Рішення № 38972912, 19.05.2014, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 2/331/727/14

№ 331/1275/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2014 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд м.Запоріжжя в складі :

головуючого - судді Скользнєвої Н.Г.,

при секретарі - Постарнак М.М.,

за участю представника

відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі справу за позовом ОСОБА_2 до Квартирно- експлуатаційного відділу м. Запоріжжя про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Квартирно- експлуатаційного відділу м. Запоріжжя ( далі КЕВ м. Запоріжжя) про : визнання незаконним її звільнення з посади начальника фінансово-економічного відділення головного бухгалтера КЕВ м. Запоріжжя ; поновлення на посаді начальника фінансово-економічного відділення головного бухгалтера КЕВ м. Запоріжжя ; стягнення на її користь заробітної плати за час вимушеного прогулу ; стягнення на її користь середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку 1228, 43 грн. ( а.с.61-67).

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 01 січня 2010 р. по 09 квітня 2013 р. вона працювала на посаді начальника фінансово-економічного відділення головного бухгалтера КЕВ м. Запоріжжя. Своє звільнення згідно наказу начальника КЕВ м. Запоріжжя від 09 квітня 2013 року № 53 вважає безпідставним та незаконним з наступних підстав.

Так, вона була звільнена за п.1 ст. 36 КЗпП України, яким передбачена можливість припинення трудового договору за угодою сторін, тобто трудовий договір припиняється в строк, визначений сторонами. Саме 05 квітня 2013 р. це дата, яку її керівник та вона узгодили, як дату звільнення.

03 квітня 2013 року начальником КЕВ м. Запоріжжя було видано наказ № 49 про її звільнення з 05 квітня 2013 року.

Наказом № 50 ТВП начальника КЕВ м. Запоріжжя ОСОБА_3 від 04 квітня 2013 р. п.2 наказу № 49 від 03.04.2013 р. про її звільнення з 05.04.2013 р. скасований.

Наказом № 53 від 09 квітня 2013 року її було звільнено за п.1 ст. 36 КЗпП України.

Своєї згоди на звільнення з 09.04.2013 р. за п.1 ст. 36 КЗпП України вона не надавала, жодних угод не підписувала, не домовлялася з керівником та заяву про звільнення з 09.04.2013 р. не готувала та не подавала.

На підставі викладеного, вважає своє звільнення за п.1 ст. 36 КЗпП України на підставі наказу № 53 від 09.04.2013 р. незаконним, у зв»язку з чим просить суд поновити її на посаді, з якої вона була звільнена у незаконний спосіб та стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 1228, 43 грн.

В квітні 2014 р. позивачка, не змінюючи предмету та підстав позову, уточнила першу позовну вимогу і просила суд скасувати наказ № 53 від 09.04.2013 р., оскільки він по своїй суті є незаконним ( а.с.137-140). В решті позов залишений без змін.

В травні 2014 р. позивачка, не змінюючи предмету та підстав позову, його уточнила в частині періоду та суми стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу період з 10 квітня 2013 р. по 09 квітня 2014 р. , сума - 27840,83 грн. В решті позов залишений без змін.

19.05.2014 р. ОСОБА_2 звернулася до суду з клопотанням про залишення її позовної вимоги до КЕВ м. Запоріжжя про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 1228, 43 грн. без розгляду.

Ухвалою суду від 19 травня 2014 р. позовна вимога ОСОБА_2 до КЕВ м. Запоріжжя про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 1228, 43 грн. залишена без розгляду.

В суді позивачка позов, з урахуванням уточнень, підтримала та просила його задовольнити з підстав, викладених по тексту її заяв.

Представник відповідача в суді проти позову заперечувала, вважаючи його безпідставним та необґрунтованим з наступних підстав.

З заявою про звільнення за угодою сторін ОСОБА_2 звернулася до керівника установи 29.03.2013 р. З тексту заяви позивачки не вбачається, щоб вона висувала вимогу про точну дату її звільнення. Оскільки КЕВ м. Запоріжжя є бюджетною організацією та , враховуючи посаду, на якій працювала позивачка, її звільнення повинно було відбуватися з чітким дотриманням вимог чинного законодавства, а саме пунктів 13,16 наказу Міністерства фінансів України від 21.02.2011 № 214 « Про затвердження Порядку погодження призначення на посаду та звільнення з посади головного бухгалтера бюджетної установи». Окрім цього, враховуючи те, що КЕВ м. Запоріжжя є організацією, що підпорядкована Південно-Східному територіальному квартирно експлуатаційному управлінню м. Одеси), звільнення головного бухгалтера здійснюється з урахуванням вимог Типового положення про бухгалтерську службу після погодження керівником та головного бухгалтера бюджетної установи, якій підпорядкована бюджетна установа в разі, коли така установа є розпорядником нижчого рівня коштів державного бюджету. З листа Державної казначейської служби вбачається, що погодження про звільнення ОСОБА_2 з посади надійшло 05.04.2013 р. та було надіслано до ПСТКЕУ м. Одеси для подальшого погодження за підпорядкованістю. Лист- погодження про звільнення головного бухгалтера з ПСТКЕУ м. Одеса був отриманий 09.04.2013 р. Звільнення позивачки відбулось 09.04.2013 р. на підставі її заяви, наказу начальника КЕВ м. Запоріжжя та відповідних погоджень згідно чинного законодавства України. А тому твердження ОСОБА_2 про незаконність її звільнення не відповідає обставинам справи та є необґрунтованими та безпідставними.

Крім того, позивачка звернулася до суду з позовом 24.02.2014 р., а датою її звільнення є 09.04.2014 р., у зв»язку з чим представник відповідача просить суд застосувати норми статті 233 КЗпП України.

В суді позивачка звернулася до суду з письмовим клопотанням про поновлення їй строку на захист порушеного трудового права , оскільки він був пропущений нею з поважних причин.

Суд, вислухавши пояснення сторін по справі, перевіривши їх матеріалами справи, приходить до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що наказом № 1 від 02.01.2009 р. ОСОБА_2 прийнята на роботу в КЕВ м. Запоріжжя на посаду інженера по паливовикористанню 2-ї категорії ; наказом № 49 від 01.06.2009 р. переведена на посаду бухгалтера- ревізора 1 категорії ; наказом № 1 від 04.01.2010 р. переведена на посаду начальника фінансово- економічного відділення головного бухгалтера ( а.с. 13-15).

Наказом № 53 від 09 квітня 2013 р. ОСОБА_2 звільнено з займаної нею посади за п.1 ст. 36 КЗпП України ( а.с.41), який позивачка просить суд скасувати.

З цим позовом ОСОБА_2 звернулася до суду 24.02.2014 р.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення йому копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Оскільки позивачка дізналася про порушення свого права 16.04.2013 р., отримавши остаточний розрахунок, перебіг строку позовної давності почався 17.04.2013 р.

Приймаючи до уваги положення ст. 253 ЦК України та ст. 233 КЗпП України, позовна давність позивача за цим трудовим спором сплила 17.05.2013 р.

Згідно ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Причини, на які позивачка посилається в заяві про поновлення процесуального строку, а саме : неодноразове звернення протягом кількох місяців до колишнього керівника КЕВ м. Запоріжжя ОСОБА_4 про надання їй витягу з наказу про її звільнення та умисне ігнорування всіх її заяв, які по його особистому наказу не реєструвалися у книзі вхідної документації, також ті, які надходили поштою на адресу КЕВ м. Запоріжжя ; отримання нею копії наказу про звільнення лише 03.09.2013 р., з якої вона дізналася про грубі порушення з боку начальника КЕВ м. Запоріжжя Бюджетного кодексу України, постанови КМУ № 59 від 26.01.2011 р. « Про затвердження Типового положення про бухгалтерську службу бюджетної установи», наказу Міністерства фінансів України № 214 від 21.02.2011 р. « Про затвердження порядку погодження призначення на посаду та звільнення з посади головного бухгалтера бюджетної установи», КЗпП України, які свідчать про грубі порушення порядку звільнення за п.1 ст. 36 КЗпП України ; 10.09.2013 р. після отримання копії наказу про її звільнення, нею було подано зустрічний позов до Комунарського районного суду м. Запоріжжя, який був залишений без руху, про що вона дізналася 09.10.2013 р., 10.10.2013 р. подала заяву про усунення недоліків позовної заяви, проте ухвалою суду від 18.12.2013 р. зустрічну позовну заяву їй було повернуто ; в грудні 2013 р. вона зверталася з письмовою заявою до Запорізької прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, за результатами перевірки якої до КЕВ надійшло подання заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері від 07.02.2014 р. № 260 вих.14, в якому констатовані чисельні порушення трудового законодавства під час її звільнення ; в січні 2014 р. вона перебувала на лікарняному і після виходу з лікарняного, маючи повний пакет документів, які свідчили про її незаконне звільнення, вона вимушена була звернутися до суду за захистом своїх порушених трудових прав, гарантованих ст. 43 Конституції України.

Суд, вислухавши доводи позивачки, перевіривши їх наданими суду доказами, проаналізувавши їх в сукупності, дійшов висновку, що строк позивачкою пропущений з поважних причин і, не вбачаючи підстав для будь-яких перешкод в наданні можливості позивачці реалізувати своє право на захист трудового права, гарантованого їй Конституцією України та чинним трудовим законодавством, вважає за необхідне його поновити.

А тому клопотання ОСОБА_2 про поновлення їй пропущеного строку звернення до суду за захистом своїх конституційних прав та законних інтересів підлягає задоволенню.

Надалі по суті заявлених вимог слід зазначити, що 29 березня 2013 р. позивачка звернулася до начальника КЕВ м. Запоріжжя з письмовою заявою про її звільнення за п.1 ст. 36 КЗпП України. Заяву зареєстровано в той же день 29.03.2013 за вх.. 044. На заяві міститься резолюція керівника КЕВ м. Запоріжжя наступного змісту : « Підготувати наказ про звільнення з 05.04.2013 р. та наказ про передачу посади» та запис « Нак. № 49 / 03.04.2013 р.» ( а.с.45).

В суді позивачка пояснила, що за період її роботи в КЕВ м. Запоріжжя між нею та начальником КЕВ ОСОБА_4 склалися вкрай неприязні стосунки через неприйняття нею чисельних порушень, які допускалися керівництвом КЕВ в сфері фінансової діяльності установи та відмову приймати в них участь як безпосередньо, так і через підлеглих їй працівників. Факти наведеного детально викладені нею по тексту позовної заяви та підтверджені долученими до позову документами. 29.03.2013 р. ОСОБА_4 запропонував їй краще самій звільнитися, чим він її звільнить за п.2 ст. 40 КЗпП України. Оскільки звільнятися за власним бажанням вона не мала наміру, між нею та начальником КЕВ був знайдений компроміс, за яким вони вирішили припинити трудовий договір за угодою сторін на підставі п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України з 05 квітня 2013 року.

Твердження позивачки узгоджуються з її письмовою заявою ( а.с.45), копією листа начальника Запорізького зонального відділення військової служби правопорядку від 28.03.2013 р. за № 7/389 ( а.с. 20-21), копією наказу начальника КЕВ м. Запоріжжя № 59 від 03.04.2013 р. ( а.с. 34-35).

Пункт 1 частини 1 ст. 36 КЗпП України передбачає можливість припинення трудового договору за угодою сторін.

Пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 р. роз»яснює судам, що їм необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, встанови, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст. 36 КЗпП ( за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника ( ст. 38 КЗпП).

Виходячи з встановлених в суді фактів, керівник установи начальник КЕВ - ОСОБА_4, з однієї сторони, та начальник фінансово- економічного відділення головний бухгалтер КЕВ м. Запоріжжя ОСОБА_2, з другої сторони, узгодили між собою строк припинення трудового договору за п.1 ст. 36 КЗпП України 05 квітня 2013 року.

За результатами узгодженої дати звільнення, начальник КЕВ м. Запоріжжя ОСОБА_4 п.2 наказу № 49 від 03 квітня 2013 р. звільняє з 05 квітня 2013 р. начальника фінансово- економічного відділення головного бухгалтера КЕВ м. Запоріжжя ОСОБА_2 за п.1 ст. 36 КЗпП України ( а.с.43- 44).

Пунктом 3 наказу № 50 від 04 квітня 2013 р. ТВО начальника КЕВ м. Запоріжжя, фактично втручаючись і порушуючи умови узгоджених вищевказаних домовленостей, стороною яких він не був, без будь-яких обґрунтувань, п.2 наказу начальника КЕВ м. Запоріжжя від 04.04.2013 р. № 49, вважає недійсним, що безумовно в даному випадку є порушенням чинного трудового законодавства ( а.с.42).

Наказом начальника КЕВ м. Запоріжжя № 53 від 09 квітня 2013 р. начальник фінансово- економічного відділення головного бухгалтера КЕВ м. Запоріжжя ОСОБА_2 за п.1 ст. 36 КЗпП України звільнена з 09 квітня 2013 р. з займаною нею посади ( а.с.43- 44).

В суді позивачка пояснила, що дата звільнення 09.04.2013 р. а ні в усній, а ні в письмовій формі нею з начальником КЕВ не узгоджувалася і не визначалася, а тому своє звільнення з 09.04.2013 р. за п.1 ст. 36 КЗпП України вважає незаконним.

Представник відповідачки в суді пояснила, що оскільки КЕВ м. Запоріжжя є бюджетною організацією та, враховуючи посаду, яку займала позивачка, її звільнення повинно було відбутись з чітким дотриманням вимог чинного законодавства, а саме наказу Міністра фінансів України від 21.02.2011 р. № 214 « Про затвердження Порядку погодження призначення на посаду та звільнення з посади головного бухгалтера бюджетної установи.

Згідно ст. 13 вказаного наказу, для погодження звільнення з посади головного бухгалтера керівником бюджетної установи надсилається до відповідного органу Державної казначейської служби у порядку, визначеному у пункті 4 цього Порядку, подання щодо погодження звільнення з посади ( далі подання про звільнення) головного бухгалтера на наступний день після виникнення підстав для звільнення з посади, визначених законодавством.

Згідно до ст. 16 вказаного наказу, висновок про погодження ( відмову в погодженні) звільнення з посади головного бухгалтера надсилається органом Державної казначейської служби України із супровідним листом керівнику бюджетної організації з урахуванням дати звільнення, зазначеної у поданні про звільнення.

Окрім цього, враховуючи те, що КЕВ м. Запоріжжя є організацією, що підпорядкована Південно- Східному територіальному квартирно експлуатаційному управлінню м. Одеса, звільнення головного бухгалтера здійснюється з урахуванням вимог Типового положення про бухгалтерську службу після погодження керівником та головного бухгалтера бюджетної установи, якій підпорядкована бюджетна установа у разі, коли така установа є розпорядником нижчого рівня коштів державного бюджету ( пункт 9 постанови Кабінету Міністрів України № 59 від 26.01.2011 р.).

Згідно п.12 вказаної постанови № 59 прийняття ( передача) справ головним бухгалтером у разі звільнення з посади здійснюється лише після проведення внутрішньої перевірки стану бухгалтерського обліку та звітності, за результатами якої повинен бути оформлений відповідний акт. Копія такого акту надсилається бюджетною установою за підпорядкованістю.

З матеріалів справи вбачається, що 05 квітня 2013 р. за № 1130 начальник КЕВ м. Запоріжжя ОСОБА_4 звернувся до начальника Управління державної казначейської служби у Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області з проханням надати погодження на звільнення працівника ЗСУ ОСОБА_2 з посади начальника фінансово- економічного відділення головного бухгалтера КЕВ м. Запоріжжя. ( а.с. 25).

При цьому, слід зазначити, що по тексту листа вказав, що ОСОБА_2 було надано на розгляд заяву від 29.03.2013 р. щодо її звільнення за п.1 ст. 36 КЗпП України. Сторони надійшли згоди щодо припинення трудового договору 05 квітня 2013 р.

До листа № 1130 від 05.04.2013 р. було додано подання про звільнення ОСОБА_2 з посади ( а.с.24).

Лист начальника КЕВ м. Запоріжжя № 1130 від 05.04.2013 р. є належним та допустимим доказом узгодженого сторонами строку припинення трудового договору, а саме 05.04.2013 р.

Перевіривши відповідність дій начальника КЕВ м. Запоріжжя вимогам ст. 13 наказу Міністра фінансів України від 21.02.2011 р. № 214 « Про затвердження Порядку погодження призначення на посаду та звільнення з посади головного бухгалтера бюджетної установи», суд дійшов висновку щодо наявності порушення строків звернення.

Отримавши від ОСОБА_2 заяву про звільнення з посади 29 березня 2013 р., начальник КЕВ м. Запоріжжя зобов»язаний був не пізніше наступного дня надіслати до відповідного органу Державної казначейської служби подання щодо погодження звільнення позивачки з посади.

Проте, в порушення ст. 13 вказаного наказу, начальник КЕВ відповідне подання надіслав лише 05.04.2013 р., тобто на сьомий день після отримання заяви ОСОБА_2 про звільнення.

Висновок про погодження ( відмову в погодженні) звільнення з посади головного бухгалтера , складений органом Державної казначейської служби України із супровідним листом керівнику бюджетної організації з урахуванням дати звільнення, зазначеної у поданні про звільнення, стороною відповідача суду надано не було.

При цьому слід зазначити, що згідно ст. 4 вказаного наказу, погодження на звільнення головного бухгалтера Державна казначейська служба надає тільки після погодження бюджетною установою вищого рівня, тобто ПСТКЕУ м. Одеса, але станом на 05.04.2013 р., коли було надано погодження Державною казначейською службою такого погодження від ПСТКЕУ м. Одеса не було.

Листом № 1093 від 03.04.2013 р. начальник КЕВ м. Запоріжжя звернувся до керівника Південно- Східного територіального КЕУ ( м. Одеса) з питанням погодження звільнення головного бухгалтера ОСОБА_2

Листом № 303/22/6/205 від 08.04.2013 р. начальник Південно- Східного територіального КЕУ ( м. Одеса) погодив звернення начальника КЕВ м. Запоріжжя щодо звільнення працівника ЗСУ ОСОБА_2 ( а.с. 93).

І вже наказом № 53 від 09 квітня 2013 р. ОСОБА_2 була звільнена з займаної посади за п.1 ст. 36 КЗпП України.

Згідно п. 10.3.2 Наказу Міністра оборони України « Про затвердження Положення про військове ( корабельне) господарство Збройних Сил України від 16.07.1997 р. № 300 ( із змінами) передача справ головним бухгалтером у разі звільнення здійснюється лише після проведення внутрішньої перевірки стану бухгалтерського обліку і звітності, за результатами якої повинен бути оформлений акт, з яким головного бухгалтера повинні ознайомити під особистий підпис. Копія такого акту надсилається бюджетною установою за підпорядкованістю, тобто до Південно- Східного Територіального Квартирно- експлуатаційного управління м. Одеси.

Проте, в суді установлено, що внутрішня перевірка стану бухгалтерського обліку і звітності в установі не була проведена, передача справ головним бухгалтером ОСОБА_2 не була здійснена в установленому порядку.

Викладене свідчить про те, що начальник КЕВ м. Запоріжжя станом на 09.04.2013 р. не мав законного права видавати наказ № 53 про звільнення ОСОБА_2 з займаною нею посади. Крім того, в суді встановлено, що ОСОБА_2 з цим наказом ознайомлена не була і лише, після неодноразових звернень до начальника КЕВ м. Запоріжжя, копію наказу про своє звільнення отримала у вересні 2013 р.,що є порушенням трудового законодавства.

Згідно ст. 235 КЗпП України суд має перевірити, чи дотримано порядок звільнення працівника з мотивів, які послужили підставою для розірвання трудового договору, викладених власником або уповноваженим ним органом у наказі.

Судом встановлено, що підстави, які були викладені у наказі начальника КЕВ м. Запоріжжя № 53 від 09.04.2013 р. не відповідають дійсним встановленим обставинам справи.

Сукупність проаналізованих судом доказів, наявних в матеріалах справи, свідчить про незаконність звільнення ОСОБА_2 з посади головного бухгалтеру КЕВ м. Запоріжжя ОСОБА_2, а отже наказ начальника КЕВ м. Запоріжжя № 53 від 09.04.2013 р. підлягає скасуванню.

Твердження відповідача , що звільнення ОСОБА_2 з займаною нею посади було проведено з дотриманням вимог чинного законодавства відразу ж після отримання КЕВ м. Запоріжжя 09 квітня 2013 р. погодження такого звільнення начальником Південно- Східного територіального КЕУ ( м. Одеса), судом до уваги не приймається, оскільки, узгоджуючи з позивачкою дату припинення трудового договору 05.04.2014 р., начальник КЕВ м. Запоріжжя зобов»язаний був прийняти до уваги тривалу процедуру та порядок, який передує звільненню робітника з посади в даному випадку, і тільки з урахуванням вказаного, узгоджувати реальну дату звільнення.

Підстави поновлення працівника на роботі КЗпП України визначає випадки, коли працівник повинен бути поновлений на попередній роботі згідно ст. 235 : звільнення без законної підстави, що полягає у звільненні з підстав, не передбачених трудовим законодавством ; звільненні з підстав, які передбачені трудовим законодавством ; звільненні з підстав, які передбачені трудовим законодавством, але застосовані неправильно ; недотримання процедури звільнення ; невідповідності фактичних обставин підставам звільнення.

Оскільки звільнення ОСОБА_2 з займаною нею посади було проведено начальником КЕВ м. Запоріжжя з грубими порушеннями трудового законодавства , позивачка підлягає поновленню на роботі.

Згідно ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновленні на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік.

Згідно норми Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. ( далі Порядок № 100), є обов»язковими для застосування на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності і господарювання. Як зазначено в абзаці 3 п.2.2 Порядку № 100, середньомісячна зарплата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов»язана відповідна виплата. Розрахунковим періодом вважатимуться два повністю відпрацьовані місяці, які передують місяцю, в якому працівника звільнили. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Розрахунок у цій справі проводиться на підставі : розрахункового листку за лютий 2013 р. про нарахування заробітної плати ОСОБА_2 за лютий 2013 р., виданого КЕВ м. Запоріжжя 03.09.2013 р. ; розрахункового листку за лютий 2013 р. про нарахування заробітної плати ОСОБА_2 за березень 2013 р., виданого КЕВ м. Запоріжжя 03.09.2013 р. ; довідки про заробіток № 2375 від 25.07.2013 р. ; довідки про середню заробітну плату ( дохід) № 1269 від 18.04.2013 р.; довідки про нараховану зарплату ОСОБА_5 за період роботи в Управлінні Укртрансінспекції у Запорізькій області; довідки про нараховану допомогу по безробіттю.

На практиці застосування ч.2 ст. 253 КЗпП України відбувається з урахуванням роз»яснень п.32 Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 р. « Про практику розгляду трудових спорів», з яких вбачається, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи, який працівник мав у цей час.

Станом на день ухвалення цього рішення ОСОБА_2 перебувала у вимушеному прогулі з 10.04.2013 р. по 19.05.2014 р. 405 днів. Але на підставі вищезазначеного розрахунок проводиться за 365 днів вимушеного прогулу. За вказаний період часу відповідач зобов»язаний виплатити на користь позивачці заробітну плату в сумі 64053, 85 грн. ( 4387, 14 грн. фактична заробітна плата за останні два місяці : 25 дні кількість фактично відпрацьованих робочих днів за два останні місяці роботи = 175, 49 грн. розмір середньоденної заробітної плати х 365 днів кількість днів вимушеного прогулу.

Суму за вимушений прогул необхідно зменшити на суму допомоги по безробіттю, отриману позивачкою за період перебування на обліку в Південному районному центрі зайнятості м. Запоріжжя та на суму отриманого нею доходу в Управлінні Укратрансінспекції у Запорізькій області ( з 17.06.2013 р. по 09.04.2014 р.) : 64053,85 8201, 41 28011,61 + 27840,83 грн.

На підставі викладеного, стягненню з відповідача на користь позивачки підлягає 27840,83 грн. сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На підставі ст. 88 ЦПК України, враховуючи, що позивачі за позовами про поновлення на роботі звільнені від сплати судових витрат, з відповідача у дохід держави слід стягнути судовий збір у сумі 278, 40 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 212, 214, 215 ЦПК України, ст. 43 Конституції України, ст. 253 ЦК України, п.1 ст. 36, 233, 234, ч.2 ст. 235, ч.2 ст. 253 КЗпП України, п.п. 4, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 р., Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р., постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 26.01.2011 р. « Про затвердження Типового положення про бухгалтерську службу бюджетної установи», ст. ст. 13, 16 наказу Міністра фінансів України № 214 від 21.02.2011 р. « Про затвердження Порядку погодження призначення на посаду та звільнення з посади головного бухгалтера бюджетної установи», п.10.3.2 Наказу Міністра оборони України № 300 від 16.07.1997 р. « Про затвердження Положення про військове ( корабельне) господарство Збройних Сил України», суд

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Скасувати наказ начальника Квартирно- експлуатаційного відділу м. Запоріжжя № 53 від 09 квітня 2013 року як такий, що не відповідає порядку та підставам звільнення за п.1 ст. 36 КЗпП України та наказу Міністерства фінансів України № 214 від 21.02.2011 р. « Про затвердження порядку погодження призначення на посаду та звільнення з посади головного бухгалтера бюджетної установи».

Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника фінансово- економічного відділення головного бухгалтера Квартирно- експлуатаційного відділу м. Запоріжжя.

Стягнути з Квартирно- експлуатаційного відділу м. Запоріжжя ( код ЄДРПОУ 07809992) на користь ОСОБА_2 ( ІНН : НОМЕР_1), яка мешкає та зареєстрована за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 11-А) за час вимушеного прогулу середній заробіток у сумі 27840,83 грн. ( двадцять сім тисяч вісімсот сорок гривень 83 копіки).

Виплату заробітної плати провести за вирахуванням податку на прибуток і інших обов»язкових платежів.

Стягнути з Квартирно- експлуатаційного відділу м. Запоріжжя ( код ЄДРПОУ 07809992) на користь держави судовий збір в сумі 278,40 грн. ( двісті сімдесят вісім гривень 40 коп.)

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя : Н.Г.Скользнєва

19.05.2014