Постанова № 38954487, 20.05.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2014 р. Справа № 920/160/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача – не з’явився

відповідача - не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об'єднання “Червоний металіст”, м. Конотоп, Сумська область (вх. №980С/3-11) на рішення господарського суду Сумської області від 13.03.14 р. у справі № 920/160/14

за позовом Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська", м. Родинське, Донецька область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Червоний металіст", м. Конотоп, Сумська область

про стягнення 391 558,20 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 13.03.14 р. по справі № 920/160/14 ( суддя Моїсеєнко В.М.) позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче об'єднання "Червоний металіст" на користь Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" 11460,24 грн. пені, 1827,00 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Відповідач з рішенням господарського суду Сумської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Сумської області від 13.03.2014 р. по справі 920/160/14 скасувати повністю та прийняти нове рішення. Стягнути з позивача судові витрати за подання даної скарги.

В обґрунтування викладених вимог відповідач посилається на порушення позивачем умов п. 5.1, п. 5.2 договору щодо своєчасного подання письмової заявки на узгоджену партію товару, що за твердженнями відповідача, позбавило його можливості своєчасно поставити товар позивачу. Крім того, відповідач вважає, що визначений позивачем розмір пені є надто високим, оскільки затримка поставки не завдала позивачу жодних збитків, а поставка товару була здійснена на підставі договірних умов та згідно заявки позивача.

Позивач 12.05.2014 через канцелярію суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що суд першої інстанції всебічно і повно з’ясував обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінив докази, а тому просить рішення господарського суду Сумської області від 13.03.14 р. у справі № 920/160/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Крім того, позивач просив розглянути справу за відсутності представника ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська".

Відповідач в призначене судове засідання свого представника не направив, причини його неявки суду невідомі. Про час та місце судового розгляду справи був належним чином та завчасно повідомлений, що підтверджується наявним у справі повідомленням № 004978/2 про вручення 22.04.2014 поштового відправлення уповноваженій особі відповідача.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, 25.09.2013р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 25/03-3 за результатами відкритих торгів, які відбулися 06.09.2013р., відповідно до умов якого постачальник ( відповідач) зобов’язався поставити покупцю (позивачу) у 2013р. товар, зазначений в специфікації, а покупець (позивач) прийняти і оплатити такий товар на загальну суму 1667 299,98 грн.

Згідно умов п.4.1 договору № 25/09-3 від 25.09.2013р., покупець (позивач) за рахунок бюджетних коштів здійснює 100% передоплату від суми заявленого товару на підставі виставленого рахунку. Попередня оплата закупівля товару здійснюється за умови отримання дозволу Головного розпорядника бюджетних коштів відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України № 1404 від 09.10.2006р. на строк не більше трьох місяців. У випадку отримання відмови – оплата здійснюється протягом 3 днів після постачання.

02.10.2013р. згідно листа № 2/26-3595 позивач отримав згоду головного розпорядника бюджетних коштів – Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на здійснення попередньо ї оплати.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач здійснив 100% передоплату у сумі 1 667 299,98грн., про що свідчить платіжне доручення № 555 від 02.12.2013р.

27.12.2013 року позивач здійснив поставку товару на загальну суму 1285291,98 грн.

Звертаючись до господарського суду з позовною заявою, позивач зазначив про те, що частина товару на суму 382008,00 грн. відповідачем не була поставлена.

Разом з цим, позивач заявою про уточнення позовних вимог № 01/11-479 від 20.02.2014р. зазначив про те, що на даний час відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості у сумі 382008,00 грн., оскільки зобов’язання щодо постачання товару відповідачем виконано в повному обсязі 27.01.2014р., тому просив суд стягнути з відповідача 11460,24 грн. – пені за несвоєчасне виконання договірних зобов’язань.

На підставі викладених обставин, зважаючи на те, що пеня в сумі 11460,24 грн. нарахована в межах строку позовної давності, з урахуванням вимог Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” та ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, позовні вимоги в зазначеній частині визнані судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на підставі ст.ст. 549-552 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи, пов’язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на порушення позивачем умов п. 5.1, п. 5.2 договору щодо своєчасного подання письмової заявки на узгоджену партію товару, що за твердженнями відповідача, позбавило його можливості своєчасно поставити товар позивачу, в зв’язку з чим відповідач вважає, що в даному випадку повинні бути застосовані положення ч. 3 ст. 220 та ч. 1 ст. 221 Господарського кодексу України.

Колегія суддів вважає наведені відповідачем доводи безпідставними з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 1.1 договору зобов’язався поставити покупцю (позивачу) у 2013р. товар, зазначений в специфікації, а покупець (позивач) прийняти і оплатити такий товар на загальну суму 1667 299,98 грн.

Договір № 25/09-3 від 25.09.2013р., підписаний повноважними представниками сторін, відповідає вимогам, передбаченим ст. ст. 628, 639, 837 Цивільного кодексу України щодо змісту та форми договору, не розірваний сторонами та не визнаний недійсним в судовому порядку.

Відповідно до п. 10.1 договору, строк його дії – до 31.12.2013 року.

Матеріали справи свідчать про те, що Специфікацією № 1 до договору №25/09 від 25.09.2013 р. сторони погодили найменування, кількість, вартість товару, а саме:

- апаратуру контролю режиму дегазації АКРД загальною вартістю 264429,18 грн.;

- аналізатор метану типу АТЗ-1 загальною вартістю 514069,20 грн.;

- метан-реле для забійних машин ТМРК-3.1М загальною вартістю 190238,40 грн.;

- датчики швидкості та напрямку руху повітря ДСНВ.3 загальною вартістю 382008,00 грн.;

- аналізатор метану переносний «Сигнал.5» загальною вартістю 316555,20 грн.

Згідно п. 5.2 договору постачальник зобов’язався поставити покупцю узгоджену партію товару протягом 90 календарних днів з моменту укладання договору.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач 27.12.2013 року поставив позивачу узгоджену в Специфікації № 1 партію товару за видатковими накладними (а.с. 15,16) на загальну суму 1 285 291,98 грн., за винятком датчиків швидкості та напрямку руху повітря ДСНВ.3 загальною вартістю 382 008,00 грн.

Отже, станом на момент здійснення вказаної поставки товару відповідач був достеменно обізнаний про найменування та кількість товару, який має бути поставлений відповідно до передбаченої в Специфікації № 1 домовленості сторін, та на підставі п. 5.2 договору був зобов’язаний поставити обумовлений договором товар протягом 90 днів з моменту укладання договору.

До того ж, позивач на виконання умов договору здійснив 100% передоплату у сумі 1 667 299,98 грн., про що свідчить платіжне доручення № 555 від 02.12.2013р.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність своєчасної письмової заявки на узгоджену партію товару, як на підставу неможливості виконання зобов’язання з поставки спірного товару внаслідок прострочення кредитора, є безпідставними, оскільки позивач повністю виконав свої зобов’язання за договором. В той час, як відповідач порушив свої зобов’язання та не забезпечив поставку узгодженого Специфікацією № 1 товару у повному обсязі в строки встановлені договором, що передбачено п. 6.3.1.

Положеннями ч.І ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором.

За ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Умовами договору, а саме п.7.2 договору № 25/09-3 від 25.09.2013р., передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язань при закупівлі “товару” за бюджетні кошти, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% вартості непоставленого товару за кожний день прострочення.

В той же час, пунктом 2 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України закріплено, що у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту наведеної норми випливає, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту; якщо було допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

В даному випадку виконання зобов’язання за договором № 25/09-3 від 25.09.2013р. фінансувалося за рахунок Державного бюджету України, що підтверджується Планом використання бюджетних коштів на 2013 рік та переліком приладів, які планувалося придбати за бюджетні кошти по ДП «ВК Краснолиманська».

Зобов’язання щодо постачання товару відповідачем виконано в повному обсязі лише 27.01.2014р.

Отже, у позивача є всі правові підстави у відповідності з п. 7.2 договору та п. 2 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України вимагати стягнення з відповідача пені у розмірі 0,1% вартості непоставленого товару – 382008,00 грн.

Згідно наданого позивачем уточнюючого розрахунку пеня, що підлягає сплаті відповідачем за прострочення зобов’язання за період з 27.12.2013р. по 26.01.2014р. щодо постачання товару становить 11460,24 грн.

Розрахунок пені перевірено судом та встановлено, що він відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства, підтверджений наданим позивачем розрахунком, який міститься в матеріалах справи.

Таким чином, наведені відповідачем доводи щодо необґрунтованого розміру пені позбавлені правового обґрунтування та є безпідставними. В свою чергу відповідачем не наведено правових підстав для звільнення його від відповідальності у вигляді сплати пені за порушення строків виконання зобов'язання з поставки товару.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Сумської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Сумської області від 13.03.14 р. у справі № 920/160/14

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарсько процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Червоний металіст", м. Конотоп, Сумська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 13.03.14 р. у справі № 920/160/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складно та підписано 19.05.2014 року

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.