Ухвала суду № 38916833, 28.05.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/762/2014(м)

263/3249/14-ц

Головуючий у 1 інстанції: Папаценко П.І.

Доповідач Попова С.А.

Категорія 32

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Ігнатоля Т.Г.,

суддів Мироненко І.П., Попової С.А.,

при секретарі Бєльченко Б.Ф.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВ-КАРІБЕ» на ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 квітня 2014 року в частині забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВ-КАРІБЕ» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданою кримінальним правопорушенням, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2014 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», ОСОБА_3, ТОВ «АЗОВ-КАРІБЕ» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди на загальну суму 1077671,65грн., завданою кримінальним правопорушенням, вчиненим в дорожньо-транспортній пригоді працівником ТОВ "АЗОВ-КАРІБЕ" - ОСОБА_3, що керував автомобілем підриємства на підставі путьового листа і, порушивши правила дорожнього руху, заподіяв смерть матері позивачів - ОСОБА_4 Просили стягнути: з ПрАТ "УПСК" на користь доньки загиблої - ОСОБА_1 і сина загиблої - ОСОБА_2 - майнову шкоду в сумі 29497,65грн. і 20646грн. відповідно і моральну шкоду по 13764грн. кожному; з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 і ОСОБА_1 - у відшкодуання шкоди, заподіяної смертю годувальника по 225грн. щомісячно донці довічно, а синові - до 2025 року; з ТОВ "АЗОВ-КАРІБЕ" - кожному по 500000грн. в порядку компенсації моральної шкоди; з ОСОБА_3 - на користь позивачів майнову шкоду пов"язану з недоїмкою по банківському кредиту - в сумі 5394гр., та відшкодувати понесені судові витрати з оплати правової допомоги.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 квітня 2014 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», ОСОБА_3, ТОВ «АЗОВ-КАРІБЕ» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданою кримінальним правопорушенням. Задоволено клопотання позивачів про забезпечення доказів та забезпечення позову: накладено арешт на майно та активи, що належать ОСОБА_3 та ТОВ «АЗОВ-КАРІБЕ» - в межах заявлених вимог на суму 1млн.грн.

В апеляційній скарзі ТОВ «АЗОВ-КАРІБЕ», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи , порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду в частині накладення арешту на майно та активи, що належать ТОВ «АЗОВ-КАРІБЕ» - скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2, які заперечували проти доводів скарги, розглянувши справу відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи ОСОБА_3 та представників ПАТ «УПСК» і ТОВ «АЗОВ-КАРІБЕ», дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи клопотання про накладення арешту, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

З таким висновком, що не грунтується на повному з'ясуванні обставин, необхідних для прийняття процесуального рішення за постановленим питанням, погодитись не можна.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

За частиною 2 ст. 152 ЦПК України у разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Види забезпечення позову, як то регламентовано законодавцем у ч. 3 ст. 152 ЦПК України?? мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

В залежності від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково (ч. 6 ст. 153 ЦПК).

У ч. 5 ст. 152 ЦПК України встановлені обмеження на накладення арешту на предмети, що швидко псуються.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 4 постанови "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" від 22.12.2006р. N 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

В апеляційній скарзі відповідач ТОВ «АЗОВ-КАРІБЕ», посилається на необґрунтованість застосування судом такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно і активи підприємства, зазначаючи, що його діяльність пов"язана з оптовою торгівлею фруктами та овочами, що швидко псуються, і що може стати причиною спричинення збитків господарському товариству.

Колегія суддів вважає такі доводи переконливими з огляду на відсутність у змісті оскаржуваної ухвали жодних мотивів щодо існування реальної загрози невиконання рішення в сенсі фактичних обставин, окрім зацитованого в ухвалі законодавчо визначеного припущення, що невжиття цих заходів утруднить виконання судового рішення або зробить його неможливим. Ухвалення такого рішення на стадії вирішення питання про прийняття позову до розгляду, без з'ясування питання, чи може не накладення арешту на активи підприємства утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення, на погляд колегії суддів, є передчасним і постановленим без врахування інтересів суб'єкту господарювання.

Суду при вирішенні постановленого у клопотання позивачів питання слід було з'ясувати: обсяг доходів підприємства - для з'ясування матеріальної спроможності відповідача виконати судове рішення з відшкодування шкоди позивачам; наявність у товариства конкретних об'єктів майна, за рахунок вартості якого може бути забезпечено виконання майбутнього судового рішення; належність майна підприємству; вартість майна - для з'ясування критерію її співрозмірності із обсягом пред'явлених до товариства позовних вимог; конкретизація виду активів, рахунків - аби запобігти обмеженню можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном, що може призвести до незворотних наслідків; вирішити питання, пов'язані із упередженням збитків підприємству (ч. 4 ст. 153 ЦПК).

В залежності від з'ясування наведених обставин суд має вирішити питання про забезпечення позову повністю або частково, обраним позивачами способом забезпечення або іншими альтернативними способами, переліченими у ст. 152 ЦПК України, що узгоджується із метою і завданням заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивачів у даному спорі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

На підставі викладеного, апеляційна скарга ТОВ «АЗОВ-КАРІБЕ» із доводами, що не спростовують правильності висновків суду, підлягає задоволенню, а ухвала суду, без урахування вищенаведених норм процесуального закону і роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що орієнтують суди на запобігання вжиття заходів, які перешкоджають здійсненню господарської діяльності, - скасуванню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВ-КАРІБЕ» задовольнити.

Ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 квітня 2014 року в частині забезпечення позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 накладенням арешту на майно та активи, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «АЗОВ-КАРІБЕ» - скасувати і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді