Рішення № 38976724, 15.05.2014, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

15.05.2014

Справа № 203/8337/13-ц

2/0203/393/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2014 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді Маймур Ф.Ф.,

при секретарі - Авраменко А.М.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання договору недійсним, визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

05 грудня 2013 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_4 із позовом до ОСОБА_2, третя особа - реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, про визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності. За наслідками неодноразового уточнення позовних вимог позивачем до участі у справі залучено в якості третьої особи приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (а.с.201). Ухвалою суду від 24 квітня 2014 року, постановленої без виходу до нарадчої кімнати, змінено процесуальної статус Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області з третьої особи на співвідповідача по справі.

В обґрунтування свого позову, з урахуванням подальшого уточнення позовних вимог, позивач в тексті позову, його представник в судовому засіданні послались на те, що 11 червня 2010 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір позики від 29 липня 2010 року, за яким позивач отримав кошти в розмірі 204000 гривень. Виконання позичальником його грошових було зобов'язань забезпечено договором іпотеки. Предметом іпотеки виступило належне позивачу нерухоме майно - домоволодіння та земельна ділянка по АДРЕСА_1. В листопаді 2013 року позивачу стало відомо, що відповідачем ОСОБА_2 на підставі вказаного договору іпотеки та наявного в його положеннях застереження здійснено за собою державну реєстрацію права власності зазначеного вище предмету іпотеки. Посилаючись на те, що державна реєстрація права власності відбулась із порушенням вимог ст.35 Закону України «Про іпотеку», оскільки позивач не отримував від відповідача, як від іпотекодержателя, письмової вимоги про усунення порушення позивачем його грошового зобов'язання за договором позики, а також оскільки позивачу не належить на праві власності передане в іпотеку нерухоме майно (адреса майна в договорі іпотеки - АДРЕСА_1, адреса належного позивачу за договором купівлі-продажу нерухомого майна - АДРЕСА_1) позивач просив суду визнати недійсним укладений між сторонами договір іпотеки від 29 липня 2010 року, визнати недійсним рішення державного реєстратора про реєстрацію за відповідачем ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки (домоволодіння та земельна ділянка), скасувати державну реєстрацію такого права власності згаданого відповідача, а також визнати за позивачем право власності на спірне нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_1. (а.с.2-4, 17-19, 74-76, 93-94, 201-202)

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та підтвердив суду наявність у позивача невиконаного грошового зобов'язання та забезпечення такого зобов'язання шляхом укладення між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 договору іпотеки, за яким позивач передав ОСОБА_2 в іпотеку належне позивачу нерухоме майно - домоволодіння та земельну ділянку, на якій розташоване таке домоволодіння.

Відповідач ОСОБА_2, його представник проти задоволення позову заперечували, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Представником даного відповідача були подані суду письмові заперечення, в яких представник вказав на дотримання порядку, передбаченого законом та укладеним між сторонами договором іпотеки, на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації за даним відповідачем права власності на спірне нерухоме майно, оскільки ОСОБА_2 надсилалось позивачу поштовим зв'язком лист-вимога про усунення порушень грошового зобов'язання, а її фактичне неотримання позивачем за змістом п.4.2 договору іпотеки не вважається порушенням, оскільки за змістом договору іпотеки позичальник вважається повідомленим після спливу п'яти днів з дня відправлення повідомлення іпотекодержателем. Наголосив представник відповідача і на вчинення його довірителем спроби особисто вручити позивачу вимогу про усунення порушень грошового зобов'язання, а також про домовленість сторін за договором іпотеки про наявність права позивача оскаржити рішення державного реєстратора тільки у випадку повного виконання позичальником свого грошового зобов'язання. (а.с.37-40).

Відповідач Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, а також третя особа в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, в зв'язку із чим суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за фактичної явки учасників розгляду справи.

Вислухавши пояснення учасників розгляду справи, допитавши свідка та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 18 серпня 2009 року позивачем на підставі договору купівлі-продажу було придбано у власність нерухоме майно - житловий будинок з господарчими спорудами та будівлями, а також земельну ділянку площею 0,0463 га, що знаходиться на АДРЕСА_1. Придбаний житловий будинок складається з саманного, обкладеного цеглою житлового будинку - А-1, жилою площею 29 м2, загальною площею 56,2 м2; убиральня - Г, дер.; сарай (тимчас.) - Д, дер; вхід в погріб - Е, шл/бет; споруди - №1-3, І. 29 вересня 2009 року за позивачем здійснено державну реєстрацію на це домоволодіння, адреса якого вже вказана як АДРЕСА_1. 08 липня 2010 року позивачем отримано державний акт на право власності на вказану вище земельну ділянку площею 0,0463 га, адреса розташування якої також не містить посилань на кв.1. (а.с.5-7, 118, 154-158, 167-173, 190, 226-232)

11 червня 2010 року між відповідачем ОСОБА_2, як позикодавцем, та позивачем, як позичальником, було укладено договір позики, за яким позивач отримав позику в розмірі 204000 гривень, зобов'язавшись її повернути у порядку та умовах цього договору. В подальшому 11 листопада 2010 року, 12 квітня 2011 року, 20 вересня 2011 року, 21 грудня 2011 року та 16 травня 2012 року між тими ж сторонами укладено п'ять договорів про внесення змін до вказаного договору позики, які зводились зокрема до збільшення суми боргу позичальника та відстрочення остаточного терміну повернення позики - за останніми змінами до 11 жовтня 2012 року в розмірі 39499,37 доларів США (а.с.46-51, 129-134).

Виконання позичальником своїх договірних зобов'язань із повернення позики забезпечено в повному обсязі договором іпотеки від 29 липня 2010 року, укладеним між відповідачем ОСОБА_2, як іпотекодержателем, та позивачем, як іпотекодавцем. Предметом іпотеки виступило належне позивачу на права власності нерухоме майно - домоволодіння по АДРЕСА_1, опис якого в договорі іпотеки свідчить про те, що дане домоволодіння є тим же самим домоволодінням, яке було придбано позивачем на підставі наведеного вище договору купівлі-продажу від 18 серпня 2009 року. Також предметом іпотеки виступила належна позивачу на праві власності земельна ділянка площею 0,0463 га по АДРЕСА_1, кадастровий номер якої відповідає номеру, вказаному в державному акті на право власності на земельну ділянку, виданому на ім'я позивача. В подальшому 11 листопада 2010 року, 12 квітня 2011 року, 20 вересня 2011 року, 21 грудня 2011 року та 16 травня 2012 року між тими ж сторонами було укладено п'ять договорів про внесення змін та доповнень до вказаного договору іпотеки, які полягали в узгодженні положень договору іпотеки та договору позики від 11 червня 2010 року внаслідок внесення змін до положень останнього із вказаних договорів. (а.с.135-151, 221-225, 229, 231, 233-236)

Згідно п.4.1 договору іпотеки від 29 липня 2010 року іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки та одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця у випадках невиконання боржником основного зобов'язання або порушення порядку його виконання, в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням, у випадках порушення обов'язків, встановлених цим договором та чинним законодавством України.

Пунктом 4.2 договору іпотеки від 29 липня 2010 року встановлено, що при настанні передбачених у п.4.1 цього договору випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання та зобов'язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів; попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Розділом 5.3 договору іпотеки від 29 липня 2010 року сторони договору передбачили застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке надає останньому право звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку в тому числі шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі ст.37 Закону України «Про іпотеку».

19 вересня 2013 року відповідач ОСОБА_2 через свого представника звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно (Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області) на підставі згаданого вище Розділу 5.3 договору іпотеки від 29 липня 2010 року для здійснення реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки внаслідок звернення на нього стягнення в позасудовому порядку. За наслідками такого звернення державним реєстратором 23 жовтня 2013 року було прийнято рішення №7100588 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким вирішено провести державну реєстрацію прав власності (форма власності приватна) за ОСОБА_2 на домоволодіння та земельну ділянку, які розташовані в АДРЕСА_1, що і було здійснено. (а.с.107-193)

При цьому серед поданого державному реєстратору пакету документів була копія листа-попередження від ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про вимогу до останнього погасити протягом 30 днів прострочену суму боргу за договором позики від 11 червня 2010 року із попередженням про можливе застосування процедури звернення стягнення на іпотечне майно; копія опису поштового вкладення, копія листа Укрпошти про невручення адресату ОСОБА_4 поштового відправлення, що містило лист-попередження; копія поштового повідомлення, яке не містить підпису адресату та відмітки про вручення такого поштового повідомлення. Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 також заперечував отримання позивачем від відповідача ОСОБА_2 згаданого вище листа-попередження. (а.с.123-125, 127, 128, 238-239)

Правовідносини, які виникли між сторонами, окрім вказаних вище договорів, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМУ від 22 червня 2011 року №703, чинним на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно).

Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.124 Конституції України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Нормами ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ст.ст.546, 573, 575 ЦК України, ст.ст.1, 3, 18 Закону України «Про іпотеку» виконання зобов'язання може забезпечуватись заставою, якою також може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому. Різновидом застави є іпотека, яка виникає на підставі нотаріально посвідченого договору.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ст.35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Нормою ст.36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Таким способом може бути передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Згідно ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться зокрема на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Пунктом 34 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно, який діяв на час здійснення оспорюваної позивачем реєстрації права власності за відповідачем ОСОБА_2, визначено, що для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 27 і 28 цього Порядку, зокрема подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менше ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя, якщо більш тривалий строк не вказано у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі. Аналогічні вимоги містить і чинний на час розгляду справи відповідний порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктами 16, 18 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно встановлено, що за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у випадку відсутності підстав для відмови в такій реєстрації. Державний реєстратор на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вносить записи до Державного реєстру прав.

Згідно ст.24 Закону України «Про іпотеку» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті. Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм чинного законодавства та вирішуючи позовні вимоги про визнання недійсним рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, скасування державної реєстрації права власності, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в цій частині, а від так і про необхідність їх задоволення. Правова позиція суду з цього питання ґрунтується на тому, що законом, чинним на час виникнення спірних правовідносин, передбачено певний порядок для позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки у виді передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. Такий порядок полягає в обов'язковості вчинення іпотекодержателем певних дій, спрямованих на врегулювання питання виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання, надання боржнику можливості виконати своє зобов'язання (погасити грошовий борг тощо) або ж надати докази щодо такого виконання чи відсутності порушень зобов'язання з боку боржника, врегулювання спору щодо розміру нарахованої кредитором/іпотекодержателем суми боргу. До таких дій належить передбачений Законом України «Про іпотеку» та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно обов'язок іпотекодержателя направити боржнику (іпотекодавцю) письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання не менш ніж у 30-ти денний строк задля отримання можливості звернути стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку та зареєструвати за собою право власності на іпотечне майно, а також надати державному реєстратору докази направлення такої вимоги та її невиконання боржником (іпотекодавцем) у встановлений строк. При цьому початок перебігу строку слід відраховувати з дати отримання адресатом письмової вимоги іпотекодержателя, або зафіксованої відмовити в її отриманні. Свій висновок щодо такого відрахування строку суд мотивує фактичним призначенням, метою надіслання боржнику (іпотекодавцю) зазначеної вимоги, яка в жодному разі не може бути досягнута лише за формального направлення вимоги, без підтвердження її отримання адресатом. Однак, як встановлено під час розгляду даної справи, всупереч викладеному державний реєстратор здійснив реєстрацію за відповідачем ОСОБА_2 права власності на предмет іпотеки за фактичної відсутності в матеріалах реєстраційної справи належних доказів саме отримання позивачем листа-попередження з вимогою про необхідність усунення порушення основного зобов'язання в 30-ти денний строк, а відтак і за відсутності доказу спливу такого строку, тобто в порушення вимог п.34 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно. Натомість відповідачем ОСОБА_2, як іпотекодержателем, було надано державному реєстратору лише докази, які підтверджують направлення поштового відправлення та його неотримання адресатом - позивачем, що за переконанням суду не може вважатись належним виконанням наведених вище вимог ст.35 Закону України «Про іпотеку», п.34 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно, а відтак і не могло бути достатньою підставою для прийняття державним реєстратором оскаржуваного позивачем позитивного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №7100588 від 23 жовтня 2013 року. За таких обставин оскаржуване рішення державного реєстратора не може залишатись в силі, а здійснена на його підставі державна реєстрація права власності підлягає скасуванню.

З підстав, викладених вище, суд не приймає до уваги положення абзацу 4 п.4.2 договору іпотеки від 29 липня 2010 року щодо порядку відрахування 30-ти денного строку виконання вимоги іпотекодержателя, вбачаючи невідповідність даного положення нормі ст.3 п.6 ЦК України.

Надаючи зазначену оцінку наявним в матеріалах справи доказам щодо недотримання відповідачами вимог закону, яким визначено порядок позасудового звернення стягнення на іпотечне майно шляхом реєстрації на нього права власності за іпотекодержателем, суд також виходив з того, що перш за все метою вступу сторін у зобов'язальні правовідносини є їх виконання, зокрема повернення грошового боргу позичальником та отримання кредитором виконання зобов'язання в обумовленому договором розміри, а не набуття права власності на іпотечне майно, адже іпотека є акцесорним зобов'язанням, формою забезпечення прав та інтересів кредитора, а відтак передбачені ним негативні наслідки для іпотекодавця мають застосуватись при безумовній, підтвердженій неможливості виконання ним взятого на себе зобов'язання.

Разом з тим, суд не приймає до уваги як підставу для відмови у позові твердження сторони відповідача ОСОБА_2 щодо дотримання останнім встановленого законом порядку звернення стягнення на іпотечне майно внаслідок вчинення ОСОБА_2 дій щодо особистого вручення позивачу письмової вимоги та складення акту про невручення такої вимоги, оскільки такий акт державному реєстратору відповідачем ОСОБА_2 не надався, в реєстраційній справі відсутній, а отже не підлягає оцінці як доказ дотримання державним реєстратором процедури прийняття рішення щодо реєстрації права власності.

Не погоджується суд як із підставою для відмови у позові наведені стороною відповідача ОСОБА_2 положення абзацу 4 п.4.5 договору іпотеки від 29 липня 2010 року щодо можливості оскарження позивачем рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем в судовому порядку лише у випадку повного виконання основного зобов'язання, оскільки таке положення договору фактично звужує законні права позивача, обмежує його у праві на судовий захист та фактично суперечить нормам ст.37 Закону України «Про іпотеку», ст.15 ЦК України, ст.30 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.124 Конституції України.

Приймаючи рішення щодо задоволення позову в частині визнання недійсним рішення державного реєстратора та скасування державної реєстрації права власності, суд виходив також і з того, що спірні правовідносини фактично виникли із цивільних правовідносин, спрямовані на захист цивільних прав позивача, а повноваження відповідача Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області щодо здійснення реєстрації прав власності в даному випадку спрямовані на виникнення/припинення цивільних прав фізичної особи. Відтак, даний спір з відповідачами є спором про право цивільне, розгляд якого має здійснюватись в порядку цивільного судочинства. Викладена позиція узгоджується з висновками пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеними в п.21 постанові «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01 березня 2013 року №3.

Вирішуючи позовну вимогу про визнання договору іпотеки від 29 липня 2010 року недійсним, суд виходив з наступного.

Так, відповідно до ст.215 ЦК України підставою визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 5 ст.203 ЦК, а саме: зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 15 Закону України «Про іпотеку» визначено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Враховуючи наведені норми законодавства в контексті встановлених в судовому засіданні та наведених вище особливостей зазначення у правовстановлюючих документах та витягах з державного реєстру прав адреси нерухомого майна, переданого в іпотеку, приймаючи до уваги підтверджений стороною позивача в судовому засіданні факт укладення договору позики та наявність у позивача наміру, вільного волевиявлення при укладенні договору іпотеки від 29 липня 2010 року задля забезпечення виконання вимог за договором позики, і передача ним в іпотеку в зв'язку із цим саме належного йому (позивачу) нерухомого майна, суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати предмет іпотеки за відповідним договором іпотеки від 29 липня 2010 року таким, що не належить позивачу. В той же час, наявну в договорі іпотеки від 29 липня 2010 року, витягах з державного реєстру права власності та договорі купівлі-продажу від 18 серпня 2009 року розбіжність в адресі домоволодіння як іпотечного майна (додаткове посилання на номер квартири наявне лише в договорі купівлі-продажу домоволодіння позивачем) суд оцінює як технічну описку при оформленні документації, оскільки в долученому до вказаного договору купівлі-продажу витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (витяг датовано датою договору купівлі-продажу) номер квартири домоволодіння вже не значиться, а технічний опис придбаного позивачем та переданого в іпотеку домоволодіння збігаються, засвідчуючи тим самим, що це є один і той самий об'єкт нерухомості. За таких обставин в суду відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання недійсним договору іпотеки від 29 липня 2010 року.

Вважає суд за необхідне відмовити і в задоволенні позову в частині визнання за позивачем права власності на спірний об'єкт нерухомості/іпотечне майно. Свою позицію суд мотивує тим, що на теперішній час право власності на спірне іпотечне майно зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №7100588 від 23 жовтня 2013 року. Враховуючи, що таке рішення державного реєстратора визнається судом недійсним, а здійснена на його підставі державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 скасовується судом внаслідок задоволення відповідних позовних вимог позивача, якій є попереднім по відношенню до ОСОБА_2 власником спірного нерухомого майна, заявлення позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на згадане спірне нерухоме майно вважається надмірним, зайвим способом захисту, оскільки при набранні даним рішенням законної сили відбудеться фактичне відновлення права власності позивача внаслідок внесення відповідних змін до державного реєстру прав, зокрема на підставі ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, враховуючи результат вирішення справи, суд вважає за необхідне у відповідності до ст.88 ЦПК України стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача понесені останнім при зверненні до суду судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого за дві задоволені судом позовні вимоги немайнового характеру - в розмірі 487,2 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.41, 124 Конституції України, ст.ст.15, 16, 203, 215, 321, 328, 546, 573, 575 ЦК України, ст.ст.19, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.1, 3, 15, 18, 24, 33, 35, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», п.16, 18, 34 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 22 червня 2011 року №703, ст.ст.10, 11, 57-60, 64, 88, 169, 208, 209, 212-215, 218, 223, 372 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №7100588 від 23 жовтня 2013 року, яким вирішено здійснити реєстрацію права власності іпотекодержателя ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на нерухоме майно - домоволодіння та земельну ділянку, які є предметом іпотеки за договором іпотеки від 11 червня 2010 року та розташовані за адресою АДРЕСА_1, - визнати недійсним.

Скасувати державну реєстрацію права власності на домоволодіння та земельну ділянку, розташовані за адресою АДРЕСА_1, здійснену на підставі договору іпотеки від 11 червня 2010 року на ім'я ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) та згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №7100588 від 23 жовтня 2013 року.

ОСОБА_4 у задоволенні іншої частини позовних вимоги - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_2) у рахунок відшкодування судового збору 487,2 гривень.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.223 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ф.Ф. Маймур