Рішення № 38948435, 29.05.2014, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №287/146/13-ц Головуючий у 1-й інст. Ковальчук М.В.

Категорія 27 Доповідач Якухно О. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Якухно О.М.,

суддів : Коломієць О.С., Миніч Т.І.,

з участю секретаря

судового засідання Камінної М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Олевського РВ УМВС України в Житомирській області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та за позовом ОСОБА_5 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк", ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа орган опіки та піклування Олевської міської ради Житомирської області, про визнання недійсним договору іпотеки за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 14 березня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з вказаним позовом. Позивач просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ZRMWGA 00004403 від 12.06.2008 року в розмірі 79677 грн. 62 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, на трьохкімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом її продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу зазначеної квартири. Також просили виселити всіх громадян, які зареєстровані і проживають у вказаній квартирі із зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Олевського РВ УМВС України в Житомирській області та стягнути в солідарному порядку з відповідачів понесені судові витрати в сумі 925 грн. 28 коп..

ОСОБА_5 в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулась з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки від 12.06.2008 року. На обгрунтування позову посилалася на те, що при укладанні договору іпотеки 12.06.2008 року не було отримано згоди органу опіки та піклування на вчинення цього правочину, тому просила визнати договір іпотеки недійсним.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 14 березня 2014 року в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено за безпідставністю.

Позов ОСОБА_5 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_6 про визнання недійсним договору іпотеки задоволено.

Визнано договір іпотеки №ZRMWGA 00004403, укладений 12.06.2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" в особі Філії "Житомирське Регіональне управління" ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, посвідченого та зареєстрованого приватним нотаріусом Олевського районного нотаріального округу Житомирської області, в реєстрі № 2405, предметом якого є трьохкімнатна квартира загальною площею 69,74 м.кв., яка розташована за адресою : АДРЕСА_1, недійсним.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь держави 243,60 грн. судового збору.

У поданій апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також те, що рішення суду ухвалено при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи та з невідповідністю висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні вимог ОСОБА_5 відмовити. Вказує, що ПАТ КБ "ПриватБанк" у повній мірі доведено підстави вимог про звернення стягнення заборгованості на предмет іпотеки. Зокрема, укладання з відповідачем кредитного договору та договору іпотеки в його забезпечення, невиконання відповідачем грошових зобов'язань за кредитним договором, наведено норми матеріального права, що обґрунтовують їх вимоги, недоведеність проживання неповнолітньої дитини у спірній квартирі на час укладення договору іпотеки, що судом не взято до уваги.

Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Як встановлено судом, 12 червня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк „ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ „ПриватБанк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №00004403 (далі - Договір), на підставі якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 58 650 грн. зі строком повернення до 13.06.2018 року (а.с.11-16 т.1).

У забезпечення виконання вказаного зобов'язання, в цей же день між ПАТ КБ „ПриватБанк" та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до якого відповідачі передали в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.17 - 22 т.1).

При укладенні вказаного Договору дозвіл органу опіки та піклування не отримувався (а.с.68 т.1).

Спірна квартира належить на праві приватної спільної власності ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності №222 виданого 06.07.1994 року Олевською селищною радою Житомирської області, тобто є їх особистою власністю (а.с.123 т.2).

Позивач ОСОБА_5 з 15.08.2007 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_6 (а.с.114-115 т.1).

ОСОБА_5 зареєстрована у будинку за адресою АДРЕСА_2, який належить іншим особам, будь-якого власного житла не має (а.с.136 т.2).

З доводів позивачки вона з чоловіком ОСОБА_2 після одруження та на момент народження сина ОСОБА_6 і в подальшому проживали та проживають у спірній квартирі.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ „ПриватБанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки та задовольняючи позов ОСОБА_5 про визнання недійсним договору іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що укладаючи договір іпотеки на квартиру, право користування якою мав неповнолітній син ОСОБА_5 та ОСОБА_2 - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Сторони зазначеної угоди не отримали згоди органу опіки та піклування на вчинення цього правочину, що тягне за собою недійсність угоди.

З вказаним висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.

Скасовуючи попередні судові рішення, Вищій спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у ухвалі від 20 лютого 2013 року зазначив на необхідність з'ясування обставин щодо проживання дитини у спірній квартирі, доведення цієї інформації іпотекодавцями банку на час укладення договору іпотеки, встановлення належних доказів, співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, що судом не було враховано.

Відповідно до частини другої та третьої ст. 18 "Про охорону дитинства" діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчужені жилих приміщень та купівлі нового житла.

Згідно зі ст. 32 ЦК України, ст. 177 СК України та 17 Закону України «Про охорону дитинства», батьки та особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Статтею 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" передбачено, що для здійснення будь-якиих правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Аналогічні вимоги містяться і в п.40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства України №20/5 від 03.03.2004 року.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, як зазначено у частині шостій статті 203 ЦК України, у протилежному випадку такий правочин є нікчемним.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обгрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може грунтуватися на припущеннях (ч.4 ст.60 ЦПК України).

Мотивуючи своє рішення, суд виходив із доведеності проживання дитини у спірному житловому приміщенні з часу народження, посилаючись на показання свідків, відсутність у позивача приватного житла та відсутності реєстрації дитини по місцю реєстрації матері.

При цьому, суд не обгрунтував у рішенні, чому не приймаються до уваги доводи банку щодо неподання такої інформації батьком дитини при укладенні договору іпотеки, відсутність реєстрації дитини у спірному житловому приміщенні.

Фактично, судом зроблено висновок про проживання дитини у спірному житловому приміщенні на підставі протилежного - якщо немає даних про реєстрацію дитини по місцю реєстрації матері, то дитина проживала по місцю реєстрації батька.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.

За змістом ст.6 цього Закону громадяни зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

При зміні місця проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється повноваження органу реєстрації, особа, яка зареєструвала місце проживання, або її законний представник повинні письмово повідомити про це відповідний орган реєстрації протягом семи днів.

Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.

Згідно із ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Позивач ОСОБА_5 зареєстрована в іншому житловому приміщенні і будь-яких заяв про зміну місця проживання не подавала. На час виникнення спірних правовідносин дитина не була зареєстрована по місцю реєстрації обох батьків (а.с.162 т.2), а тому стверджувати, що ОСОБА_5 з малолітньою дитиною постійно проживали у спірному приміщенні станом на 12 червня 2008 року з посиланням на показання свідків, неможливо.

Довідка Олевської міської ради від 24.11.2010 року (а.с.70 т.1) не містить інформації про проживання малолітньої дитини у спірній квартирі станом на 2008 рік, а акт обстеження фактичного проживання від 28.07.2014 року (а.с. 119 т.3) складений на показаннях свідків.

Згідно даних адресно-довідкової картотеки Олевського РС УДМС в м.Олевськ (а.с.162 т.2) у спірній квартирі зареєстровані : ОСОБА_3 з 09.04.2001 року та ОСОБА_2 з 10.01.2007 року, а ОСОБА_5 зареєстрована в іншому житловому приміщенні м.Олевськ.

Довідка дільничного лікаря від 26.05.2014 року не є належним доказом, оскільки підписана не уповноваженою особою, а саме не керівником Олевського районного Центру первинної медико-санітарної допомоги, і містить посилання на журнал перепису населення та історію розвитку дитини Ф-122/о. Даних про час заповнення журналу перепису населення та дату такого перепису не зазначено.

Надана суду для огляду медична картка на ОСОБА_6 не відповідає вимогам до медичної документації по веденню історії розвитку дитини форми 112/о і не містить даних про її заповнення, дати внесення запису «АДРЕСА_1», який візуально відрізняється за відтінком чорнила від іншого напису.

Згідно п.12.9 договору іпотеки даний договір підписаний Іпотекодавцем добровільно. Іншим членами сім'ї доведено до відома зміст та суть іпотечного договору та правові наслідки для них. При укладенні цього договору Іпотекодавцем враховані інтереси дітей та інших членів сім'ї і осіб, які мають право користування даним Предметом іпотеки (при їх наявності). Особи, які мешкають та зареєстровані у Предметі іпотеки (при їх наявності), дали згоду на їх виселення у разі звернення стягнення на Предмет іпотеки.

Іпотекодавець підтвердив, що відносно Предмету іпотеки відсутні вимоги третіх осіб, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку (п.12.7 договору іпотеки).

За змістом договору іпотеки та наданих іпотекодавцями, одним із яких є батько дитини, нотаріусу документів, в т.ч. і довідки про проживання у ньому осіб (а.с.126 т.2), останні підтвердили, що на час укладення спірного договору інші особи у приміщенні не проживають і не мають на нього право.

Будь-яких дій батьками дитини по визначенню місця її проживання у встановлений законодавством спосіб вжито не було, а також не було поставлено до відома Іпотекодержателя про право на проживання у квартирі інших осіб, окрім власників.

На підставі аналізу наданих сторонами доказів у їх сукупності, належності та допустимості неможливо однозначно прийти до висновку про проживання дитини в квартирі АДРЕСА_1 на час виникнення спірних правовідносин.

Оскільки рішення суду не може грунтуватися на припущеннях, колегія суддів вважає не доведеним факт проживання ОСОБА_6 у червні 2008 року у спірній квартирі, а тому вважає за можливе відмовити у задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання договору іпотеки недійсним.

Відносно вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» колегія суддів враховує наступне.

За наданими банком розрахунками заборгованості (а.с.23-24 т.1) боржник умови кредитного договору не виконує належним чином, внаслідок чого утворилася заборгованість станом на 27 квітня 2010 року в сумі 79677,62 грн., з них : заборгованість за кредитом в сумі 52629,01 грн., заборгованість за відсотками в сумі 16420,96 грн., заборгованість з комісії в сумі 2165,41 грн., заборгованість з пені в сумі 4429,97 грн., штраф (фіксована частина) в сумі 250 грн., штраф (відсоток від суми заборгованості) в сумі 3782,27 грн..

Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, оскільки судом встановлено порушення зобов'язання боржником, вимоги банка про звернення стягнення на предмет іпотеки є правомірними і узгоджуються з п.16.7.2 та 18.13 договору іпотеки.

Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» визначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК України після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя (кредитора) або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У п. 43 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

Згідно з ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК України, статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

Примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

В матеріалах справи відсутні докази повідомлення іпотекодавців та інших осіб, що проживають з ними в спірному жилому приміщенні, про виселення протягом 30 днів, а тому вимога про виселення задоволенню не підлягає.

При цьому, суд враховує роз'яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що викладені у п.41 постанови № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», зокрема, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

Колегія суддів вважає, що звернення стягнення на нерухоме майно, яке використовується для проживання громадян, є крайнім заходом.

Згідно п.33.4 договору іпотеки вартість іпотечного майна встановлена в сумі 100000 грн., а станом на 2012 рік (а.с.83-117 т.3) його вартість становить 114385 грн..

Позовні вимоги заявлено на суму 79677,62 грн., в яку включено тіло кредиту в сумі 52629,01 грн., проценти в сумі 16420,96 грн. та інші нарахування, пов'язані із простроченням платежів, тобто розмір фактичного збитку банку складається із розміру непогашеного кредиту та неотриманих процентів, що становить 69049,97 грн. або 69 % від вартості іпотечного майна (60% від вартості квартири у 2012 році).

Можливість стягнення заборгованості визначена умовами кредитного договору та нормами цивільного законодавства і банк не позбавлений такої можливості.

Зважаючи на вищевикладене, а саме: неспівмірність суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, відсутність обставин, що вказують на вчинення іпотекодавцями дій по зменшенню вартості іпотечного майна, та незмінність прав іпотекодержателя на іпотечне майно, а також враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позову щодо звернення стягнення на предмет іпотеки з цих підстав.

Керуючись ст.ст.209, 303, 304, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Скасувати рішення Олевського районного суду Житомирської області від 14 березня 2014 року та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки з інших підстав.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_5 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк", ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки за безпідставністю.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього ж часу може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді