Постанова № 38931050, 28.05.2014, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

28.05.2014 справа №913/502/14

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддівТатенко В.М. Зубченко І.В., Попков Д.О.,За участю представників сторін:

від позивача:не з'явивсявід відповідача:не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Авторомі-Транс», смт. Пісочин Харківська область на рішення господарського судуЛуганської області від24.03.2014р.у справі№ 913/502/14 (суддя: Лісовицький Є.А.)порушеній за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторомі-Транс», смт. Пісочин Харківська область до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Капітал-Сервіс», м. Луганськпростягнення 7' 861,11грн.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авторомі-Транс» далі - «Позивач») звернулось до господарського суду Луганської області з позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Капітал-Сервіс» (далі - «Відповідач») 7' 861,11грн., яка складається з: 7' 500,00 грн. - основна заборгованість, 308,84 грн. - 3% річних, 52, 27 грн. - інфляційні нарахування.

Рішенням господарського суду Луганської області від 24.03.2014р. у справі № 913/502/14 у задоволенні позовних вимог було відмовлено у повному обсязі, у зв'язку зі спливом строку позовної давності, застосування якої заявлено стороною у справі.

Позивач, не погоджуючись з рішенням господарського суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить: рішення господарського суду Луганської області від 24.03.2014р. у справі № 913/502/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а також не в повній мірі дослідженні матеріали та докази по справі та невірно зроблені висновки. Зокрема, наполягає на тому, що укладений сторонами договір не є договором перевезення. Відтак щодо вимог про стягнення спірної суми слід застосовувати загальний строк позовної давності.

Сторони були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, поважність не явки не повідомили.

Враховуючи ті обставини, що в апеляційній скарзі заявник посилається лише на ті документи, які вже досліджувались судом, приймаючи до уваги те, що явка представни

ків сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представників сторін.

Відповідно до статей 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України, фіксація судового процесу технічними засобами здійснена не була, складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з дотриманням встановлених до нього вимог, відтак - законним та обґрунтованим; а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 31 серпня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авторомі-Транс" (Перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Капітал-Сервіс" (Експедитор) було укладено Договір № 125 «про організацію міжнародних перевезень ванажів» (далі - Договір).

Відповідно до пункту 2.1. Договору, Перевізник надає послуги з перевезення вантажів на підставі заявки, яка надається Експедитором в письмовій формі (факсом), до початку завантаження і є невід'ємною частиною договору. Заявка вважається прийнятою до виконання, якщо вона підтверджена підписами уповноважених осіб та скріплена печатками сторін. Факс-копія заявки має силу оригіналу.

Згідно пункту 4.2 Договору, вартість конкретного перевезення визначається в заяві на перевезення вантажу.

Пункт 5 договору передбачає, що розрахунок має бути здійснений протягом 10 днів з моменту здійснення перевезення та направлення відповідачу акту здачі-приймання наданих послуг, податкову накладну, оригіналу CMR, оригінал товарно-транспортних документів з відмітками вантажовідправника та перевізника, рахунку-фактури.

Строк дії договору встановлюється з дня його підписання і до 31.12.2012р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань (п.10.6 договору).

31 серпня 2012 року сторонами погоджено та підписано Заявку-договір на перевезення вантажу б/н, яка передбачає, що:

· перевезення вантажу здійснювалось за маршрутом м. Уфа, республіка Башкортостан, Російська Федерація - м. Одеса, Україна;

· датою завантаження є - 01.09.2012р., а датою розмитнення встановлено - 06.09.2012р. - 10.09.2012р.;

· вартість перевезення встановлена у Заявці - 15' 000,00 грн.;

· форма оплати безготівкова, 50% по завантажуванню, а 50% після отримання оригіналів документів.

Як вбачається із міжнародної товарно-транспортної накладної товар було доставлено та прийнято одержувачем 14.09.2012р..

Позивачем було виставлено Відповідачу рахунок на оплату послуг № 789 від 04.09.2012 на суму 15' 000,00 грн., який був частково оплачений останнім у розмірі 7' 500, грн..

Позивачем на адресу відповідача була направлена вимога про повернення грошових коштів б/н від 10.01.2014р., яка залишена останнім без відповіді.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, що призвело до утворення заборгованості та нарахування додаткових сум у розумінні ст..611 ЦК України.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, так і заперечень.

Стаття 43 ГПК України встановлює, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 ЦК України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Донецький апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що між сторонами був укладений договір, який за своєю правовою природою є договором про перевезення вантажу, оскільки у даному договорі перевізник надає тільки послуги з перевезення вантажів на підставі заявки, а не виконує або організує виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу, не укладає від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу тощо. Окрім того підтвердженням про виникнення між сторонами саме правовідношення з перевезення свідчать Заявку-договір від 31.08.2012р. та - міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR, а.с.12)

Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Дані приписи кореспондуються з положеннями статті 307 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Згідно з частинами 2 та 6 статті 306 вказаного Кодексу, суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Як вбачається з CMR (а.с.12), це перевезення, не дивлячись ні на які інші договори, виконується згідно з умовами Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ).

Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до якої Україна приєдналась відповідно до Закону України від 01.08.2006 №57-V "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" передбачено, що вказана Конвенція застосовується до будь - якого договору дорожнього перевезення вантажів автомобілем за винагороду, якщо зазначені у договорі місце прийняття до перевезення вантажу та місце доставки вантажу знаходяться на території двох держав, з яких хоча б одна приймає участь у Конвенції.

Частина 3 ст.35 ГПК України встановлює, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській справ, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Рішенням господарського суду Одеської області від 14 січня 2013 року у справи № 5017/3198/2012 встановлено, що 03 жовтня 2012 року ТОВ "Компанія "Капітал - Сервіс" було відправлено лист з оригіналом CMR, актом виконаних робіт, податковою накладною, вимогою про сплату № 162 від 01.10.2012 року та рахунком на оплату залишку суми фрахту відповідачу - ТОВ "ПРОГРЕС ПЛЮС".

Отже, з викладеного вбачається, що ТОВ "Компанія "Капітал - Сервіс" зазначені вище документи було отримано від позивача у даній справі - ТОВ "Авторомі-Транс" ще до 03.10.2012р..

З CMR вбачається, що товар був доставлений та прийнятий одержувачем 14.09.2012р..

Відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності щодо вимог позивача, мотивоване тим, що для вимог у зв'язку з перевезенням вантажу встановлено спеціальний (скорочений) строк позовної давності в 1 рік.

Частиною 1 ст. 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимогу зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

За ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Як встановлено у п. 1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у

вирішенні господарських спорів", за змістом частини другої статті 9 ЦК України та частини першої статті 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених статтею 175 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Конвенції «Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік, з урахуванням того, зокрема, що позовна давність починається по закінченню 3-х місячного строку з дня укладання договору перевозки.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо пропущення позивачем строку позовної давності і, як наслідок - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи місцевим господарським суд допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 103, 104 ГПК України, як підстави для скасування рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на Позивача.

З огляду на вищевикладене, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авторомі-Транс» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 24.03.2014 року по справі № 913/502/14 - залишити без змін.

Головуючий суддя: В.М. Татенко Судді: І.В. Зубченко Д.О. Попков

Надруковано примірників:1 - позивачу; 1 - відповідачу 1 - до справи; 1 - ГСЛО; 1 - ДАГС