Постанова № 38970481, 20.05.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2014 року 810/2381/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

публічного акціонерного товариства «Укргазбуд»

до

третя особа:

відділу Державної виконавчої служби Ржищівського міського управління юстиції

Управління пенсійного фонду України у Кагарлицькому районі Київської області

про

скасування постанови,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось публічне акціонерне товариство «Укргазбуд» з позовом до відділу Державної виконавчої служби Ржищівського міського управління юстиції, третя особа - Управління пенсійного фонду України у Кагарлицькому районі Київської області, про скасування постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження від 02.04.2014 ВП № 42807715.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем безпідставно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання рішення Управління пенсійного фонду України у Кагарлицькому районі Київської області від 21.04.2008 № 256, оскільки виконавчий документ пред’явлений стягувачем до примусового виконання поза межами строку, встановленого законодавством на його виконання. Окремо зазначив, що відповідачем не перевірено законності пред’явлення до виконання рішення стягувача та безпідставно вказано дату набрання ним чинності 31 березня 2014 року, тобто більше, ніж через 5 років з дня його прийняття. Позивач стверджує, що штраф та пеня, стягнення яких передбачено цим рішенням, станом на 01.01.2012 були сплачені, що підтверджується актом №127-1 про звірення розрахунків між позивачем та Пенсійним фондом. За таких обставин, вважав оскаржувану постанову незаконною, просив суд позов задовольнити.

Відповідач та третя особа проти позову заперечували з мотивів, викладених у письмових запереченнях. Просили суд у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що від усіх сторін у справі заявлено до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд ухвалив здійснювати судовий розгляд справи у порядку письмового провадження за наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, 02.04.2014 до відділу Державної виконавчої служби Ржищівського міського управління юстиції надійшла заява Управління Пенсійного фонду України у Кагарлицькому районі Київської області про примусове виконання рішення від 21.04.2008 № 256 про застосування до позивача фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом пенсійного фонду у розмірі 7978,04 грн.

Зі змісту вказаного рішення убачається, що воно набрало законної сили 31.03.2014.

За результатами розгляду поданої стягувачем заяви державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Ржищівського міського управління юстиції було прийнято постанову від 02.04.2014 ВП № 42807715 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення Управління пенсійного фонду України у Кагарлицькому районі Київської області від 21.04.2008 № 256.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовано Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (надалі – Закон України «Про виконавче провадження»)

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами частини першої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Згідно із частиною другою статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» державною виконавчою службою підлягають виконанню, зокрема, рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Статтею 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що рішення органу Пенсійного фонду про нарахування пені або накладення штрафу, передбачених частинами дев'ятою (виключена) і десятою цієї статті, є виконавчим документом. За змістом цієї норми у разі невиконання чи неоскарження такого рішення воно передається для виконання державній виконавчій службі та страхувальнику.

Отже, у розумінні Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідне рішення органу Пенсійного фонду про нарахування пені або накладення штрафу є виконавчими документами, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Під час судового розгляду судом встановлено, що позивач не погоджується з оскаржуваною постановою про відкриття виконавчого провадження з підстав, що відповідачем не перевірено законності пред’явлення до виконання рішення стягувача та безпідставно вказано дату набрання ним чинності « 31 березня 2014 року».

Тобто, дослідженню у даній справі підлягає питання відповідності пред’явленого позивачем до виконання виконавчого документу вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та правомірність дій відповідача з приводу прийняття його до виконання.

Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження передбачені нормами глави 3 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання та він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Строки пред’явлення виконавчих до документів встановлені статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження». Так, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання у такі строки: посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із частиною другою статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення; виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення; інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом.

Як убачається з оскаржуваного рішення Управління пенсійного фонду України у Кагарлицькому районі Київської області від 21.04.2008 № 256, воно містить всі необхідні реквізити виконавчого документу, передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому, у графі «дата набрання чинності рішенням», уповноваженими особами Пенсійного фонду визначено дату –« 31.03.2014».

Суд не бере до уваги твердження позивача щодо закінчення строку пред’явлення до виконання рішення стягувача від 21.04.2008 № 256, оскільки позивачем не надано суду будь-яких доказів, які б підтверджували іншу дату набрання вказаним рішенням законної сили.

Суд звертає увагу, що відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» до повноважень державного виконавця не відносяться питання перевірки законності винесення стягувачем рішення та набранням ним законної сили, яке підлягає примусовому виконанню. Державний виконавець зобов'язаний діяти виключно у межах повноважень, наданих йому законодавчими актами, а саме прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання та перевірити відповідність виконавчого документа вимогам, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження».

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, оскільки на час її винесення були відсутні встановлені законодавством підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, враховуючи той факт, що позивачем не надано доказів на спростування доводів відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідач не надав суду доказів понесення ними будь-яких судових витрат, тому такі витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лисенко В.І.