Постанова № 38951071, 13.03.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 березня 2014 рокусправа № 808/972/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Головко О.В. Суховарова А.В.

секретар судового засідання: Сонник А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецтехцентр" на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року у справі № 808/972/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецтехцентр" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, яка є правонаступником Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби, про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Спецтехцентр" (далі за текстом - ТОВ „Спецтехцентр") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі за текстом - ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя), в якому просило скасувати податкові повідомлення - рішення від 12.10.2012 року № 0000203500, №0000213500.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги відповідач, посилаючись на її безпідставність, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ „Спецтехцентр" з питань дотримання вимог податкового, законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносинах з ПП „Спецстанкострой" за період з 01.10.2010 року по 31.03.2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 28.09.2012 №2216/22-15/33754642, відповідно до висновків якого позивачем порушено вимоги п.5.1 ст.5, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, абз.4 пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5, п.3.1 ст.3, п.10.1 ст.10 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств", зі змінами та доповненнями, в результаті заниження ТОВ „Спецтехцентр" податку на прибуток за 2010 рік на загальну суму 67620 грн., в т.ч. за 4-й квартал 2010 року на суму 67620 грн.; п.7.4.1 та пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР „Про податк на додану вартість", зі змінами та доповненнями, в результаті заниження ТОВ „Спецтехцентр" податку на додану вартість за листопад та грудень 2010 року на загальну суму ПДВ 54096 грн., в т.ч. по періодам: жовтень 2010 року на суму 24250 грн., грудень 2010 року на суму 29846 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем 12.10.2012 року прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000203500, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 67 620, 00 грн., в т.ч. за основним платежем 54 096 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 13 524,00 грн.; №0000213500 від 12.10.2012 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 84 525,00 грн., в т.ч. за основним платежем 67 620,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 16 905,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на відсутність документів на підтвердження факту транспортування товару за укладеним договором поставки від 15.10.2010 року за № 1510/10, та наявність вироку щодо засновника ПП „Спецтанкострой" ОСОБА_1.

Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 15.10.2010 року між ПП „Спецстанкострой" (постачальник) та ТОВ „Спецтехцентр" (покупець) укладено договір № 1510/10 на постачання запасних частин і обладнання до залізничної техники. Згідно додаткових угод № 1 від 15.10.2010 року та № 2 від 01.12.2010 року до договору поставки, видаткових та податкових накладних загальна вартість переданого обладнання складає 324576,42 грн., в тому числі ПДВ - 54096,08 грн. Розрахунки проведені в безготівковій формі у повному обсязі. Документи на постачання обладнання підписані директором та засновником ПП „Спейстанкострой" ОСОБА_2

Колегією суддів було досліджено первинні документи, надані позивачем на виконання умов зазначеного договору (податкові накладні, видаткові накладні, платіжні документи, а також дані бухгалтерського обліку, який ведеться позивачем), встановлено використання у господарській діяльності товариства придбаних товарів, що призвело до змін в активах підприємства та його зобов'язаннях і реально спричинило зміни майнового стану платника податків, встановлено дотримання позивачем вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та валових витрат, перевірено доводи податкового органу.

Надані позивачем первинні документи, підтверджують виконання господарських операцій та мають всі необхідні реквізити первинного документу бухгалтерського обліку, обов'язковість яких встановлена ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88 від 24.05.1995р.

Відмовляючи в задоволенні позову судом першої інстанції помилково прийнято до уваги посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних як на одну з підстав нікчемності договорів укладених позивачем з контрагентом, виходячи з того що досліджені первинні документи в сукупності свідчать про реальність здійснення господарських операцій за вказаними договорами і факт використання придбаного товару (послуг) у господарській діяльності позивача.

Так, пунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Отже, товарно-транспортна накладна відноситься лише до основної первинної транспортної документації.

Таким чином, у разі відсутності первинної транспортної документації, що підтверджує отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, платник податку не має підстав відносити витрати по отриманню послуг з перевезення вантажів до складу валових витрат.

Отже, відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути підставою для не включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів та включення до податкового кредиту сум ПДВ сплачених постачальнику відповідних товарів. Крім того, правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язковості ведення і зберігання товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів автомобільним транспортом для підтвердження обставин щодо правомірності віднесення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем товарів.

Відповідно до Закону України „Про автомобільний транспорт" та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363 „Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія. Позивач до зазначеної категорії суб'єктів господарювання не відноситься.

Таким чином, відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства.

Податковий орган пов'язує нікчемність правочину укладеного позивачем з ПП „Спецтанкострой" наявністю кримінальної справи щодо засновника ПП „Спецтанкострой" ОСОБА_1. При цьому, податковим органом, під час проведення перевірки, не досліджувалась реальність господарських операцій між вказаними господарюючими суб'єктами.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано наявністю вироку суду, що набрав законної сили, є необґрунтованим, зважаючи на те, що матеріали справи не містять такого вироку суду та відсутні докази його постановлення у кримінальній справі. Натомість в матеріалах справи наявна копія постанови від 05.08.2011р. прийнятій у вказаній кримінальній справі, що набрала законної сили 13.08.2011 року та відповідно до якої відносно ОСОБА_1, обвинувачуваного у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 205, ч.3 ст.28, ч.1 ст.364, ч.1 ст. 366 КК України застосовано Закон України „Про амністію" та звільнено від кримінальної відповідальності із припиненням провадження у кримінальній справі.

Крім того, висновки акта перевірки ґрунтуються на твердженні відповідача про порушення позивачем та його контрагентом вимог статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, проте такі висновки працівниками податкового органу зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України „Про державну податкову службу в Україні" не визначають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів державної податкової служби під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України „Про державну податкову службу в Україні" та Податковим кодексом України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідач в акті перевірки вказує на те, що правочини, вчинені позивачем і його контрагентом, кваліфікуються як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми права в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про недоведеність висновків перевірки.

Враховуючи наведене, оцінивши всі докази у справі в їх сукупності, судом апеляційної інстанції було досліджено співвідношення між документальним підтвердженням права позивача на податковий кредит та формування валових витрат та обставинами реального здійснення господарських операцій, за наслідками аналізу якого колегія суддів дійшла висновку про реальність господарських операцій та протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

На підставі викладеного, допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи є підставою, для скасування оскаржуваної постанови суду з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог з наведених підстав.

Керуючись п.3 ч.1 ст198, п. 4 ч. 1 ст.202, 205, 207 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецтехцентр" - задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року у справі № 808/972/13-а - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецтехцентр" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті 12.10.2012 року Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області: №0000203500, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 67 620, 00 грн., в т.ч. за основним платежем 54 096 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 13 524,00 грн.; №0000213500 від 12.10.2012 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 84 525,00 грн., в т.ч. за основним платежем 67 620,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями 16 905,00 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Судді Т.І. Ясенова О.В. Головко А.В. Суховаров