Постанова № 38956242, 26.05.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2014 р. Справа№ 910/12087/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Анісімовій М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України»

на рішення господарського суду міста Києва

від 19.11.2013 року

у справі №910/12087/13 (суддя - Зеленіна Н.І.)

за позовом комунального підприємства по ремонту та утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст», м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України», м. Київ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Київська міська рада, м. Київ,

про стягнення 12 550,79 грн.

за участю представників:

від позивача: Гуцул В.О. - представник (довіреність №38/41 від 10.01.2014 року);

від відповідача: Вакуленко С.В. - представник (довіреність №947 від 22.08.2013 року),

від третьої особи: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство по ремонту та утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст» (надалі - КП «Київавтошляхміст») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» (надалі - ТОВ «Телесистеми України») про стягнення заборгованості у сумі 12 550,79 грн., з яких 10 513,60 грн. основного боргу, 933,26 грн. трьох відсотків річних та 1 103,93 грн. збитків від інфляції, посилаючись на порушення відповідачами зобов'язань щодо своєчасної оплати наданих позивачем послуг з технічного нагляду згідно договору №167 від 28.05.2010 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.08.2013 року до участі у справі 910/12087/13 залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Київську міську раду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.11.2013 року у справі №910/12087/13 позовні вимоги було задоволено частково, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» на користь комунального підприємства по ремонту та утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст» 10 513,60 грн. заборгованості, 780,31 грн. 3% річних та 567,06 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник послався на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено до розгляду в судове засідання на 26.05.2014 року.

В судове засідання 26.05.2014 року представник третьої особи, належним чином повідомлений про день, місце та час розгляду апеляційної скарги, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Вислухавши думку представників сторін, враховуючи, що третя особа не повідомила суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявила клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності третьої особи.

В судовому засіданні 26.05.2014 року представник скаржника підтримав подане через відділ документального забезпечення клопотання про зупинення провадження у справі.

Поставивши на обговорення заявлене відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі, проти якого представник позивача заперечив, судова колегія, вислухавши з цього приводу думку представників сторін, порадившись, ухвалила в його задоволенні відмовити, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі №910/5249/14 про визнання недійсним договору, на підставі якого заявлені вимоги про стягнення заборгованості у даній справі, та у зв'язку із здійсненням провадження у якій відповідач просить зупинити провадження, було порушено ухвалою від 28.03.2014 року, тобто після ухвалення 19.11.2013 року оскаржуваного в апеляційному порядку рішення у справі №910/12087/13.

Отже, обставини та заперечення, якими обґрунтовуються вимоги позовної заяви про визнання недійсним договору №167 від 28.05.2010 року, на підставі якого були заявлені вимоги у даній справі, не могли бути відомі та взяті до уваги місцевим судом при винесенні оскаржуваного рішення, а відповідно і не можуть впливати на законність прийняття цього рішення судом.

Поряд з викладеним колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно приписів ч. 1 ст. 99 цього кодексу в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанцій з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. В частині 2 цієї статті вказано, що апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як роз'яснено у п. 2.3. Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 року №11 якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє клопотання відповідача про зупинення провадження у справі як необґрунтоване та безпідставне.

В судовому засіданні 26.05.2014 року представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2013 року у справі №910/12087/13 скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив повністю, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

26.05.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши, на підставі наявних у матеріалах справи доказів правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, з урахуванням доводів апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 28.05.2010 року між комунальним підприємством по ремонту та утриманню мостів і шляхів м. Києва «Київавтошляхміст» (в тексті договору - виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» (в тексті договору - замовник) було укладено договір №167 (надалі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.) виконавець зобов'язався здійснювати технічний нагляд під час прокладання кабелю замовником по мосту Метро та через Русанівську протоку довжиною 1033,7 м.п. і по Московському мосту через річку Дніпро та річку Десенка довжиною 1594,7 м.п. (надалі - послуги), а замовник зобов'язався прийняти та оплатити надані послуги на умовах даного договору.

Згідно з п.п. 2.1., 2.2. договору, ціна договору складає 10 513,60 грн., в тому числі ПДВ 20% - 1 752,27 грн. Розрахунок між замовником і виконавцем здійснюється шляхом безготівкового переказу на розрахунковий рахунок виконавця суми, зазначеної в п. 2.1., протягом 5 робочих днів з дати підписання сторонами акту виконаних робіт.

Даний договір, відповідно до п. 5.1 договору, вступає в силу з дня підписання його обома сторонами та діє до 30.06.2010 року, або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору позивачем було надано послуги із здійснення технічного нагляду під час прокладання кабелю по мосту Метро та через Русанівську протоку та по Московському мосту через річку Дніпро та річку Десенка, що підтверджується Актом приймання виконаних підрядних робіт №551 за червень 2010 року (а.с. 9).

Однак, в передбачений договором строк, відповідач свої зобов'язання по оплаті наданих послуг не виконав, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 10 513,60 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями про сплату суми заборгованості (а.с. 10-19), які отримувались уповноваженими особами відповідача, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 58-62).

Проте, вказані претензії були залишені відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало підставою звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі наголошував на тому, що визначеної законодавством послуги з технічного нагляду позивачем надано не було, з огляду на відсутність у працівника, який здійснював технічний нагляд згідно укладеного договору, кваліфікаційного сертифікату, виданого архітектурно-будівельною атестаційною комісією.

Крім того, відповідач стверджував, що розмір плати за технічний нагляд при прокладанні кабелю було безпідставно завищено позивачем, оскільки такий розмір значно перевищує розмір, встановлений у Граничних тарифах на надання в користування кабельної каналізації електрозв'язку операторів комунікацій, що є порушенням Закону України «Про ціни і ціноутворення» та Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є тією організацією, яка займається наданням в користування кабельної каналізації електрозв'язку операторів комунікацій, а послуги з технічного нагляду є відмінними від послуг з надання в користування кабельної каналізації електрозв'язку операторів комунікацій, а тому до правовідносин за договором не можуть застосовуватись умови зазначених Граничних тарифів. При цьому, місцевий господарський суд визнав доведеним позивачем факт наявності заборгованості відповідача за укладеним між сторонами договором.

З такими висновками суду погоджується і колегія суддів апеляційного господарського суду, оскільки такі відповідають обставинам справи, є доведеними належними доказами у справі та ґрунтуються на нормах чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, між сторонами виникли зобов'язання, які мають ознаки договору про надання послуг, за яким, відповідно до ст. 901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Як вбачається з умов договору №167 від 28.05.2010 року, сторонами було погоджено та визначено, що ціна договору складає 10 513,60 грн. (п. 2.1 договору).

Виходячи з приписів статей 173, 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 ЦК України, сторони мають виконувати зобов'язання належним чином відповідно до його умов та вимог закону, при цьому, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи приписи вищенаведених норм та виходячи з того, що станом на час розгляду справи судом першої інстанції договір в частині визначення предмету та ціни договору не було визнано в установленому законом порядку недійсним та до нього не були внесені відповідні зміни, при цьому надання та прийняття спірних послуг було оформлено відповідним актом, підписаним та скріпленим печатками сторін без будь-яких зауважень і претензій з боку замовника, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність тверджень апелянта щодо ненадання позивачем послуг з технічного нагляду та завищення останнім їх вартості.

Крім того, відповідно до ст.ст. 10,11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують вільні ціни та державні регульовані ціни. Вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Згідно ст. 12 вказаного Закону державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Проте, апелянтом не було надано доказів того, що обумовлена договором послуга з технічного нагляду відноситься до послуг, щодо яких здійснюється державне регулювання цін, а відтак є безпідставними його посилання на порушення Закону України «Про ціни і ціноутворення».

Крім того, колегія суддів погоджується з тим, що оскільки позивач не є організацією, яка надає в користування кабельну каналізацію електрозв'язку операторів комунікацій, а послуги з технічного нагляду є відмінними від послуг з надання в користування кабельної каналізації електрозв'язку операторів комунікацій, до правовідносин за договором не можуть застосовуватись умови зазначених відповідачем Граничних тарифів.

З твердженнями відповідача про те, що надання послуг з технічного нагляду некваліфікованим працівником позивача за відсутності в останнього кваліфікаційного сертифікату чи ліцензії, необхідність отримання якого визначена Законом України «Про архітектурну діяльність», не може розумітись як належне її надання, колегія суддів не погоджується, враховуючи, що здійснюваний позивачем технічний нагляд не підпадає під поняття терміну «технічний нагляд», викладеного у ст. 1 вищеназваного Закону.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.2 договору сторони встановили, що розрахунок між замовником і виконавцем здійснюється шляхом безготівкового переказу на розрахунковий рахунок виконавця суми, зазначеної в п. 2.1., протягом 5 робочих днів з дати підписання сторонами акту виконаних робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, в Акті приймання виконаних робіт №551 за червень 2010 року не зазначено дату підписання такого акту.

При цьому, судова колегія апеляційного господарського суду, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, зазначає, що відсутність в Акті приймання виконаних робіт даних про місце і дату його складання не звільняє відповідача від обов'язку оплати наданих послуг.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, у матеріалах справи наявна копія претензії вих. №38/1719 від 02.12.2010 року про сплату заборгованості, яка направлена позивачем на адресу відповідача та була отримана останнім 09.12.2010 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 58).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач зобов'язаний був сплатити суму заборгованості за договором після отримання 09.12.2010 року вищевказаної претензії.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що отримання послуг, визначених умовами договору, відповідачем не спростовано, строк оплати відповідно до даного договору настав, доказів їх оплати відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 10 513,60 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у сумі 933,26 грн. та збитків від інфляції у сумі 1 103,93 грн., нарахованих на суму боргу за період з липня 2010 року по травень 2013 року.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, яке почалося, як вірно встановлено місцевим господарським судом, з 11.12.2010 року, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у сумі 780,31 грн. та збитки від інфляції у сумі 567,06 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, а саме, щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором №167 від 28.05.2010 року в розмірі 11 860,97 грн., з яких 10 513,60 грн. основного боргу, 780,31 грн. 3% річних та 567,06 грн. збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2013 року у справі №910/12087/13 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» на рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2013 року у справі №910/12087/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2013 року у справі №910/12087/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/12087/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Г.А. Жук