Ухвала суду № 38968695, 29.05.2014, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-602, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Кравчук Т.О.

Суддя-доповідач:Котік Т.С.

УХВАЛА

іменем України

"29" травня 2014 р. Справа № 817/118/14

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Котік Т.С.

суддів: Жизневської А.В.

Малахової Н.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Рівненської митниці Міністерства доходів і зборів України на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "17" лютого 2014 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарницембуд" до Рівненської митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення ,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарницембуд".

Визнано протиправним рішення Рівненської митниці Міндоходів про випуск чи пропуск товару без застосування режиму вільної торгівлі, що оформлене карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №204020000/2013/00054 від 23.10.2013 року.

Стягнуто з Державного бюджету України суму надмірно сплаченого ввізного мита у розмірі 4355 (чотири тисячі триста п'ятдесят п'ять) гривень 79 коп.

Стягнуто на користь позивача із Державного бюджету України сплачений судовий збір у сумі 255 (двісті п'ятдесят п'ять) гривень 78 коп.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Рівненська митниця Міндоходів, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить судове рішення скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову. Зокрема, апелянт посилається на те, що ТОВ "Сарницембуд" не було виконано обов'язковий мінімальний обсяг виробничих або технологічних операцій, встановлений для визначення країни його походження за критерієм достатньої обробки (переробки), тобто, за країною виготовлення кінцевого товару. У зв'язку з цим, митний орган був позбавлений можливість застосувати до даного товару режим найбільшого сприяння та ввезення його у режимі вільної торгівлі, без сплати ввізного мита.

Розглянувши справу в порядку, визначеному п.2 ч.1 ст.197 КАС України, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи убачається, що у жовтні 2013 року позивач здійснював ввезення на митну територію України товару Портландцемент пісчанистий марки ПЦП 500, придбаного у Відкритого акціонерного товариства "Красносельскстройматериалы" (Республіка Білорусь) на підставі контракту від 05.09.2012 року №804/068.

На виконання Додаткової угоди від 30.07.2013 року №7 до контракту від 05.09.2012 року №804/068 Відкрите акціонерне товариство "Красносельскстройматериалы" (Республіка Білорусь) поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Сарницембуд" залізничним транспортом 63 тонни товару Портландцемент піщанистий марки ПЦП 500 на загальну суму 43557,85 грн.

З метою митного оформлення імпортованого товару позивач подав до Рівненської митниці Міндоходів митну декларацію від 23.10.2013 № 204020000.2013.0139909, в якій задекларував товар Портландцемент пісчанистий марки ПЦП 500 в мішках по 25кг. в кількості - 2520 мішків (63 тис. кг.); СТБ 2115-2010 що відповідає вимогам ДСТУ Б В.2.7-46; 2010, з вмістом піску - 14, 07%, межа міцності при стисканні у віці 2-х діб - 28,2 МПа, нормальна густота цементного тіста - 27".

До вказаної митної декларації позивач також додав пакет документів: картка обліку особи, яка здійснює операції з товарами від 31.08.2011 року №204/2012/0000223; накладна УМВС від 21.10.2013 року №04372438; рахунок-фактура (інвойс) від 21.10.2013 року №068/133; додаткова угода від 28.12.2012 року №2; додаткова угода від 30.07.2013 року №7; контракт від 05.09.2012 року №804/068; договір про надання послуг митного брокера від 09.09.2011 року №1; довідка про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами за №24 від 03.10.2013 року; сертифікат відповідності від 16.09.2013 року № UA 1.090.0207402-13; міжнародний санітарний сертифікат (радіологічний сертифікат) від 31.07.2013 року №1267-БІ; сертифікат про проходження товару форми СТ-1 від 21.10.2013 року №BYUA3407100236 3581323; акт експертизи походження товарів від 09.04.2013 року №61, виданий Білоруською торгово-промисловою палатою; документ про якість від 21.10.2013 року №43704; лист Волковиського відділення Білоруської торгово-промислової палати від 23.10.2013 року №29, лист Відкритого акціонерного товариства "Красносельскстройматериалы" від 21.10.2013 року №16-2/6130.

Проте, митним органом прийнято рішення про відмову у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, оформлене карткою від 23.10.2013 № 204020000/201300054.

На думку митного органу в акті експертизи про проходження товарів, виготовлення товару, який був доданий позивачем до митної декларації не зазначений такий мінімум технологічних операцій при виготовленні товару, а саме відсутнє, що при виготовленні товар пройшов операції із "збагаченням вугіллям" та "обрізання". Таким чином, сертифікат про проходження товару поданий декларантом не відповідає вимогам, а тому не може бути визнаний для цілей надання товарам режиму вільної торгівлі.

Як зазначив відповідач, відповідно до пункту 2.5. Примітки 2 додатку 1 до Правил визначення країни походження товарів "Перелік умов, виробничих і технологічних операцій, під час виконання яких товар вважається таким, що походить з тієї країни, у якій вони мали місце" встановлено, що умови і операції, наведені в графі третій цього Переліку, установлюють мінімальний обсяг виконання виробничих або технологічних операцій. Виконання встановлених виробничих або технологічних операцій у меншому обсязі не визначає походження продукту.

23 жовтня 2013 року позивач подав до Рівненської митниці Міндоходів нову митну декларацію № 204020000/2013/013917 без застосування режиму вільної торгівлі та сплатив розмір ввізного мита в сумі 4355,79 грн. (дані обставини не заперечувались сторонами та підтверджуються відповідними відмітками на митній декларації).

У зв'язку з цим уповноваженою особою Рівненської митниці Міндоходів прийнято рішення про завершення митного оформлення товару позивача, пропуск його на митну територію України та випуск у вільний обіг шляхом проставляння відповідного штампу на митній декларації від 24.10.2013 № 204020000/2013/013917.

У подальшому позивач, не погоджуючись з рішенням митного органу щодо відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за №204020000/2013/00054 від 23.10.2013 року оскаржував його до митного органу (скарга від 31.10.2012 року) та отримав відповідь про відмову в задоволенні скарги.

Суд першої інстанції перевіряючи правомірність зазначеної відмови, прийшов до обгрунтованого висновку, що відмова у митному оформленні товару не ґрунтуються на нормах закону і фактичних обставинах справи, а на припущеннях митного органу.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком, виходячи з наступного.

Так, відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України, митний контроль є сукупністю заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Пунктом 1 частини 1 статті 336 Митного кодексу України передбачено, що митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів, зокрема, шляхом перевірки документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу надаються органам доходів і зборів під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України.

Перелік документів та відомостей, визначено пунктом 4 частини 1 статті 335 Митного кодексу України.

Частиною 2 статті 335 Митного кодексу України встановлено, що незалежно від виду транспорту, яким здійснюється переміщення товарів, під час прибуття товарів у пункт пропуску через державний кордон України надаються документи (відомості) або їх реквізити, у тому числі засобами інформаційних технологій (або у вигляді електронного документа), які підтверджують дотримання заборон та/або обмежень згідно із законами України щодо пропуску товарів через митний кордон України, крім тих, що необхідні виключно для поміщення товарів у митний режим.

У свою чергу, відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України, митним оформленням є виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Частиною 1 статті 248 Митного кодексу України передбачено, що митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який в силу вимог законодавства замінює митну декларацію.

Частиною 1 статті 257 Митного кодексу України встановлено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 266 Митного кодексу України визначено, що декларант зобов'язаний здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом та надати органу доходів і зборів передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей.

В силу вимог частини 1 статті 256 Митного кодексу України, відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

Виходячи з приписів зазначених правових норм, митне оформлення є обов'язковою складовою митного контролю, який, в свою чергу, може здійснюватись органами доходів і зборів шляхом співставлення відомостей, зазначених декларантом у митній декларації та документів, наданих на їх підтвердження.

Окрім того, Законом України "Про ратифікацію Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав" від 06.07.2011 року №3592 ратифіковано Угоду про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав" .

