Рішення № 38910011, 22.05.2014, Ленінський районний суд м. Луганськ

437/14583/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2014 року Ленінський районний суд міста Луганська

в складі: головуючого судді: Золотарьов О.Ю.

при секретарі: Красновській М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «АІСЕ Україна» про визнання договору недійсним та таким, що порушує права споживача, стягнення матеріальних збитків, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, посилаючись на ту обставину, що 15 червня 2006 р. уклав договір з ЗАТ «AICЕ Україна» в особі продавця-консультанта Шаповалова В.А. за № 134403 про надання програми послуг, спрямованих на придбання транспортного засобу-далі "товар"' через систему «автоплан».

Згідно пояснень консультанта, після підписання договору ОСОБА_1 повинен сплатити вступний внесок у систему у сумі 1070.64 гри., а після цього повинен сплатити палату за право на отримання автомобіля для покриття витрат фірми 3%. Крім того, ОСОБА_1 повинен був сплачувати повні внески, які включають в себе: чисті внески, адміністративні внески, страхові внески, після цього позивач отримує товар за умовами укладеного договору.

Після підписання договору, 25.10.2011р. позивач перерахував на рахунок відповідача гроші у сумі 1070.64 грн., згідно пояснень консультанта, вступний внесок в систему «Автоплан», щомісяця сплачував повні внески. Починаючи з листопада 2006 року та до серпня 2007 року позивач сплатив 6575,34 грн., тобто з моменту укладення угоди та до серпня 2007 р. сплатив 7645.98 грн.

Звернувшись за юридичною допомогою, позивач отримав інформацію, що договір між ним та ЗАТ «AICЕ Україна» є проявом дій фінансової піраміди, адже передбачає, що позивач оплачує всю суму з відсотками за товар, а потім він отримає не товар, а право на його отримання.

Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що був введений в оману.

07.01.2008 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо розірвання договору та просив повернути сплачені на рахунок відповідача гроші.

Договір було розірвано, але в повернені грошей ОСОБА_1 було відмовлено на підставі того, що згідно до «Правил здійснення діяльності авто плану» фірма здійснює повернення чистих внесків після закінчення графіка внесків групи, до якої позивач належить.

01.07.2013 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення грошей, оскільки графік внесків групи вже скінчився але відповіді не було надано.

Луганський обласний комітет із захисту прав споживачів, куди звернувся позивач, надав відповідь про порушення Закону України «Про захист прав споживачів» ПРАТ «АІСЕ Україна».

Посилаючись на те, що консультант своїми діями сприяв тому, що ОСОБА_1 допустив помилку під час підписання договору, положення Закону України «Про захист прав споживачів», Цивільного кодексу України, просив суд визнати договір, укладений між ОСОБА_1 та ПрАТ «АІСЕ УКРАЇНА» за № 134403 від 15 червня 2006 р. про надання програми послуг, спрямованих на придбання транспортного засобу таким, що порушує права споживачів та визнати цей договір недійсним, стягнути з ПрАТ «АІСЕ УКРАЇНА» на свою користь завдані материальні збитки на суму 7645.98 грн.

Позивач в судовому засіданні участі не приймав, представник позивача надав суду заяву про розгляд справи в його відсутність, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Надав суду заперечення проти позову (а.с. 21-28), просив застосувати строк позовної давності, в задоволенні позову відмовити. Також надав заяву про розгляд справи в його відсутність (а.с. 48).

Оскільки у справі достатньо матеріалів про взаємовідносини сторін, суд зі згоди представника позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, викладені у ст. 203 ЦК України, якою передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину відповідно до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, недійсним є також правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний причин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено, що 15 червня 2006 року між позивачем і відповідачем було укладено договір № 134403, яка спрямована на придбання об'єкту рухомості (автомобіля) з поточною (орієнтовною) вартістю автомобіля 29740 грн., через організовану товариством програму за умови виконання зобов'язань, що передбачені угодою (а.с. 5-6). Згідно з умовами угоди, учасник групи зобов'язаний сплатити вступний внесок у розмірі 1070.64 грн., що сплачується авансом при підписанні угоди, а також сплачувати щомісячні чисті платежі та адміністративні витрати, розмір яких визначається у додатку № 2 до угоди, дотримуватися умов діяльності програми «АВТОПЛАН». На виконання умов угоди ОСОБА_1 перерахував 15.06.2006 року на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у сумі 1070,64 грн. в якості вступного внеску (а.с. 7) та до серпня 2007 року сплатив повних внесків на суму 6575,34 грн., а всього сплатив 7645,98 грн. (а.с. 7-12).

Відповідно до положень, закріплених у ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Зокрема, відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

При цьому в зазначеному Законі нормативне визначення поняття «пірамідальної схеми» не надано, однак визначені ознаки, які відносять діяльність суб'єкта підприємництва до «пірамідальної схеми».

Аналіз п.7 ч.3 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави для висновку, що поняття «пірамідальна схема» у розумінні цієї норми має такі обов'язкові ознаки: а) здійснення сплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару.

Таким чином, для кваліфікації «пірамідальної схеми» необхідна наявність усіх зазначених ознак.

Відсутність вищевказаних ознак виключає можливість визнання схеми як «пірамідальної», тобто такої, що порушує норми чинного законодавства України.

Так, пірамідальній схемі властива сплата за можливість одержання окремим учасником компенсації, яка повинна надаватися за рахунок залучення цим учасником схеми інших споживачів.

У той самий час предметом угоди сторін, укладеної в рамках функціонування системи придбання автомобілів у системі «Автоплан», є надання учаснику програми адміністративних послуг, у тому числі фінансового характеру, з метою придбання ним автомобіля.

Відповідно до ст.2 угоди ПрАТ «АІСЕ Україна» гарантує надання кожному учаснику права на отримання автомобіля за умови виконання ним усіх зобов'язань, передбачених угодою.

Статтею 8 угоди передбачено, що ПрАТ «АІСЕ Україна» зобов'язується надати учаснику системи послуги, які викладено в правилах функціонування системи «Автоплан» та неухильно виконувати свої зобов'язання для забезпечення функціонування системи.

При цьому відповідно до додатка № 2 до угоди поняття «право на отримання автомобіля» означає право учасника одержати власне автомобіль та обов'язок товариства передати автомобіль у зазначений термін, якщо учасник на момент фактичної передачі автомобіля належно виконує свої зобов'язання. Водночас ПрАТ «АІСЕ Україна» зобов'язане надіслати постачальнику замовлення на передачу автомобіля учаснику протягом 5 робочих днів після того, як учасник, у якого виникло право на одержання автомобіля, здійснить відповідні платежі.

Передбачені угодою умови дозволяють учаснику сплачувати ціну автомобіля невеликими щомісячними внесками, які названі в угоді «чисті внески».

Відповідно до розд. 1 «Визначення термінів» додатку № 2 до угоди «Чистий внесок» - це частина повного внеску, за рахунок якої Фірма здійснює оплату ціни автомобіля та розмір якої визначається шляхом ділення ціни автомобіля на кількість внесків, зазначених у графіку внесків.

Згідно зі ст. 4 додатку № 2 до угоди, чисті внески, сплачені учасником у встановлені строки та відповідно до поточної ціни автомобіля, дійсної на момент сплати, зараховуються як відсоток від вартості автомобіля, що у свою чергу є оплатою за товар - автомобіль.

Таким чином, в угоді чітко передбачено, що споживач оплачує кожного місяця частину ціни автомобіля. Крім того, сплачені чисті внески перерахунку (у зв'язку зі зміною ціни автомобіля) не підлягають. Після одержання автомобіля та реєстрації його на своє ім'я споживач зобов'язаний і надалі сплачувати кошти за автомобіль до повної його оплати - 100 % від ціни автомобіля.

Угодою передбачена щомісячна сплата внесків за товар - автомобіль, який передається споживачеві в рамках укладеної угоди, а не за можливість одержання права на купівлю товару.

Споживач, який виконав усі умови угоди, має повне право вимагати від ПрАТ «АІСЕ Україна» виконання свого зобов'язання, а саме: оплатити продавцю вартість автомобіля та передати автомобіль споживачу, незалежно від того, чи сплачують кошти інші споживачі.

Отже, за системою придбання автомобілів у системі «Автоплан» кожний з учасників, який належним чином виконує зобов'язання за угодою, отримує автомобіль через механізм, передбачений в угоді, оскільки система функціонує таким чином, що кількість учасників групи, яким надається право на отримання автомобіля, відповідає кількості автомобілів, яку можна придбати за рахунок Чистого Фонду групи, створеного за рахунок щомісячних внесків учасників групи.

За таких обставин, доводи позивача про те, що діяльність ПрАТ «АІСЕ Україна» за угодою сторін є функціонуванням «пірамідальної схеми» суперечить змісту п.7 ч.3 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку з відсутністю головних ознак «пірамідальної схеми» - безтоварності та сплати компенсації одним учасником за рахунок інших, оскільки за схемою придбання товарів у групах придбавають товар усі учасники за рахунок об'єднання внесків кожного з них. Різниця між споживачами - учасниками схеми є тільки в часі одержання автомобіля кожним із них, за умови виконання своїх зобов'язань.

Крім того, для віднесення схеми до пірамідальної необхідно врахувати й інші норми чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини, оскільки діяльність ПрАТ «АІСЕ Україна» з адміністрування фінансових коштів підпадає під поняття «фінансова послуга».

Відповідно до ч.5 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг» під поняттям «фінансова послуга» розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» від 02 червня 2011 року № 3462-ІV (введено в дію з 09 січня 2012 року) внесено зміни до ч.1 ст. Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг» та доповнено п. 111 , відповідно до якого до фінансових послуг віднесено послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

На підставі цього Закону, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (як уповноважений державний орган) (далі - Нацкомфінпослуг), затвердила Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, відповідне розпорядження від 09 жовтня 2012 року № 1676 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах» (далі - Ліцензійні умови).

Ліцензійні умови закріпили визначення, сутність, правовий статус учасників (і вимоги до них) такого виду фінансових правовідносин, як придбання товарів у групах.

З аналізу суд робить висновок про те, що діяльність таких груп направлена на легітимне використання фінансової схеми із залученням грошових коштів споживачів для придбання певного виду товарів та/або послуг.

Згідно з п.1.2 ч.1 Ліцензійних умов адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі - це фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Відповідно до додатку № 2 угоди система «Автоплан» - це система придбання товарів, що базується на створенні груп покупців (учасників системи), метою яких є придбання автомобілів у порядку та на умовах, передбачених даною угодою та Правилами.

Отже, отримання кожним споживачем автомобіля здійснюється виключно відповідно до платежів, здійснених ним самим, і незалежно від платежів інших клієнтів відповідача.

Як убачається з наведеного, законодавець розрізняє ознаки, що застосовуються до поняття «пірамідальна схема» та «придбання товарів у групах». Якщо перше є порушенням законодавства, то друге, за умови отримання відповідного дозволу та дотримання всіх встановлених вимог, є легітимною підприємницькою діяльністю.

Такий висновок ґрунтується на головній ознаці відсутності «пірамідальної схеми» згідно з п.7 ч.3 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» - це товарність схеми, тобто передбачення надання споживачу товару в обмін на внесені ним кошти.

Так, за схемою придбання товарів у групах придбання товарів для кожного споживача (крім останнього) відбувається, у тому числі й за рахунок внесків інших учасників. Різниця між споживачами-учасниками є тільки в часі одержання товару кожним із них, оскільки в кінцевому підсумку товар одержать усі учасники, навіть ті, які фінансово були найменш «активними», за умови виконання ними умов договору.

Отже, якщо укладений сторонами правочин передбачає одержання споживачем необхідного йому товару, визначає умови (схему фінансування тощо), за яких такий товар може бути одержаний (у тому числі закріплює відповідні права та обов'язки сторін), то до такого правочину не може бути застосовано визначення «пірамідальної схеми».

Суд не приймає в основу рішення в справі висновок щодо проведення незалежної споживчої експертизи від 18.09.2013 року, оскільки відповідно до ст. 66 ЦПК України висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом. Вимогам даної статті висновок не відповідає, експертиза не була призначена судом у встановленому законом порядку, не зазначено, коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.230 ЦК України, обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

З матеріалів справи вбачається, що під час укладення угоди позивач отримав примірник угоди та додатки до неї, які містять опис послуг ПрАТ «АІСЕ Україна» (а.с. 5-6).

Відповідно до ст. 13 угоди, учасник заявляє, що отримав усі коректно викладені пояснення від представника фірми, уважно прочитав та зрозумів Угоду та всі додатки до неї, отримав один примірник Угоди, Додаток № 1, Додаток № 2 до неї, що засвідчив своїм підписом.

07.01.2008 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо розірвання Угоди №134403.

Згідно відповіді ПрАТ «АІСЕ Україна» від 06.02.2008 року, угоду розірвано згідно статті 12 Угоди та статті 14, п.14.1 Додатка № 2 до Угоди.

Також позивачу повідомлено, що повернення сплачених ним Чистих внесків буде здійснено згідно Статті 14, п.14.2 "Правил здійснення діяльності АВТОПЛАНу", згідно якої Фірма здійснює повернення Чистих внесків після закінчення Графіка внесків Групи, до якої учасник належить. Чисті внески, які підлягатимуть поверненню, будуть розраховані відповідно до актуальної ціни автомобіля, що буде діяти на момент повернення (а.с. 13).

Тож, доводи позивача про наявність обману та ознак «пірамідальної схеми» у діях ПрАТ «АІСЕ Україна» під час укладення угоди є помилковим і не узгоджується з положеннями п.7 ч.3 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з нормами Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг».

Згідно ч. 5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст.18 Закону).

Тож, ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачають різні взаємовиключні підстави визнання угод недійсними.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч.2 ст.18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Такий правовий аналіз зазначених норм та обставин відповідає викладеним в постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-40 цс 13 правовим висновкам (а.с. 30-35). Вказане судове рішення згідно з положеннями ст.360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з цим рішенням.

Положення ЦК України про позовну давність застосовуються лише у випадку обґрунтованості позову. У разі, якщо вимоги позову є необґрунтованими, то суд має відмовити в його задоволенні за необґрунтованістю.

Керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України ст. ст. 10, 11, 57,61, 88, 208, 209, 212-215, 224, 226, 232,233 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Головуючий: суддя О.Ю.Золотарьов