Постанова № 38964903, 27.05.2014, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 р.

м. Херсон

Справа № 821/1082/14

Херсонський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючої судді Кузьменко Н.А., суддів Василяки Д.К., Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом комунального підприємства "Міський водоканал" до Державної інспекції України з контролю за цінами, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг про визнання протиправним та скасування рішення,-

встановив:

03 квітня 2014 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява комунального підприємства "Міський водоканал" (далі - позивач, КП "Мський водоканал") до Державної інспекції України з контролю за цінами (далі - відповідач, Держцінінспекції України) з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування рішення Державної інспекції з контролю за цінами №41 від 20 березня 2014 року про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення державної дисципліни цін.

Обґрунтовуючи свою правову позицію позивач в адміністративному позові зазначив, що законодавцем розмежовано повноваження Державної інспекції України з контролю за цінами та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг. Нацкомісія встановлює та здійснює контроль за формуванням тарифів на теплову енергію (виробництво, постачання та трансформування) і централізоване водопостачання та водовідведення суб'єктам господарювання, які є її ліцензіатами відповідно до вимог Постанови Нацкомісії від 10.08.2012 року №279. Держінспекція здійснює контроль за тарифами, які встановлюються органами місцевого самоврядування на житлово-комунальні послуги суб'єктам господарювання, ліцензування діяльності яких здійснюється радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Крім того, жодним законом України відповідача прямо не визначено як орган уповноважений здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності та цінової політики суб'єктів природних монополій. Посилаючись на норми Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" обґрунтовує правомірність своїх вимог. З наведеного позивач робить висновок про наявність підстав для постановлення судового рішення про визнання протиправним та скасування рішення.

Представник позивача в судове засідання не прибув, але 27 травня 2014 року надіслав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, але 08 травня 2014 року надіслав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Також, 08 травня 2014 року відповідачем подані заперечення, в яких проти позову заперечує посилаючись на ті обставини, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг здійснює встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання і водовідведення суб'єктам господарювання, ліцензування діяльності яких здійснюється Нацкомісією (п.2 ч.1. ст.6 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг"). Однак, державний нагляд (контроль) за дотриманням, встановлених Нацкомісією тарифів на послуги з централізованого водопостачання і водовідведення здійснює Держцінінспекція України (ст.17 Закону України "Про ціни та ціноутворення"). Відповідач не здійснив дублювання функцій Нацкомісії, а позовні вимоги ґрунтуються на помилковому тлумаченні позивачем норм законодавства. З посиланням на норми Закону України "Про ціни та ціноутворення", Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" обґрунтовує правомірність винесеного рішення. Все це на думку відповідача є підставами для залишення адміністративного позову без задоволення.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, але 05 травня 2014 року надіслав письмові пояснення стосовно предмету спору, в яких просить суд розглядати справу без участі представника та позовні вимоги підтримує з наступних підстав. Повноваження відповідача поширюються виключно на складову тарифу (витрати), яка не підлягає встановленню Нацкомісією. Саме остання встановлює та здійснює контроль за формуванням тарифів, зокрема на централізоване водопостачання та водовідведення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) суб'єктами господарювання, ліцензування діяльності яких здійснює Нацкомісія, а відповідач здійснює контроль за тарифами, які встановлюються органами місцевого самоврядування на житлово-комунальні послуги суб'єктам господарювання, ліцензування діяльності яких здійснюється радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. З посиланням на норми Закону України "Про ціни та ціноутворення", Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" обґрунтовує помилковість винесеного рішення.

Відповідно до положень ч.4 ст. 122 КАС України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши надані сторонами документи, зваживши доводи позивача викладені в адміністративному позові, врахувавши позицію відповідача та третьої особи, дослідивши надані сторонами матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд приходить до висновку про наявність відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Судом встановлено, що на підставі наказу №144-14 від 13 березня 2014 та направлення на перевірку №12 від 13 березня 2014 року посадовими особами сектору у Херсоніській області Держцінінспекції України здійснено спробу проведення планової перевірки позивача за адресою: м. Нова Каховка, вул. Електромашинобудівників, 3 на предмет дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

За результатами складено акт перевірки дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін № 109. З даного акту вбачається, що комунальне підприємство "Міський водоканал" не допустило посадових осіб сектору у Херсонській області Державної інспекції з контролю за цінами до проведення перевірки.

Відповідачем 20 березня 2014 року за № 41 прийнято рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення державної дисципліни цін, яким на підставі вимог п.6 ч.1 ст. 18 та ст. 20 Закону України "Про ціни і ціноутворення", ч.9 ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" до позивача застосовано штраф в сумі 3400 грн. 00 коп. за створення перешкод уповноваженим органам виконавчої влади при виконанні покладених на них функцій.

Факт недопущення посадових осіб відповідача до проведення перевірки сторонами не заперечується.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Законом України "Про ціни та ціноутворення".

Преамбула до Закону України "Про ціни та ціноутворення" передбачає, що цей Закон визначає основні засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання, які провадять діяльність на території України, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення (ст.2 Закону України "Про ціни та ціноутворення").

Повноваження та порядок діяльності уповноважених органів, права та обов'язки їх посадових осіб, які здійснюють державний контроль (нагляд) за дотриманням суб'єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін та державне спостереження у сфері ціноутворення, визначаються цим Законом, Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та іншими законами (ч.2 ст.16 Закону України "Про ціни та ціноутворення").

Основними функціями уповноважених органів є: виконання контрольно-наглядових функцій за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; здійснення державного спостереження у сфері ціноутворення; запобігання порушенням у сфері ціноутворення (ст.17 Закону України "Про ціни та ціноутворення").

Уповноважені органи мають право приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін (п.6 ч.1 ст. 18 Закону України "Про ціни і ціноутворення").

До суб'єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції за: невиконання приписів уповноважених органів або створення перешкод для виконання покладених на них функцій - штраф у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п.4 ч.1 ст.20 Закону України "Про ціни та ціноутворення").

Преамбула до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" передбачає, що цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Статтею 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч.1 ст.2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності").

Суб'єкт господарювання має право не допускати посадову особу органу державного нагляду (контролю) до здійснення планового заходу в разі неодержання повідомлення про здійснення планового заходу (ч.4 ст.5 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності").

Частиною 5 ст. 7 вищезазначеного Закону передбачено, що перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання або уповноваженій ним особі посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення). Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб'єкта господарювання.

Суб'єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред'явили документів, передбачених цією статтею.

Суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право: вимагати від посадових осіб органу державного нагляду (контролю) додержання вимог законодавства; перевіряти наявність у посадових осіб органу державного нагляду (контролю) службового посвідчення і одержувати копії посвідчення (направлення) на проведення планового або позапланового заходу; не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо:

- він здійснюється з порушенням вимог щодо періодичності проведення заходів державного нагляду (контролю), передбачених законом;

- посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону;

- бути присутнім під час здійснення заходів державного нагляду (контролю); вимагати нерозголошення інформації, що є комерційною таємницею суб'єкта господарювання;

- одержувати та знайомитися з актами державного нагляду (контролю);

- надавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження або заперечення до акта органу державного нагляду (контролю);

- оскаржувати в установленому законом порядку неправомірні дії органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб (ст.10 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності").

Суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) зобов'язаний допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю) за умови дотримання порядку здійснення державного нагляду (контролю), передбаченого цим Законом (ст.11 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності").

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що право позивача не допускати посадових осіб відповідача до проведення планової перевірки не є абсолютним. Таке право виникає у позивача за наявності двох конкретних підстав: перевірка здійснюється з порушенням вимог щодо періодичності проведення заходів державного нагляду (контролю), передбачених законом; посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю) за умови дотримання порядку здійснення державного нагляду (контролю), передбаченого цим Законом є його прямим обов'язком.

Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 ст. 71 КАС України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивач належними доказами не підтвердив правомірність своїх вимог, натомість наявні в матеріалах справи докази не дають суду підстав для висновку про протиправність дій відповідача.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи наявні у матеріалах справи докази в сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати позивачеві не повертаються.

Згідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Розмір мінімальної заробітної плати на 2014 рік складає 1218,00 грн.

Згідно до п.п. 1 п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру складає 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

В даному випадку судовий збір за майновий спір складає у розмірі 1827,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

При цьому, позивачем до адміністративного позову додані платіжні доручення №13594 від 02 квітня 2014 року про сплату судового збору в сумі 73,08 грн. та №13632 від 08 квітня 2014 року про сплату судового збору в сумі 109,62 грн. Всього позивач сплатив 182,70 грн. Остаточна сума до сплати становить 1827,00 грн.

За вимогами ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" позивачу потрібно сплатити до Державного бюджету України судовий збір за подання майнових вимог у розмірі 1644,30 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 8, 9, 11, 14, 71, 86, 94, 122, 158 - 163 КАС України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов комунального підприємства "Міський водоканал" до Державної інспекції України з контролю за цінами, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без задоволення.

Стягнути з комунального підприємства "Міський водоканал" (Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Електромашинобудівельників, 3 код ЄДРПОУ 32218122) до державного бюджету 1644 (одну тисячу шістсот сорок чотири) грн. 30 коп. судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Херсонський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Головуючий суддя Кузьменко Н.А.

Суддя Василяка Д.К.

Суддя Пекний А.С.

кат. 5.4.