Постанова № 38917816, 21.05.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2014 р. Справа№ 910/14319/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорної Л.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Смірнової Л.Г.

при секретарі Громак В.О.

за участю представників сторін: від прокурора - Бондарчук І.П.;

від відповідача 1. - Дорошенко О.С. (представник за довіреністю);

від відповідача 2 - Зонтов Ю.В. (представник за довіреністю)

розглянувши апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшнл Ко., ЛТД» та Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2013 р.

по справі № 910/14319/13 (головуючий суддя - Любченко М.О.,

судді Спичак О.М., Стасюк С.В.)

за позовом першого заступника прокурора Деснянського району міста Києва

до 1. Київської міської ради

2. товариства з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшнл Ко., ЛТД»

про визнання недійсним, скасування рішення та договору, визнання відсутнім права користування

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2013 р. позовні вимоги прокурора Деснянського району м. Києва задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшнл Ко., ЛТД» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2013 р. у справі № 910/14319/13 та прийняти постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2014р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшнл Ко., ЛТД» прийнято до провадження.

Також, не погоджуючись із прийнятим рішенням, Київська міська рада звернулась до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2013 р. № 910/14319/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2014р. апеляційну скаргу Київської міської ради прийнято до провадження.

Прокуратурою міста Києва наданий письмовий відзив на апеляційні скарги.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 р., враховуючи перебування судді Смірнової Л.Г. у відпустці , змінено склад суду та визначено судову колегію у складі: головуючий суддя Чорна Л.В., Гончаров С.А., Тищенко О.В.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2014 р., враховуючи перебування судді Гончарова С.А. у відпустці , змінено склад суду та визначено судову колегію у складі: головуючий суддя Чорна Л.В., Іоннікова І.А., Тищенко О.В.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 р., враховуючи перебування судді Тищенко О.В. у відпустці , змінено склад суду та визначено судову колегію у складі: головуючий суддя Чорна Л.В., Іоннікова І.А., Смірнова Л.Г.

Прокуратурою міста Києва наданий письмовий відзив на апеляційні скарги та письмові додаткові пояснення.

Прокурор, заперечуючи проти апеляційної скарги Київської міської ради, зазначає, що строк позовної давності не порушений, оскільки відповідно до частини 2 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», який набрав чинності 15.01.2012р., пункт 4 частини першої статті 267 Цивільного кодексу України виключено.

Щодо апеляційної скарги ТОВ «Рубі Роз Інтернейшнл Ко., ЛТД», то проект відведення земельної ділянки у встановленому законом порядку не розроблявся, а оспорюване рішення Київської міської ради прийнято лише на підставі технічної документації із землеустрою, без внесення відповідних змін до Генерального плану розвитку міста.

Крім того, прокурор зазначає, що позов поданий в інтересах держави в порядку ч.ч.3, 5 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», ч. 2 ст. 29 ГПК України та враховуючи те, що Державна інспекція сільського господарства України не наділена законом повноваженнями на звернення до суду з позовами.

Київська міська рада надала письмові пояснення до апеляційної скарги. Відповідач 1 зазначає, що законодавством України не встановлено заборони для органів місцевого самоврядування внесення змін до існуючого договору оренди земельної ділянки в частині уточнення її фактичного виду використання, яке буде здійснюватись в межах визначеної відповідно до законодавства категорії земель житлової та громадської забудови.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшнл Ко., ЛТД» також надало письмові пояснення до апеляційної скарги. Відповідач 2 зазначає, що у випадку зміни виду використання землі не змінюється цільове призначення земельної ділянки та не змінюються її межі, а тому розроблення проекту відведення земельної ділянки, як це відбувається при зміні цільового призначення, законом не вимагається.

16.04.2014 р. у судовому засіданні оголошувалась перерва.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне.

01.03.2001р. Київською міською радою було прийнято рішення №205/1182 «Про надання і вилучення земельних ділянок», пунктом 5 якого було затверджено проект відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД» для реконструкції модульних приміщень та будівництва виробничого корпусу з випуску губної помади з адміністративно-побутовим корпусом та подальшою їх експлуатацією і обслуговуванням на вул.Попудренка, 88/3 у Ватутінському районі; вилучено з користування Закритого акціонерного товариства «Дарна» частину земельної ділянки площею 1,84 га на вул.Попудренка, 88/3 у Ватутінському районі; надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД», за умови виконання п.5.1 цього рішення, в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 1,81 га для реконструкції модульних приміщень та будівництва виробничого корпусу з випуску губної помади з адміністративно-побутовим корпусом та подальшою їх експлуатацією і обслуговуванням на вул.Попудренка, 88/3 у Ватутінському районі за рахунок земель, що вилучені з користування Закритого акціонерного товариства «Дарна» цим рішенням; земельну ділянку площею 0,03 га, що знаходиться між капітальною огорожею Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД» та червоною лінією на вул.Попудренка віднесено до земель міської забудови./а.с. 20-22, т. 1/.

На виконання зазначеного рішення органу місцевого самоврядування 22.04.2002р. між Київською міською радою (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у оренду на 10 років земельну ділянку, місце розташування якої: вул.Попудренка, 88/3 у Деснянському районі м.Києва, розміром 1,8124 га для реконструкції модульних приміщень та будівництва виробничого корпусу з випуску губної помади з адміністративно-побутовим корпусом та подальшою їх експлуатацією і обслуговуванням. /а.с. 23-27/.

Договір оренди земельної ділянки було посвідчено 22.04.2002р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим №709, а також зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, про що зроблено запис від 26.07.2002р. за №62-6-00034 у Книзі записів державної реєстрації договорів.

26.02.2010р. відповідачем 1 було прийнято рішення №395/3833 «Про внесення змін до пункту 5 рішення Київської міської ради від 01.03.2001р. №205/1182 «Про надання і вилучення земельних ділянок». /а.с. 19, т.1/.

Згідно п.п.1, 2 вказаного рішення, відповідачем 1 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо внесення змін до пункту 5 рішення №205/1182 від 01.03.2001р. «Про надання і вилучення земельних ділянок»; внесено зміни до пункту 5 рішення №205/1182 від 01.03.2001р. Київської міської ради «Про надання і вилучення земельних ділянок», а саме: слова «для реконструкції модульних приміщень та будівництва виробничого корпусу з випуску губної помади з адміністративно-побутовим корпусом та подальшою їх експлуатацією і обслуговуванням» замінено словами «для будівництва та експлуатації багатофункціонального торговельно-розважального та готельно-офісного комплексу з підземним паркінгом», слово «Ватутінському» замінено словом «Деснянському», слова та цифри «в оренду на 10 років» замінено словами та цифрами «в довгострокову оренду на 25 років».

31.08.2010р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД» укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, яким викладено договір оренди від 22.04.2002р. в новій редакції, цільове призначення: «для будівництва та експлуатації багатофункціонального торговельно-розважального та готельно-офісного комплексу з підземним паркінгом».

Додаткову угоду було посвідчено 31.08.2010р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим №1000, а також зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 17.09.2010 р. за № 62-6-00557 у книзі записів державної реєстрації договорів.

У відповідності до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013р. №2 «Про внесення до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України доповнень і змін, що стосуються участі прокурора у судовому процесі» згідно з частиною другою статті 29 ГПК у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача, а в разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві.

Прокурором самостійно заявлено позов в інтересах держави, оскільки з прийняттям 23.02.2012 р. змін до Закону України «Про державний контролю за використанням і охороною земель» центральний орган виконавчої влади у сфері земельних відносин - державне агентство земельних ресурсів України позбавлено функцій контролю за використанням і охороною земель, а створена для виконання вказаних завдань державна інспекція сільського господарства України не наділена законом повноваженнями звернення до суду з позовом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.116 Земельного кодексу України в редакції, що діяла на момент прийняття спірного рішення, визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 123 зазначеного Кодексу надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

За статтею 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 20 Земельного кодексу України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Пунктами 1, 2 спірного рішення відповідачем 1 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо внесення змін до пункту 5 рішення №205/1182 від 01.03.2001р. «Про надання і вилучення земельних ділянок», а також змінено цільове призначення земельної ділянки з «для реконструкції модульних приміщень та будівництва виробничого корпусу з випуску губної помади з адміністративно-побутовим корпусом та подальшою їх експлуатацією і обслуговуванням» на «для будівництва та експлуатації багатофункціонального торговельно-розважального та готельно-офісного комплексу з підземним паркінгом».

У пояснювальній записці до технічної документації із землеустрою щодо внесення змін до пункту 5 рішення №205/1182 від 01.03.2001р. Київської міської ради «Про надання і вилучення земельних ділянок», яка складена Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕПОХА-ГЕО» (ліцензія Держкомзему України від 02.02.2005р. серії АБ №117593) на замовлення відповідача 2, зазначено, що зміни, які вносяться даною технічною документацією до назви об'єкту на вул.Попудренка, 88/3 у Деснянському районі, відповідно до ст.19 Земельного кодексу України, відбуваються в межах однієї категорії земель.

Як вбачається з матеріалів кадастрової справи №А-16879, спірна земельна ділянка на теперішній час обліковується за кодом 1.11.6 Українського класифікатора цільового використання землі «Землі іншої комерційної діяльності» категорії «Землі населених пунктів» (відповідає категорії земель житлової та громадської забудови за чинним Земельним кодексом України).

Відповідно до проекту відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД», який затверджено рішенням №205/1182 від 01.03.2001р. Київської міської ради, відповідачу 2 було відведено у 2001р. земельну ділянку, яка відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі відносилась до земель підприємств іншої промисловості (код 1.10.5) тієї ж категорії земель.

Таким чином, змінено вид використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель, а саме земель житлової та громадської забудови.

Відповідно до частини 5 статті 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Так за Законом України «Про землеустрій» цільовим призначенням земельної ділянки є використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

За приписами статті 1 Закону України «Про планування і забудову територій», що діяв на момент прийняття спірного рішення, містобудівною документацією є затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюються планування, забудова та інше використання територій, з урахуванням яких визначається цільове призначення земель.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що поняття «цільове призначення земельної ділянки» не обмежується виключно категорією земель, але й певним видом використання земельної ділянки в межах цієї категорії.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива, але порядок вирішення цього питання законодавством не встановлений.

Враховуючи правову позицію Верховного Суду України, що викладена в постанові №21-417а12 від 05.03.2013р., слід дійти висновку, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.

На момент прийняття спірного рішення Київської міської ради був чинним Порядок зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, що затверджений Постановою №502 від 11.04.2002р. Кабінету Міністрів України.

Згідно Порядку зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться за поданням заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або районної держадміністрації, якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту. Сільська, селищна, міська рада або районна держадміністрація розглядає заяву (клопотання) і в разі згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки дає дозвіл на підготовку проекту її відведення: складання проекту відведення земельної ділянки, якщо зміні цільового призначення підлягає її частина; перепогодження проекту відведення земельної ділянки з відповідними органами виконавчої влади, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка. Проект відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється, складається державною або іншою землевпорядною організацією на замовлення власника земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується або перепогоджується з органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, а також підлягає державній землевпорядній експертизі, після якої замовник подає проектні матеріали відповідно до сільської, селищної, міської ради або до районної держадміністрації для прийняття рішення.

Викладених вище вимог Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, відповідачами дотримано не було, зокрема, проект відведення земельної ділянки не розроблявся та не погоджувався уповноваженими органами.

Як вбачається із листа вих.№18-2427 від 17.02.2010р. Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідачем 2 було ініційовано питання будівництва об'єкту на території, що не відповідає затвердженій містобудівній документації, у зв'язку з чим погодження надання земельної ділянки можливе лише за умови прийняття Київською міською радою рішення щодо внесення змін до генерального плану розвитку міста./а.с. 53-54, т. 1/.

На вимогу Київського апеляційного господарського суду відповідач 2 стосовно листа пояснив, що розробку технічної документації щодо земельної ділянки на вул. Попудренка, 88/3 у Деснянському районі м. Києва було погоджено, а отже вона є правомірною, оскільки, як зазначено у листі Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на розроблення документації із землеустрою щодо спірної земельної ділянки було наданий дозвіл від 12.02.2010р. № Д-4601 на підставі позитивного висновку постійної комісії Київради з питань містобудування земельних відносин, містобудування та архітектури від 09.02.2010 р.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази прийняття Київською міською радою рішення щодо внесення змін до генерального плану розвитку міста з метою приведення містобудівної документації у відповідність до мети використання спірної земельної ділянки, а саме для будівництва та експлуатації багатофункціонального торговельно-розважального та готельно-офісного комплексу з підземним паркінгом.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до п. «г» ч.3 ст.152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За приписами статті 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Разом з цим, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель також є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок. (ст. 21 ЗК України).

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Пунктом 2.24 постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 Земельного кодексу України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється.

Також необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Тобто, однією з підстав для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним є відсутність (недійсність) рішення уповноваженого органу про надання земельної ділянки в оренду.

Відповідно до п. 4.3. постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, а також визнання недійсними угод щодо відповідних земельних ділянок (стаття 21 ЗК України).

Враховуючи наявність підстав для визнання недійсним рішення №395/3833 від 26.02.2010р. Київської міської ради договір, що укладений на виконання такого рішення, а саме договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, що укладений 31.08.2010р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубі Роз Інтернейшенл Ко., ЛТД», що зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 17.09.2010р. за №62-6-00557 у Книзі записів державної реєстрації договорів, має бути визнаний недійсним.

Разом з цим, порушені оскаржуваним рішенням права та охоронювані законом інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, на думку прокурора, підлягають захисту шляхом визнання відсутнім права користування спірною земельною ділянкою у ТОВ «Рубі Роз Інтеренейшнл Ко., ЛТД».

Статтями 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.

Враховуючи вимоги статті 20 Господарського кодексу України прокурором обраних спосіб захисту - визнання наявності або відсутності прав.

За наявності підстав визнання недійсним рішення та договору оренди вимога про визнання відсутнім права користування спірною земельною ділянкою є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також слід відзначити, що на момент розгляду даної справи закінчився строк договору оренди земельної ділянки від 22.04.2002р., який зареєстрований 26.07.2002р. за №62-6-00034, в первісній редакції.

Крім того, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Пунктом 4 ч.1 ст.268 Цивільного кодексу України, яку було виключено Законом України №4176-VI від 20.12.2011р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», встановлено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Закон України №4176-VI від 20.12.2011р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» набув чинності 15.01.2012р.

Відповідно до п.п. 3 п.5 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону протягом трьох років з дня набрання ним чинності особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Разом з цим, відповідно до п.2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

При застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Враховуючи викладене строк позовної давності щодо визнання недійним спірного рішення не сплив.

Крім того, строк звернення до суду з вимогами про визнання недійсним договору від 31.08.2010р. про внесення змін до договору оренди земельної ділянки та про визнання відсутнім права пропущено не було, враховуючи дату укладення спірного договору та момент, коли прокурор дізнався про порушення прав та інтересів держави.

Відповідно до п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 ГПК), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що господарським судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з'ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.

Доводи наведені в апеляційних скаргах колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2013 р. у справі № 910/14319/13.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2013 р. у справі №910/14319/13 залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

2. Матеріали справи №910/14319/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам у справі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Л.В. Чорна

Судді І.А. Іоннікова

Л.Г. Смірнова