Відповідно до статті 1 Угоди для цілей застосування заходів тарифного й нетарифного регулювання Сторони приймають Правила визначення країни походження товарів, які є невід'ємною частиною цієї Угоди.

Як убачається зі змісту Угоди, ці Правила визначення країни походження товарів діють стосовно товарів, що походять з держав - учасниць Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав від 20 листопада 2009 року і знаходяться в торговельному обігу між цими державами, до яких застосовується торговельний режим, передбачений Угодою про створення зони вільної торгівлі від 15 квітня 1994 року. Порядок визначення країни походження товарів, що ввозяться на митні території держав - учасниць Угоди з третіх країн і вивозяться в треті країни із цих держав, регламентується національним законодавством держав - учасниць Угоди та міжнародними договорами.

Відповідно до абзацу першого розділу І Угоди для цілей Правил визначення країни походження товарів принцип визначення країни походження товарів, відповідно до якого походження товару в результаті послідовної обробки (переробки) товару в державах - учасницях Угоди визначається за країною виготовлення кінцевого товару є "кумулятивним принципом".

Згідно з підпунктом "б" пункту 2.4 Розділу ІІ Угоди, у разі участі у виробництві товару третіх країн, крім держав - учасниць Угоди, країна походження товару визначається відповідно до критерію достатньої обробки (переробки) товару. Критерій достатньої обробки (переробки) може виражатися виконанням таких умов: зміна товарної позиції за ТН ЗЕД ( 997_158 ) на рівні принаймні одного з перших чотирьох знаків, що сталася в результаті обробки (переробки); виконання необхідних умов, виробничих і технологічних операцій, під час виконання яких товар уважається таким, що походить з тієї країни, на території якої ці операції мали місце; правило адвалорної частки, коли вартість використовуваних матеріалів іноземного походження досягає фіксованої процентної частки в ціні кінцевої продукції.

Пунктом 5.1 розділу 5 Угоди товар користується режимом вільної торгівлі на митних територіях держав - учасниць Угоди, якщо він відповідає критеріям походження, установленим цими Правилами, а також якщо товар: вивозиться на підставі договору (контракту) між резидентом однієї з держав - учасниць Угоди й резидентом іншої держави - учасниці Угоди з митної території однієї держави - учасниці Угоди та ввозиться на митну територію іншої держави - учасниці Угоди. У випадках, зазначених у пунктах 8.5 і 8.6 цих Правил, такий договір може бути укладений після вивезення товару; вивозиться (ввозиться) фізичною особою - резидентом держави - учасниці Угоди з митної території однієї держави - учасниці Угоди на митну територію іншої держави - учасниці Угоди; не залишає територій держав - учасниць Угоди, за винятком випадків, коли товар знаходиться або переміщується територіями третіх країн під митним контролем, документально підтвердженим митними органами країн, через території яких здійснюється доставка товару. При цьому товар повинен бути в незмінному стані й над ним не повинні проводитися будь-які операції, за винятком операцій із забезпечення схоронності й перевантаження товару.

Відповідно до пункту 6.1 Розділу 6 Угоди для підтвердження країни походження товару в конкретній державі - учасниці Угоди для цілей надання режиму вільної торгівлі необхідне надання митним органам країни ввезення оригіналу сертифіката форми СТ-1 (бланк сертифіката наведено в додатку 2, який є невід'ємною частиною цих Правил) чи декларації про походження товару.

Пунктом 6.3 Розділу 6 Угоди передбачено, що під час вивезення товарів з держав - учасниць Угоди сертифікат про походження товару форми СТ-1 видається органом (організацією), уповноваженим державою вивезення відповідно до її національного законодавства (далі - уповноважений орган).

Як зазначено в пункті 6.4 Розділу 6 Угоди сертифікат форми СТ-1 оформлюється та видається на одну партію товарів. Строк застосування сертифіката форми СТ-1 для цілей надання режиму вільної торгівлі обмежений 12 місяцями з дати його видачі.

Згідно з пунктом 6.5 Розділу 6 Угоди Держави - учасниці Угоди обмінюються зразками бланків сертифікатів форми СТ-1, зразками підписів осіб, які мають право засвідчувати сертифікати, відбитками печаток уповноважених органів, а також інформацією про найменування та адреси вповноважених органів. Без надання зазначених відомостей сертифікати не визнаються митними органами країни ввезення для цілей надання режиму вільної торгівлі.

У пункті 6.6 Розділу 6 Угоди зазначено, що у разі надання сертифіката, що містить у графі 9 відомості про товарну позицію, у якій класифікується кінцевий товар, відмінні від відомостей, що містяться в митній декларації, питання про можливість надання режиму вільної торгівлі вирішується митним органом країни ввезення після надання імпортером (вантажоодержувачем) висновку про походження товару або акта експертизи, який виданий уповноваженим органом або іншими організаціями відповідно до національного законодавства держави - учасниці Угоди та який однозначно свідчить про те, що товар піддавався достатній обробці (переробці) в державі - учасниці Угоди.

Відповідно до пункту 6.7 Розділу 6 Угоди у разі виникнення сумнівів стосовно бездоганності сертифіката форми СТ-1 або відомостей, які в ньому містяться, митний орган країни ввезення товару може звернутися до вповноваженого органу, що засвідчив сертифікат форми СТ-1, або до компетентних органів країни походження товару з мотивованим проханням повідомити додаткові або уточнювальні відомості, у тому числі прохання, пов'язані з простими вибірковими перевірками сертифікатів форми СТ-1, відповідь на яке повинна бути надана протягом 6 місяців з дати звернення.

Розділом 9 Угоди передбачені підстави для невизнання сертифіката форми СТ-1.

Так, відповідно до пункту 9.1 розділу 9 Угоди Сертифікат може бути не визнаний митними органами країни ввезення для цілей надання товарам режиму вільної торгівлі в разі, якщо: у наданому документі є підчистки, помарки або не засвідчені відповідно до цих Правил виправлення або відсутні необхідні підписи та (або) печатки; проставлені в сертифікаті відбитки печаток та (або) підписи осіб, а також зазначені адреси органів, уповноважених засвідчувати й видавати сертифікати форми СТ-1, не відповідають інформації, наявній у митної служби країни ввезення; відомості, зазначені в сертифікаті, не відповідають декларованим або не дозволяють провести однозначної ідентифікації товару стосовно декларованого; бланк наданого сертифіката не відповідає зразкам бланків, наявним у митної служби країни ввезення; у наданому сертифікаті підпис особи, уповноваженої засвідчувати сертифікати, виконано у вигляді факсиміле; товар, зазначений у сертифікаті, не відповідає умовам, передбаченим пунктом 5.1 цих Правил; товар, зазначений у сертифікаті, підпадає під випадок, передбачений пунктом 5.2 цих Правил.

Але, відповідно до пункту 9.2 Угоди Сертифікат форми СТ-1, не визнаний митними органами країни ввезення, може бути згодом визнаний ними на підставі відповідного листа вповноваженого органу, що видав сертифікат форми СТ-1, з уточненням відомостей, зазначених у сертифікаті. У разі необхідності замість сертифіката, не визнаного митними органами країни ввезення, може бути виданий новий сертифікат у порядку, установленому цими Правилами.

Відповідно до пункту 9.3 Угоди Сертифікат може бути не визнаний дійсним митними органами країни ввезення в разі, якщо: протягом сумарного строку 6 місяців (3 місяці з дати первинного запиту й 3 місяці з дати повторного запиту) митними органами країни ввезення не отримана відповідь стосовно запитуваного сертифіката від компетентних органів країни вивезення або країни походження товару; у митних органів країни ввезення є підтверджені відомості від компетентних органів країни вивезення про те, що сертифікат не видавався (фальсифікований) або виданий на підставі недійсних документів та (або) недостовірних відомостей; за результатами досліджень, здійснених митними органами країни ввезення, і на основі інформації, отриманої за запитами, надісланими до компетентних органів країни вивезення або країни походження товару, митними органами країни ввезення виявлено, що сертифікат форми СТ-1 видано з порушеннями вимог, установлених цими Правилами.

Крім того, у пункті 10.1, 10.2 Розділу 10 Прикінцевих положень Угоди зазначено, що неподання правильно оформленого сертифіката походження товару чи відомостей про походження товару не є підставою для затримання товару митними органами, за винятком випадків, передбачених національним законодавством держав - учасниць Угоди. Митним органом держави - учасниці Угоди може бути відмовлено в пропуску товару лише за наявності достатніх підстав уважати, що товар походить з країни, товари якої не підлягають пропуску до країни ввезення відповідно до міжнародних договорів, які є чинними для цієї держави, або її національного законодавства.

Додатком 1 до Правил визначення країни походження товарів Угоди передбачено перелік умов, виробничих і технологічних операцій, під час виконання яких товар уважається таким, що походить з тієї країни, у якій вони мали місце(3).

Так, відповідно до графи Код ТН ЗЕД - з групи 25; до графи Найменування товару - сіль, сірка, землі та камінь, штукатурні матеріали, вапно й цемент, крім продуктів позицій 2504, 2515 12 500, 2516, 2518, з 2519, 2224, 2525, для яких застосовані правила викладено далі; до графи Умови, виробничі й технологічні операції, необхідні для надання товару статусу походження під час використання у виробництві товару третіх країн, зазначено, що виготовлення з матеріалів будь-яких позицій в умовах спеціалізованого виробництва відповідно до технології обробки (переробки); збагачення вугіллям, очищення, помел твердих кристалів, обрізання, кальцинування.

Враховуючи приписи зазначених правових норм, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що під час декларування товару, у виробництві якого беруть участь дві або більше країн для застосування до нього заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, декларант повинен надати відповідний перелік документів та сертифікат походження товару, в якому повинен бути зазначений мінімум операцій встановлених Угодою про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав, що здійснюються при виготовленні такого товару.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач надав митному органу для перевірки всі необхідні документи та сертифікат (СТ-1 №3581323 виданий Унітарним підприємством по наданню послуг Білоруської торгово-промислової палати) в якому зазначено країну виробника товару - Білорусь та акт експертизи походження товарів (акт від 09.04.2013 року №61 складений Волковським філіалом Гуманітарного підприємства по наданню послуг "Гродненське відділення БТПП" Білоруської торгово-промислової палати), відповідно до якого країною виробником товару є Республіка Білорусь.

В акті експертизи зазначено, що при виготовленні Портландцементу песчанистого ПЦП 500 було використано сировину, із Білорусії, Росії, Молдови та України (країн-учасників Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав.

Оскільки позивач не отримав від контрагента сертифікатів СТ-1 про походження сировини з країн-учасників Угоди, то відповідно до пункту 2.4 Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав, у разі участі у виробництві товару третіх країн, крім держав-учасниць Угоди, країна походження товару визначається відповідно до критерію достатньої обробки (переробки) товару.

Критерій достатньої обробки (переробки) може виражатися виконанням таких умов, як зміна товарної позиції за ТН ЗЕД (997 158) на рівні принаймні одного з перших чотирьох знаків, що сталося в результаті обробки (переробки); виконання необхідних умов, виробничих і технологічних операцій, під час виконання яких товар уважається таким, що походить з тієї країни, на території якої ці операції мали місце; правил адвалорної частки, коли вартість використовуваних матеріалів іноземного походження досягає фіксованої процентної частки в ціні кінцевої продукції.

Основною умовою критерію достатньої обробки (переробки) є зміна товарної позиції за ТН ЗЕД (997 158) на рівні принаймні одного з перших чотирьох знаків. Ця умова застосовується до всіх товарів, за винятком товарів, уключених до Переліку умов, виробничих і технологічних операцій, під час виконання яких товар уважається таким, що походить з тієї країни, у якій вони мали місце.

Оскільки такий товар, як цемент включений в групу товарів 25 Переліку, то до нього застосовуються умови, визначені підпунктом "б" пункт 2.4 Правил.

Крім того, згідно з пунктом 1 Переліку, у перших двох графах цього Переліку зазначаються дані про продукт, отриманий в результаті обробки (переробки) матеріалів. У графі першій Переліку наводиться код продукту за ТН ЗЕД (99 158), у другій - опис продукту відповідно до коду, зазначеного в графі першій. Для кожного конкретног продукту, описаного в перших двох графах, умови, виробничі або технологічні операції, що визначають його походження, зазначено в графі третій.

В графі 2 групи товарів 25 Переліку містяться наступні продукти, отримані в результаті обробки (переробки) матеріалів: сіль, сірка, землі та камінь, штукатурні матеріали, вапно, цемент.

В графі 3 групи товарів 25 Переліку визначено, які умови, виробничі або технологічні операції необхідні для того, щоб визначити походження: виготовлення з матеріалів будь-яких позицій в умовах спеціалізованого виробництва відповідно до технології обробки (переробки); збагачення вугіллям; очищення; помел твердих кристалів; обрізання; кальцинування.

Тобто, не для всіх однаково, а тільки для кожного конкретного продукту графи 2 в графі 3 групи товарів 25 зазначено умови, виробничі або технологічні операції, а також технології обробки, адже для кожного виду товарів застосовується різна технологія), що визначають його походження. В наведення прикладу представник позивача зазначив, що як що для каменю потрібна така операція, як обрізання, то для цементу така операція не потрібна, а тому твердження відповідача не відповідають дійсності.

Судом першої інстанції правомірно відхилено тверджень представника відповідача, що рішення про відмову у митному оформленні є правомірним, оскільки від Державного митного комітету Республіки Білорусь не отримано відповідь на запит (лист від 19.12.2013 №20324) з метою підтвердження відомостей, зазначених в поданому позивачем до митного оформлення сертифікаті СТ-1 №3581323 та встановлення автентичності даного сертифікату.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що при зверненні з відповідним запитом митний орган діяв в межах та у спосіб своїх повноважень. Однак, не отримання відповіді на запит не є підставою для відмови позивачу в оформленні товару та для його затримання, оскільки митний орган не позбавлений права для звернення до декларанта про стягнення недоотриманої суми за ввезений товар на територію України, якщо існують докази, що при визначенні класифікаційного коду УКТ ЗЕД або сплаті ввізного мита мали місце порушення.

Окрім того, судом першої інстанції встановлено, що митний орган приймаючи рішення про відмову у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів не врахував, що 22.10.2013 року позивачем було зроблено запит до Білоруської торгово-промислової палати щодо переліку сировини, яка застосовується для виготовлення цементу Портландцемент песчанистий ПЦП 500 (лист від 22.10.2013 року №221), запит до виробника товару Відкритого акціонерного товариства "Красносельскстройматериалы" (лист від 18.10.2013 року №182) та отримані відповіді від зазначених організацій.

У відповіді на запит, Волковськовський філіал Торгово-промислової палати Гродненського відділення Білоруського Унітарного підприємства по наданню послуг Білоруської торгово-промислової палати повідомив перелік сировини, який використовується для виробництва цементу Портландцемент песчанистий ПЦП 500 та основні технологічні операції при його виробництві (лист від 23.10.2013 року №29). Отже, як убачається зі змісту відповіді, окрім Республіки Білорусь, країнами походження сировини, з якої виготовлявся Портландцемент песчанистий ПЦП 500 є й інші країни -Республіка Молдова (м. Бельць), Російська Федрація (м. Санкт-Петербург), Україна (м. Миколаїв). Разом з тим, встановлено, що основними технологічними операціями при виробництві цементу зазначені: "подготовка сырья, удаление из мельницы крупных кремниевых включений (очистка); обжиг клинкера во вращающейся печи (кальцинирование, спекание и частичное охлаждение клинкера на выходе из печи); совместное измельчение (помол) составляющих компонентов цемента в трубных шаровых мельницах".

Також, у листі від 21.10.2013 року №16-216130, наданим виробником товару Відкритим акціонерним товариством "Красносельскстройматериалы" зазначено, що не використовується наступна сировина: Вексело МР 150, Вексело МЕ 100, ТНВЭД 3905290000, Гидрофобизатор (натриевая соль олеиновой кислоты) ТНВЭД 2916150000, Виниапас 5044, Винапас 5028, ТНВЭД 3905290000).

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що орган доходів і зборів неправомірно відмовив позивачу у прийнятті митної декларації на умовах режиму вільної торгівлі.

Такі дії відповідача призвели до надмірної сплати ввізного мита, які перераховані позивачем до Державного бюджету України.

Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 Порядку розрахунково-касового обслуговування через органи Державного казначейства України митних та інших платежів, які вносяться до/або під час митного оформлення, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, Державної митної служби України від 24.01.2006 № 25/44, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.01.2006 за № 64/11938, для обліку коштів у національній валюті, що надходять до митних органів для забезпечення виконання платниками обов'язків щодо сплати митних та інших платежів, а також виконання завдань, покладених на митну службу України, в органах Державного казначейства України застосовуються рахунки відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 28.11.2000 № 119, за балансовим рахунком 3734 "Депозитні рахунки органів стягнення" (далі - депозитний рахунок 3734), призначення якого - "облік руху митних та інших платежів, які сплачуються до/або під час митного оформлення на рахунки органів стягнення". Кошти, що обліковуються за депозитним рахунком 3734, не належать митним органам. Для зарахування коштів, що вносяться платниками та громадянами до/або під час митного оформлення товарів, на балансі Головного управління Державного казначейства України (далі - ГУДК України) у м. Києві відкриваються депозитні рахунки 3734 на ім'я митних органів.

В силу пункту 3.1 вказаного Порядку сплата коштів у національній валюті, призначених для забезпечення справляння митних та інших платежів, здійснюється платниками до/або під час митного оформлення товарів з рахунків, відкритих ними в банках, у вигляді передплати та/або доплати, а також готівкою через банки на депозитні рахунки 3734, відкриті на ім'я митних органів у ГУДК України у м. Києві.

Кошти, що надійшли на депозитні рахунки 3734 митних органів згідно з цим Порядком, перераховуються митними органами виключно для здійснення таких операцій, зокрема, повернення платникам помилково та/або надміру сплачених коштів. Розпорядження коштами, що обліковуються на депозитних рахунках 3734 митних органів згідно з цим Порядком, здійснюється виключно на підставі платіжних доручень, що оформлені митними органами в установленому порядку (пункт 3.3 Положення).

Повернення платникам помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів, що зараховані на депозитні рахунки митних органів 3734, здійснюється відповідно до Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 № 618, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2007 за № 1097/14364. ГУДК України у місті Києві на підставі платіжних доручень митних органів забезпечує перерахування коштів на банківські рахунки платників, відкриті в банках (пункт 3.4 Положення).

Так, наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 № 618, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.09.2007 за № 1097/14364, затверджено Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами. Однак, цей порядок передбачає механізм добровільного повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету.

З огляду на викладене, є вірними висновки суду першої інстанції, що рахунок 3734 в ГУДК України у м. Києві має режим депозитного, а кошти, які на нього зараховуються та обліковуються, не належать митним органам, примусове виконання рішення суду про повернення платнику податків надміру сплачених коштів не може ставитись в залежність від волі органу доходів і зборів (митного органу).

Відповідно до пункту 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 № 45) безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету або у заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З метою дотримання і захисту прав та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу доходів і зборів суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, задовольнивши позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України суму надмірно сплачених коштів.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог, не містять фактів невірного застосування судом норм матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів не вбачає підстав, визначених ст. 202 КАС України, для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Рівненської митниці Міністерства доходів і зборів України залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "17" лютого 2014 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.С. Котік

судді: А.В. Жизневська

Н.М. Малахова

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сарницембуд" вул. 17-го Вересня,109-В,м.Сарни,Сарненський район, Рівненська область,34500

3- відповідачам: Рівненська митниця Міністерства доходів і зборів України вул.Соборна,104,м.Рівне,33023

Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області вул.С.Петлюри,13,м.Рівне,33028

- ,