Постанова № 38976393, 29.05.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2014 року Справа № 910/20091/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Коробенка Г.П.,

суддів Поляк О.І., Шаргала В.І.,

за участю представників сторін:

від позивача: Клімчук О.С., дов. від 07.05.2014

від відповідача: Шевченко І.О., дов.№107/10 від 13.05.2014

розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атомкомплект" ДП НАЕК "Енергоатом"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2014р.,

у справі №910/20091/13 Господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Атомстройсервіс"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атомкомплект" ДП НАЕК "Енергоатом"

про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Атомстройсервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атомкомплект" ДП НАЕК "Енергоатом" про стягнення 58 573,64 грн. пені та 12 050,20 грн. - 3% річних (загалом 70 623,84 грн.) у зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати поставленої за укладеним між сторонами договором продукції.

В подальшому позивач в порядку ст. 83 Господарського процесуального кодексу України подав клопотання, в якому просив суд визнати недійсним пункт 4.4 Договору поставки №01/10-06 від 10.06.2011р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.01.2014р. (суддя Босий В.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2014р. (судді: Алданова С.О., Дикунська С.Я., Ткаченко Б.О.), позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 12 050,20 грн. та 293,56 грн. судового збору. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані: встановленням факту несвоєчасної оплати відповідачем отриманого товару, тому вимога позивача про стягнення 3% річних є обґрунтованою; умовами договору не передбачено стягнення пені за порушення строків оплати, тому вимога про стягнення суми пені є необґрунтованою; судами не встановлено обставин з якими закон пов'язує недійсність умов п. 4.4 Договору поставки №01/10-06 від 10.06.2011р.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атомкомплект" ДП НАЕК "Енергоатом" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 230 Господарського кодексу України, ст. 625 Цивільного кодексу України, просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник також посилається на те, що судами не враховано умови п. 4.4 укладеного сторонами договору поставки, якими передбачено, що оплата продукції покупцем (відповідачем) проводиться за наявності цільового фінансування, у разі ж відсутності такого фінансування покупець звільняється від сплати господарських санкцій, тому суди попередніх інстанцій неправомірно стягнули з відповідача суму 3% річних, яка, на думку скаржника, є господарською санкцією.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова компанія "Атомстройсервіс" просить оскаржену постанову залишити без змін як законну та обґрунтовану, а касаційну скаргу - без змін як безпідставну.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

10.06.2011р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки № 01/10-06, відповідно до якого постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, поставити виробниче обладнання, одиниці виміру якого, загальна кількість, номенклатура та ціни зазначені у специфікації, а покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити цю продукцію.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що сума договору становить 1780 000,00 грн. у тому числі ПДВ 20 % - 296 666,67 грн.

Строк поставки обладнання узгоджений сторонами у додатку №1 до договору № 01/10-06 від 10.06.2011р. (специфікації), а саме: 10.10.2012р.

За умовами п. 4.2 договору покупець перераховує аванс у розмірі 30% від вартості продукції за специфікацією за умови виконання постачальником п. 4.3 договору. Сума авансу становить - 534 000,00 грн. з ПДВ. Допускається оплата авансу частинами. Остаточний розрахунок за поставлену продукцію в розмірі 70% від вартості поставленої продукції за специфікацією здійснюється покупцем протягом 30 робочих днів з дня підписання акта приймання-передачі.

Відповідачем перераховано позивачеві суму попередньої оплати у розмірі 534 000,00грн., а 08.02.2013р. позивач відповідно до акта приймання-передачі ТМЦ передав відповідачеві обумовлене обладнання. Таким чином, остаточний розрахунок мав бути проведений до 25.03.2013р.

Натомість відповідачем отримана продукція оплачувалась наступним чином: 16.07.2013р. на суму 900 000,00 грн., 30.07.2013р. проведено зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі 281418,00 грн., а 14.08.2013р. оплачено 70 100,00 грн.

У зв'язку з тим, що відповідач прострочив встановлені договором строки оплати поставленої продукції, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача пені в розмірі 58 573,64 грн. та 3 % річних у розмірі 12 050,20 грн.

З урахуванням встановленого факту прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати отриманої продукції, з огляду на положення ст.ст.173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.ст. 524, 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України, господарські суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 12 050,20 грн. В частині стягнення суми пені господарськими судами також обґрунтовано відмовлено, оскільки судами встановлено, що укладеним між сторонами договором не передбачено сплати покупцем пені у разі порушення ним обумовлених договором строків розрахунків (ч.1 ст. 548, ч.2 ст. 551 ЦК України). З посиланням на положення ст. 6, ч.ч. 1-5 ст. 203, ч.1 ст. 215, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, з яким погоджується і суд касаційної інстанції, про відсутність підстав для визнання недійсним пункту 4.4 Договору поставки №01/10-06 від 10.06.2011р.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій неправомірно стягнули з відповідача суму 3% річних, яка, на думку скаржника, є господарською санкцією, то вказаним доводам суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку, з якою погоджується і суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, приписами вищенаведених норм Господарського кодексу України чітко встановлений перелік господарських санкцій - неустойка, штраф, пеня.

Разом з тим, статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тобто метою такого майнового захисту є компенсація втрат за увесь період користування чужими грошовими коштами. А відтак, перевіривши правильність розрахунку позивачем суми 3% річних, господарські суди визнали цей розрахунок правильним та відповідно стягнули вказану суму з відповідача на користь позивача. Поряд з цим, господарські суди відзначили, що відповідачем не доведено обставин, передбачених пунктом 4.4 укладеного між сторонами договору.

Вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги.

З урахуванням викладеного, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2014р. у справі №910/20091/13 - без змін.

Головуючий суддя Коробенко Г.П. Судді Поляк О.І. Шаргало В.І.