Рішення № 38956142, 22.05.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3661/14 22.05.14

За позовомДепартаменту економіки та інвестування виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)доПриватного підприємства "Архібуд-дизайн"простягнення 631 640,00 грн.Головуючий суддя Бойко Р.В.

Судді: Босий В.П.

Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

Від позивача:Тертичний О.М. Від відповідача : Дроботько О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Департамент економіки та інвестування виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Архібуд-дизайн" про стягнення 631 640,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконані зобов'язання за договором №583 від 26.09.2008 р. з сплати пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з Приватного підприємства "Архібуд-дизайн" заборгованість у розмірі 460 190,00 грн. Крім того, Департамент економіки та інвестування виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) заявлено до стягнення з відповідача інфляційні витрати у розмірі 87 700 грн. та пеню у розмірі 83 750,00 грн. за неналежне виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.03.2014 р. порушено провадження у справі №910/3661/14 та призначено її до розгляду на 03.04.2014 р.

03.04.2014 р. до канцелярії суду надійшли заперечення відповідача на позовну заяву, в яких Приватне підприємство "Архібуд-дизайн" просить відмовити у задоволенні позову, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду. Окрім того, на думку відповідача, положення вказаного договору не відповідали чинному законодавству, яке діяло на момент його укладення, а тому не носять обов'язкового характеру.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

В судове засідання, призначене на 22.05.2014 р. представник позивача з'явився, вимоги ухвали суду виконав, позов підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, вимоги ухвали суду виконав, проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.09.2008 р. між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке відповідно до п.2.1 рішення Київської міської ради "Про діяльність виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" №198/7535 від 15.03.2012 р. було перейменоване на Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - "Департамент") та Приватним підприємством "Архібуд дизайн" (надалі - "Підприємство") (інвестор) було укладено договір №583 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (надалі - "Договір"), відповідно до п. 1.1 якого предметом цього договору є сплата інвестором пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва у зв'язку з інвестуванням будівництва нежитлових приміщень №13 загальною площею 164,00 кв.м. та №14 загальною площею 201,90 кв.м. по вул. Оболонська Набережна, 7, корпус 4 у Оболонському районі м. Києва з подальшим використанням під офіс.

Пунктом 1.3 Договору, з урахуванням Додаткової угоди №1 до цього Договору від 28.07.2009 р. (надалі - "Додаткова угода №1"), встановлено, що розмір пайового внеску становить 460 190,00 грн.

Пунктами 2.1, 2.2 та 3.1 Договору, з урахуванням Додаткової угоди №1, передбачено, що інвестор зобов'язаний перерахувати пайовий внесок у розмірі 460 190,00 грн. (без податку на додану вартість) у строк до 30.12.2010 р. включно на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету, а Департамент за умови належного виконання інвестором своїх обов'язків, що випливають з цього Договору, та дотримання під час розробки проектно-кошторисної документації та виконання будівельних робіт вимог чинного законодавства, зобов'язаний видати інвестору довідку про виконання вимог пайової участі.

Згідно п.п. 3.7, 3.8 та 3.9 Договору оплата здійснюється на підставі рахунку, який видається інвестору, за його письмовим зверненням до Департаменту, не пізніше ніж за 3 дні до здійснення платежу. У разі якщо індекс інфляції буде більшим за 100%, сума платежу на момент здійснення оплати корегується на такий індекс з моменту виникнення зобов'язання і до моменту його фактичного виконання.

Підтвердженням виконання інвестором зобов'язань за цим договором є надання Департаментом довідки про повну сплату пайового внеску (п. 3.12 Договору).

Пунктами 4.1 Договору та 4.1 Додаткової угоди №1 сторони погодили, що інвестор сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від 460 190,00 грн. за кожну добу прострочення строку сплати, яка нараховується протягом усього строку прострочення без будь-яких обмежень строків нарахування.

Крім того, у пункті 4.2 Договору передбачено, що у випадку порушення строків встановлених у п. 3.1 Договору, на період до 90 календарних днів, інвестор сплачує штраф у розмірі 1 тис. грн., на період більше 90 календарних днів - у розмірі 3% від суми пайового внеску.

Позивач вказує, що у зв'язку з несплатою відповідачем пайового внеску Департамент звернувся до Підприємства з претензією №049-18/6613-12 від 02.11.2012 р., в якій просив сплатити пайовий внесок, скорегований на індекс інфляції, у розмірі 547 290,00 грн. та пеню за затримку виконання зобов'язання у розмірі 83 750,00 грн. у 14 денний термін з дня отримання цієї претензії.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по сплаті пайового внеску за Договором, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 460 190,00 грн. та за несвоєчасне виконання зобов'язань позивачем нараховано пеню у розмірі 83 750,00 грн. та інфляційні витрати у розмірі 87 700 грн.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до п. 7 ст. 27, п. 7 ч. 1 ст. 30, п. 4 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів міських рад належать повноваження щодо залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку міста, координація цієї роботи на відповідній території, організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності.

Департаментом та Підприємством було укладено Договір, за умовами якого відповідач повинен сплатити пайовий внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у зв'язку з інвестуванням будівництва інвестуванням будівництва нежитлових приміщень №13 загальною площею 164,00 кв.м. та №14 загальною площею 201,90 кв.м. по вул. Оболонська Набережна, 7, корпус 4 у Оболонському районі м. Києва з подальшим використанням під офіс.

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідач вказує у своїх запереченнях, що у зв'язку з втратою чинності нормативно-правового акту на підставі якого було укладено даний Договір, про що йому стало відомо після укладення Додаткової угоди №1, у нього відсутній обов'язок сплачувати пайовий внесок для створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.

З таким твердження відповідача суд не може погодитись з наступних підстав.

Статтею 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Оскільки сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, Договір є укладеним та обов'язковим до виконання.

Слід зазначити, що на момент укладення даного Договору та Додаткової угоди №1 був чинним та діє на даний час Закон України "Про основи містобудування", відповідно до ст. 19 якого при розробці та реалізації містобудівної документації суб'єкти містобудівної діяльності зобов'язані дотримуватись основних завдань та заходів щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів та екологічної безпеки територій. Зокрема, сталий розвиток населених пунктів передбачає соціально, економічно і екологічно збалансований їх розвиток, спрямований на створення економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасного та наступних поколінь на основі раціонального використання ресурсів, технологічного переоснащення і реструктуризації підприємств, удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, комунікаційно-інформаційної, інженерної інфраструктури.

Тобто, даною нормою на суб'єктів містобудування, в тому числі забудовників та інвесторів, було покладено обов'язок удосконалювати, зокрема, соціальну, транспортну та інженерну інфраструктури, а тому укладення спірного Договору ніяким чином не суперечить вимогам законодавства.

З огляду на те, що відповідач взяв на себе зобов'язання щодо оплати пайового внеску на підставі договірних відносин з Департаментом, що не суперечить положенням чинного законодавства, Підприємством не наведено жодних доказів існування обставин за яких такий правочин є нікчемним та не надано доказів визнання даного правочину недійсним, то суд приходить до висновку, що втрата чинності нормативно-правовим актом у відповідності до якого укладений даний Договір не звільняє відповідача від виконання своїх обов'язків за даним договором.

До того ж, чинними на день розгляду справи положеннями статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Тобто, встановлений Договором обов'язок щодо оплати пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва не суперечив ні законодавству, яке було чинним на момент укладення такого Договору, ні чинному законодавству.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами Договору передбачено обов'язок відповідача сплатити пайовий внесок у строк до 30.12.2010 р., однак даний обов'язок, як вказує позивач, Підприємством не був виконаний.

Відповідач доказів оплати пайового внеску суду не надав та не заперечував проти твердження позивача про відсутність з його сторони будь-яких дій, спрямованих на сплату коштів передбачених п. 2.1 Договору (з урахуванням змін, внесених сторонами до даного пункту шляхом укладення Додаткової угоди №1).

Відтак, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та наявність у Підприємства заборгованості у розмірі 460 190,00 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 460 190,00 грн. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 83 750,00 грн. та інфляційних витрат у розмірі 87 700,00 грн.

Судом встановлено, що відповідач обов'язку по сплаті грошових коштів у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.1 Договору та 4.1 Додаткової угоди №1 сторони погодили, що інвестор сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від 460 190,00 грн. за кожну добу прострочення строку сплати, яка нараховується протягом усього строку прострочення без будь-яких обмежень строків нарахування.

Оскільки відповідач прострочив виконання грошових зобов'язань та з урахуванням тієї обставини, що сторонами обумовлено нарахування пені без застосування будь-яких строків нарахування, то суд приходить до висновку про наявність підстав у позивача для нарахування пені за період з 24.06.2013 р. по 24.12.2013 р. у розмірі 83 750 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За перерахунком суду, здійсненим з урахуванням встановленої судом дати, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання (31.12.2010 р.), визначеної позивачем кінцевої дати, до якої нараховуються інфляційні витрати (01.12.2013 р.), правомірним є нарахування інфляційних витрат у розмірі 22 394,00 грн.

В іншій частині заявлені до стягнення позивачем інфляційні витрати у розмірі 65 305,99 грн. (87 700 грн. - 22 394,01 грн.) обраховані неправильно.

Згідно із ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Порядок визначення початку перебігу позовної давності врегульовано ст. 261 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, враховуючи, що відповідач повинен був виконати свої зобов'язання за Договором до 30.12.2010 р., то 31.12.2010 р. розпочався перебіг позовної давності за спірним зобов'язанням, а 31.12.2013 р. строк позовної давності сплив.

Позовна заява Департаменту була одержана господарським судом міста Києва 06.03.2014 р., тобто через 3 роки 3 місяці та 6 днів після закінчення перебігу позовної давності.

До матеріалів позовної заяви було додане клопотання представника позивача про відновлення строку позовної давності на підставі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, в якій він вказував, що подав даний позов до господарського суду міста Києва 27.12.2013 р., однак ухвалою господарського суду міста Києва від 30.12.2013 р. у справі №910/25446/13 його було повернуто позивачу без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з ненаданням Департаментом доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Після усунення недоліків, позивач повторно подав до господарського суду міста Києва дану позовну заяву, однак ухвалою господарського суду міста Києва від 17.02.2014 р. у справі №910/2398/14 вказаний позов було повернуто позивачу без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з тим, що довіреність особи, яка підписувала позовну заяву не завірена належним чином.

Пунктами 2 та 3 статті 264 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Відповідно до п. 4.4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 р. за змістом частини другої статті 264 Цивільного кодексу України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 Господарського процесуального кодексу України. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 Господарського процесуального кодексу України) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

Таким чином, переривання строку давності у зв'язку з поверненням позову Департаменту без розгляду на підставі ст. 63 Господарського процесуального кодексу України ухвалами господарського суду міста Києва від 30.12.2013 р. у справі №910/25446/13 та від 17.02.2014 р. у справі №910/2398/14 не відбулось, а відтак суд приходить до висновку, що дана позовна заява була подана після спливу строку позовної давності.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

03.04.2014 р. на адресу господарського суду міста Києва від Підприємства надійшла заява про застосування строку позовної давності.

Згідно із ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, сплив, а судом не встановлено обставин, передбачених ст. 268 Цивільного кодексу України або іншими законами, то за таких обставин у задоволенні позову необхідно відмовити.

Посилання позивача на положення статті 53 Господарського процесуального кодексу України є безпідставними, оскільки остання регулює поновлення процесуальних строків, до яких не відноситься позовна давність.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Департаменту економіки та інвестування виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 27.05.2014 р.

Головуючий суддя Р.В. Бойко

Судді В.П. Босий

Ю.В. Цюкало