Постанова № 38970475, 23.05.2014, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2014 року Справа № П/811/891/14

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Кармазиної Т.М.,

за участю секретаря - Побочій О.В., Сириці І.О.,

за участю представників:

позивача - Парокінного І.А.,

відповідача - Скрипника О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно-Сервіс-Форм" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції м.Кіровограда про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові-повідомлення рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції м.Кіровограда від 14.04.2011 року №0000342360 та №0000332360.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними, необґрунтованими та безпідставними, а також такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України. Оскільки, господарські операції ТОВ "Зерно-Сервіс-Форм" з ПП „Інбудтраст" оформлено відповідними первинними документами, має місце факт повного розрахунку позивача за отримані послуги, а також ведення позивачем належного бухгалтерського обліку щодо даних операцій. Крім того, посилався на протиправність висновків відповідача в акті перевірки щодо безпідставного включення позивачем до податку на прибуток та до податкового кредиту суми витрат та ПДВ по операціям з ПП „Інбудтраст", в рамках укладених угод, які є нікчемними. Оскільки правочини, за наслідками укладення яких, позивачем було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні, заперечуючи проти позовних вимог, посилався на правомірність прийняття податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки в ході перевірки було встановлено, що договори, укладені з ПП "Інбудтраст", без наміру створення реальних наслідків. Крім того, посилався на порушення позивачем вимог п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 38475 грн., та п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 87980 грн..

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зерно-Сервіс-Форм" зареєстровано 01.12.2005 року виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради як юридична особа, перебуває на податковому обліку в Кіровоградській ОДПІ та з 09.02.2006 р. є платником ПДВ (т.1 а.с.63-64).

Судом встановлено, що посадовими особами відповідача, в період з 09.03.2011 по 21.03.2011 р., згідно до п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України проведена планова виїзна перевірка з питань дотримання ТОВ "Зерно-Сервіс-Форм" вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.12.2010 року, за результатами якої 28.03.2011 р. складено акт №19/23-6/33877965 (т.1 а.с.22-51).

Згідно висновків даного акту, перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема:

1) п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994 р. (далі Закон № 334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 38475 грн., в т.ч. за 4 кв. 2009 року - 38475 грн.;

2) п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (далі Закон №168/97-ВР), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 87980 грн., в т.ч. за листопад 2009 р., за лютий 2010 року 27833 грн., за квітень 2010 року 29367 грн..

На підставі даного акту перевірки Кіровоградською ОДПІ винесено 14.04.2011 р. податкові повідомлення-рішення:

- №0000332360, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 109975 грн., в т.ч. за основним платежем - 87980 грн. та 21995 грн. штрафні (фінансові) санкції ;

- №0000342360, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в загальній сумі 48094 грн., в т.ч. 38475 грн. - за основним платежем та 9619 грн. - штрафні (фінансові) санкції (т.1 а.с.9-10).

Позивачем оскаржено податкові повідомлення-рішення до Державної податкової адміністрації у Кіровоградській області та до Державної податкової служби України.

За результатами розгляду скарг позивача ДПА у Кіровоградській області та ДПС України були прийняті рішення, якими податкові повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ від 14.04.2011 року №0000342360 та №0000332360 залишено без змін, а скарги без задоволення (т.1 а.с.11-21).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних фактичних обставин.

Судом встановлено, що позивач протягом перевіряємого періоду у фінансово-господарських відносинах з ПП "Інбудтраст". Зокрема, позивачем (як замовником) укладено з даним контрагентом (виконавець) договір надання консультаційно-інформаційних послуг від 04.11.2009 р., згідно з яким замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов'язання здійснити послуги консультаційно-інформаційного характеру в обсягах та на умовах, передбачених даними Договором (т.1 а.с.82-83).

Факт виконання сторонами своїх зобов'язань за договором підтверджено: актом приймання-передачі виконаних робіт (т.1 а.с.84), звітом (т.1 а.с.176-236).

ПП "Інбудтраст" виписано позивачу податкову накладну №418 від 30.11.2009 р. в сумі ПДВ - 30780 грн. (т.1 а.с.85), яку внесено до відповідного реєстру (т.1 а.с.148).

05.02.2010 року ТОВ "Зерно-Сервіс-Форм" (замовник) та ПП "Інбудтраст" (посередник) укладено договір про надання посередницьких послуг, згідно якого замовник доручив, а посередник зобов'язувався виконати ряд певних фактичних дій з метою знаходження оптимального "Продавця" пшениці 2 та 3 класів (т.1 а.с.86-87). Виконання умов договору підтверджено: актом приймання-передачі (т.1 а.с.88), відповідно до якого знайдено оптимального продавця даного виду товару, а саме: ТОВ "НВФ "АГАТ" та СФГ "Землероб". Також підтверджено використання отриманої послуги у власній господарській діяльності, а саме подальшого отримання позивачем необхідної продукції (т.1 а.с.89-104).

ПП "Інбудтраст" виписано позивачу податкову накладну №31 від 26.02.2010 р. на суму ПДВ 27833 грн., яку внесено до відповідного реєстру (а.с.159 т.1).

01.04.2010 р. позивачем (замовник) та ПП "Інбудтраст" (виконавець) укладено договір надання консультаційно-інформаційних послуг (т.1 а.с.105-106). Факт виконання умов даного договору підтверджено: актом приймання-передачі виконаних робіт (т.1 а.с.107), рахунком-фактурою (т.1 а.с.108), звітом (т.2 а.с.1-86).

ПП "Інбудтраст" виписано позивачу податкову накладну №98 від 28.04.2010 р. на суму ПДВ 29366,67 грн. (т.1 а.с.109), яку внесено до відповідного реєстру (т.1 а.с.173).

Позивачем здійснено оплату за отримані послуги, що підтверджено платіжними дорученнями та карткою по рахунку 63 (т.2 а.с.104-119).

Згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі за текстом - Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентом ПП "Інбудтраст" є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Згідно п.1.32 ст.1 Закону №334/94-ВР господарською діяльністю є будь - яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Аналіз наведених норм дає підстави для визначення таких обов'язкових ознак господарської діяльності, як: провадження такої діяльності суб'єктами господарювання; здійснення її у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених(нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із змісту п.11.2. ст.11 Закону №334/94-ВР, якою встановлені умови визначення дати формування валових витрат, первинними, розрахунковими документами, на підставі яких платником податків здійснюється відображення господарської операції в податковому обліку, є або документи, що підтверджують оплату вартості товару, або документи, що підтверджують отримання товару.

При цьому, п.5.11 ст.5 Закону №334/94-ВР передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону №334/94-ВР передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Відтак, враховуючи те, що кошти, які було перераховано позивачем на розрахункові рахунки ПП "Інбудтраст" є компенсацією за отримані послуги, а також наявність документального підтвердження виконання операцій надання цих послуг, наданими до суду первинними документами, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат суми нарахованих (сплачених) витрат за отримані від ПП "Інбудтраст" послуги. А тому суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 38475 грн. основного платежу та 9619 грн. штрафної (фінансової) санкції.

Крім того, на думку податкового органу, позивачем протягом перевіряємого періоду, а саме з 01.09.2009 по 31.12.2010 р., занижено податок на додану вартість всього в сумі 87980 грн., в т.ч. за листопад 2009 р., за лютий 2010 р. в сумі 27833 грн., за квітень 2010 р. в сумі 29367 грн..

Відповідно до п.1.6, 1.7 ст.1 Закону №168/97-ВР податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз наведеної вище норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуг, робіт) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг, робіт), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг, робіт) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно вимог п.7.1 ст.7, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

При здійсненні господарської операції у момент виникнення податкових зобов'язань продавця складається податкова накладна у двох примірниках.

Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Із аналізу статей Закону 168/97-ВР слідує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, та при наявності умов, визначених п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону 168/97-ВР, а також підставою бюджетного відшкодування суми ПДВ в наступному періоді, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару (послуг, робіт) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг, робіт), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг, робіт) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.

Судом враховано, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські угоди між позивачем та ПП "Інбудтраст" є нікчемними, з наступних підстав.

Так, станом на час проведення господарських операцій між позивачем та ПП "Інбудтраст", дані юридичні особи були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були платниками податку на додану вартість, що не заперечувалось і представником відповідача в судовому засіданні.

У відповідності з вимогами частин 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт перевірки №19/23-6/33877965 від 28.03.2011 р. не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України.

Крім того, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами було встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), а також передбачено статтями 19-1, 20 Податкового кодексу України, відповідно до яких контролюючим органам не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Недійсність правочинів між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладені позивачем за перевіряємий період правочини із ПП "Інбудтраст" не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також відповідачем не наведено доказів, що свідчили б, що договори, сторонами яких є позивач та ПП "Інбудтраст" були укладені з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі, отримання незаконної податкової вигоди. Відповідачем не доведено, що дана юридична особа була створена з відома або за участі позивача, з метою ухилення від оподаткування, порушення економічних інтересів держави щодо несплати встановлених законом податків.

Тобто, встановлення факту наявності або відсутності об'єкта оподаткування податком на прибуток, дата виникнення такого податкового зобов'язання можливі лише на підставі первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, внаслідок яких утворюється об'єкт оподаткування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність збільшення податковим органом суми грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість в сумі 87980 грн. основного платежу та 21995 грн. штрафної (фінансової) санкції.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відтак, на підставі аналізу встановлених обставин та правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Кіровоградської ОДПІ №0000332360, №0000342360 від 14.04.2011 р..

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції від 14 квітня 2011 року №0000342360 та №0000332360.

Присудити товариству з обмеженою відповідальністю "Зерно-Сервіс-Форм" з Державного бюджету України судові витрати в сумі 316,14 грн..

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено - 28.05.2014 р..

Суддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина