Рішення № 38922004, 21.05.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5004/14 21.05.14За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»

до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1

про стягнення 4764,15 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін:

від позивача - Пахолик Т.П. (представник за довіреністю);

від відповідача - не з'явилися;

від третьої особи - не з'явилися.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі - Позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (далі - Відповідач) заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, в розмірі 4764,15 грн.

Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що Відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не відшкодував Позивачу матеріальну шкоди, завдану страхувальником Відповідача внаслідок ДТП.

Від МТСБУ 04.04.2014 через відділ діловодства суду надійшли витребувані в порядку ст. 65 ГПК України відомості.

Від сторін 09.04.2014 та 13.05.2014 через відділ діловодства суду надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

Ухвалою від 23.04.2014 за клопотанням Відповідача судом було залучено відповідно до ст. 27 ГПК України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1.

Третя особа письмових пояснень по суті спору не подала, в судові засідання її представники або Третя особа особисто не з'являлися, хоча судом були вчинені всі дії щодо належного повідомлення Третьої особи про призначення справи до розгляду в засіданнях суду, про час і місце їх проведення, оскільки ухвала суду надсилалася на адресу місцезнаходження Третьої особи згідно відомостей, які містяться в матеріалах справи, а відтак, будь-які несприятливі наслідки неявки повноважних представників у судове засідання покладаються на Третю особу.

Відзиву на позов Відповідач не подав.

Представники Відповідача в судові засідання також не з'являлися, хоча судом було вчинено всі належні дії для повідомлення їх про призначення справи до розгляду в засіданнях суду, про час і місце їх проведення, оскільки ухвали суду були надіслані на адресу місцезнаходження Відповідача, яка містяться в матеріалах справи та згідно відомостей з ЄДРЮО та ФОП, та були отримані Відповідачем, про що містяться відмітки на повідомленнях про вручення поштових відправлень.

Отже Відповідач, як учасник судового процесу не був позбавлений права та можливості (в матеріалах справи відсутні докази протилежного) забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні свого повноважного представника.

Неможливість направлення Відповідачем повноважного представника та неможливість розгляду справи без участі його представника підлягає доведенню Відповідачем, як учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Суд також приймає до уваги, що явка представників сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а отже направлення представника було правом, а не обов'язком Відповідача, та останнім не обґрунтовано підстав необхідності прийняття його представником особистої участі в судовому засіданні.

Крім того, Відповідач не був позбавлений права та можливості (в матеріалах справи відсутні докази протилежного) надати відзив на позов в письмовому вигляді через канцелярію суду, оскільки, як зазначалось вище, про призначення судового засідання Відповідачу було заздалегідь, з часу отримання ним ухвали суду.

Судом враховано, що відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, та судом не встановлено обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність встановлених ст. 77 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України, здійснює розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.08.2013 по вул. Дмитрівська в м. Києві була скоєна ДТП, а саме відбулося зіткнення автомобіля «Фольксваген», д.р.н. НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_1 та автомобіля «Фольксваген», д.р.н. НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_3

Причинами ДТП стало те, що водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Фольксваген», д.р.н. НОМЕР_1 та рухаючись заднім ходом не переконався, що це буде безпечним, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Фольксваген», д.р.н. НОМЕР_2, чим порушив пункт 10.9 ПДР України.

Дані обставини підтверджуються короткою та розгорнутою довідками ДАІ про дорожньо-транспортну пригоду, копії яких містяться у матеріалах справи.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль «Фольксваген», д.р.н. НОМЕР_2 (Застрахований автомобіль), який відповідно до залученої до матеріалів справи копії реєстраційного талону належить ОСОБА_3 на праві власності, та який був застрахований Позивачем на підставі Договору добровільного страхування від 20.07.2009, додаток № 28-2828-0157/501 (далі - Договір добровільного страхування); вигодонабувачем за вказаним договором є ТОВ «Порше Лізинг Україна».

На підставі вищевказаного, за умовами Договору добровільного страхування, враховуючи рахунок № СЗ00255964/СС00174825 від 28.08.2013 ТОВ «Автосоюз» (ремонтного СТО Застрахованого автомобіля) з ремонтною калькуляцією на суму 7388,95 грн. (в т.ч. ПДВ), Позивачем було складено Страховий акт № СТОКА-218 від 10.09.2013, відповідно до якого Позивач розрахував та виплатив страхове відшкодування в розмірі 5767,15 грн. (за проханням вигодонабувача за Договором добровільного страхування) на рахунок ремонтного СТО Застрахованого автомобіля, що підтверджується залученою до матеріалів справи копією платіжного доручення №16185 від 12.09.2013.

Про фактичне відновлення Застрахованого автомобіля на СТО ТОВ «Автосоюз» свідчить залучений до матеріалів справи акт виконаних робіт від 28.10.2013 на суму 7388,95 грн.

При цьому, закон не зобов'язує страховика запитувати згоду вигодонабувача на виплату страхового відшкодування на відновлення Застрахованого автомобіля, та матеріали справи не містять доказів, що вигодонабувач за Договором страхування заперечував проти виплати Позивачем суми страхового відшкодування на рахунок ремонтного СТО Застрахованого автомобіля, що мало своїм наслідком відновлення останнього, та оскільки відновлення пошкодженого майна (Застрахованого автомобіля) не суперечить ані інтересам вигодонабувача, ані страхувальника за вказаним договором, і Відповідачем не доведено протилежного.

Позивачем також було надано вищеописані в рішенні рахунок про вартість відновлювального ремонту Застрахованого автомобіля та акт виконання робіт, які свідчать про здійснення ТОВ «Автосоюз» господарської діяльності саме як станції технічного обслуговування автомобілів (СТО).

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відтак, Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Як вбачається з матеріалів справи, шкоду було заподіяно водієм автомобіля «Фольксваген», д.р.н. НОМЕР_1, ОСОБА_1, під час експлуатації вказаного автомобіля, і його вину у вчиненні ДТП та скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП встановлено постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 02.10.2013 у справі № 761/22638/13-п.

На час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1, як особи, яка експлуатує автомобіль «Фольксваген», д.р.н. НОМЕР_1 на законних підставах, була застрахована Відповідачем на підставі договору (полісу) № АС/1861136 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Вказаним договором (полісом) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 50000 грн., франшиза - 1000 грн.

При цьому виправлення від руки у вказаному полісі франшизи з 1000 грн. на 0 судом до уваги не приймається, оскільки відсутній напис «виправленому вірити», з підписом уповноваженої особи на таке виправлення, та зі скріпленням печаткою.

Отже, Відповідач є особою на яку полісом № АС/1861136 покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації автомобіля «Фольксваген», д.р.н. НОМЕР_1, на час спірної ДТП.

Позивач звертався до Відповідача з завою (вимогою) № 6197/1790-Усг від 28.11.2013 про здійснення страхового відшкодування в зв'язку з ДТП, та дану вимогу Відповідачем було отримано наручно 29.11.2013, що вбачається зі зробленої на вимозі відмітки, проте в матеріалах справи відсутні докази задоволення Відповідачем вимоги Позивача або обґрунтованого її відхилення.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, відповідно до вимог вищенаведених статей, у випадку настання ДТП, страховиком винної особи підлягає відшкодуванню, зокрема, у встановленому законом порядку оцінена шкода, що пов'язана з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, з урахуванням його зносу.

На необхідність врахування зношеності пошкодженого майна, при стягненні на користь потерпілого його вартості, також наголошує Верховних Суд України у правовій позиції, викладеній в п. 9 постанови Пленуму від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».

Однак ані норми вищенаведених, ані інших законів законодавства не зобов'язують Позивача замовляти та оплачувати суб'єкту оціночної діяльності проведення дослідження та складання відповідного висновку про оцінку шкоди, що пов'язана з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, з урахуванням його зносу, внаслідок пошкодження у ДТП.

Так, проведення оцінки майна по визначенню збитків або розміру відшкодування на підставі частини 2 статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» є обов'язковим у встановлених законом випадках. Проте імперативної норми, яка би зобов'язувала страховика в обов'язковому порядку звертатися до суб'єктів оціночної діяльності, визначених вищезгаданим Законом, чинне законодавство не містить.

Відтак, розмір шкоди (як оціненої так і фактично завданої) та коефіцієнт фізичного зносу Застрахованого автомобіля підлягають доведенню перед судом сторонами спору належними засобами доказування відповідно до статей 32, 34 ГПК України.

При цьому, обов'язок доведення певних фактів та обставин, у відповідності до ст. 33 ГПК України, покладається саме на ту особу, яка на них посилається.

Тобто, Позивач повинен довести суду обгрунтованість розміру шкоди та застосованого ним коефіцієнту фізичного зносу Застрахованого автомобіля, а Відповідач натомість повинен спростувати належними засобами доказування встановлений Позивачем за його оцінкою в страховому акті розмір шкоди та порядок його розрахунку, та довести, який саме розмір шкоди є обґрунтованим на думку Відповідача, або взагалі довести, що шкода не завдавалась та дорівнює нулю.

У відповідності до рахунку № СЗ00255964/СС00174825 від 28.08.2013 ТОВ «Автосоюз» (ремонтного СТО Застрахованого автомобіля) з ремонтною калькуляцією, для відновлення Застрахованого автомобіля після ДТП необхідно використати деталей, матеріалів та виконати робіт на загальну суму 7388,95 грн. (в т.ч. ПДВ), але враховуючи умови Договору страхування Позивач розрахував та виплатив страхове відшкодування в меншому розмірі, ніж у рахунку, зокрема в розмірі 5767,15 грн.

Про фактичне відновлення Застрахованого автомобіля на СТО ТОВ «Автосоюз» свідчить залучений до матеріалів справи акт виконаних робіт від 28.10.2013 на суму 7388,95 грн.

При цьому, наведені в ремонтній калькуляції до рахунку № СЗ00255964/СС00174825 від 28.08.2013 та в акті виконаних робіт від 28.10.2013 матеріли, деталі та роботи на загальну суму 7388,95 грн. знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з завданими Застрахованому автомобілю пошкодженнями внаслідок ДТП, що відображені в довідках ДАІ, і Відповідачем не надано доказів протилежного, а також не спростовано належними засобами доказування, що вартість робіт по відновленню автомобіля є необґрунтованою або завищеною.

При цьому, Відповідачем не заявлялося клопотання про витребування доказів в порядку ст. 38 ГПК України на спростування наведеного і обґрунтованого Позивачем розміру шкоди, а також не заявлялося клопотання про призначення експертизи в порядку ст. 41 ГПК України.

Висновку сертифікованого оцінювача або аварійного комісара щодо встановлення обґрунтованого на думку Відповідача розміру шкоди, завданої внаслідок пошкодження Застрахованого автомобіля у ДТП, враховуючи коефіцієнт фізичного зносу Застрахованого автомобіля, суду також надано не було.

Відповідно до пункту 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395) значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.

Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого Застрахованого автомобіля, виробництва не СНД, копія якого міститься у матеріалах справи, вбачається, що рік випуску автомобіля - 2010, а отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував 7 років. Таким чином підстав для вирахування зносу в даному випадку не має, та Відповідачем не доведено суду протилежного.

Судом також враховано, що у пункті 7.39 вищезазначеної Методики наведені винятки стосовно використання зазначених у пункті 7.38 Методики вимог.

Разом з тим, Відповідачем у супереч статті 33 ГПК України не доведено суду, що існують обставини, зазначені у пункті 7.39 Методики, які дають підстави для визначення іншого розміру коефіцієнта фізичного зносу.

Отже, документами, які підтверджують розмір витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом Застрахованого автомобіля, та який відповідно, за умови нульового коефіцієнту фізичного зносу Застрахованого автомобіля, дорівнює розміру шкоди, завданої власнику Застрахованого автомобіля внаслідок ДТП, є оплачений рахунок № СЗ00255964/СС00174825 від 28.08.2013 ремонтного СТО та складений на його підставі акт виконаних робіт від 28.10.2013 на суму 7388,95 грн.

Крім того, відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (стаття 9 Закону України «Про страхування»).

Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу № АС/1861136 та положення статей 12, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статей 9, 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1192 ЦК України, у Відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати Позивачу шкоду, в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком (50000грн.), виходячи з вартості відновлювального ремонту Застрахованого автомобіля, з врахуванням нульового коефіцієнту фізичного зносу (7388,95 грн.), при цьому в межах суми, що перейшла до Позивача в зв'язку з виплатою страхового відшкодування (5767,15 грн.), за мінусом франшизи (1000 грн.), та отже в сумі 4767,15 грн.

При цьому, суд зазначає, що відсутня вина або порушення Позивачем прав та охоронюваних законом інтересів Відповідача, через те, що страхувальник останнього не повідомляв Відповідача про настання ДТП у встановлений законом строк, на що посилається Відповідач.

Суд зазначає, що такий обов'язок відповідно до п.п. 33.1.4 п. 33.1 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено саме на страхувальника Відповідача, та Позивач не відповідає за виконання або не виконання покладених на страхувальника Відповідача обов'язків, та взаємовідносини між ними, які можуть бути наслідком такого невиконання.

Також Відповідачем не доведено, що Позивач або страхувальник Позивача всупереч вимогам та/або проханням Відповідача не сприяли в розслідуванні причин та обставин ДТП, та зокрема відмовили на запити Відповідача про надання необхідних документів або Застрахованого автомобіля для огляду.

З матеріалів справи слідує, що Позивач з метою отримання коштів від Відповідача звернувся до останнього з завою (вимогою) № 6197/1790-Усг від 28.11.2013 про виплату страхового відшкодування за полісом № АС/1861136. Дана заява та документи, які необхідні для виплати страхового відшкодування на користь Позивача, були отримані Відповідачем наручно 29.11.2013, про що міститься відповідна відмітка на заяві, проте в матеріалах справи відсутні докази задоволення Відповідачем вимоги Позивача або обґрунтованого її відхилення.

Враховуючи вимоги пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування (регламентна виплата) за полісами ОСЦПВВНТЗ повинна бути виплачена страховиком (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Проте Відповідач після отримання вищезазначеної заяви (вимоги) та обов'язкового відповідно до закону переліку документів, у встановлений пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк суми страхового відшкодування на користь Позивача не виплатив.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

А відтак, з огляду на все вищенаведене, заявлені позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, тобто в розмірі 4764,15 грн.

Судовий збір відповідно до положень статті 49 ГПК України покладається на Відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (м. Київ, вул. Борщагівська, 145; ідентифікаційний код 23734213) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (м. Київ, вул. Івана Федорова, 32, літера А; ідентифікаційний код 30859524) 4764 (чотири тисячі сімсот шістдесят чотири) грн. 15 коп. відшкодування матеріальної шкоди (виплати страхового відшкодування), а також 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.05.2014

Суддя Сташків Р.Б.