Ухвала суду № 38979517, 02.06.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1011/1130/12 Головуючий у І інстанції Хижний Р.В.Провадження № 22-ц/780/721/14 Доповідач у 2 інстанції КоцюрбаКатегорія 44 02.06.2014

УХВАЛА

Іменем України

26 травня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - Коцюрби О.П.,

Суддів - Журби С.О., Сержанюка А.С.,

При секретарі - Микитенко Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Згурівського районного суду Київської області від 19 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Черевківська сільська рада Згурівського району Київської області про усунення перешкод в користуванні і розпорядженні частиною земельних ділянок, -

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, пояснення сторін, вивчивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1 звернулася в Згурівський районний суд Київської області з даною Позовною заявою, в якій вказує, що вона є власником земельних ділянок розміром 0,2627 га. та 0,2500 га. по АДРЕСА_1 на підставі рішення 10 сесії 24 скликання Черевківської сільської ради Згурівського району Київської області № 53 від 25 грудня 2003 року та державних актів на право приватної власності на землю Серії КВ № 026745, Серії КВ № 026744 від 28 липня 2004 року.

ОСОБА_2 володіє земельними ділянками по АДРЕСА_2 суміжними із її земельними ділянками.

Відповідно до рішення Черевківської сільської ради Згурівського району Київської області від 08 серпня 2007 року їй надано дозвіл на узаконення самовільного будівництва житлового будинку і господарських споруд.

Згідно будівельного паспорту, затвердженого головним архітектором Згурівської районної державної адміністрації Київської області, позивачці затверджено план ділянки із визначеними розмірами.

Відповідачка у справі, встановлюючи огорожу, огородила частину належних їй земельних ділянок, площею 157,32 кв.м., в зв»язку з чим, фактичні розміри її земельних ділянок не відповідають розмірам, визначеним в державних актах. Тому, ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, який просила задовольнити.

Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 19 листопада 2013 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з вище зазначеним рішенням, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просила, рішення Згурівського районного суду Київської області від 19 листопада 2013 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення про задоволення її позовних вимог. Зазначила, що рішення Згурівського районного суду Київської області від 19 листопада 2013 року є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення Згурівського районного суду Київської області від 19 листопада 2013 року в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 передано у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,2500 га. та для ведення особистого селянського господарства площею 0,2627 га., які знаходяться в с. Черевки, Згурівського району, Київської області, що підтверджується копіями державних актів Серії КВ № 026745, Серії КВ № 026744 від 28 липня 2004 року, копією викопіювання, копіями кадастрових планів, довідки Черевківської сільської ради Згурівського району Київської області, копії технічної документації із землеустрою.

Згідно рішення Черевківської сільської ради Згурівського району Київської області від 08 серпня 2007 року, позивачу надано дозвіл на узаконення

самовільного будівництва житлового будинку і господарських споруд.

ОСОБА_3 передано у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,2500 га. та для ведення особистого селянського господарства площею 0,1329 га., які розміщені в АДРЕСА_2,

Як вбачається з копій державних актів Серії ЯЖ № 870169, Серії ЯЖ № 870170 від 26 червня 2009 року, копії технічної документації із землеустрою, ОСОБА_3 передано у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,2500 га. та для ведення особистого селянського господарства площею 0,1329 га., які розташовані по АДРЕСА_2.

З висновку судової земельно-технічної експертизи № СЕ-1-1-129/13 від 08 квітня 2013 року та технічного звіту про виконання комплексу топографо-геодезичних робіт виявлено різницю в координатах X положення усіх поворотних точок земельної ділянки ОСОБА_1 відхилення від місцевості на 1 км на північ. При зіставленні (накладенні) меж досліджуваних земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без урахування відхилення координат земельної ділянки позивачки ОСОБА_1 на 1 км на північ має місце неспівпадіння координат точок спільних меж.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина 1 статті 55).

За правилами ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно ч. З ст.152 ЗК України шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, відшкодування заподіяних збитків, застосування інших, передбачених законом способів захисту.

З роз'яснень абзацу другого, пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», виходячи з положень статтей 8, 124 Конституції, статтей 26, 30, 87 - 90, 100, 118, 123, 128, 143 - 146, 149, 151, 153 - 158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 Господарського процесуального кодексу України судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб і визнання недійсними державних актів про права власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи викладені норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, тому, вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий.

Статтею 30 ЦПК України передбачено, що сторонами у справі є позивач і відповідач, Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Суд, при розгляді справи має виходити із складу осіб, які долучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов'язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд відповідно до ст. 33 ЦПК України за клопотанням позивача не припиняючи розгляду справи, залучає іншого відповідача, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Розглядаючи вказаний спір в частині визнання недійсним та скасування рішення Черевківської сільської ради Згурівського району Київської області № 59-15-V від 02 квітня 2008 року про безоплатну передачу у власність ОСОБА_2, визнання недійсним та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки, скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок, позивачем не залучено до участі в розгляді справи співвідповідачем Черевківську сільську раду Згурівського району Київської області, при цьому, при розгляді справи в суді першої інстанції, клопотання про залучення Черевківської сільської ради Згурівського району Київської області співвідповідачем по справі, ОСОБА_1 не заявлялося.

Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Згідно ст. 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки.

Якщо фактичне використання земельної ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.

В силу ч. 1 ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно до ст. 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Виходячи з наведених процесуальних норм, апеляційний суд не вправі на стадії апеляційного розгляду, змінювати процесуальне становище осіб, які притягнуті до розгляду справи, чи притягувати нових відповідачів (співвідповідачів) у справі.

Колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні і розпорядженні частиною земельних ділянок по АДРЕСА_1 та за власний рахунок перенести встановлений нею паркан, який розділяє спірні земельні ділянки відповідно до меж, визначених державними актами на право власності на землю, встановлення безоплатного постійного земельного сервітуту для проїзду легкових і вантажних автомобілів, сільськогосподарської техніки до її земельної ділянки є похідними від вимог про визнання недійсним та скасування рішення Черевківської сільської ради Згурівського району Київської області № 59-15-V від 02 квітня 2008 року, державних актів на право власності на земельні ділянки, їх державної реєстрації, тому, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Згурівського районного суду Київської області від 19 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: