Постанова № 38939110, 16.04.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2014 р. Справа № 804/2435/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом гр.ОСОБА_2 до Державного реєстратора Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Новікової Анастасії Володимирівни, третя особа: Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області про скасування рішення відповідача №9326838 від 20.12.2013р., зобов'язання вчинити певні дії та стягнення 1948,80 грн., -

ВСТАНОВИВ:

10.02.2014р. гр. ОСОБА_2 звернулася з позовом до Державного реєстратора Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Новікової Анастасії Володимирівни, третя особа: Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області та просить:

- скасувати рішення Державного реєстратора Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Новікової Анастасії Володимирівни про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №9326838 від 20.12.2013р. як незаконне;

- зобов'язати відповідача відновити (продовжити) процедуру державної реєстрації права власності за позивачем на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1

- стягнути з відповідача на користь позивача витрати, пов'язані з розглядом справи у суді (витрати на правову допомогу) у сумі 1948 грн. 80 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивач, як співвласник домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, після проведення реконструкції з метою реєстрації права власності на домоволодіння звернувся 02.12.2013р. до третьої особи з відповідною заявою №4287348, однак 20.12.2013р. відповідачем було винесено рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №9326838 з підстав того, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують згідно п.п.4 п.1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Позивач вважає, що вказане рішення носить протиправний характер, оскільки усі документи відповідають вимогам закону і дають змогу встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а саме: під час приватизації були встановлені межі земельної ділянки загальна площа, якої склала 423 кв.м. замість 420 кв.м. (вказаних у договорі купівлі-продажу від 09.04.1997р.) з урахуванням часток у домоволодінні - яка належить позивачеві - 0,0184га та ОСОБА_4 - яка належить 0,0239 га; позивачем надано розпорядження №557-р від 21.11.2013р. про присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; надана декларація про готовність об'єкта до експлуатації №ДП182133170360, яка є свідченням того, що весь об'єкт будівництва разом із його складовими частинами прийнято в експлуатацію з урахуванням того, що ганок літ.а2 не є об'єктом будівництва. У зв'язку з наведеним позивач вважає, що оспорюване рішення відповідача про відмову у державній реєстрації носить протиправним характер, а тому, на думку позивача, є незаконним, просить його скасувати та зобов'язати відповідача продовжити процедуру державної реєстрації. Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати, пов'язані з розглядом справи у суді (витрати на правову допомогу) у сумі 1948,80 грн. посилаючись на те, що позивач зазнав збитків та матеріальних затрат на зазначену суму у зв'язку з необхідністю надання правової допомоги та зверненням до суду з урахуванням норм Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» та постанови КМУ №590 від 27.04.2006р. «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».

Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином 28.03.2014р., що підтверджується електронним звітом про надіслання та отримання представником позивачем електронного повідомлення та отриманою позивачем телефонограмою від 11.04.2014р.(а.с.53,56).

Відповідач та третя особа в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином 28.03.2014р., що підтверджується електронними повідомленнями (а.с.54-55).

У відповідності до ч.2,ч.4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи,або не повідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

У разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Частиною 6 ст. 128 вказаного Кодексу також визначено, що суд має право розглянути справу у письмовому провадженні, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду.

Враховуючи наведене, належне повідомлення позивача, представника позивача, відповідача і третьої особи про дату, час і місце судового розгляду, строки вирішення і розгляду справи, встановлені ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні без участі позивача, представника позивача, відповідача та третьої особи, які не з'явилися без поважної причини, у відповідності до вимог ч.2, ч.4, ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із наявних в матеріалах справи документів, судом встановлені наступні обставини.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, гр.ОСОБА_5 на праві спільної приватної власності з гр. ОСОБА_4 належить Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 на земельній ділянці загальною площею 423 кв.м., що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 09.04.1997р. та копією технічного паспорту, копіями державних актів на право приватної власності на землю (а.с.8-14).

У період з 14.03.2007р. по 14.11.2008р. позивачем було проведено реконструкцію вищевказаного житлового будинку, що підтверджується копією заяви сторін про погодження оформлення права власності на Ѕ частини домоволодіння за позивачкою та співвласницею даного будинку - гр.ОСОБА_4 після проведення реконструкції та даними, наведеними у копії декларації про готовність об'єкта до експлуатації (а.с.15,17-18).

Після проведення реконструкції, з метою реєстрації права власності на частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 позивач через свого представника 02.12.2013р. звернулася з відповідною заявою №4287348 до реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області.

20.12.2013р. Державним реєстратором Новіковою А.В. було прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №9326838 за яким позивачеві було відмовлено у проведенні державної реєстрації права власності на вищевказаний житловий будинок на підставі того, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують згідно ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.16 та 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 22.06.2011р. № 703.

Позивач вважає зазначене вище оспорюване рішення відповідача від 20.12.2013р.незаконним, просить його скасувати та зобов'язати відповідача відновити державну реєстрацію права власності на вищевказане нерухоме майно за позивачем, оскільки надані документи відповідають вимогам закону і дають змогу встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Окрім того, позивач просить також стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 1948,80 грн. понесені позивачем, які пов'язані з наданням правової допомоги.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових обґрунтованих підстав для часткового задоволення даного позову в частині скасування оспорюваного рішення від 20.12.2013р. та зобов'язання відповідача вчинити певні дії, виходячи з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виникнення здійснення реєстрації речових прав на нерухоме майно, до яких чинним законодавством, зокрема, віднесено право власності на об'єкти нерухомого майна, врегульовані нормами Конституції України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011р. № 703 чинного станом на 20.12.2013р. (далі - Порядок № 703).

Згідно підпункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходяться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних організацій, іноземних держав, а саме: право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ст.6 вказаного Закону, систему органів державної реєстрації прав становлять, зокрема, органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку. Держателем Державного реєстру прав є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав.

Повноваження органу державної реєстрації прав, визначені статтею 8 вищевказаного Закону, а саме: орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації; забезпечує ведення Державного реєстру прав; надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом; забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Згідно статті 9 вказаного вище Закону, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

У відповідності до вимог ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі:

- заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;

- об'єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав;

- із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;

- подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;

- заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною девятою статті 15 цього Закону;

- заявником подані ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Отже, перелік підстав для відмови у державній реєстрації є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Так, як вбачається зі змісту оспорюваного рішення, державним реєстратором було відмовлено позивачеві у проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно з наступних підстав, а саме:

- в договорі купівлі-продажу від 09.04.1997р. зазначено, що житловий будинок АДРЕСА_1 на земельній ділянці 420 кв.м., тоді як в державному акті на право власності на землю від 28.04.1998р. зазначено, що у приватну власність передається земельна ділянка площею 0,0184 гектарів. Згідно даних експлікації технічного паспорта щодо плану земельної ділянки загальна площа земельної ділянки складає 423 кв.м. Під час розгляду заяви встановлено, що Реєстр прав власності на нерухоме майно містить відомості щодо розміру земельної ділянки - 439 кв.м. та самовільно зайнятої під домоволодінням землі 19 кв.м.;

- згідно наданого заявником технічного паспорту від 24.07.2013р. на вищевказане нерухоме майно, площа об'єкту, яка підлягає введенню в експлуатацію складає 99,8 кв.м. В декларації про готовність об'єкту до експлуатації від 14.11.2013р. зазначена загальна площа 99,8 кв.м., а літ.2а-ганок (рік побудови 2008) відсутній, з чого зроблено висновок, що частина об'єкту залишається не введеним до експлуатації, що унеможливлює на даний момент реєстрацію права власності на вищевказаний об'єкт нерухомого майна;

- заявником не надано схематичний план до розпорядження №557-р від 21.11.2013р. «Про присвоєння адреси житловому будинку, господарським будівлям і спорудам». Також заявником не надано письмовий належним чином засвідчений дозвіл на проведення реконструкції на зазначений об'єкт нерухомого майна;

- п.4 Порядку №703 встановлено вимогу про прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація права власності на нього проводиться після прийняття такого об'єкта в експлуатацію у встановленому законодавством порядку та на теперішній час питання щодо прийняття в експлуатацію нерухомого майна регулюється ст.39 «Про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», постановою КМУ від 13.04.2011р. №461 «Про затвердження порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», відповідно до п.10 якої, у разі коли на самочинно збудоване нерухоме майно визнано право власності за рішенням суду, воно приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком (а.с.7).

З аналізу вищенаведених обставин, які стали підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за позивачем на нерухоме майно, а також переліку підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, наведених у статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» видно, що вищевказаних підстав, які викладені у оспорюваному рішенні для відмови у проведенні державної реєстрації на нерухоме майно, стаття 24 вказаного Закону, не містить.

Згідно до ч.4 ст. 24 вищевказаного Закону, відмова у державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Окрім того, слід зазначити, що підстави,обрані відповідачем для відмову у державній реєстрації прав на нерухоме майно є помилковими та суперечать нормам чинного вищенаведеного законодавства України, виходячи з наступного.

Так, як видно зі змісту актів на право приватної власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на якій розміщене домоволодіння, що належить позивачеві - площа земельної ділянки складає - 0,0184 га; співвласнику домоволодіння - ОСОБА_4 належить земельна ділянка площею 0,0239 га (а.с.8-9).

Згідно технічного паспорту на домоволодіння від 24.07.2013р., який складається на все домоволодіння та в ньому враховуються частки у домоволодінні та площі земельних ділянок усіх співвласників, разом загальна площа земельної ділянки, на якій розташоване вищевказане домоволодіння становить - 423 кв.м., про що зазначено також у плані земельної ділянки, який є складовою технічного паспорті на домоволодіння (а.с.12).

При цьому, суд критично ставиться до посилань відповідача на наявність у реєстрі прав власності на нерухоме майно відомостей щодо розміру земельної ділянки у розмірі 439 кв.м. та самовільно зайнятої під домоволодінням землі 19 кв.м., оскільки технічний паспорт на дане домоволодіння від 24.07.2013р. не містить жодних відомостей про самовільне будівництво на вказаній земельній ділянці та зазначені обставини не є підставами для відмови у проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно у відповідності до вимог ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що вищевказані підстави для відмови у проведенні реєстрації права власності не відповідають дійсності, а тому є протиправними, оскільки подані документи, не містять жодних розбіжностей та розмір земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння, що належить позивачеві, відповідає розмірам, зазначеним у державних актах та технічному паспорті від 24.07.2013р.

Щодо відмови відповідача у проведення державної реєстрації права власності з підстав не надання позивачем схематичного плану до розпорядження №557-р від 21.11.2013р. та не надання дозволу на проведення реконструкції на зазначений об'єкт нерухомого майна, відсутність доказів введення в експлуатацію - Ганку (літ.а2), то такі підстави є також помилковими і протиправними, такими, що суперечать чинному законодавству, виходячи з наступного.

Згідно ч.4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» об'єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси, лінійні об'єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Отже, з наведеного видно, що ганки, зокрема, Ганок (літ.а2) не може бути об'єктом будівництва та вводиться в експлуатацію разом з будинками, будівлями та комплексами будівель і споруд у їх складі.

Також, згідно п.9 розділу У Прикінцевих положень вищевказаного Закону встановлено, що інспекції державного архітектурно-будівельного контролю до 31.12.2013р. безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти будівництва, збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж приймають в експлуатацію, зокрема, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, збудовані у період з 5 серпня 1992р. до 12 березня 2011р.

Азб.2 п.2 постанови КМУ «Про затвердження Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» № 461 від 13.04.2011р. ( далі - Порядок № 461) визначено, що у разі прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових,дачних будинків І та ІІ категорії складності побудованих без наявності дозволу на виконання будівельних робіт до 31 грудня 2009р. особливості реєстрації декларації та її форма визначається Мінрегіоном.

Згідно п.3.1 наказу Мінрегіону № 95 від 19.03.2013р. Про затвердження Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та ІІ категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, прийняття в експлуатацію об'єктів, зазначених у пункті 1.1 розділу І цього Порядку здійснюється шляхом реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Так, як свідчать матеріали справи, реконструкцію нерухомого майна, що належить позивачеві, було здійснено без відповідного дозволу органів державної архітектурно-будівельної інспекції у період з 14.03.2007р. по 14.11.2008р. та зазначене домоволодіння було введено в експлуатацію шляхом реєстрації декларації про готовність до експлуатації органами Державного архітектурно-будівельного контролю 14.11.2013р., що підтверджується даними копії декларації від 14.11.2013р. №ДП182133170360(а.с.17-18).

Водночас, пунктом 11 Порядку № 461 передбачено, що датою прийняття об'єкта в експлуатацію є дата реєстрації декларації.

Таким чином, з наведеного, можна дійти висновку, що об'єкт нерухомого майна, спірне домоволодіння разом із його складовими, в тому числі і разом з ганком літ.а2 є введеним в експлуатацію 14.11.2013р.

Отже, за викладених обставин, доводи відповідача у оспорюваному рішенні щодо не надання дозволу на проведення реконструкції та відсутності доказів введення в експлуатацію ганку - літ.а2 є протиправними та такими, що суперечать вищенаведеному законодавству України.

Також з огляду на викладене, є безпідставними посилання відповідача у оспорюваному рішенні на необхідність введення нерухомого майна в експлуатацію з урахуванням п.10 Порядку № 461, оскільки спірне нерухоме майно було введено в експлуатацію згідно з абз.2 п.2 Порядку № 461.

Окрім того, п.46 Порядку 703 ( чинного на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна, заявник, крім документів, що визначені у пунктах 28,29, 31 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав, зокрема, документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.

Отже, з аналізу наведеної норми вбачається, що вона не містить обов'язку позивача надавати разом із документом про присвоєння адреси будь-які схематичні плани.

Так, матеріалами справи підтверджено, що позивачем було подано розпорядження №557-р від 21.11.2013р. про присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, яке суд вважає належним документом, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, а тому, будь-які вимоги відповідача щодо надання схематичного плану до вищевказаного розпорядження є протиправними та такими, що суперечить ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п.46 Порядку №703.

Частина 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 цього Кодексу визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідач в судове засідання не з'явився без поважних причин, письмових заперечень та доказів в обґрунтування заперечень з урахуванням вимог ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, які б свідчили про правомірність та обґрунтованість прийнятого відповідачем оспорюваного рішення з огляду на перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав власності, які викладені у статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» суду не надав.

Згідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи до уваги вищевикладені обставини у даній справі, норми чинного законодавства, які регулюють спірні відносини, перевіривши правомірність прийнятого оспорюваного рішення відповідачем з урахуванням ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про те, що відповідачем прийнято оспорюване рішення не у спосіб, що передбачений Конституцією та вищенаведеними законами України, без урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З огляду на встановлення судом протиправності прийнятого оспорюваного рішення від 20.012.2013р. №9326838 про відмову у проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно, підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача відновити процедуру державної реєстрації права власності згідно заяви від 02.12.2013р. реєстраційний номер 4287348 за гр. ОСОБА_2 на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у сумі 1948,80 грн., які позивачем визначені як збитки, пов'язані із наданням правової допомоги, то в цій частині позовних вимог слід відмовити, виходячи з того, що норми Кодексу адміністративного судочинства України не передбачають стягнення витрат на правову допомогу у вигляді збитків з відповідача, яким є посадова особа органу суб'єкта владних повноважень.

При цьому, судом не приймається до уваги посилання позивача на норми Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах та постанови КМУ №590 від 27.04.2006р. «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», оскільки ці норми не регулюють питання стягнення з відповідача - посадової особи суб'єкта владних повноважень збитків, пов'язаних з наданням правової допомоги, а регулюють питання відшкодування витрат на правову допомогу, які компенсуються із Державного бюджету України, тоді як позивач у позові просить стягнути такі витрати як збитки з відповідача - посадової особи суб'єкта владних повноважень.

Згідно до ч.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Також, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

З огляду на наведене, слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору згідно квитанції №44817.397.3 від 10.02.2014р. у розмірі 36 грн. 54 коп. (а.с.2).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12,71,86, 94, 122, 128, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву гр.ОСОБА_2 до Державного реєстратора Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Новікової Анастасії Володимирівни, третя особа: Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області про скасування рішення відповідача №9326838 від 20.12.2013р., зобов'язання вчинити певні дії та стягнення 1948,80 грн. - задовольнити частково.

Скасувати рішення Державного реєстратора Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Новікової Анастасії Володимирівни про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №9326838 від 20.12.2013р.

Зобов'язати Державного реєстратора Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Новікову Анастасію Володимирівну відновити процедуру державної реєстрації права власності згідно заяви від 02.12.2013р. реєстраційний номер 4287348 за гр. ОСОБА_2 на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь гр. ОСОБА_2 (49000, АДРЕСА_1, іпн.НОМЕР_1) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 36 грн. 54 коп. (тридцять шість грн. 54 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимогу ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва