Постанова № 38931422, 22.05.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2014 року м. Львів Справа № 9104/24268/10

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Клюби В.В., Яворського І.О.,

з участю секретаря - Саламахи О.І.,

представників позивача - Ящинського А.А., Чарнош О.Є.,

представника відповідача - Шевчука І.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2010 року по справі № 2а-4414/09/1370 за позовом Приватного підприємства «Ярта» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Ярта» (далі - ПП «Ярта») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (далі - ДПІ у Шевченківському районі м. Львова), в якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення відповідача від 30 квітня 2009 року № 0000371730/1/10030 та від 06 травня 2009 року № 0000512300/1/10303.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2010 року вказаний позов задоволено частково, визнано протиправними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 30 квітня 2009 року № 0000371730/1/10030 та від 06 травня 2009 року № 0000512300/1/10303.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 10 лютого 2009 року № 179/13/23-118/3452225, а тому висновки суду першої інстанції про протиправність цих податкових повідомлень-рішень та відповідно про наявність підстав для їх скасування є помилковими.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги поданої відповідачем апеляційної скарги та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представники позивача заперечили проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просили відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 10 лютого 2009 року № 179/13/23-118/34522251, складеного за результатами планової виїзної перевірки ПП «Ярта» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова прийнято податкові повідомлення-рішення від 19 лютого 2009 року № 0000512300/0/3586, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за податком на прибуток в розмірі 69894.70 грн., з яких за основним платежем в розмірі 48266.00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 21628.70 грн., та від 19 лютого 2009 року № 0000371730/0/3497, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за податком з доходів фізичних осіб в розмірі 3038.46 грн., з яких за основним платежем в розмірі 821.42 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2217.04 грн.

За результатами адміністративного оскарження, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова частково скасовано вказані вище податкові повідомлення-рішення та прийнято податкові повідомлення-рішення від 06 травня 2009 року № 0000512300/1/10303, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за податком на прибуток в розмірі 69440.30 грн., з яких за основним платежем в розмірі 47920.00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 21520.30 грн., та від 30 квітня 2009 року № 0000371730/1/10030, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за податком з доходів фізичних осіб в розмірі 2097.87 грн., з яких за основним платежем в розмірі 577.11 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1520.76 грн.

Підставою для визначення позивачеві податкового зобов'язання слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 47920.00 грн., а також вимог пункту 3.4 статті 3, підпункту 4.2.15 пункту 4.2 статті 4, підпункту 6.3.3 «е» пункту 6.3 статті 6, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, підпункту 9.10.1 пункту 9.10 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що привело до заниження податку з доходів фізичних осіб на суму 577.11 грн.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на те, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати в сумі 160037.80 грн., не підтверджені відповідними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку, а також витрати в сумі 29200.00 грн., понесені на оплату інформаційно-консультативних послуг, наданих фізичною особою-підприємцем Чарнош О.Є., не підтверджені актами виконаних робіт, а також на те, що позивачем не підтверджено відповідними розрахунковими документами витрати по авансових звітах в сумі 2443.58 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат витрати в сумі 160037.80 грн., а висновок відповідача про їх непідтвердження відповідними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку, є необґрунтованим та зроблений без дослідження первинної документації, що була підставою для їх формування. Також судом першої інстанції зроблено висновок про правомірність формування валових витрат з урахуванням витрат на оплату наданих Чарнош О.Є. інформаційно-консультативних послуг, оскільки такі були реально здійснені та пов'язані з господарською діяльністю позивача та про правомірність формування позивачем податкових зобов'язань за податком з доходів фізичних осіб у зв'язку з тим, що працівниками використовувались власні кошти, а не видані позивачем авансом під звіт.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Як видно з матеріалів справи, між ПП «Ярта» та фізичною особою-підприємцем Чарнош О.Є. 28 серпня 2006 року укладено договір про виконання робіт, відповідно до якого позивачеві надані інформаційно-консультаційні послуги, пов'язані з організацією його діяльності.

В підтвердження реальності надання вказаних послуг позивачем надано суду копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), звітів про виконану роботу відповідно до вказаного вище договору.

З врахуванням наведеного вище суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції між ПП «Ярта» та фізичною особою-підприємцем Чарнош О.Є. реально проведені, а витрати з придбання у даного контрагента послуг відповідають господарській меті позивача.

Таким чином позивач правомірно відніс до складу валових витрат витрати в сумі 29200.00 грн. за господарськими операціями із зазначеним вище контрагентом.

Щодо висновку ДПІ у Шевченківському районі про завищення позивачем валових витрат на суму 160037.80 грн. у зв'язку з непідтвердженням понесених витрат на зазначену суму відповідними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку, то слід зазначити наступне.

Як видно з акта перевірки вказане порушення було виявлено відповідачем лише на підставі аналізу рахунків бухгалтерського обліку підприємства без дослідження при цьому первинних фінансово-бухгалтерських документів.

Враховуючи те, що встановлене законодавцем правило, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку (частина 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України») не означає співпадання правил щодо ведення податкового і бухгалтерського обліків, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про недоведеність відповідачем завищення позивачем валових витрат на суму 160037.80 грн.

Що стосується донарахування податкових зобов'язань за податком на прибуток у зв'язку з непідтвердженням документально витрат згідно з авансовими звітами, то слід зазначити наступне.

Згідно з пунктом 1.11 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, відрядженому працівникові перед від'їздом у відрядження видається грошовий аванс у межах суми, визначеної на оплату проїзду, наймання жилого приміщення і добові. Після повернення з відрядження працівник зобов'язаний до закінчення третього банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, наданих на відрядження) підлягає поверненню працівником до каси або зарахуванню на відповідний рахунок підприємства, що їх надало, у встановленому законодавством порядку. Разом із звітом подаються посвідчення про відрядження, оформлене в установленому порядку, і документи в оригіналі, що підтверджують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат.

Відповідно до пункту 1.12 вказаної Інструкції витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо. Витрати у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються.

Таким чином, пов'язані із відрядженням витрати, які не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються, а підтверджуючими документами є розрахункові документи відповідно до вимог Законів України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та «Про оподаткування прибутку підприємств».

Статтею 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» до переліку розрахункових документів віднесено касовий чек, товарний чек, розрахункову квитанцію, а також проїзні документи, які належать до бланків суворого обліку та виготовлення яких врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 283 «Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку».

Під час розгляду справи судом першої інстанції ПП «Ярта» надано суду розрахункові документи, які підтверджують сплату покупцем готівкових коштів лише на суми 1427.40 грн. та 635.00 грн., що свідчить про правильність віднесення позивачем до валових витрат суми 2062.00 грн., що судом першої інстанції враховано не було.

Отже, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 06 травня 2009 року № 0000512300/1/10303 підлягало скасуванню лише в частині донараховання податкових зобов'язань за податком на прибуток в сумі 47824.60 грн. за основним платежем та 21350.30 за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини та прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для скасування згаданого вище податкового повідомлення-рішення вцілому.

Зафіксоване в акті перевірки документальне непідтвердження витрат згідно з авансовими звітами також послужило підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань за податком з доходів фізичних осіб.

Відповідно до підпункту 9.10.1 пункту 9.10 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого підпунктом 9.10.3 цього пункту строку, є особа, що надала такі суми, а саме: на відрядження у сумі перевищення над сумою витрат платника податку на таке відрядження, розрахованою згідно з підпунктом 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Сума податку, нарахована на суму такого перевищення, утримується особою, що надала такі кошти, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а при недостатності суми такого доходу - за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців, до повної сплати суми такого податку.

За змістом абзацу 2 підпункту 9.10.3 пункту 9.10 цієї ж статті Закону якщо платник податку не повертає суму надміру витрачених коштів протягом звітного місяця, на який припадає такий граничний строк, то така сума підлягає оподаткуванню за правилами, встановленими підпунктом 9.10.1 цього пункту, та платник податку сплачує штраф, встановлений абзацом першим цього підпункту.

Підпунктом 4.2.15 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої розраховується згідно з пунктом 9.10 статті 9 цього Закону.

ПП «Ярта» підтверджено відповідними розрахунковими документами витрату працівниками готівкових коштів на суму 2062.00 грн., що вказує на безпідставність донарахування ПП «Ярта» податкових зобов'язань за податком з доходів фізичних осіб в розмірі 509.77 грн. та штрафних (фінансових) санкцій з урахуванням цієї суми.

Натомість, суд першої інстанції не звернув увагу на вказані обставини та помилково скасував податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 30 квітня 2009 року № 0000371730/1/10030 вцілому.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нової постанови.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 197, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2010 року по справі № 2а-4414/09/1370 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Приватного підприємства «Ярта» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова від 06 травня 2009 року № 0000512300/1/10303 в частині визначеної суми податкового зобов'язання за податком на прибуток в розмірі 70974.90 грн., з яких за основним платежем в розмірі 47824.60 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 21350.30 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова від 30 квітня 2009 року № 0000371730/1/10030 в частині визначеної суми податкового зобов'язання за податком з доходів фізичних осіб в розмірі 1221.56 грн., з яких за основним платежем в розмірі 509.77 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1019.54 грн.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.В. Клюба

І.О. Яворський

Повний текст постанови виготовлено 26 травня 2014 року.