Постанова № 38934622, 26.05.2014, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2014 року Справа № 904/8547/13

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: судді Науменка І.М. - доповідача

суддів: Павловського П.П., Кузнецова В.О.,

секретар судового засідання: Петровська А.В.,

представники сторін:

від позивача : Яковенко Т.А., представник, довіреність №709-0 від 21.02.14;

від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність №924 від 05.04.05;

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.Жовті Води Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2014р. у справі №904/8547/13

за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", м.Дніпропетровськ

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Жовті Води Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості у загальному розмірі 44 356,75 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2014р. у справі №904/8547/13 (суддя Бєлік В.Г.) позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь банку 9 959,24 грн. - заборгованості по кредиту; 21 090,73 грн. заборгованості за процентами по користуванню кредитом; 13 306,78 грн. - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором та 1 720,50 грн. судового збору.

В обґрунтування прийнятого рішення господарським судом першої інстанції покладено відсутність в матеріалах справи доказів погашення відповідачем спірної заборгованості за кредитом.

Не погодившись з зазначеним вище рішенням, скаржник /ФОП ОСОБА_3/ звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить дане рішення скасувати, як необґрунтоване, прийняте за умов неповного з'ясування важливих для вирішення спору обставин справи.

Зокрема, в апеляційній скарзі відповідач факт невиконання зобов'язань за кредитним договором не заперечує, проте, зауважує на відсутності в матеріалах справи доказів отримання ним претензії позивача від 01.04.2014р. в порядку досудового врегулювання спору; стверджує, що в матеріалах справи наявні лише копія чеку та список групованих поштових відправлень на ім'я відповідача, проте, відсутнє документальне підтвердження отримання відповідачем позову з доданими до нього документами; наполягає на тому, що судом безпідставно проігноровано письмове клопотання уповноваженого представника відповідача - Прокопенко В.М. від 12.12.2013р. про відкладення розгляду справи у зв'язку із хворобою; також, на думку апелянта, ухвали суду на адресу уповноваженого представника відповідача - Прокопенко В.М. не відправлялись, що порушило право відповідача на судовий захист, як наслідок, спір вирішено без його участі тощо.

В свою чергу, у відзиві на апеляційну скаргу позивач викладені в останній заперечення повністю відхиляє, вважає оскаржуване рішення обґрунтованим, з огляду на що підстав для його скасування не вбачає.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.04.2014р. у позивача - Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", витребувано оригінал договору ДДNEДW від 26.02.2007р. з додатком №7 від 26.02.2007р. та належним чином засвідчені детальні виписки по кредитному рахунку за вищезгаданим договором. Явку позивача визнано обов'язковою. З огляду на невиконання позивачем вимог зазначеного вище судового рішення, неявку уповноваженого представника позивача у судове засідання без поважних причин та ненадання витребуваних судом документів, колегією суддів постановлено окрему ухвалу від 05.05.2014р.

22.05.2014р. позивачем суду надано письмове клопотання про залучення до матеріалів справи витребуваних ухвалою від 14.04.2014р. документів, а саме, виписки по кредитному рахунку відповідача. Зазначені документи прийняті колегією суддів в якості доказів та долучені до матеріалів справи.

Витребуваний судом оригінал кредитного договору ДДNEДW від 26.02.2007р. з додатком №7 від 26.02.2007р. наданий позивачем колегії суддів для ознайомлення в судовому засіданні 26.05.2014р.

Відповідно до ст.101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Отже, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, а також, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (Банк) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (Клієнт) укладений Договір № DDNEDW банківського рахунку від 26.02.2007 року (Далі - Договір банківського рахунку).

Банк свої зобов'язання за кредитним договором №DDNEDW від 26.02.2007 року з додатком №7 "Про регламент надання мінімального бланкового овердрафтового кредиту на картковий рахунок" (далі - Кредитний договір) виконав належним чином, надавши відповідачеві кредитний ліміт у розмірі 10 000,00 грн., що підтверджується долученою до матеріалів справи копією виписки по рахунку банка (а.с.37). та не заперечується самим відповідачем ані в позовній заяві, ані в апеляційній скарзі.

В той же час, відповідач взятих на себе зобов'язань за згаданим вище договором кредитування не дотримався, внаслідок чого станом на 01.10.2013р. заборгованість по кредиту сягнула 44 356,75 грн., з яких 9 959,24 грн. - заборгованість за кредитом, 21 090,73 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом та 13 306,78 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Наведене стало приводом для звернення позивача до суду за захистом порушеного права.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України).

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ст. 1049 Цивільного кодексу України).

Окрім того, згідно з пунктами 1.5., 1.9., 1.12.1., 3.1., 3.2., 3.3. кредитного договору з додатками, що є його невідємною частиною, у разі порушення Клієнтом будь-якого із зобов'язань: зі сплати відсотків за користування кредитом, передбачених; термінів повернення кредиту й інших витрат, передбачених пунктами 1.3., 1.4., 1.6., 1.7., 1.8., 1.9., 1.12.2., 1.12.4. додатку до договору, винагороди, передбаченої пунктами 1.10, 3.3., 3.5, 3.6 додатку до договору, Клієнт сплачує банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який виплачується пеня (п.5.1. кредитного договору). Відповідно до п.5.3. кредитного договору, нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань, передбаченої п.п.5.1., 5.2., здійснюється протягом 3 (трьох) років із дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане Клієнтом.

Таким чином, з урахуванням відсутності доказів належного виконання відповідачем кредитних зобов'язань (несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за користування ним), колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що за згаданими вище умовами кредитного договору нарахування відповідачеві 9 959,24 грн. - заборгованості по кредиту; 21 090,73 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом та 13 306,78 грн. - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором слід визнати обґрунтованим.

Відповідно до вимог ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В той же час, викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача судова колегія вважає неспроможними та такими, що не спростовують правомірності викладеного в оскаржуваному рішенні висновку господарського суду першої інстанції.

Зокрема, щодо заперечень апелянта з приводу неотримання ним претензії позивача від 01.04.2014р. в порядку досудового врегулювання спору та відсутності доказів отримання ним позовної заяви з додатками слід зазначити наступне.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002р. N15-рп/2002 у справі N1-2/2002, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. Право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Передбачене ж статтею 56 ГПК надсилання копії позовної заяви і доданих до неї документів є процесуальним обов'язком позивача як учасника судового процесу і не підпадає під ознаки вимоги (претензії) щодо виконання боржником обов'язку у даному випадку за кредитним договором. Більш того, слід зауважити на тому, що Господарський процесуальний кодекс України зобов'язує позивача саме надіслати відповідачеві копію позовної заяви і доданих до неї документів та не пов'язує правомірність порушення провадження у справі з отриманням даних документів відповідачем. Докази направлення позову з додатками містяться в матеріалах справи (а.с.4,5).

Неспроможними апеляційна інстанція вважає також доводи скаржника з приводу ненаправлення ухвал суду на адресу уповноваженого представника відповідача - Прокопенка В.М. та, як наслідок, вирішення спору без участі відповідача.

З цього приводу необхідно зазначити, що Господарський процесуальний кодекс України, а саме ст.87 останнього, зобов'язує господарський суд надсилати рішення та ухвали сторонам у справі, а не їх уповноваженим представникам, кількість яких законом не обмежена. В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце вирішення спору ухвалами господарського суду першої інстанції від 05.11.2013р., 21.11.2013р., що підтверджується наявними у справі рекомендованими поштовими повідомленнями (а.с.43,51). Більш того, в судовому засіданні 21.11.2013р. був присутній уповноважений представник відповідача Прокопенко В.М., який мав можливість скористатися передбаченим ст.ст.22,28 Господарського процесуального кодексу України правом та надати суду додаткові письмові заперечення, докази.

Що ж до заперечень апелянта стосовно ігнорування судом письмового клопотання уповноваженого представника відповідача - Прокопенка В.М. від 12.12.2013р. про відкладення розгляду справи у зв'язку із хворобою, колегія суддів ще раз зауважує на тому, що кількість представників, що можуть представляти інтереси сторін, законом не обмежена, тому хвороба уповноваженого представника як беззаперечна підстава для відкладення судового розгляду колегією суддів поважною визнана бути не може.

Отже, враховуючи відсутність заперечень апелянта з приводу отримання кредитних коштів від позивача та факту неналежного виконання зобов'язань зі сплати кредитних платежів (адже відповідач оскаржує не саме рішення по суті, а наполягає на недотриманні вимог чинного законодавства України під час звернення банку з позовом та в подальшому вирішення даного спору господарським судом), зважаючи на ненадання відповідачем доказів виконання чи/або часткового виконання зобов'язань за кредитним договором та враховуючи, що зазначені в апеляційній скарзі процесуальні порушення в ході апеляційного провадження документального підтвердження не знайшли, підстави для задоволення апеляційної скарги у колегії суддів відсутні.

Разом з цим, оскаржуване рішення апеляційний господарський суд вважає правомірним, таким, що прийнято за умов надання належної юридичної оцінки наявним у справі доказам, що виключає наявність передбачених ст.104 ГПК України підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2014р. у справі №904/8547/13 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м.Жовті Води Дніпропетровської області, - без задоволення.

Постанова набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у двадцятиденний строк.

Повний текст виготовлений та підписаний 29.05.2014р.

Головуючий суддя І.М. Науменко

Суддя П.П. Павловський

Суддя В.О. Кузнецов