Рішення № 38918740, 19.05.2014, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1119/14Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 46 Марцішевська О. М. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М. РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоНовіков О. М. суддівДмитренко М. І. , Храпко В. Д. при секретаріЯремич В.І., Бражнюк О.В., Волвенко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_8, ОСОБА_9, ФОП ОСОБА_10, ФОП ОСОБА_11 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 березня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8, ОСОБА_12, треті особи: фізична особа-підприємець ( далі ФОП ) ОСОБА_10, ФОП ОСОБА_11 про розподіл спільно набутого майна, визнання договору дарування удаваним правочином, та за позовом ФОП ОСОБА_10, ФОП ОСОБА_11 до ОСОБА_9 та ОСОБА_8 про визнання права власності на 2/3 частини транспортних засобів та грошових коштів, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2013 року ОСОБА_9 звернулася з позовом до ОСОБА_8 про поділ спільного майна подружжя, про визнання договору дарування удаваним та застосування наслідків удаваного правочину, посилаючись на те, що з 08.12.1979 року по 30.07.2013 року перебували в зареєстрованому шлюбі. За цей час ними придбане нерухоме майно: жилий будинок по АДРЕСА_2 вартістю 1 005 974 грн., земельну ділянку по АДРЕСА_3 площею 510 кв.м вартістю 367 200 грн., земельну ділянку по АДРЕСА_3 площею 394 кв.м. вартістю 283 680 грн., 33% нежитлового приміщення по АДРЕСА_4 вартістю 272 447 грн., квартиру АДРЕСА_1 вартістю 70 000 доларів США; автомобілі : ВМW х З, державний номер ( д.н.) НОМЕР_5, RENAULT MAGNUM 440 силовий тягач-Е, д.н. НОМЕР_1, МАN 18224 фургон ізотермічний, д.н. НОМЕР_2, FRUEHAUF SREM 34С1, д.н. НОМЕР_3, ЗИЛ 494801, д.н. НОМЕР_4, вантажний причеп ПМЗ 81011, виробниче устаткування - комплекс по виробництву круп і комбікорму вартістю 180 000 грн., майно домашнього вжитку вартістю 32 500 грн. та грошові кошти на банківських рахунках на суму 967546,89 грн., частина з яких відповідачем витрачена без згоди дружини не на потреби сім'ї.

Також відповідач є учасником ТОВ "ТАДЕНА" з статуним фондом 39 000 грн. та вніс 33% вказаної суми статутного фонду. Позивачка має право на 1\2 частину внеску відповідача до статутного фонду ТОВ «Тадена» 6 435 грн. та 16,5% від отриманого прибутку товариства, також на 1/4 частину доходів відповідача від підприємницької діяльності у 2013 році.

Крім того ОСОБА_9 у позові зазначила, що договір дарування між ОСОБА_8 та ОСОБА_12 від 12.06.2010 року квартири АДРЕСА_1 був удаваним правочином, який укладений з прихованням договору купівлі-продажу з метою уникнення поділу спільного майна.

Уточнивши свої позовні вимоги, позивачка просила визнати договір дарування вказаної квартири від 12.06.2010 р. удаваним правочином, вчиненим для приховання договору купівлі-продажу та визнати спірну квартиру об'єктом права спільної сумісної власності, поділити спільне майно сторін загальною вартістю 4 783 500,80 грн. у рівних частках, виділити позивачці в рахунок половини ( 2 376 435 грн.) майна : житловий будинок, земельні ділянки площею 510 кв.м та 394 кв.м, майно домашнього вжитку вартістю 30 900 грн., визнати право власності позивачки на грошові кошти відповідача на депозитних вкладах у ПАТ «Дельта банк» в сумі 12 000 доларів США, відсотки по вкладу 828,50 доларів США, 208,60 доларів США на депозитному рахунку, вкладу з відсотками 64820,11 грн. на депозитному рахунку, 4967,37 доларів США на депозитному рахунку ПАТ «Укргазбанк». Решту суми 453 007, 47 грн. зняти з поточних рахунків відповідача.

Треті особи з самостійними вимогами ФОП ОСОБА_10, ФОП ОСОБА_11 звернулись до суду з позовом до сторін по справі, вказуючи, що на підставі договору про спільну діяльність від 11.04.2006 року здійснюють спільну підприємницьку діяльність з відповідачем. Вони зареєстрували на праві власності за ОСОБА_8 вказані вище вантажні автомобілі та причіп. Отже ця техніка не є спільним майном подружжя, а є спільним майном підприємців, так як придбавались та використовуються для спільної підприємницької діяльності.

Також спільним майном відповідача та третіх осіб були кошти на рахунках відповідача в банківських установах. Тому просили визнати за ними право власності на 2/3 частини вказаних транспортних засобів та грошових коштів.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 березня 2013 року позов ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про розподіл спільного набутого майна задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_9 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_2 вартістю 1 005 974 грн. та 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_3 площею 510 кв.м. вартістю 367 200 грн.

Визнано за ОСОБА_8 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_2 вартістю 1 005 974 грн. та 1/2 частину земельної ділянки по АДРЕСА_3 площею 510 кв.м. вартістю 367 200 грн.

Визнано за ОСОБА_9 право власності на майно домашнього вжитку: меблі для кухні вартістю 15000 грн., м'який куточок, крісла 1500 грн., стіл 1000 грн., холодильник 1000 грн., телевізор - 300 грн., духовка електрична - 2000 грн., меблі для передпокою 1500 грн., диван 500 грн., шафа - купе - 2000 грн., пенал - 500 грн., стіл - 100 грн., ліжко - 2000 грн., шафа - 500 грн., шафа - купе - 2000 грн., комп'ютерний стіл - 1000 грн., загальною вартістю 30 900 грн.

Визнано за ОСОБА_9 право власності на автомобіль ВМWхЗ, державний номер НОМЕР_5, вартістю 473 851,88 грн.

Визнано за ОСОБА_8 право власності на автомобіль RENAULT MAGNUM 440 силовий тягач-Е (2000), державний номер НОМЕР_1 вартістю 110618,18 грн., автомобіль МАN 18.224 фургон ізотермічний (1999) державний номер НОМЕР_2 вартістю 142 191,62 грн., автомобіль FRUEHAUF SREM 34С1 (1992) державний номер НОМЕР_3 вартістю 65624,60 грн., автомобіль ЗИЛ 494801 (1990) державний номер НОМЕР_4 вартістю 24420 грн., причеп ПМЗ 81011 (1993) № куз.3183 вартістю 3 500 грн., всього на суму 346 354,40 грн.

Визнано за ОСОБА_8 право власності на 1/3 частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_4 літ. Б-І, б,б' вартістю 272 447 грн.

Визнано за ОСОБА_9 право власності на суму вкладу 12 000 доларів США на депозитному рахунку № 26357107938405 ПАТ "Дельтабанк" на ім'я ОСОБА_8 та суму нарахованих відсотків 828,50 доларів США згідно з депозитним договором № 20000001723726 від 20.02.2013 року, всього на суму 12828,50 доларів США, що еквівалентно 119176,76 грн.

Визнано за ОСОБА_9 право власності на суму вкладу 55 000 грн. на депозитному рахунку НОМЕР_7 ПАТ "Дельтабанк" на ім'я ОСОБА_8 та суму нарахованих відсотків згідно з депозитним договором № 10004001663641 від 20.02.2013 року, всього на суму 64 820,11 грн.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 грошову компенсацію в сумі 204 574,83 грн., судові витрати в сумі 4 030,40 грн., всього стягнуто 208 605,23 грн.

В решті позовних вимог ОСОБА_9 до ОСОБА_8 відмовлено.

Позов ФОП ОСОБА_10 та ФОП ОСОБА_11 до ОСОБА_9, ОСОБА_8 про визнання права власності на 2/3 частини транспортних засобів та грошових коштів залишено без задоволення.

Позивачка ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу на рішення районного суду в якій просила скасувати його та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі. Рішення суду вона вважає незаконним та ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права. При цьому апелянтка вказала, що суд першої інстанції невірно визначив обсяг спільного майна подружжя, набутого під час шлюбу.

Не погоджуючись з рішенням суду та вважаючи, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального права, ОСОБА_8 також подав апеляційну скаргу в якій просив його змінити та визнати його особистим майном та виключити із спільного майна подружжя: 33% нежитлового приміщення по АДРЕСА_4, вантажні транспортні засоби RENAULT MAGNUM, автомобіль МАN, автомобіль FRUEHAUF SREM 34С1, автомобіль ЗИЛ; 2/3 коштів на картковому рахунку НОМЕР_6 в ПАТ «Укргазбанк», кошти на депозитних та карткових рахунках в ПАТ «Дельта Банк», прибутки в ТОВ «Тадена» за 2013 рік та прибутки від підприємницької діяльності за 2013 рік. Визнати датою розірвання шлюбних відносин 22 березня 2012 року та виділити йому у власність 100% будинку по АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 510 кв.м. по АДРЕСА_2.

ФОП ОСОБА_11 та ФОП ОСОБА_10 в свою чергу також оскаржили рішення Соснівського районного суду м. Черкаси, просили його змінити та визнати за ними право власності на 2/3 частини всіх вантажних автомобілів та обігових коштів, що знаходяться на розрахункових та карткових рахунках; визнати за ФОП ОСОБА_8 право власності на 1/3 частину вантажних автомобілів та обігових коштів на розрахнкових та карткових рахунках в ПАТ «А-Банк», ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Укргазбанк»; визнати суму прибутку ТОВ «Тадена» в розмірі 74 грн.40 коп.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів кожної апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги позивачки та відповідача підлягають частковому задоволенню. Апеляційна скарга фізичних осіб - підприємців ОСОБА_10 та ОСОБА_11 задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення не відповідає у повній мірі зазначеним вище вимогам.

Так в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з 08.12.1979 року перебували в зареєстрованому шлюбі, розірваному рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 30.07.2013 року. Від шлюбу мають доньку, яка досягла повноліття. Шлюбні стосунки між сторонами припинились у березні 2013 року. Колегія суддів погоджується з часом фактичного припинення шлюбних стосунків, оскільки такий висновок районний суд зробив на підставі показів свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, інших доказів, які сумніву у колегії суддів не викликають.

Тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_8 про те, що шлюбні стосунки з відповідачкою припинились у березні 2012 року, підлягають відхиленню.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ч.ч. 1, 4, 5 ст. 71 того ж кодексу майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Приймаючи до уваги, що кожний з подружжя просив суд поділити майно реально та за кожним залишити спірний житловий будинок, колегія суддів, з огляду на вимоги закону, вважає правильним розподіл житлового будинку, який зроблений судом першої інстанції. Доводи апеляційних скарг ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в цій частині підлягають відхиленню як безпідставні.

Що стосується посилання апелянтки ОСОБА_9 на недостатньо обгрунтовану відмову суду у визнанні спільним майном земельної ділянки площею 394 кв.м., то апеляційний суд виходить з наступного.

Як встановлено під час судового розгляду вказана земельна ділянка за рішенням міської ради від 18.11.1997 року перебувала у користуванні гр. ОСОБА_17 на підставі зареєстрованого договору тимчасового користування. Цей договір на підставі заяви ОСОБА_8, в зв'язку з придбанням частини домоволодіння, був переоформлений на відповідача. На момент приватизації ОСОБА_8 являвся користувачем вказаної ділянки.

В подальшому ця земельна ділянка набута відповідачем в порядку приватизації за рішенням Черкаської міської ради № 5-887 від 09.07.2010 року, тобто до прийняття Закону України від 11 січня 2011 року № 2913-VI про віднесення даного майна до спільної власності подружжя.

Отже ця ділянка є об'єктом особистої власності відповідача, оскільки не була придбана за рахунок спільних коштів подружжя. Ця позиція районного суду узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові ВС України від 06.02.2013 року при розгляді справи № 6-175цс12, тому доводи апеляційної скарги позивачки в цій частині також підлягають відхиленню.

Непереконливим на думку колегії суддів є обґрунтування в апеляційній скарзі неправомірності відмови суду в задоволенні позову про визнання спільним майном подружжя статутного внеску в ТОВ «Тадена», виробничого устаткування, яке використовується в підприємницькій діяльності, прибутку від підприємницької діяльності за 2013 рік та оборотних коштів на рахунках ПП ОСОБА_8

Як вбачається з матеріалів справи з 25.07.1995 року відповідач зареєстрований як фізична особа-підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність, розмір доходів від якої за 2013 рік склав 126 000 грн. Також відповідач є учасником ТОВ "Тадена", зареєстрованого 02.10.2006 року з розміром статутного капіталу 39 000 грн., вклад ОСОБА_8 складає 33%, розмір доходів ТОВ "Тадена" за 2013 рік складає 39 074 грн.

На підставі договору оренди від 05.04.2007 року відповідач використовує для підприємницької діяльності виробниче обладнання вартістю 180 000 грн., яке належить зі змісту договору оренди в рівних частках ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_11 та ФОП ОСОБА_10

Відповідно до п. 29 Постанови Пленум Верховного Суду України N 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" відповідно до положень статей 57, 61 СК, ст. 52 ЦК майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Отже, набуваючи під час шлюбу як фізична особа-підприємець виробниче обладнання, користуючись оборотними коштами на рахунках, відкритих на ПП ОСОБА_8 для розрахунків у процесі здійснення підприємницької діяльності відповідач діяв виключно як суб'єкт господарювання у процесі провадження ним господарської діяльності

Суд першої інстанції вірно визначив, що майно фізичної особи - підприємця, що придбане і використовується у його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, є його особистою, приватною власністю у відповідності до 57 СК України.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена при розгляді справи № 6-61 цс13 від 03.07.2013 року. Господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу (ст. 115 ЦК України, ст. 85 ГК України та ст. 12 Закону України "Про господарські товариства"). З моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Рішення Конституційного суду України від 19 вересня 2012 року з справі №1-8/2012 не спростовує зроблених Верховним Судом України висновків, оскільки в ньому йдеться виключно про статутний капітал та майно приватного підприємства, сформованому за рахунок спільної сумісної власності подружжя.

Що стосується поділу грошових коштів, які маються на рахунках відповідача у різних банківських установах, то колегія суддів враховує, що на протязі тривалого розгляду справи в суді першої інстанції судом кілька раз задовольнялись клопотання про витребування доказів, тобто виявлених рахунків відповідача та накладався арешт на рахунки. У зв'язку з цим позивачкою кілька разів уточнювались позовні вимоги. Після остаточного виявлення всіх можливих банківських рахунків суд здійснив поділ вкладів і достатньо обґрунтував своє рішення в цій частині.

Суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав ставити під сумнів такий розподіл.

Даючи оцінку вказівки ОСОБА_9 на удаваність договору дарування, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу.

Так згідно матеріалів справи на підставі договору дарування від 12.06.2012 року гр. ОСОБА_12 передала безоплатно, а гр. ОСОБА_8 прийняв у власність як дарунок квартиру АДРЕСА_1. Договір посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі під № 1882.

Вказана квартира на протязі певного часу була предметом продажу, що підтверджується оголошеннями у відповідній газеті «От и до». Квартира виставлялась на продаж як власницею ОСОБА_12, так і кількома ріелторськими компаніями за оголошеною ціною. Сам відповідач ОСОБА_8 визнав, що намагався придбати квартиру у центрі міста. Він вів переписку з особами, які надають послуги по купівлі-продажу житла.

Також з матеріалів справи видно, що в день укладення спірного договору з рахунку відповідача в АБ «Укргазбанк» було знято 10 000 доларів США.

Приведені вище факти, в сукупності з показами свідка ОСОБА_18 про продаж вказаної квартири, дають колегії суддів підстави вважати, що укладений договір дарування квартири був удаваним і мав на меті приховати справжній договір купівлі-продажу квартири.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Такої згоди позивачка ОСОБА_9 не давала.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Таким чином колегія суддів вважає, що спірна квартира АДРЕСА_1 повинна бути включена до розподілу, як спільне майно подружжя ОСОБА_9.

Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне виправити помилку в підрахунках, зроблену районним судом при визначенні розміру грошової компенсації, зменшивши її з 204 574 грн. 83 коп. до 181 396 грн. 44 коп., і тим самим задовольнивши в цій частині апеляцію ОСОБА_8

Інші доводи апеляційних скарг ОСОБА_9 та ОСОБА_8 несуттєві і не впливають на законність ухваленого рішення.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги фізичних осіб-підприємців ОСОБА_11 та ОСОБА_10, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що спірні транспортні засоби зареєстровані на праві власності виключно на відповідача. Також відсутні об'єктивні та переконливі докази про придбання належних відповідачу автомобілів за рахунок спільних коштів з третіми особами. Не підтверджено документально внесення цими особами власних коштів на банківські рахунки ОСОБА_8

Згідно з вимогами частин 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже суд першої інстанції справедливо відмовив у позові ОСОБА_11 та ОСОБА_10 З цих же міркувань колегія суддів відхиляє і доводи апеляційної скарги самого ОСОБА_8 в цій частині.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, дослідивши всі доводи апеляційних скарг, вважає, що у зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині вказаної вище спірної квартири та розміру компенсації.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_9, ОСОБА_8 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу фізичних осіб - підприємців ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - відхилити.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 березня 2014 року в частині відмови в задоволенні позову про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1 удаваним правочином та застосування наслідків удаваного правочину - скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_9 в цій частині - задовольнити.

Визнати удаваним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 12 червня 2012 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_8 та включити її до спільного майна подружжя при його розподілі.

Визнати за ОСОБА_9 та ОСОБА_8 право власності в рівних долях, по 1/2 частині кожному, квартири АДРЕСА_1.

Змінити розмір грошової компенсації, яка підлягає стягненню з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 204 574 грн. 83 коп до 181 396 грн. 44 коп. З урахуванням судових витрат всього стягнути 185 426 грн. 84 коп.

В решті рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 березня 2014 року - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :