Постанова № 38950891, 22.10.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 жовтня 2013 рокусправа № 2а-9953/10/0470

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новоженін І.Є.

за участю представників:

позивача: - Гаюн Є. В. (дов. від 17.01.2013 року)

відповідача: - Бончаренко Н. В. (дов. від 08.01.2013 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Криворізької виправної колонії № 80 в Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року

у справі № 2а-9953/10/0470

за позовом Криворізької виправної колонії №80 в Дніпропетровській області до Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області

про визнання протиправною та недійсною вимогу,-

ВСТАНОВИВ:

Криворізька виправна колонія № 80 в Дніпропетровській області звернулася до суду з позовом до Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області, в якому просила визнати протиправною та недійсною вимогу Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області від 21.07.10 № 3-28/2120 в частині другого пункту № 3, що при правильному визначенні мав би № 4, пункту № 4 та пункту № 8.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки до персоналу Державної кримінально- виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі, позивачем правомірно здійснено їм підвищення посадових окладів за особливі умови праці, пов'язані із роботою із засудженими, на підставі наказу начальника установи. Позивач зазначає, що обмеження стосовно категорії працівників, яким проводиться підвищення посадових окладів за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, які тримаються у слідчих ізоляторах, постановою Кабінету Міністрів України №534 від 14.07.1993 «Про поліпшення умов праці працівників установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби» не передбачено. Також позивач зазначає, що нарахування та виплата надбавки вільнонайманим працівникам за безперервну роботу в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби здійснювалось на підставі наказу Державного департаменту з питань виконання покарань від

24.05.2000 №98 «Про затвердження інструкції про порядок виплати процентної надбавки за безперервну роботу робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів Державної кримінально-виконавчої служби» згідно з рішенням комісій Держдепартаменту, його територіального органу управління або установи по встановленню стажу роботи, що дає робітникам і службовцям право на одержання процентної ставки за безперервну роботу, а відтак нарахування і виплата надбавки за безперервну роботу здійснена правомірно, зокрема, до 01.06.2010 - дати скасування вищевказаного наказу згідно наказу Держдепартаменту №175 від 25.05.2010. Крім того, позивач зазначає, що списання кредиторської заборгованості по позовам та аліментам засуджених є обґрунтованим, оскільки списання здійснювалось відповідно до Порядку списання кредитної заборгованості від

08.05.2001 № 73 та у зв'язку з закінченням строку позовної давності.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2011 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу (а.с. 136), в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення по справі, яким задовольнити вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга фактично мотивована доводами, викладеними в адміністративному позові.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, позивач просить апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечує, в поданих суду письмових запереченнях просить залишити постанову суду першої інстанції без змін, зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи, постановлено законне та обґрунтоване рішення.

Відповідачем подано клопотання, у якому він просить, у зв'язку з реорганізацією контрольно- ревізійних управлінь в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, замінити Контрольно- ревізійного управління в Дніпропетровській області на його правонаступника - Державну фінансову інспекцію в Дніпропетровській області.

Позивачем у справі також подано клопотання про заміну Криворізької виправної колонії №80 в Дніпропетровській області її правонаступником - Криворізькою виправною колонією управління Державної пенітенціарної установи України у Дніпропетровській області у зв'язку зі зміною найменувань пенітенціарних установ.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Колегія суддів, виходячи з наведеного, поданих сторонами документів, вважає за необхідне здійснити заміну Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області на його правонаступника - Державну фінансову інспекцію в Дніпропетровській області.

Здійснити заміну Криворізької виправної колонії №80 в Дніпропетровській області її правонаступником - Криворізькою виправною колонією управління Державної пенітенціарної установи України у Дніпропетровській області.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2008 по 31.03.2010, за результатами якої складено акт №3-19/052 від 30.06.2010.

В ході ревізії встановлено, зокрема, наступні порушення:

- зайве збільшення та виплата посадових окладів на загальну суму 66131,56 грн. (2008 рік - 29248,54 грн., 2009 рік - 27472,16 грн., 2010 рік - 9410,86 грн.) внаслідок безпідставного збільшення посадових окладів за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими у кримінально-виконавчих установах закритого типу середнього рівня безпеки на 30% працівникам колонії, які не мають спеціальних звань рядового та начальницького складу, що є порушенням пунктів 2 та 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», та, як наслідок, призвело до зайвого нарахування та перерахування до державних цільових фондів на загальну суму 24071,89 грн.;

- зайве нарахування та виплата надбавки вільнонайманим працівникам за безперервну роботу в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби на загальну суму 46564,54 грн. (2008 рік - 17883,64 грн., 2009 рік - 21618,17 грн., 2010 рік - 7062,73 грн.), що є порушенням пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 №1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» та, як наслідок, призвело до зайвого нарахування та перерахування до державних цільових фондів на загальну суму 16949,49 грн. (2008 рік - 6509,64 грн., 2009 рік - 7869,01 грн., 2010 рік - 2570,83 грн.);

- необгрунтоване списання кредиторської заборгованості по аліментам на суму 141566,83 грн. та позовам засуджених на суму 214229,56 грн., що є порушенням ст. 14 Цивільного процесуального Кодексу України та п. 11 «Інструкції з інвентаризації матеріальних цінностей, розрахунків та інших статей балансу бюджетних установ», затвердженої наказом Головного управління Державного казначейства України та Міністерства фінансів України від 30.10.98 №90 (КЕКВ 1111 «Заробітна плата», спеціальний фонд, 2009 рік - 297680,39 грн.; загальний фонд, 2010 рік - 58116,00 грн.).

На підставі акту відповідачем складено вимогу по усуненню порушень, виявлених ревізією фінансово-господарської діяльності позивача, №3-28/2120 від 21.07.2010, відповідно до оскаржуваних пункту другого третього, четвертого та восьмого якої зобов'язано позивача:

- щодо пункту другого 3 - відшкодувати в повному обсязі незаконні видатки у сумі 123608,99 грн., які виникли внаслідок: безпідставного підвищення посадових окладів на загальну суму 66131,56 грн. з причини збільшення посадових окладів на 30% працівникам колонії, які не мають спеціальних звань рядового та начальницького складу, а саме: державним службовцям колонії (працівникам бухгалтерії, спеціалістам відділу по контролю за виконанням судових рішень, відділу кадрів, відділу інтендантського забезпечення), за роботу в кримінально- виконавчих установах закритого типа, переплати цим працівникам надбавки за високі досягнення в праці на суму 30360,48 грн., премії на суму 15411,35 грн., надбавки за вислугу років на суму 11705,60 грн., що є порушенням пунктів 2 та 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» шляхом утримання коштів в сумі 123608,99 грн. з заробітної плати працівників, при наявності відповідних заяв, та перерахування їх на розрахунковий рахунок колонії з подальшим перерахуванням коштів в сумі 107387,99 грн. у дохід державного бюджету на код 21080500. В іншому випадку, відшкодування здійснити: шляхом внесення коштів на реєстраційний рахунок колонії винною у незаконному використанні коштів особою в сумі 123608,99 грн. з подальшим перерахуванням коштів в сумі 107387,99 грн. у дохід державного бюджету на код 21080500, в т. ч. у порядку та розмірі, встановленому ст.ст.130-136 Кодексу законів про працю України, та шляхом проведення претензійно-позовної роботи;

щодо пункту 4 - відшкодувати в повному обсязі переплату заробітної плати вільнонайманим працівникам на суму 46564,54 грн. внаслідок нарахування та виплати надбавки за безперервну роботу в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби вільнонайманим працівникам, що є порушенням п. З постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 №1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» шляхом утримання коштів в сумі 46564,54 грн., з заробітної плати працівників, при наявності відповідних заяв, та перерахування їх на розрахунковий рахунок колонії, з подальшим перерахуванням коштів в сумі 39501,81 грн. у дохід державного бюджету на код 21080500. В іншому випадку, відшкодування здійснити: шляхом внесення коштів на реєстраційний рахунок колонії винною у незаконному використанні коштів особою в сумі 46564,54 грн. з подальшим перерахуванням коштів в сумі 39501,81 грн. у дохід державного бюджету на код 21080500, в т. ч. у порядку та розмірі, встановленому ст.ст.130-136 Кодексу законів про працю України, та шляхом проведення претензійно-позовної роботи;

щодо пункту 8 - поновити в бухгалтерському обліку заниження кредиторської заборгованості на суму 355796,39 грн., яке виникло внаслідок необґрунтованого списання кредиторської заборгованості по аліментам та позовам засуджених, що є порушенням ст. 14 Цивільного процесуального Кодексу України, затвердженого 18.03.2004 №1618-ІV, п.11 «Інструкції з інвентаризації матеріальних цінностей, розрахунків та інших статей балансу бюджетних установ», затвердженої наказом Головного управління Державного казначейства України та Міністерства фінансів України від 30.10.98 №90, шляхом відображення кредиторської заборгованості по рахунках бухгалтерського обліку в меморіальному ордері №6 «Накопичу вальна відомість по розрахунках з іншими кредиторами» з одночасним відображення даної заборгованості у формі звітності «Баланс» у рядку 420 «Кредиторська заборгованість», та у формі 7 «Звіт про заборгованість бюджетних установ».

Колегія суддів, виходячи з фактичних обставин справи, норм діючого законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не погоджується з судом першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, зважаючи на наступне.

Щодо збільшення позивачем посадових окладів на 30% працівникам колонії, які не мають спеціальних звань рядового та начальницького складу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» №2713-ІV від 23.06.2005 Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно з ч.1 ст.14 Закону №2713-IV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально- виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону (ч.2 ст.14 Закону №2713-ІV)

При цьому, пунктом 8 статті 14 Закону №2713-ІV передбачено, що трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На спеціалістів Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України «Про державну службу».

Постановою Кабінету Міністрів України №534 від 14.07.1993 «Про поліпшення умов оплати праці працівників установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби» визначено право керівників установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби встановлювати працівникам, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, посадові оклади (тарифні ставки) з підвищенням за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах, у таких розмірах: в слідчих ізоляторах - до 30 відсотків; в установах виконання покарань та їх підприємствах - до 50 відсотків.

На виконання вимог вказаної Постанови №534 Державним департаментом з питань виконання покарань розроблено Порядок підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ Державної кримінально-виконавчої служби, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах, затверджений наказом №190 від 03.10.2004, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 14.10.2004 № 1312/9911, відповідно до якого працівникам, які перебувають у штатах підприємств установ і утримуються за рахунок їх коштів, підвищення посадових окладів (тарифних ставок) за особливі умови праці можуть установлюватися з урахуванням цього Порядку та статті 97 Кодексу законів про працю України і статті 15 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до п.4 вказаного Порядку підвищення посадових окладів (тарифних ставок) №190 підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, які тримаються у слідчих ізоляторах і перебувають у лікувально-трудових профілакторіях, установлюються наказами начальників установ Державної кримінально-виконавчої служби.

При цьому, п.6 Порядку №190 передбачено, що підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників за цим Порядком здійснюється лише в межах фактичних видатків на заробітну плату, включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, затверджених для бюджетних установ у кошторисах, та в межах фонду заробітної плати підприємств установ.

Отже, як вбачається з наведених правових норм, обмеження стосовно категорій працівників яким проводиться підвищення посадових окладів за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що утримаються у слідчих ізоляторах, не встановлено.

Таким чином, зважаючи на той факт, що підвищення посадових окладів оформлено позивачем відповідними наказами та здійснено в межах фактичних видатків на заробітну плату, що не заперечується і відповідачем, колегія суддів доходить висновку про помилковість висновків відповідача про безпідставне підвищення посадових окладів на загальну суму 66131,56 грн., внаслідок чого вимоги, викладені в пункті другому п. З листа відповідача №3-28/2120 від 21.07.2010 є протиправними.

Щодо нарахування та виплати надбавки за безперервну роботу в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби вільнонайманим працівникам, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з положень частин першої статті шостої Закону №2713-IV до складу Державної кримінально-виконавчої служби України входять, зокрема, установи виконання покарань, отже, позивач структурно підпорядкований Державній кримінально-виконавчій службі України та підпорядковується Головному розпоряднику, відтак згідно Галузевої Угоди між Державним Департаментом України з питань виконання покарань і Центральним комітетом Профспілки працівників Державних установ України на 2008-2010 роки оплата праці працівників підприємств, установ і організацій Державної кримінально-виконавчої служби ґрунтується на Конституції України і здійснюється на основі Кодексу законів про працю України, законів України «Про оплату праці», «Про колективні договори і угоди», інших актів законодавства України і відомчих нормативно-правових актів.''

Відповідно Інструкції про порядок виплати процентної надбавки за безперервну роботу робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів державної кримінальної-виконавчої служби, затвердженої наказом Держдепартаменту від 24.05.2000 № 98, працівникам, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, а саме: вільнонайманим працівникам, які оплачуються за єдиною тарифною сіткою, встановлюються надбавки за вислугу років, що дає робітникам і службовцям право на одержання процентної надбавки за безперервну роботу.

В подальшому, наказом Державного Департаменту з питань виконання покарань №175 від 25.05.2010 скасовано з 01.06.2010 вищевказаний наказ від 24.05.2000 № 98 у зв'язку з тим, що цей наказ не пройшов державну реєстрацію та у зв'язку з тим, що він торкається прав і інтересів громадян та не може вважатися чинним.

З огляду на вказане, нарахування та виплата позивачем надбавки за безперервну роботу в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби вільнонайманим працівникам в період дії наказу Держдепартаменту від 24.05.2000 № 98 не може вважатися безпідставним, отже підстави для відшкодування визначеної відповідачем з цього приводу суми переплати заробітної плати вільнонайманим працівникам в розмірі 46564,54 грн. відсутні.

Щодо списання кредиторської заборгованості по аліментам та позовам засуджених, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснено списання кредиторської заборгованості по аліментам на суму 141566,83 грн. та позовам засуджених на суму 214229,56 грн. у зв'язку із закінченням строку позовної давності за вказаними платежами, з чим колегія суддів не погоджується, зважаючи на наступне.

Відповідно до Порядку списання кредиторської заборгованості бюджетних установ, строк позовної давності якої минув, затвердженого наказом Державного казначейства України №73 від 08.05.2001 вказаний Порядок визначає механізм списання кредиторської заборгованості, строк позовної давності якої минув, з бухгалтерського обліку бюджетних установ.

Отже, кредиторська заборгованість може бути списана бюджетними установами лише за умови спливу строку позовної давності по заборгованості, що виникла.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність, відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України встановлюється тривалістю у три роки.

Перелік випадків, на які не поширюється позовна давність, встановлений ст.258 Цивільного кодексу України, при цьому, частиною 8 вказаної статті передбачено, що Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Так, частиною першою статті 20 Сімейного кодексу України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.

Таким чином, строк позовної давності на правовідносини про стягнення аліментів не розповсюджується, за виключенням, коли позовна давність застосовується за умови наявності заяви сторони у спорі, зробленої до винесення судом рішення (ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України).

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що списання кредиторської заборгованості по аліментам на підставі Порядку списання кредиторської заборгованості бюджетних установ, строк позовної давності якої минув є неправомірним, оскільки позовна давність щодо заборгованості по аліментам та позовам засуджених не застосовується, відтак, і положення вказаного вище Порядку не можуть бути застосованими до заборгованості, на яку не поширюється позовна давність.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції від 24 червня 2011 року підлягає скасуванню, а апеляційна скарга позивача - частковому задоволенню, оскільки доводи апеляційної скарги спростовують досліджені у справі докази, а отже є підставою для скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст.198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Криворізької виправної колонії №80 в Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 червня 2011 року у справі № 2а-9953/10/0470 - скасувати.

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним другий пункт 3 та 4 вимоги Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області від 21.07.2010 №3-28/2120.

В решті позові - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко