Ухвала суду № 38950933, 20.12.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

20 грудня 2012 рокусправа № 1170/2а-936/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Пасічник Т.В.

за участю представників:

позивача: - Бурмака С. А. (дов. від 21.02.2011 року)

відповідача: - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2011 року

у справі № 1170/2а-936/11

за позовом публічного акціонерного товариства «Олександрійський хлібозавод»

до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень,-

встановила:

Публічне акціонерне товариство «Олександрійський хлібозавод» звернулося до суду з позовом до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Олександрійської ОДПІ від 24.01.2011 №0000172340/2 і №00001823400/2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час складання акту перевірки не знайшов свого підтвердження висновок відповідача про те, що господарська операція між ЗАТ «Формула» та позивачем є нікчемною. Крім того, угода між вищезазначеними підприємствами не визнана судом недійсною та її недійсність не встановлена законом. Також позивач вказує, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень, а отже спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що підлягають скасуванню.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.09.2011 адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду від 01.09.2011 та відмовити в задоволенні позовних вимог позивачу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем завищено задекларовані показники рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11» в сумі 134115,00 грн., внаслідок віднесення до складу валових витрат сум по операціях з придбання ТМЦ у ЗАТ «Формула», стосовно якого визнано нікчемними правочини по взаємовідносинах з підприємством постачальником товару, який в подальшому реалізований позивачу. Крім того, позивачем завищено податковий кредит на загальну суму 26823 грн. по вищезазначеним операціям. Під час перевірки ЗАТ «Формула» встановлено відсутність факту поставок товарів та надання послуг по укладених договорах між ЗАТ «Формула» та його постачальниками й покупцями; вказані операції є операціями без мети настання реальних наслідків та є нікчемними.

Представники відповідача в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечує, просить залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання відображення у бухгалтерському і податковому обліках фінансово-господарських операцій з ЗАТ «Формула» за період з 01.06.2009 по 30.06.2009, за результатами якої складено акт № 472/23-30-00378738 від 01.10.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України від 28.12.1994 р. №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 33529 грн., у тому числі за ІІ квартал 2009 року на суму 33529,00 грн.;

п.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 26823,00 грн., у тому числі за червень 2009 року у сумі 26823,00 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства зроблені на підставі того, що господарська операція між ЗАТ «Формула» та постачальником ПП «Злагода М» є операцію без мети настання реальних наслідків та відповідно до частин 1 та 2 ст.215, частин 1 та 5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемною, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з її недійсністю, а отже господарські операції між ЗАТ «Формула» та позивачем є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків.

На підставі акту та за результатами розгляду скарг позивача відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0000172340/2 від 24.01.2011, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 50293,00 грн., в тому числі 33529,00 грн. - основний платіж, 16764,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

№00001823400/2 від 24.01.2011, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в загальному розмірі 40234,50 грн., в тому числі 26823,00 грн. - основний платіж, 13411,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Колегія суддів, виходячи з фактичних обставин справи, норм діючого законодавства, що регулюють спірні правовідносини, погоджується з судом першої інстанції, який, задовольняючи позовні вимоги, встановив, що прийняті відповідачем спірні податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими, такими, що не відповідають чинному законодавству.

Відповідно до пп.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», діючого до 01.01.2011, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, в тому числі, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. (пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 цього Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.5.11 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Стосовно права платника на податковий кредит відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 цього ж Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (абзац 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону).

Відповідно до п.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165, відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість», податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Згідно абз.1 п.5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у випадку її заповнення іншою особою, ніж вказано у п.2 цього Порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.06.2009 між ЗАТ «Формула» (продавець) та позивачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу рапсу на загальну суму 160938,00 грн.

На виконання вказаного договору ЗАТ «Формула» видано позивачу податкову накладну №297 від 22.06.2009 на суму 160938,00 грн., в тому числі ПДВ - 26823,00 грн. Факт поставки товару підтверджується також накладною №23 від 22.06.2009, довіреністю серії ЯПТ №878476 від 22.06.2009, актом прийому-передачі на відповідальне зберігання від 22.06.2009, платіжним дорученням №2097 від 13.12.2010, згідно якого ВАТ «Олександрійський хлібзавод» перераховано кошти за рапс на рахунок ЗАТ «Формула» в сумі 160938,00 грн.

Податкова накладна №297 від 22.06.2009, на підставі якої позивачем сума податку на додану вартість включена до складу податкового кредиту, складена ЗАТ «Формула» у відповідності до вимог ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Виходячи із змісту вказаних документів вбачається, що вони містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що підтверджують здійснення відповідної господарської операції.

Виявлені під час перевірки фактичні обставини щодо взаємовідносин між позивачем та вказаним підприємством, які зазначені податковим органом в акті перевірки, відображення позивачем операцій з виконання підрядних робіт в податковому обліку відповідачем не спростовуються.

Також не спростовується відповідачем і факт використання позивачем поставленого товару у власній господарській діяльності.

На момент укладення та реалізації договору купівлі-продажу контрагент позивача ЗАТ «Формула» мав зареєстровані у встановленому порядку установчі документи та цивільну дієздатність згідно з чинним законодавством, було зареєстровано як платник податку на додану вартість.

Посилання відповідача на той факт, що правочин між позивачем та ЗАТ «Формула» не створює юридичних наслідків та здійснений без мети настання реальних наслідків не приймається колегією суддів до уваги зважаючи на наступне.

Законодавчо встановлені вимоги, необхідні для чинності правочину (ст.203 ЦК України), позивачем та його контрагентом дотримані. Також господарські зобов'язання купівлі-продажу не містять ознак фіктивності (вчинених без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися відповідними правочинами). Крім того, відповідно до ст.234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідачем вказана норма законодавства не врахована, належні докази на підтвердження викладених в акті перевірки доводів щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій з поставки товарів, виконання робіт відповідачем не зазначені, суду не подані. Жодний документ, який в установленому порядку встановлював би відповідні факти та був обов'язковим для застосування на всій території України, в матеріалах справи відсутній.

Дії позивача та його контрагента, вчинені на виконання договору купівлі-продажу, направленні саме на створення наслідків, які обумовлені правовою природою договорів такого виду (договорів підряду).

Також укладений позивачем з ЗАТ «Формула» договір не містить умов та ознак, які б свідчили про його суперечність інтересам держави та суспільства або порушувала публічний порядок.

Чинним законодавством України не передбачено обов'язку сторони договору перевіряти повноваження контрагента на підписання первинних бухгалтерських та податкових документів, як і не передбачено відповідальності сторони договору за порушення її контрагентом вимог чинного законодавства при укладанні договору. У тому випадку, якщо не доказано обізнаності сторони договору про факт порушення законодавства його контрагентом на момент укладання договору, вважається, що така сторона діяла правомірно.

Колегією суддів встановлено, що укладений позивачем з ЗАТ «Формула» договір відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданою, а факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними та податковими документами.

Належні докази, які б свідчили про порушення з боку контрагента позивача - ЗАТ «Формула», які б позбавляли позивача права на віднесення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту відповідачем не подані, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідач, зробивши в акті перевірки висновок про нікчемність правочину, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору, його позиція про те, що цей правочин очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, зокрема, рішеннями суду.

Посилання відповідача на факти, виявлені податковим органом стосовно ЗАТ «Формула», не приймається колегією суддів до уваги, оскільки інформація, що міститься в матеріалах перевірки ЗАТ «Формула», за встановлених вище фактичних обставин не може бути підставою для висновку про недійсність укладених позивачем з вказаним підприємством правочинів.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Отже, якщо контрагент позивача і не виконав своїх зобов'язань щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цього підприємства і така відповідальність не може бути покладена на позивача.

Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Виходячи з вищевикладеного, вбачається, що позивачем виконані всі умови для віднесення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту з операцій купівлі-продажу з ЗАТ «Формула», у зв'язку з чим у відповідача відсутні правові підстави для нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Під час розгляду даної адміністративної справи судом першої інстанції в повному обсязі з'ясовано усі обставини, які мають значення для справи, ухвалено законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову.

Передбачених статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення не вбачається, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2011 року у справі № 1170/2а-936/11 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко