Ухвала суду № 38913805, 12.12.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2013 р.

справа 2а-0470/2697/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя Суховаров А.В. (доаовідач)

судді Головко О.В. Ясенова Т.І.

при секретарі Троянові А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2011 у справі за адміністративним позовом Науково-виробничого приватного підприємства «Лакс» до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Науково-виробниче приватне підприємство «Лакс» 03.03.2011 звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська, в якому просить визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення №0000152335/0/27013 від 09.08.2010, №0000162335/0/27012 від 09.08.2010, №0000152335/1/32928 від 22.09.2010, №0000162335/1/32929 від 22.09.2010, №0000152335/2/38229 від 01.11.2010, №0000162335/2/38230 від 01.11.2010, про податкове зобов’язання з податку на прибуток в сумі 54294гр та про податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 43435гр50коп (ас3).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2011 позов задоволений (ас159).

В апеляційній скарзі податкова інспекція просить постанову суду скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує на нікчемність правочинів, укладених позивачем, та недоказаність реальності отримання товарно-матеріальних цінностей (ас164).

В судове засідання в апеляційній інстанції сторони не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином (ас169-172). Відповідно до частини 1 статті 41 КАС України, фіксування судового засідання не проводилось.

Перевіривши законність і обгрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно акту №5879/23-3/31287284 від 13.07.2010 документальної невиїзної перевірки НВПП «Лакс» за жовтень-грудень 2008 року, проведеної Лівобережною МДПІ, у взаємовідносинах позивача з ТОВ «Содес» мали місце нікчемні правочини оскільки відсутні докази постачання товару. Згідно акту перевірки, проведеної ДПІ в Бабушкінському районі м.Дніпропетровська, ТОВ «Содес» за адресою реєстрації не знаходиться, господарську діяльність не веде, відсутні основні фонди, трудові ресурси, складські приміщення, транспортні засоби (ас10).

Лівобережною МДПІ 09.08.2010 прийнято податкове повідомлення-рішення №0000162335/0/27012, яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток основний платіж 36196гр, штрафні санкції 18098гр, а всього 54294гр; та податкове повідомлення-рішення, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість основний платіж 28957гр, штрафні санкції 14478гр50коп, а всього 43435гр50коп (ас20,21).

НВПП «Лакс» 02.09.2010 подало до відповідача скаргу на перелічені податкові повідомлення рішення (ас22).

Рішенням Лівобережною МДПІ №32922/10/23-3 від 22.09.2010 скарга залишена без задоволення (ас27) та 22.09.2010 прийняті нові податкові повідомлення-рішення №0000152335/1/32928 і №0000162335/1/32929 на такі самі суми (ас36,37).

Позивач 04.10.2010 подав повторну скаргу до Державної податкової адміністрації в Дніпропетровській області (ас38).

Рішенням ДПА в Дніпропетровській області №30019/10/25-008 від 29.10.2010 скарга залишена без задоволення (ас44) та 01.11.2010 прийняті нові податкові повідомлення-рішення №0000152335/2/38229 і №№0000162335/2/38230 на такі самі суми (ас49,50).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв на час спірних правовідносин, об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду в зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, втому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до пункту 11.2.1 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку – день їх видачі з каси платнику податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час спірних правовідносин, податковий кредит це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету в зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

Відповідно до пункту 7.4.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно реєстраційних документів, основним видом діяльності НВПП «Лакс» є будівництво. Підприємство має необхідні дозволи і ліцензії (ас77,78).

Згідно рахунків, податкових накладних, облікових і складських документів, ТОВ «Содес» в жовтні-грудні 2008 року на адресу позивача поставило товарний цемент, залізобетонні сваї, віконні блоки на суму 173’ 742гр52коп. За придбану продукцію НВПП «Лакс» повністю розрахувалось, в тому числі сплатило ПДВ (ас63-76).

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податкова інспекція не заперечує, що НВПП «Лакс» придбало вищеперелічені товари та використало в будівництві. Відомості про оформлені накладні та розрахунки містяться в акті перевірки.

Відповідно до частини 4 пункту 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 7.4.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку в зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до пунктів 7.5, 7.5.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податкові накладні по всім операціям, на які посилається податкова інспекція, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність», пункту 7.2.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Сплачений по ним податок на додану вартість правомірно віднесений до складу податкового кредиту у відповідності до пунктів 7.5, 7.5.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а витрати віднесені до складу валових у відповідності до статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції правильно керувався переліченими нормами.

Стосовно доводів апеляційної скарги про нікчемність правочинів, колегія суддів виходить з того, що відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомочним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011, податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину, як це передбачено частиною 3 статті 228 ЦК України.

Виходячи з положень пунктів 7.2.3, 7.2.6 статті 7 Закон України «Про податок на додану вартість», для одержання бюджетного відшкодування платник податків повинен заплатити податок на додану вартість у ціні товару постачальникам продукції, виконавцям робіт, що позивачем і було зроблено.

Податковим законодавством не передбачено підтвердження сплати ПДВ по ланцюгу поставок. Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку це особа, яка згідно з цим законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Відповідно до пунктів 7.3, 7.3.1 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення податкових зобов’язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг) , що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку. Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість», платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Окружний суд правильно вказав що відповідальність за не внесення до бюджету податку на додану вартість повинні нести постачальники продукції (виконавці робіт), а не позивач, який сплатив ПДВ у ціні придбаної продукції (виконаних робіт). Податкова інспекція не заперечувала що податок на додану вартість перерахований контрагентами до бюджету.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що реальність поставок будівельних матеріалів позивачу підтверджена платіжними документами про перерахунок коштів, податковими накладними, обліковими документами на придбання продукції та її подальше використання в будівництві, які містяться в матеріалах справи та на які є посилання в акті перевірки. Відповідно до положень пунктів 7.7.1, 7.7.2, 7.7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», НВПП «Лакс» отримало право на одержання бюджетного відшкодування та правомірно зазначило про це в деклараціях з податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 7.2.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до положень статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість», реєстрація осіб як платників податку на додану вартість здійснюється податковими органами та діє до дати її анулювання.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесенні до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

ТОВ «Содес» перебуває в Єдиному державному реєстрі, має свідоцтво платників податку на додану вартість.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Також Європейський Суд з прав людини в пунктах 70, 71 рішення від 22.01.2009 у справі «Булвес проти Болгарії» зазначив: якщо національні власті у відсутність яких-небудь вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов’язаному із сплатою ПДВ, який нараховується з операцій в ланцюзі постачань, або яких-небудь вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж карають одержувача, який повністю виконав свої обов’язки, за дії або бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і відносно якого у нього не було засобів відстежування і забезпечення його старанності, то власті виходять за рамки розумного та порушують справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільних інтересів і вимогами захисту прав власності. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов’язків з подання звітності по ПДВ, неможливість для неї забезпечити дотримання постачальником обов’язків подавати звітність по ПДВ і той факт, що ніякого шахрайства відносно системи ПДВ, про який компанія-заявник знала або могла знати, здійснено не було, компанія-заявник не повинна нести наслідки невиконання постачальником обов’язків своєчасного подання звітності по ПДВ і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пені.

Суб’єктом владних повноважень не доказано наявність порушень, безпосередньо допущених НВПП «Лакс» при придбанні продукції.

Відповідно до статті 32 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикція Європейського Суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Відповідно до пункту 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись пунктом 1 статті 198, статтями 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2011 – без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів.

Головуючий: А.В. Суховаров

Суддя: О.В. Головко

Суддя: Т.І. Ясенова