Постанова № 38962524, 27.05.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2014 р. Справа№ 910/4678/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Гаврилюка О.М.

Коротун О.М.

секретар Джужа Р.Є.

за участю представників:

від позивача: не з'явився (представник за довіреністю)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

від третьої особи-1 на стороні відповідача: Попчук Т.О. (представник за довіреністю)

від третьої особи-2 на стороні відповідача: не з'явився

від прокуратури: Семененко В.П. (за посвідченням)

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу виконуючого обов'язки прокурора Святошинського району міста Києва

на рішення господарського суду міста Києва

від 26.03.2013 р. у справі №910/4678/13 (суддя Котков О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфо-Тех-Сервіс Плюс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЕСКО"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві

2) Київської міської ради

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФО-ТЕХ-СЕРВІС ПЛЮС" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЕСКО" про визнання за ним права власності на будівлю магазину, яка знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Корольова, 4 літ. "Б", загальною площею 31,1 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач не визнає право власності позивача на спірний об'єкт, а тому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інфо-Тех-Сервіс Плюс", як набувач вказаного майна, пред'явив відповідний позов про визнання його права власності в судовому порядку з тих підстав, що таке право не визнається іншою особою.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.03.2013 р. у справі №910/4678/13 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю " Інфо-Тех-Сервіс Плюс " на будівлю магазину, яка знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Корольова 4 літ. "Б", загальною площею 31,1 кв.м. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЕСКО" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Інфо-Тех-Сервіс Плюс " судові витрати - 1147,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, виконуючий обов'язки прокурора Святошинського району міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2013 р. у справі №910/4678/13 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфо-Тех-Сервіс Плюс" відмовити повністю.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 р. прийнято апеляційну скаргу виконуючого обов'язки прокурора Святошинського району міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2014 р. у справі №910/4678/13 до провадження; розгляд апеляційної скарги призначено на 13.05.2014 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2014 р. розгляд справи відкладено на 27.05.2014 р., залучено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві та Київську міську раду.

В судове засідання апеляційної інстанції представники позивача, відповідача, третьої особи, третьої особи-2 на стороні відповідача не з'явилися.

Оскільки явка представників сторін, третіх осіб в судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін, третіх осіб про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати апеляційну скаргу у відсутність представників позивача, відповідача, третьої особи, третьої особи-2 на стороні відповідача.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник прокуратури підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2013 р. у справі №910/4678/13 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфо-Тех-Сервіс Плюс" відмовити повністю.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник третьої особи-1 на стороні відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2013 р. у справі №910/4678/13 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфо-Тех-Сервіс Плюс" відмовити повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, третьої особи-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

10.06.2008 року між позивачем, як покупцем, та ТОВ "АЙС-ВОК", як продавцем, було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення б/н (далі за текстом - Договір купівлі-продажу), відповідно до п. 1. якого продавець передає у власність, а покупець приймає і зобов'язується оплатити на нижчевикладених умовах одноповерхове нежиле приміщення 31,1 м.кв., розташоване за адресою: 03134, м. Київ, пр-т Корольова 4.

27.07.2011 р. між позивачем та ТОВ "Архітектурно-реставраційним інжиніринговим об'єднанням" був укладений договір №00-73/12, на підставі якого було розроблено проект "Реконструкції та перепланування нежитлових приміщень з облаштуванням закладу торгівлі" (копія проекту міститься в справі).

11.03.2013 р. КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" виготовлено технічний паспорт на нежитловий будинок (приміщення) літ «Б» за адресою: м. Київ, проспект Корольова Академіка, 4.

16.01.2012 року між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, було укладено договір оренди нежитлового приміщення б/н (далі за текстом - Договір оренди), згідно п. 1.1. якого орендодавець протягом тижня з дня підписання договору передає, а орендар приймає у строкове платне користування приміщення нежиле, розташоване 03034 м. Київ, пр-т Корольова 4, загальною площею 31,1 м. кв. /об'єкт оренди/ для використання на умовах, визначених у договорі.

Позивач зазначає, що орендар не визнає права власності орендодавця на переданий йому останнім за договором №1-01/2012 об'єкт оренди, а тому позивач звертається до суду з вимогою про визнання права власності на спірний об'єкт в судовому порядку.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду, згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ, за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в ст.16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту даної правової норми, право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто, у позивача є право власності на певне майно і має місце факт оспорювання належного позивачу права.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Виходячи зі змісту ч.2 ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Задовольняючи позов про визнання права власності, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 10.06.2008 р. набув право власності на будівлю магазину, яка знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Корольова, 4 літ. "Б", загальною площею 31,1 кв.м.

Проте, судом не враховано, що відповідно до п.5 договору купівлі-продажу, право власності на відчужуване приміщення переходить до покупця після державної реєстрації договору.

Крім того, відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження нотаріального посвідчення та державної реєстрації вказаного договору, що є порушенням вимог ст. 657 ЦК України, відповідно до якої договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є недійсний правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, договір купівлі-продажу нежилого приміщення площею 31,1 кв.м., розташованого за адресою: 03134, м. Київ, пр-т Корольова, 4 від 10.06.2007 р. укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Айс-Вок» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфо-Тех-Сервіс Плюс» є нікчемним правочином, оскільки сторонами не дотримано вимог закону щодо нотаріального посвідчення правочину та його державної реєстрації, а отже не набрав юридичної сили та не створив юридично значущих наслідків.

Крім того, в матеріалах справи не міститься документа, який підтверджує факт реєстрації права власності на реконструйоване майно при наявності в матеріалах проекту реконструкції та перепланування нежитлових приміщень з облаштуванням закладу торгівлі за адресою: пр-т Академіка Корольова, 4 у Святошинському районі м. Києва.

Відповідно п. 1 Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466, який набрав чинності 13.05.2011, будівельні роботи - це роботи з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту.

Пункт 2 Порядку передбачає, що будівельні роботи можуть виконуватися замовником після отримання документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію та:

- подання замовником за формою згідно з додатком 1 повідомлення про початок виконання будівельних робіт Державній архітектурно-будівельній інспекції або її територіальному органу за місцезнаходженням об'єкта будівництва щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт (далі - декларація) або отримання дозволу на зиконання будівельних робіт, відповідно до переліку об'єктів, будівництво яких здійснюється після надіслання повідомлення про початок виконання будівельних робіт;

- реєстрації відповідною Інспекцією декларації - щодо об'єктів будівництва, що належать до І - III категорії складності;

- видачі замовнику Інспекцією дозволу на виконання будівельних робіт щодо об'єктів будівництва, що належать до IV і V категорії складності.

Відповідно до частини 1, 2 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодного дозвільного документа, необхідність яких визначена земельним та містобудівним законодавством, а також доказів того, що новозбудоване нерухоме майно було прийняте в експлуатацію та пройшло державну реєстрацію.

Згідно п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» за загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 Цивільного процесуального кодексу України). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази того, шо позивач звертався із заявою до компетентних органів про прийняття об'єкта до експлуатації (Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві) та подальшого визнання права власності.

Враховуючи те, що спірне майно не прийнято в експлуатацію, будівельні роботи здійснені без дозвільної документації, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірний об'єкт будівництва.

Матеріалами справи підтверджується, що спірне майно є самочинним будівництвом.

За приписами ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

З положень ч.3 цієї статті вбачається, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішення суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Разом з тим, приймаючи рішення про визнання за позивачем права власності на об'єкт нерухомості, судом не враховано факт відсутності у відповідача у власності чи користуванні земельної ділянки за адресою: м. Київ, пр-т Корольова, 4.

Таким чином, з урахуванням приписів ст. 376 Цивільного кодексу України, позивач за відсутності правовстановлюючих документів на землю не є особою, за якою можливо визнати право на самочинно збудований об'єкт.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфо-Тех-Сервіс Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЕСКО" про визнання за ним права власності на будівлю магазину, яка знаходиться за адресою: яка знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Корольова, 4 літ. "Б", загальною площею 31,1 кв.м. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу виконуючого обов'язки прокурора Святошинського району міста Києва задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 26.03.2013 р. у справі №910/4678/13 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфо-Тех-Сервіс Плюс" (ідентифікаційний код: 35464746, адреса: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 47) в дохід Державного бюджету України 913 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду міста Києва видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів.

Матеріали справи №910/4678/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді О.М. Гаврилюк

О.М. Коротун