Рішення № 38972992, 28.05.2014, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

28.05.2014

№336/1796/14-ц

Пр.2/336/1271/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2014 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Артемової Л.Г., при секретарі Бутенко О.В., за участі учасників процесу, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Запорізького обласного бюро судово медичних експертиз, треті особи: Комунальна установа «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня №9», ОСОБА_2, про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Що 11 березня 2014 року позивачка звернулася до суду з позовом на обґрунтування якого зазначила, що вона 25.07.2006 року, приблизно у 16-30 при перетині перехрестя вулиць Дніпропетровське шосе та Дудикіна у м.Запоріжжя потрапила у ДТП за вини водія ОСОБА_2, який керував автомобілем НОМЕР_1.

Водій ОСОБА_2 після зіткнення відвіз травмовану позивачку до міської лікарні №9 де у травмпункті їй було поставлено діагноз: закритий перелом 2,3,4 плюснових кісток лівої стопи без зсуву, внутрішнє пошкодження колінного суглоба, про що їй було видано довідку.

Слідчим ЗМУ УМВД в Запорізькій області з метою встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень спричинених ОСОБА_3 було призначене судово медичне дослідження, яке було проведено 11.03.2011 року. За висновком дослідження ОСОБА_3 були спричинені легкі тілесні ушкодження. Дії судово медичного бюро позивачка вважає незаконними, висновок таким, що не відповідає дійсності та спростовується довідкою з лікарні №9.

Діями судово - експертного бюро, які полягали у складанні експертного висновку, який не відповідає дійсності, позивачці, спричинена моральна шкода, яку вона оцінює у 20000,00 грн.

Представник позивача та сама позивачка у судовому засіданні просять суд задовольнити заявлений позов. Позивачка пояснила при цьому, що органи досудового розслідування, незаконно відмовили у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 Не призначили та не провели судово медичну експертизу в рамках якої експерти попереджаються про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Вона отримала внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 у ДТП тілесні ушкодження середньої тяжкості. Внаслідок помилкового судово медичного висновку винуватець ДТП уникнув відповідальності.

Крім того, позивачка на обґрунтування розрахунку суми відшкодування заявила, що виходила з того, що тривалий час оскаржувала постанови про відмову у порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_2 та дії слідчих, які приймали процесуальні рішення, у судах усіх рівнів, інших державних органах. Тривалі судові процеси та оскарження призвели до хвилювань та душевних страждань.

Сам водій ОСОБА_2 обмежився тим, що на відшкодування спричиненої ним шкоди у 2006 році прислав поштовим переказом лише 500,00 грн., що позивачка вважає недостатнім.

Представник відповідача позов не визнав, заперечуючи посилався на те, що Запорізьке бюро судово медичної експертизи є експертною установою до компетенції якої входить, серед іншого, встановлення тяжкості тілесних ушкоджень. Дослідження потерпілої проведено з метою визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, отриманих нею у ДТП, на підставі направлення слідчого від 31.01.2010 року. Направлення містило обсяг питань, поставлених на вирішення експертній комісії. Комісія зробила висновок на підставі медичної документації та матеріалів справи представлених на дослідження. Комісія була сформована з експертів вищої категорії, із залученням спеціалістів у різних галузях медицини, зокрема неврології, та рентгенології, компетенція та фах експертів є найвищими. Бюро судово медичної експертизи не вчинило незаконних дій, не вийшло за межі компетенції, визначило ступень тяжкості тілесних ушкоджень, незгода із актом не є підставою для стягнення моральної шкоди.

Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини, вислухавши пояснення сторін, суд вважає, що заявлений позов не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судом встановлено, що постановою слідчого СВ ЗМУ УМВС України ОСОБА_4, від 22.03.2011 року, про відмову в порушенні кримінальної справи встановлено, що 25.07.2006 року приблизно у 16 годин 30 хвилин водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем «ЗАЗ ДЕУ» рухався по вул. Дудикіна із сторони бул. Бельфорського у напрямку вул. Дніпропетровське шосе у м.Запоріжжі. При підїзді до вул. Дніпропетровське шосе, водій ОСОБА_2 почав виконувати лівий поворот, виїжджаючи на вул. Дніпропетровське шосе у напрямку вул. Кияшка у м.Запоріжжі. В той самий час пішохід ОСОБА_3 почала переходити проїжджу частину вул. Дніпропетровське шосе у районі її перехрестя з вул. Дудикіна, рухаючись справа на ліво по ходу руху автомобіля НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2, внаслідок чого стався наїзд на пішохода правим колесом на ліву ногу, при цьому пішохід ОСОБА_3 отримала легкі тілесні ушкодження, які потягли за собою короткочасний розлад здоровя. Слідчий, з урахуванням матеріалів перевірки, прийшов до висновку про те, що підстав для порушення кримінальної справи щодо водія ОСОБА_2 не вбачається.

Вищезазначена постанова про відмову у порушенні кримінальної справи була оскаржена ОСОБА_3 до Ленінського районного суду м. Запоріжжя в порядку ст. 236-2 КПК України (в редакції 1960 року). Постановою від 18.08.2011 року суд відмовив у задоволенні скарги.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 07.09.2011 року постанова Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 18.08.2011 року була залишена без змін, скарга ОСОБА_3 залишена без задоволення.

Постановою Віщого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 року ОСОБА_3 було відмовлено у витребуванні матеріалів справи за її скаргою на постанову слідчого від 22.03.2011 року про відмову в порушенні кримінальної справи за ст. 286 КК України для перевірки у касаційному порядку.

Відтак, постанова Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 18.08.2011 року набула законної сили 07.09.2011 року.

Зазначеною постановою Ленінського районного суду м.Запоріжжя встановлено, що постанова слідчого СВ ЗМУ УМВС України ОСОБА_4, від 22.03.2011 року, про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 постановлена законно. Слідчий дотримався вимог закону та виконав вимоги постанови Ленінського суду м.Запоріжжя від 02.11.2010 року, про скасування попередньої постанови про відмову у порушенні кримінальної справи. Слідчий видав направлення потерпілій на комісійне судово медичне обстеження ОСОБА_3

Згідно акту обстеження №15/К від 11.03.2011 року, внаслідок ДТП ОСОБА_3 були спричинені легкі тілесні ушкодження, що стало підставою для відмови у порушенні кримінальної справи.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходить із змісту ст. 1167 ЦК України, яка унормовує підстави відповідальності за завдання моральної шкоди. Юридичною підставою відповідальності, за змістом ст. 1167 ЦК України є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний звязок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Тобто, відповідальність за загальними правилами настає лише за наявності вини.

На позивача покладається обовязок довести наявність шкоди та протиправність поведінки відповідача та причинний звязок із заподіяною шкодою.

Позивач заявляв клопотання про призначення судово медичної експертизи на предмет встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, яка на його думку спростувала б висновок судово медичного дослідження проведеного відповідачем.

Суд відмовив у задоволенні клопотання, оскільки на підставі чинного на той час КПК України, судово медична експертиза про встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень спричинених потерпілим призначалася у випадках, передбачених ст.ст. 75, 76 КПК України та у порядку і спосіб встановлені главою 18 КПК України (у редакції 1960 року) в рамках розслідування вже порушеної, згідно постанови про порушення, кримінальної справи та на підставі Закону України «Про судову експертизу».

Судово - медичне дослідження проводиться в рамках досудової перевірки з метою встановлення наявності у діях особи правопорушення, для вирішення питання про порушення кримінальної справи або відмови у її порушення і ці дії слід розрізняти. Це особливість провадження у справах зокрема щодо злочинів передбачених ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху), оскільки винні дії осіб за наявності певних умов охоплюються нормами КУпАП.

Крім того, предмет цього позову - шкода, підстава - розбіжності у діагнозі постановленому лікарем міської лікарні №9 та акті обстеження комісії судово медичного бюро, які ставлять під сумнів правильність акту. Тобто, позивачка звернулася до суду на захист вже порушеного права, з метою відшкодування шкоди, яка вже настала.

Крім того, за ствердженням позивачки, експертиза, яка на її думку спростує висновки акту обстеження може стати підставою для притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка уникла її, оскільки така експертиза не призначалася в рамках досудової перевірки, а вищезазначене не є предметом цього позову та виходить за межі повноважень суду у цивільному процесі.

Слід зауважити, що на комісійне судово медичне дослідження потерпіла була направлена слідчим на вимогу ухвали Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 02.11.2010 року, і було необхідно для остаточного встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень та вирішення питання про відмову у порушення кримінальної справи або про порушення, оскільки постанови про відмову у порушенні кримінальної справи неодноразово скасовувалися та направлялися для проведення додаткової перевірки.

Підставою для цього була наявність декількох актів судово медичних обстежень, а саме акту судово медичного обстеження складеного лікарем судово медичним експертом ОСОБА_5 23.10.2006 року №2513, акту судово медичного обстеження складеного лікарем судово медичним експертом ОСОБА_5 21.12.2006 року №3167, акту судово медичного обстеження складеного лікарем судово медичним експертом ОСОБА_6 07.06.2007 року № 1493/11.

Висновок комісії грунтується на Правилах визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 року №6. Крім того, кваліфікація членів комісії не викликає сумніву у суду. Суд не встановив порушень як з боку окремих членів комісії так і з боку експертної установи.

Довідка травмпункту міської лікарні №9 не впливає на висновок суду, оскільки встановлення ступню тяжкості тілесних ушкоджень віднесена до виключної компетенції експертних установ, судово медичних експертів та не є компетенцією закладів охорони здоровя, які діють на підставі Закону України «Основи законодавства України про охорону здоровя» №2801-Х11 від 19.11.1992 року із подальшими змінами, крім того, медична документація д міської лікарні №9 з даними про діагноз та лікування ОСОБА_3 були предметом дослідження експертної комісії.

ОСОБА_3 зазначає, що моральні страждання спричинені їй внаслідок вимушеного тривалого оскарження постанов про відмову у порушенні кримінальної справи, дій слідчих органів, незгода із висновками працівників міліції зокрема і щодо інших обставин ДТП, незгода із висновками судово медичного бюро.

Суд не сумнівається, що звернення у суди та інші органи з 2006 по 2014 роки має психотравмуючий вплив на літню людину, оскільки позивачка ІНФОРМАЦІЯ_1, проте самі по собі хвилювання не є підставою для задоволення позову за відсутності інших складових відповідальності.

Незгода позивачки з висновками компетентних органів також не є підставою для задоволення позову, адже, у відповідності до правил ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, оскільки суди усіх рівнів перевіряли тотожні доводи позивачки, а рішення суду, які набули чинності є преюдицією і не підлягають перегляду.

Оскільки підставою для задоволення позову про стягнення моральної шкоди є встановлені судом наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні, то в даному випадку не встановивши ключових елементів відповідальності суд прийшов до висновку про необґрунтованість позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212-215 ЦПК України, ст. 1167 ЦК України, ст.ст. 75,76 та гл. 18 КПК України (1960 року), Закону України «Основи законодавства України про охорону здоровя», Правилами визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 року №6. -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя протягом десяти днів після проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Суддя Л.Г. Артемова