених договором позики позивачем не заявлялась.

Вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_8 та ОСОБА_6 щодо солідарного стягнення боргу за договором позики та сплату відсотків за прострочення грошового зобов'язання задоволенню не підлягають.

У відповідності до статті 88 ЦПК України з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 необхідно стягнути судові витрати в сумі 1670,64 грн. (сплата судового збору 260 грн. + 1410,64 грн.) та на користь держави 1831 грн., яких 630 грн. є витратами на публікацію оголошення в газеті.

В частині передачі справи до суду першої інстанції, вимога апелянта є безпідставною та не підлягає до задоволення, так як не ґрунтується на нормах процесуального законодавства.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів ,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Заочне рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 13 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики та сплату відсотків за прострочення грошового зобов'язання скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_7 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 борг за договором позики в сумі 265 599,67 грн. та три проценти річних від простроченої суми - 21 546,32 грн. Всього 287 145,99 грн.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 судові витрати в сумі 1670,64 грн. грн.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь держави судові витрати в сумі 1 831 грн.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_8 та ОСОБА_6 про солідарне стягнення боргу за договором позики та сплату відсотків за прострочення грошового зобов'язання відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :