Ухвала суду № 38919727, 22.05.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/12602/13-ц Головуючий у І інстанції Волчок А.Я.Провадження № 22-ц/780/2739/14 Доповідач у 2 інстанції Мережко М.В.Категорія 44 22.05.2014

УХВАЛА

Іменем України

22 травня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :

Головуючого судді: Мережко М.В.,

Суддів: Суханової Є.М., Гуля В.В.,

При секретарі: Франюк Т.В.

розглянула в відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підпріємства „Київське лісове господарство" на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 березня 2014 року в справі за позовом Державного підпріємства „Київське лісове господарство" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Тарасівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства про витребування із чужого незаконного володіння земельної ділянки у державну власність.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2013 року позивач ДП „Київське лісове господарство" звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Тарасівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства про витребування із чужого незаконного володіння земельної ділянки у державну власність. Свої вимоги обґрунтовувало тим, що рішенням XVI сесії V скликання Тарасівської сільської ради від 27.06.2008 року надано ОСОБА_2 дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки розміром 0,1300 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1.

Рішенням XXI сесії V скликання Тарасівської сільської ради від 20.02.2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1, площею 0,1300 га.

В подальшому, на підставі вищезазначеного рішення сільської ради був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 421963 на ім'я ОСОБА_2

Позивач зазначав, що 02.03.2010 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1300 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 3222486601:01:004:0065.

Відповідно до висновку про експертну грошову оцінку, вартість даної земельної ділянки загальною площею 1 300 кв. м. становить 163 748 грн.

Позивав зазначав, що відповідно до інформації ДП «Київське лісове господарство» від 05.12.2012 року № 02-913, № 02-909 земельна ділянка ОСОБА_3 відноситься до земель лісового фонду, а саме: до кварталу 48, виділ 2 Васильківського лісництва. Згідно із даною інформацією, ДП «Київське лісове господарство» не надавало дозволу на вилучення даної земельної ділянки лісового фонду, зміни цільового призначення земель не проводилось.

Позивач вважав, що ОСОБА_3 самовільно, без відповідної правової підстави, незаконно заволодів земельною ділянкою площею 0,1300 га, що відноситься до земель лісового фонду, а саме кварталу 48 виділ 2 Васильківського лісництва.

По даному факту порушення працівниками лісової охорони Васильківського лісництва ДП «Київський лісгосп» був складений акт огляду та вчинення правопорушення лісового законодавства та направлений до Державної інспекції сільського господарства в Київській області для прийняття рішення по суті вчиненого ОСОБА_3 адміністративного правопорушення.

Відповідно до інформації, наданої Тарасівською сільською радою, ОСОБА_3 не звертався до Тарасівської сільської ради з клопотанням про зміну цільового призначення земельної ділянки з „особистого селянського господарства" на „будівництво житлового будинку і господарських споруд"; дозволу на проект відведення земельної ділянки на зміну цільового призначення Тарасівською сільською радою не надавалось; заяви ОСОБА_3 про надання дозволу на будівництво житлового будинку до сільської ради не надходило.

Позивач просив, витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ДП «Київське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,1300 га, що розташована поза межами Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області вартістю 163 748 грн. Зобов'язати ОСОБА_3 відновити земельну ділянку до попереднього стану, знести самовільну збудовану огорожу на земельній ділянці площею 0,1300 га, що розташована поза межами Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, яка належить ДП «Київське лісове господарство».

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 березня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ДП „Київське лісове господарство", подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог.

В апеляційній скарзі посилався на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушення норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ДП „Київське лісове господарство" зазначало, що ухвалюючи незаконне та неправомірне рішення, суд не врахував та не застосував норми матеріального права, зокрема: положення ст. 7 Лісового кодексу України, де визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу право власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Крім того, суд не взяв до уваги той факт, що відповідач ОСОБА_3. самовільно, без відповідної правової підстави, незаконно заволодів земельною ділянкою, що відноситься до лісового фонду.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.

Судом встановлено, що рішенням XVI сесії V скликання Тарасівської сільської ради від 27.06.2008 року надано ОСОБА_2 дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки розміром 0,1300 га з цільовим призначенням „для ведення особистого селянського господарства" в АДРЕСА_1.

Рішенням XXI сесії V скликання Тарасівської сільської ради від 20.02.2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 „для ведення особистого селянського господарства" в АДРЕСА_1, площею 0,1300 га.

В подальшому, на підставі вищезазначеного рішення сільської ради був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 421963 на ім'я ОСОБА_2

У статті 35 Земельного кодексу України (в редакції 2001 року) зазначено, що громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Згідно із ст. 81 Земельного кодексу України (в редакції 2001 року) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції 2001 року) громадяни набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами здійснюється, зокрема, шляхом передачі земельних ділянок у власність. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться також у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Стаття 118 Земельного кодексу України (в редакції 2001 року) встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Статтею 125 Земельного кодексу України (в редакції 2001 року) визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Судом встановлено, що 02.03.2010 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1300 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 3222486601:01:004:0065.

Відповідно до ст. 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Стаття 48 Лісового кодексу України встановлює вимоги до змісту та форми матеріалів лісовпорядкування: у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства, об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Пункт 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України встановлює, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

До планово-картографічних матеріалів відносяться лісовпорядні планшети, виготовлення та розмноження яких регламентується Інструкцією про порядок виготовлення та розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, згідно з вимогами якої складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, завіряються в органах землекористування того району, де проводяться лісовпорядні роботи.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 21.01.1994 р. № 3853-ХІІ «Про введення в дію Лісового кодексу України», до приведення законодавства України у відповідність із Лісовим кодексом України законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Кодексу. На сьогодні є чинною Інструкція з проведення лісовпорядкування, затверджена постановою Держкомлісу СРСР від 12.09.1985 року № 4 в частині, що не суперечить законодавству України.

Згідно із п. 3.6.2.2 Інструкції лісовпорядна організація зобов'язана отримати в районних (обласних) органах землеустрою викопіювання меж, встановлених землеустроєм, по землекористувачах, суміжних із територією впорядковуваного об'єкту. Відповідно до Інструкції із землевпорядкування «межі земельних ділянок лісового фонду, що підлягають лісовпорядкуванню, визначаються на основі планів внутрішньогосподарського землевпорядкування і наносяться на їхні копії, які засвідчуються землевпорядною службою району».

Пункт 2.3.3 Інструкції визначає, що до лісовпорядної документації відносяться також: документи, які засвідчують перевірку і узгодження із органами землеустрою за наявними матеріалами і в натурі меж підприємства, розв'язання всіх спірних питань із суміжними землекористувачами; перелік урядових рішень про передачу і прийомку земель, здійснених після попереднього землеустрою; оригінали документів на землі, передані в довгострокове користування.

На підтвердження наявності у ДП «Київське лісове господарство», на час прийняття рішень Тарасівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області, права постійного користування спірними земельними ділянками, позивачем надано:

- Довідку ДП «Київське лісове господарство» від 05.12.2012 року, в якій зазначено, що погодження на вилучення земельної ділянки в кварталі 48 виділ 2 Васильківського лісництва поблизу АДРЕСА_1 не надавалося і зміни цільового призначення не проводилося (а.с.18);

- Довідку Київського обласного управління лісового та мисливського господарства від 07.12.2012 року за № 01-04/2013 про виявлення порушення лісового законодавства (розпочато будівництво на земельній лісовій ділянці, яка не вилучалась у постійного землекористувача ДП «Київський лісгосп»), згоди на вилучення та зміну цільового призначення земельної лісової ділянки в кварталі 48 виділ ДП «Київський лісгосп» та Управління не надавали (а.с.19);

- Довідку відділу Держземагентства у Києво-Святошинському районі від 19.06.2013 року про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222486601:01:004:0065 розташована на землях, які відповідно до планово-картографічних матеріалів обліковуються як землекористування ДП «Київське лісове господарство» (а.с.20).

Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Аналогічні положення містяться і в ст.57, ч.3 ст. 126 ЗК України.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатись органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Таким чином прокурор має право звернутись лише за захистом порушеного права, а тому у своєму позові мав обґрунтувати як існування такого права у позивача, а саме коли і на підставі чого у ДП "Київське лісове господарство" виникло право користування спірною земельною ділянкою, якими доказами це підтверджується так і порушення такого права відповідачами, також із зазначенням відповідних доказів.

Свої позовні вимоги прокурор обґрунтовував п. 5 Перехідних положень Лісового кодексу України.

Але вказана норма не регулює виниклі правовідносини, оскільки відповідно до п.1 Прикінцевих положень Лісового Кодексу України цей Кодекс набирає чинності з дня його опублікування, тобто з 13.04.1994 року. Пункт 5 Прикінцевих положень стосується лише земель, які були надані раніше, тобто до набрання чинності цим Кодексом. Після набрання чинності цим Кодексом, право користування земельними ділянками посвідчується лише державними актами на право постійного користування земельними ділянками.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ДП «Київське лісове господарство», суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що всупереч ст. 60 ЦПК України позивачем не було надано жодного документу, який передбачений ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України (в редакції 2001 року), ст.ст. 17, 48, п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, Інструкції з проведення лісовпорядкування в єдиному державному лісовому фонді СРСР (частина друга, 1990 рік), а вищезазначені довідки, які надані позивачем, не дають підстав, вважати, що земельна ділянка, яка виділялась ОСОБА_2, відноситься до земель лісового фонду і ДП «Київське лісове господарство» мало право постійного користування на дану земельну ділянку.

Крім того Позивачем не надано доказів на підтвердження факту погодження планово-картографічних матеріалів в органах землеустрою, про що зазначено в Інструкції з проведення лісовпорядкування.

Відповідно до статті 387 Цивільного процесуального кодексу України лише власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Колегія суддів, з огляду на зазначене, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржувана земельна ділянка на законних підставах вибула з державної власності та набула статусу приватної власності.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в порядку ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обгрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державного підпріємства „Київське лісове господарство" -відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 березня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: